|
Особи, які не досягли 14 років, за чинним законодавством України не відповідають за шкоду, завдану іншим особам. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 1178 ЦК України, шкода, завдана малолітньою особою, відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.
У справах про відшкодування шкоди, завданої малолітніми, важливого значення набуває питання визначення кола осіб, які притягуються до відповідальності. Законодавець їх чітко визначив - це батьки (усиновлювачі), опікуни, інші фізичні особи, які здійснюють виховання малолітнього (наприклад, патронатний вихователь), при наявності загальних підстав визначених законом.
Сімейним законодавством України (ст. 141 Сімейного кодексу України), встановлено принцип повної рівності обох батьків у вихованні дітей. Жоден із них не користується будь-якими превагами. Тому при завданні дітьми шкоди, до відповідальності притягуються обоє батьків. Так само встановлюється відповідальність батьків у разі розірвання ними шлюбу.
Дещо інша ситуація складається в тих випадках, коли шкода завдана дитиною, батьки якої не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Якщо в передбаченому законом порядку стосовно.дитини буде встановлено батьківство (немає значення, визнано батьківство добровільно чи за рішенням суду), то, звичайно, нести відповідальність будуть обидва батьки. Якщо ж стосовно дитини батьківство не встановлено, відповідає тільки мати, оскільки в такому разі на неї покладено юридичний обов'язок виховувати дитину та
здійснювати нагляд за нею. Особа, яка є фактичним батьком, але стосовно якої не встановлено батьківство, може бути притягнута до відповідальності за шкоду, завдану малолітнім, тільки у тому випадку, якщо вона призначена опікуном цієї дитини.
У зв'язку з тим, що відповідальність батьків за шкоду, завдану їх дітьми, є окремим випадком деліктної відповідальності, загальні положення про відповідальність за завдання шкоди поширюються і на них.
Протиправність поведінки батьків полягає в невиконанні покладених на них обов'язків з виховання дітей. Безумовно, в такому випадку протиправність поведінки батьків буде виступати у формі бездіяльності.
Отже, батьки безпосередньо шкоди потерпілому не завдають, однак безпосередньо в зобов'язальні відносини з ним з приводу заподіяння шкоди не вступають. їх обов'язок відшкодувати шкоду виникає не тому, що вони її заподіяли, а тому що не виконали свого обов'язку з виховання дітей та нагляду за ними, що сприяло скоєнню малолітнім правопорушення. Тобто протиправність поведінки дітей виражається у завданні шкоди, а протиправність поведінки батьків - у невиконанні обов'язку з виховання дітей та здійснення за ними нагляду.
Бездіяльність батьків у вихованні та здійсненні нагляду за дітьми сама по собі майнової шкоди завдати не може. Вона причинно пов'язана зі шкодою тільки через дії дітей. Цей зв'язок полягає в тому, що невиконання чи неналежне виконання батьками обов'язків з виховання призводить до негідної поведінки дитини, яка у свою чергу і викликає шкоду. Таким чином, хоча шкода виникає безпосередньо від дій дітей, але оскільки самі дії - результат бездіяльності батьків, то і завдана дітьми шкода є результатом бездіяльності батьків.
Щодо вини батьків, то вона є необережною. Намір у неналежному вихованні та здійсненні нагляду як форма вини в ЦК України повністю виключається. Якщо навіть припустити, що батьки умисно залишали своїх дітей без виховання і будь-якого нагляду, то і тоді неможливо було б притягти їх до відповідальності за навмисну вину, оскільки їх намір було спрямовано не на завдання шкоди.
Оскільки батьки несуть майнову відповідальність при наявності своєї вини у нездійсненні виховання чи нагляду за дитиною, вони можуть бути звільнені від відповідальності, якщо:
- не порушували обов'язку щодо виховання та нагляду за дитиною;
- відсутня їх вина за порушення цього обов'язку;
- порушення обов'язку виховання та нагляду за дітьми причинно не пов'язане з поведінкою дітей, внаслідок якої настала шкода.
Такі випадки можуть мати місце, наприклад, у разі перебування одного з батьків на тривалому лікуванні, в місцях позбавлення волі, тобто коли між ним і малолітнім було припинено фактичний зв'язок. Проте наявність таких об'єктивних обставин повинна бути підтверджена документально.
У свою чергу, відповідальні особи не можуть звільнятися від відповідальності, посилаючись на такі обставини, як відсутність у момент завдання дитиною шкоди, тривале окреме проживання подружжя, розірваний шлюб тощо.
Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом відповідного закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини.
