Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 13. Відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я неповнолітнього


Цивільний кодекс УРСР у ч. 1 ст. 462 передбачає розмір відшкодування неповнолітньому, який не досяг 15 років. Слід зазначити, що ч. 1 цієї статті прирівнює учнів до 18 років до неповнолітніх, які не досягли 15 років. Це пояснюється тим, що учні до 18 років здебільшого у зв'язку з навчанням, як і особи, що не досягли 15 років, не мають заробітку. Якщо зазначені особи не мають заробітку на час заподіяння шкоди, то їм відшкодовуються фактичні витрати (або витрати в майбутньому), необхідні для поновлення здоров'я. У ст. 462 міститься лише приблизний перелік цих витрат: на лікування, протезування, сторонній догляд тощо. Тому не виключається, що в конкретному випадку потерпілому мають бути відшкодовані витрати, не передбачені ч. 1 ст. 462, зокрема витрати, пов'язані зі спеціальним навчанням хворої дитини, з необхідністю додаткового харчування.
Необхідність у тих чи інших витратах має бути встановлена за допомогою відповідних доказів (висновку лікарської експертизи та ін.). Вимоги потерпілого про відшкодування зазначених витрат підлягають задоволенню за умови, якщо він відповідні види допомоги не одержав безплатно.
Коли до моменту заподіяння ушкодження здоров'я неповнолітній, який не досяг 15 років, мав заробіток, тоді йому відшкодовуються разом з витратами, пов'язаними з поновленням здоров'я, збитки, пов'язані з втратою заробітку. Розмір періодичних платежів визначається з розрахунку фактичного заробітку, проте не нижче, ніж з мінімальної заробітної плати (ч. З ст. 462 ЦК УРСР).
По досягненні потерпілим 15 років (учнями - 18 років) їм відшкодовуються збитки, пов'язані з втратою або зменшенням їх працездатності. При цьому розмір збитків визначається з розміру середньої заробітної плати некваліфіко-ваного робітника в даній місцевості (ч. 2 ст. 462 ЦК УРСР).
У судовій практиці вважається, що збитки мають бути відшкодовані потерпілим незалежно від того, приступили вони до трудової діяльності чи ні.
Якщо потерпілий здобув певну кваліфікацію, то після початку трудової діяльності він має право вимагати збільшення відшкодування за шкоду, пов'язану із зменшенням його працездатності, виходячи з розміру винагороди працівника його кваліфікації. Наприклад, потерпілий у віці до 18 років дістав ушкодження ноги. Потім він набув кваліфікації вчителя української мови та літератури, за якою він втратив 50 відсотків професійної працездатності.
Потерпілий має право пред'явити до заподіювача шкоди позов про відшкодування шкоди. Розмір відшкодування визначається виходячи із заробітку вчителя української мови та літератури і 50 відсотків втрати професійної працездатності. При цьому потерпілий має право подібні вимоги заявляти неодноразово залежно від зміни його кваліфікації.
Таке саме право за наявності здобуття кваліфікації повинно належати і потерпілим, які внаслідок ушкодження здоров'я повністю втратили працездатність або виконують роботу нижчої квалфікації (ч. 2 ст. 462 ЦК УРСР).
Сума відшкодування за втрату або зниження працездатності має бути зменшена на суму пенсії по інвалідності, що призначена і яку фактично одержує потерпілий після ушкодження здоров'я.
На потерпілих, які не досягли 15-річного віку, правило ст. 454 ЦК УРСР про врахування вини потерпілого не поширюється.
ЦК України більшою мірою захищає інтереси малолітньої або неповнолітньої особи, якій спричинена шкода внаслідок каліцтва та іншого ушкодження здоров'я. Обрано єдиний критерій - встановлений законом розмір мінімальної заробітної плати, нижче якого не можна визначити розмір відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю неповнолітньої або малолітньої особи. Цей підхід сприяє певній стабільності матеріального становища зазначених осіб.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (а не п'ятнадцяти років за ЦК УРСР) юридична або фізична особа, яка завдала шкоду зобов'язана відшкодувати потерпілому шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом розміру мінімальної заробітної плати.
