Головна |
« Попередня | Наступна » | |
Стаття 203. Відстрочка або розстрочка виконання рішення суду, зміну способу та порядку виконання рішення суду |
||
§ 2. 1. Вахитовский районний суд міста Казані, розглянувши позовну заяву громадянина Р.Р. Хакимова, своїм рішенням від 24 вересня 2002 р. зобов'язав адміністрацію міста Казані прийняти позивача з родиною на облік як осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та забезпечити їх житловим приміщенням відповідно до норм житлового законодавства Російської Федерації і положеннями п. 14 ст. 15 Федерального закону від 27 травня 1998 р. "Про статус військовослужбовців". Рішенням того ж суду від 19 липня 2004 р. було відмовлено у задоволенні клопотання Р.Р. Хакимова про зміну способу і порядку виконання судового рішення від 24 вересня 2002 р. і стягнення грошової компенсації замість надання квартири; заяву адміністрації міста Казані про відстрочку виконання даного рішення в частині надання позивачу житлового приміщення було задоволено у зв'язку з неотриманням з федерального бюджету коштів на цілі забезпечення колишніх військовослужбовців житловими приміщеннями. У своїй скарзі до Конституційного Суду Російської Федерації Р.Р. Хакимов оскаржує конституційність ч. 1 ст. 203 ЦПК Російської Федерації, згідно з якою суд, який розглядав справу, за заявами осіб, що у справі, судового пристава-виконавця або виходячи з майнового стану сторін або інших обставин вправі відстрочити або розстрочити виконання рішення суду, змінити спосіб та порядок його виконання. На думку заявника, названа норма, що надає суду право відстрочити виконання рішення суду на невизначений термін необмежену кількість разів без подання боржником доказів, що підтверджують необхідність такої відстрочки, суперечить ст. ст. 2, 8 (ч. 2), 15 (ч. 2), 18, 19 (ч. 1), 45 (ч. 1), 46 (ч. ч. 1 і 2), 55 (ч. 2) і 118 Конституції Російської Федерації. Секретаріат Конституційного Суду Російської Федерації в порядку ч. 2 ст. 40 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" раніше повідомляв заявника про те, що його скарга не відповідає вимогам названого Федерального конституційного закону. 2. Конституційний Суд Російської Федерації, вивчивши подані Р.Р. Хакімовим матеріали, не знаходить підстав для прийняття його скарги до розгляду. Набрали законної сили акти федеральних судів, світових суддів і судів суб'єктів Російської Федерації, згідно з ч. ч. 1 і 2 ст. 6 Федерального конституційного закону "Про судову систему Російської Федерації", обов'язкові для всіх без винятку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, посадових осіб, інших фізичних і юридичних осіб і підлягають неухильному виконанню на всій території Російської Федерації; невиконання постанови суду, а так само інше прояв неповаги до суду тягнуть відповідальність, передбачену федеральним законом. Ці вимоги кореспондують ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, що проголосила обов'язок держави забезпечити будь-якій особі, права і свободи якої порушено, ефективні засоби правового захисту, а також п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в його інтерпретації Європейським судом з прав людини, в силу ст. 15 (ч. 4) Конституції Російської Федерації є складовою частиною правової системи Російської Федерації. Так, в Постанові від 19 березня 1997 р. по справі "Хорнсбі (Hornsby) проти Греції" Суд вказав, що право на судовий захист стало б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне , обов'язкове судове рішення залишалося недіючим до збитку однієї зі сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина суду. Угледівши в справі "Бурдов проти Росії" порушення положень ст. 1 Протоколу N 1 до Конвенції, згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, Європейський суд з прав людини в Постанові від 7 травня 2002 р. по даній справі дійшов висновку, що, не здійснивши рішення суду, влади держави-відповідача позбавили заявника можливості стягнути кошти, які він розумно розраховував отримати, нестача ж коштів не може служити тому виправданням. Крім того, Європейський суд з прав людини особливо відзначив, що порушення "права на суд" може також придбати форму затримки виконання рішення; при цьому не кожна затримка у виконанні