Частина 2 ст. 1178 ЦК України містить перелік закладів, які зобов'язані здійснювати нагляд за малолітніми особами: навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, інші заклади (приватні школи, спеціальні навчальні заклади тощо). Водночас не може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану шкоду на такі дитячі заклади, як, наприклад, центр дитячої творчості, художня, музична школа, станція юних натуралістів тощо, оскільки дитина перебуває в них нетривалий час.
Так само, якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування в закладі, який виконує щодо неї функції опікуна, до відповідальності буде притягнутий цей заклад, якщо не доведе, що шкоду було завдано не з його вини.
У деяких випадках може бути застосований принцип часткової (вольової) відповідальності за шкоду, завдану малолітньою особою.
Часткова відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою, може мати місце, коли шкода сталася під час перебування дитини під наглядом навчально-виховного закладу. У даному випадку вина батьків буде полягати у нездійсненні належного виховання дитини, а вина навчального (чи іншого закладу) - у нездійсненні належного нагляду за нею. Таке положення закріплене ч. 4 ст. 1178 ЦК України: якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язана здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, заклади та особи зобов'язані відшкодувати шкоду в частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.
Крім того, про часткову відповідальність йдеться і у випадках, коли має місце спільне завдання шкоди малолітніми особами, які походять від різних батьків або перебувають під опікою різних осіб.
У разі завдання шкоди спільними діями декількох малолітніх осіб шкода відшкодовується їх батьками (усиновлювачами), опікунами (ч. 1 ст. 1181 ЦК України).
У даному випадку діє загальне правило ст. 540 ЦК України про дольовий характер зобов'язань із множинністю осіб: частки відповідальності зобов'язаних осіб (батьків (усиновлювачів), опікунів) є рівними, крім випадків, коли один із них не доведе, що його вина у неналежному вихованні та здійсненні нагляду є меншою від інших.
Ступінь вини самих малолітніх осіб, які завдали шкоди, на розмір відповідальності їх батьків (усиновлювачів), опікунів не впливає.
Розмір відшкодування визначається за домовленістю співборж-ників, а у разі недосягнення такої домовленості - за рішенням суду, тобто батьки або інші законні представники малолітньої особи, які є боржниками, мають право узгодити розмір часток відшкодування самостійно або ж звернутися до суду для визначення частки відшкодування кожним з них.
Якщо має місце спільне заподіяння шкоди малолітніми особами, одна з яких перебувала під наглядом виховного закладу, який фактично є опікуном дитини, то частка відшкодування, що поклада-
ється на цей заклад, визначається виключно рішенням суду (ч. 2 ст. 1181 ЦК України).
Відповідальність батьків (усиновлювачів), опікунів, інших фізичних осіб, які на законних підставах здійснюють виховання малолітньої особи, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я та інших закладів, які виконують щодо такої дитини функції опікуна - це відповідальність за власну вину. А отже, їх обов'язок відшкодувати шкоду, завдану малолітнім, не припиняється у разі досягнення останнім повноліття, у зв'язку з чим вони позбавлені права регресної вимоги до малолітньої особи після досягнення нею повної дієздатності.
Водночас дане правило має виняток. Так, обов'язок відшкодувати шкоду може бути покладено і на безпосереднього заподіювача шкоди, тобто на малолітнього, але тільки після досягнення останнім повноліття. Покладення відповідальності на малолітнього може мати місце лише за сукупності певних обставин, закріплених законом (ч. 5 ст. 1178 ЦК України), а саме:
- якщо шкода завдана життю або здоров'ю потерпілого;
- якщо заподіювач шкоди має достатні кошти для відшкодування;
- якщо суб'єкти відповідальності є неплатоспроможними або померли.
|
- § 1. Загальні положення про відшкодування шкоди
Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК, а також галузеві акти законодавства - зокрема, закони України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю
- Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК, а також галузеві акти законодавства - зокрема, закони України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю України тощо. Тлумачення окремих норм стосовно відшкодування шкоди міститься і в актах судової влади - зокрема, в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", а також в роз'ясненнях Президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди", від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" та інших.
