Головна
Головна → Цивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне право → Цивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 3. Види та зміст авторських договорів

Найпоширенішими є авторські договори про використання творів. До них належать: видавничий договір; договір про депонування рукопису твору; постановочний договір; сценарний договір; договір художнього замовлення; договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва.
Видавничі договори у свою чергу поділяються на: видавничий договір на літературні твори; видавничий договір на твори образотворчого мистецтва; видавничий договір на музичні твори; договори на видання творів у перекладі та інші.
Розглянемо загальні положення про видавничий договір. Раніше відносини автора з видавництвами регулювалися, крім ЦК, також спеціальними типовими договорами, які містили основні умови типізованого того чи іншого видавничого договору. В Україні типових видавничих договорів зараз немає. Проте практика укладення їх досить багата.
Предметом видавничого договору можуть бути твори в галузі літератури, музики, образотворчого мистецтва, тобто будь-які твори, які допускають можливість відтворити і розповсюдити видавничими засобами (друкарським або іншим способом).
Видавничим авторським є договір, на підставі якого автор чи його правонаступник передає або зобов'язується передати видавництву твір наукової чи літературної творчості, а видавництво бере на себе зобов'язання цей твір опублікувати, тобто випустити у світ.
Випуском твору у світ або опублікуванням визнається випуск в обіг примірників твору чи фонограми за згодою автора або іншої особи, яким належить авторське право та суміжні права, у кількості, що задовольняє розумні потреби публіки шляхом продажу, здачі в найм, публічного прокату або шляхом іншої передачі права власності чи права володіння примірником твору або фонограми. Під опублікуванням розуміється також надання доступу до твору чи фонограми через електронні системи інформації.
Об'єктом видавничого договору є продукт творчої діяльності автора - твори науки, літератури чи мистецтва, виражені в об'єктивній формі, яка дає можливість відтворювати твір і розповсюджувати його, тобто випускати у світ. Як уже зазначалося, об'єктом видавничого договору може бути як готовий твір, так і твір, який автор ще тільки зобов'язується створити і передати видавництву. Це можуть бути твори художні, наукові, суспільно-публіцистичні, навчальні
тощо, твори образотворчого мистецтва - оригінали, ескізи, ескізи-макети; музичні твори - ноти у формі клавіру, партитури тощо1.
Зміст видавничого договору становлять права та обов'язки сторін. Передусім видавничий договір має містити поштові адреси сторін, визначається місцезнаходження видавництва, особа, яка представляє його і діє на підставі статуту чи іншого документа, що робить цю особу управомоченою. Зазначається повне ім'я, по батькові та прізвище автора чи його правонаступника та їх точна адреса.
У договорі обов'язково має бути зазначено місце і дата його укладення.
Далі в договорі чітко визначається його об'єкт - твір і наводиться його попередньо погоджена назва. Назва твору може уточнюватися у процесі роботи над твором.
Автор зобов'язаний передати твір в обсязі та за структурою, що визначені завданням видавництва, яке додається до видавничого договору і є його невід'ємною частиною. Завдання формулює видавництво, воно вважається прийнятим автором з моменту його письмової згоди на це.
У договорі автор має однозначно підтвердити належність саме йому авторського права і те, що він не зробив ніяких розпоряджень щодо нього, які б суперечили чинному законодавству чи умовам договору. Таке застереження має стосуватися також усякого іншого матеріалу, що використовується у творі. Якщо автор пропонує ілюстративний матеріал, який йому не належить, він має застерегти про це видавництво.
Розглянемо зміст договору на прикладі конкретної видавничої угоди.
За видавничим договором автор передає видавництву на погоджений сторонами строк виключне чи не виключне право на відтворення і розповсюдження твору. Іноді цей обов'язок у видавничому договорі формулюється так: "Автор передає видавництву на визначений законом час дії авторського права виключне, без територіальних обмежень, право розмноження і розповсюдження твору для всіх видань і тиражів без обмеження кількості примірників і будь-якою мовою".
Крім того, автор може передати видавництву на час тривання основного права ще й додаткові права:
а) право попередньої публікації чи пізнішого передруку повністю або частково, в тому числі в газетах або часописах;
б) право перекладу іншими мовами;
в) право надання ліцензій на україномовні видання в інших країнах;
г) право на видання мікрокопій;
д) право на інші форми розмноження, у тому числі фотомеханічним чи подібним до нього способом (наприклад, фотокопіюванням);
е) право запису чи знімання на апаратурі для пізнішого повторення у зображенні чи звуку, як і право розмноження та відтворення таких записів;
є) право надання ліцензій на реалізацію вищезазначених прав.
Наведений текст одного із пунктів видавничого договору свідчить, що видавництво перебирає на себе фактично всі майнові права автора, причому на весь строк чинності авторського права. Цей пункт не суперечить чинному законодавству з авторського права, але він істотно обмежує дії автора щодо твору.