рішення суду являє собою порушення "права на суд", а лише така, яка спотворювала б саму суть даного права, гарантованого ст. 6 Конвенції (Постанова від 18 листопада 2004 р. по справі "Вассерман проти Росії" та ін.) Незважаючи на те що відстрочка виконання рішення суду передбачає настання в майбутньому обставин, що сприяють виконанню судового рішення, вона віддаляє реальний захист порушених прав або охоронюваних законом інтересів стягувача, часто - на невизначений термін. Таким чином, підстави для відстрочки виконання рішення суду повинні носити дійсно винятковий характер, виникати при серйозних перешкоди до проведення виконавчих дій. Питання про наявність зазначених обставин повинен оцінюватися і вирішуватися судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, що в силу ст. ст. 15 (ч. 4), 17 (ч. 3), 19 (ч. ч. 1 і 2) і 55 (ч. ч. 1 і 3) Конституції Російської Федерації і виходячи з загальноправового принципу справедливості виконання вступило в законну силу судового постанови має здійснюватися на основі пропорційності і пропорційності, з тим щоб був забезпечений баланс прав і законних інтересів усіх стягувачів та боржників, можлива ж відстрочка виконання рішення суду повинна відповідати вимогам справедливості, бути адекватною і не зачіпати істота конституційних прав учасників виконавчого провадження. При цьому суд зобов'язаний у всякому випадку оцінити всі представлені боржником доводи про необхідність відстрочки або розстрочки виконання рішення суду, можливі заперечення стягувача щодо такої відстрочки або розстрочки за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному і безпосередньому їх дослідженні, і вичерпним чином мотивувати свої висновки з даного питання у відповідному судовому акті. Перевірка ж законності та обгрунтованості визначення суду про відстрочку або розстрочку виконання судового рішення в частині правомірності висновку про необхідність такої відстрочки або розстрочки підвідомча вищим судам загальної юрисдикції та до компетенції Конституційного Суду Російської Федерації, встановленої ст. 125 Конституції Російської Федерації та ст. 3 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", не відноситься (Визначення КС РФ від 18 квітня 2006 р. N 104-О). § 3. Заяви осіб, що у справі, судового пристава-виконавця про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду розглядаються в порядку, встановленому ст. 203 ЦПК РФ. Заяви засудженого або цивільного відповідача по кримінальній справі про відстрочку або розстрочку виконання вироку в частині майнового стягнення розглядаються в порядку, встановленому ст. 399 КПК РФ. При розгляді зазначених заяв з урахуванням необхідності своєчасного і повного виконання рішення або вироку в частині майнового стягнення суду в кожному випадку слід ретельно оцінювати докази, представлені в обгрунтування прохання про відстрочку (розстрочку), і матеріали виконавчого провадження , якщо виконавчий документ був пред'явлений до виконання. У разі задоволення заяви в ухвалі суду, крім відомостей, перерахованих у ст. 225 ЦПК РФ, повинен бути вказаний термін дії відстрочки (розстрочки), а при розстрочці, крім того, розмір (в гривнях або у відсотках від суми) періодичних платежів, що підлягають стягненню в рахунок погашення присудженої суми. При цьому межі дії відстрочки (розстрочки) можуть бути визначені не тільки датою, а й настанням якої-небудь події (зміною матеріального становища відповідача, одужанням і т.п.). Якщо обставини, в силу яких особі було надано відстрочку (розстрочка), відпали раніше, ніж зазначено у визначенні, суд за заявою зацікавленої особи або судового пристава-виконавця може вирішити питання про припинення дії відстрочки (розстрочки). Заява про надання відстрочки (розстрочки) виконання рішення або про припинення дії відстрочки (розстрочки) повинна розглядатися в такому ж порядку, як і первинне (п. 23 Постанови Пленуму ЗС РФ від 26 червня 2008 N 13 "Про застосування норм Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації при розгляді та вирішенні справ у суді першої інстанції"). |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " Стаття 203. Відстрочка або розстрочка виконання рішення суду, зміну способу та порядку виконання рішення суду " |
||
|