Згідно зі ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Означеною нормою закону сформульовані загальні умови, за наявності яких у сукупності можливе примусове відшкодування майнової шкоди особою, яка її заподіяла:
1) наявність власне майнової шкоди, завданої особистим немайновим правам, або шкоди, завданої майну фізичної чи юридичної особи. За змістом ст. 22 ЦК така шкода може бути у формі втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрат, дкі особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права'(реальні збитки), а також доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода);
2) дії (рішення, бездіяльність) особи, що призвели до шкоди, були неправомірними. Наприклад, псування чужого майна є неправомірною дією, оскільки це за змістом ст. 321 ЦК обмежує власника у здійсненні свого права, а, відтак, власник за ст. 48 Закону "Про власність" може вимагати усунення таких порушень його права;
3) наявність безпосереднього причинного зв'язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) особи та завданою ними шкодою. Саме неправомірна дія викликає заподіяння майнової шкоди; іншими словами, майнова шкода повинна бути наслідком певної неправомірної дії, а не виникати в силу інших факторів;
4) наявність вини особи, крім випадків, встановлених законом. За ч. 2 ст. 1166 особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК та іншими законами.
У свою чергу, ст. 1167 ЦК містить загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду - згідно з ч. 1 зазначеної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до ст. 23 ЦК моральна шкода може полягати:
- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода може виникнути внаслідок, зокрема: приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації; моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я; порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав; незаконного перебування під слідством і судом; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя; порушення стосунків 3 оточуючими людьми; при настанні інших негативних наслідків.
Немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, можуть бути втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (див. п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди").
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковими умовами відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як і у випадку відшкодування майнової шкоди, є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Наявність вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, не вимагається:
- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
- якщо шіфди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
- в інших випадках, встановлених законом.
Згідно зі ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Заподіяння шкоди може мати місце внаслідок дії (бездіяльності) однієї чи кількох осіб. В останньому випадку особи згідно зі ст. 1190 ЦК несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини.
Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.
Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.
Батькй (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особоїр, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповноліітгьою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи.
Законодавство передбачає декілька способів відшкодування заподіяної шкоди. За ст. 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Під час відшкодування шкоди враховується, зокрема, вина потерпілого і матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди.
Так, не відшкодовується шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу. Якщо груба необережність потерпшого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня винм потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
§ 2. Особливості відшкодування шкоди різних
- § 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист або у стані крайньої необхідності. Згідно зі ст. 1169 ЦК шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Право на самозахист дається особі ст. 19 ЦК, відповідно до якої особа
- Які є види зобов'язань за завдання шкоди?
Той, хто завдав шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з його вини. Не підлягає відшкодуванню шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. Якщо при здійсненні права на самозахист особа завдала шкоду іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка вчинила
- Хто відповідає за шкоду, заподіяну малолітньою та неповнолітньою особою?
За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 14 років, відповідають його батьки (усиновлювачі) або опікуни чи інші фізичні особи, які на правових підставах здійснюють виховання неповнолітнього, - якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Відповідно до положень Цивільного кодексу України винною поведінка батьків, опікунів визнається тоді, коли шкода, завдана неповнолітнім, стала
- § 1. Загальні положення про зобов'язання з відшкодування шкоди
Поняття зобов'язань з відшкодування шкоди. Одним із видів недоговірних зобов'язань є зобов'язання з відшкодування шкоди (підрозділ 2 розділу 3 книги п'ятої ЦК України). Згідно зі ст. 1166 ЦК України вони виникають унаслідок неправомірного порушення особистих немайнових, а також майнових прав фізичної або юридичної особи, та спрямовані на забезпечення найбільш повного по-новлення порушених прав
- § 7. Відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину
Конституцією України (ст. 55) кожному гарантовано право на судовий захист від протиправних посягань на честь і гідність, життя і здоров'я, особисту свободу і майно. Кожна особа, яка потерпіла від злочину, має право звернутися до суду з позовом до порушника її прав про відшкодування завданої шкоди. Про шкоду, завдану злочином, може йтися лише тоді, коли по справі винесено обвинувальний вирок суду,
- Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи
. Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням її здоров'я, зобов'язана відшкодувати потерпілому майнові збитки та моральну шкоду. Майнові збитки потерпілого складаються з: - заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності; - додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого
- 5.2. Класифікація юридичних фактів
Акти цивільного законодавства України не містять чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками. Не вказані в них і критерії для таких класифікацій. Натомість ч. 2 ст. 11 чинного ЦК містить в цілому достатньо традиційний приблизний перелік юридичних фактів, подібний до того, що був наведений свого часу у ст. 4 ЦК 1963 р. Разом із тим, акценти дещо зміщені і наголошується на
- §11. Фізична особа як підприємець
Як згадувалося вище, важливим елементом дієздатності фізичної особи є бізнесдієздатність - можливість займатися підприємницькою (комерційною) діяльністю. Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
|