Мусіяка В.Л. Авторські договори. - С. 39.
Автор відповідно до цього пункту не може передати цей же твір у майбутньому будь-якому іншому видавництву, оскільки він фактично видав видавництву виключну ліцензію на весь строк чинності його авторського права - протягом життя автора і 70 років після його смерті.
Цією умовою видавництво забезпечує собі свободу дій фактично на невизна-чений строк, а автор обмежений у своєму праві користуватися і розпоряджатися своїм твором на свій розсуд. Автор зобов'язаний передати до видавництва підготовлений відповідно до видавничих вимог підписаний рукопис у двох примірниках у вигляді машинописного тексту через два інтервали або якісного принтерного відбитка або дискети. До рукопису додається також список використаної літератури.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 3. Види та зміст авторських договорів"
  1. Стаття 135. Порядок визначення доходів та їх склад
    види посередницьких договорів - договори доручення (в тому числі й особливий вид представництва - комерційне), комісії та агентський договір, між якими є суттєві відмінності. Так, доручення - це договір, за яким повірений зобов' язується вчинити від імені довірителя та за його рахунок певні юридичні дії, а за договором комісії комісіонер повинен за дорученням комітента за плату вчинити правочин
  2. Підрозділ 4. Особливості справляння податку на прибуток підприємств
    види палива" для виготовлення та реконструкції технічних і транспортних засобів, у тому числі самохідних сільськогосподарських машин та енергетичних установок, які споживають біологічні види палива, одержаний від продажу зазначеної техніки, обладнання та устаткування, що були вироблені на території України. 16. Тимчасово, до 1 січня 2020 року, звільняється від оподаткування прибуток
  3. § 4. Право на науково-технічну інформацію
    види та зміст науково-технічної інформації. Науково-технічна інформація в умовах ринкової економіки уже давно стала досить цінним товаром. Без належного забезпечення науково-технічною інформацією неможливий більш-менш успішний розвиток сучасного виробництва, обороту товарів, послуг тощо. Той, хто володіє інформацією, той володіє ситуацією. Тому володільці інформації намагаються утримати її від
  4. § 1. Право на винаходи, корисні моделі та промислові зразки
    види цінних матеріалів, машин, виробів, ліків тощо. Винахідницьким рівнем відзначаються пропозиції, які істотно поліпшують умови і безпеку праці, а також самої продукції, виробленої на основі пропозиції. Винахід придатний для використання. У вищезгаданому законі йдеться про промислове використання, але з подальшого тексту випливає, що використання може мати місце не лише у промисловості, а й у
  5. § 2. Дієздатність громадян
    види дієздатності. На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і виконувати обов'язки, треба розумно мислити, розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості істотно різняться залежно від віку
  6. § 3. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн
    види власності" присвячена нормам, що належать до права власності, інших прав на речі (узуфрукт, користування, проживання, сервітути). Третя книга "Про різні засоби придбання власності" - це норми про спадкоємство, про дарування між живими і заповіти; загальні положення зобов'язального права і положення про окремі договори (шлюбний договір, продаж, обмін, на-йом, товариство, позика, схов тощо);
  7. § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
    види зобов'язань, становлять загальні положення про зобов'язання. До них належать норми про поняття і підстави виникнення зобов'язань, виконання та способи, що забезпечують виконання їх, відповідальність за порушення зобов'язань, підстави припинення їх. Норми договірного права є переважно диспозитивними, недоговірні зобов'язання регламентуються імперативними нормами. Проект надає важливого
  8. § 5. Цивільне право як наука
    види зобов'язань. 13. Вчення про спадкове право. Система науки цивільного права є ширшою від системи самого цивільного права, бо вивченню цивільно-правових інститутів передує дослідження питань про те, що і як регулюють норми цивільного права, які його функціональні засади, порядок розташування цивільно-правових норм, форми їх вираження, зміст та особливості цивільно-правових відносин.
  9. § 1. Поняття особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими
    види суспільних відносин: майнові; особисті немайнові, пов'язані з майновими; особисті немайнові, не пов'язані з майновими. Нині особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, зводяться до норми ст. 7 ЦК РСР. Поява ст. 7 в Цивільному кодексі УРСР обумовлюється тим, що по-перше, ця стаття не могла бути віднесена до жодної із спеціальних галузей права у зв'язку з відсутністю специфічних
  10. § 2. Дієздатність громадян
    види дієздатності. На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Для того, щоб набувати прав і здійснювати їх власними діями, брати на себе і виконувати обов'язки, треба розумно мислити, розуміти зміст норм права, усвідомлювати наслідки своїх дій, мати життєвий досвід. Ці якості істотно різняться залежно від віку
© 2014-2022  yport.inf.ua