Слід також відмітити, що^ст. 1218 передбачає життєву ситуацію, яка не врахована у ст. 462 ЦК УРСР. Йдеться щодо потерпілого, який не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття залишається непрацездатним внаслідок каліцтва, завданого йому до повноліття. Він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 13. Відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я неповнолітнього"
  1. § 11. Особливості відшкодування шкоди при ушкодженні здоров'я і заподіянні смерті громадянинові
    Підстави та розмір відповідальності за ушкодження здоров'я і заподіяння смерті встановлені залежно від того, кому, ким і за яких обставин заподіяно шкоду. Тому необхідно розрізняти такі випадки відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю і життю громадянина: 1) відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, пов'язані з виконанням ним трудових обов'язків (ст. 456 ЦК УРСР); 2)
  2. Л.М. Горбунова, С.В. Богачов. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, 2006
    У цьому виданні у відносно стислій та доступній для широкого кола читачів формі висвітлено питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, та відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю" У посібнику розкриваються поняття зобов'язань, що виникають
  3. 6. Як регламентуються питання відшкодування ш
    коди при ушкодженні здоров'я малолітнього або неповнолітнього? Цивільним законодавством малолітньою особою визнається фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років; неповнолітньою - особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов'язана відшкодувати витрати на її
  4. § 4. Підстави деліктної відповідальності
    Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення (ст. 440 ЦК УРСР, ст. 1185 ЦК України). Необхідні елементи складу такі: шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина. Фактичною підставою є вчинення правопорушення. У цій формі виражена формула генерального делікту: хто зі своєї вини заподіяв іншому шкоду,
  5. § 8. Обмеження дієздатності фізичної особи та визнання її недієздатною
    За наявності достатніх підстав за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування згідно з ч. 5 ст. 32 ЦК суд може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити ЇЇ цього права, тобто застосувати обмеження дієздатності фізичної особи. Підставою такого обмеження зазвичай слугує явно
  6. §11. Фізична особа як підприємець
    Як згадувалося вище, важливим елементом дієздатності фізичної особи є бізнесдієздатність - можливість займатися підприємницькою (комерційною) діяльністю. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
  7. § 1. Загальні положення про відшкодування шкоди
    Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК, а також галузеві акти законодавства - зокрема, закони України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю
  8. Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК, а також галузеві акти законодавства - зокрема, закони України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю України тощо. Тлумачення окремих норм стосовно відшкодування шкоди міститься і в актах судової влади - зокрема, в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", а також в роз'ясненнях Президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди", від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" та інших. Згідно зі ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Означеною нормою закону сформульовані загальні умови, за наявності яких у сукупності можливе примусове відшкодування майнової шкоди особою, яка її заподіяла: 1) наявність власне майнової шкоди, завданої особистим немайновим правам, або шкоди, завданої майну фізичної чи юридичної особи. За змістом ст. 22 ЦК така шкода може бути у формі втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрат, дкі особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права'(реальні збитки), а також доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода); 2) дії (рішення, бездіяльність) особи, що призвели до шкоди, були неправомірними. Наприклад, псування чужого майна є неправомірною дією, оскільки це за змістом ст. 321 ЦК обмежує власника у здійсненні свого права, а, відтак, власник за ст. 48 Закону "Про власність" може вимагати усунення таких порушень його права; 3) наявність безпосереднього причинного зв'язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) особи та завданою ними шкодою. Саме неправомірна дія викликає заподіяння майнової шкоди; іншими словами, майнова шкода повинна бути наслідком певної неправомірної дії, а не виникати в силу інших факторів; 4) наявність вини особи, крім випадків, встановлених законом. За ч. 2 ст. 1166 особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК та іншими законами. У свою чергу, ст. 1167 ЦК містить загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду - згідно з ч. 1 зазначеної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до ст. 23 ЦК моральна шкода може полягати: - у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; - у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода може виникнути внаслідок, зокрема: приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації; моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я; порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав; незаконного перебування під слідством і судом; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя; порушення стосунків 3 оточуючими людьми; при настанні інших негативних наслідків. Немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, можуть бути втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (див. п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"). Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковими умовами відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як і у випадку відшкодування майнової шкоди, є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Наявність вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, не вимагається: - якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; - якщо шіфди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; - в інших випадках, встановлених законом. Згідно зі ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. Заподіяння шкоди може мати місце внаслідок дії (бездіяльності) однієї чи кількох осіб. В останньому випадку особи згідно зі ст. 1190 ЦК несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили. Батькй (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особоїр, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповноліітгьою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи. Законодавство передбачає декілька способів відшкодування заподіяної шкоди. За ст. 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Під час відшкодування шкоди враховується, зокрема, вина потерпілого і матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди. Так, не відшкодовується шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу. Якщо груба необережність потерпшого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня винм потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
    § 2. Особливості відшкодування шкоди різних
  9. § 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
    Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист або у стані крайньої необхідності. Згідно зі ст. 1169 ЦК шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Право на самозахист дається особі ст. 19 ЦК, відповідно до якої особа
  10. § 3. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю
    Згідно зі ст. 1195 ЦК фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання