Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
С.С. Бичкова. Цивільне право України (договірні та недоговірні зобовязання), 2006 - перейти к содержанию учебника

§ 6. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду


Відповідно до ст. 1176 ЦК України відшкодування шкоди, завданої діями правоохоронних органів та суду, відбувається за таких умов:
1) незаконне засудження;
2) незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;
3) незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд;
4) незаконне затримання;
5) незаконне накладання адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
До умов відшкодування такої шкоди можна також віднести і постановления судом незаконного рішення в цивільній справі. Однак у цьому випадку необхідним є встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановления незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Просте скасування судового рішення в цивільній справі у зв'язку з його
незаконністю чи необґрунтованістю права на відшкодування шкоди, завданої цим актом, не дає.
Необхідно звернути увагу й на те, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 р. (у подальшому - Закон про порядок відшкодування шкоди) відшкодуванню підлягає також шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки;
2) незаконного накладення арешту на майно;
3) незаконного відсторонення від роботи (посади);
4) незаконної конфіскації майна;
5) незаконного накладення штрафу;
6) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
Крім того, у п. 1 ст. 1 названого закону зазначено, що відшкодуванню підлягає і шкода, завдана громадянинові внаслідок інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
За загальним правилом, у разі наявності суперечностей між нормативно-правовими актами, що мають однакову силу, перевагу при правозастосуванні слід віддавати нормам спеціальним перед загальними1. Однак після набрання чинності ЦК України це правило не спрацьовувало, оскільки у ч. 6 ст. 1176 цього Кодексу встановлено: шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
1 грудня 2005 р. до Закону про порядок відшкодування шкоди було внесено зміни. Як відомо, закон втрачає дію, коли ухвалено новий закон з того самого питання, а старий формально не скасо-
'Див.: Наї/ково-практичний коментар до цивільного законодавства України : В 4 т. / А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань. - Т. 1. - К.: А.С.К.; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004. - С. 79.
ваний1. У зв'язку з цим, перевагу при правозастосуванні сьогодні необхідно віддавати не ч. 6 ст. 1176 ЦК України, а Закону про порядок відшкодування шкоди2.
Для настання відповідальності за зобов'язанням, що виникає із заподіяння шкоди, завданої фізичній особі діями або бездіяльністю правоохоронних органів і суду, необхідна наявність як умов, так і підстав, визначених у законі.
До обов'язкових підстав відшкодування завданої шкоди закон відносить:
1) постановления виправдувального вироку суду;
2) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд) факту:
- незаконного притягнення як обвинуваченого,
- незаконного взяття і тримання під вартою,
- незаконного проведення в ході розслідування чи судового роз-
гляду кримінальної справи обшуку, виїмки,
- незаконного накладення арешту на майно,
- незаконного відсторонення від роботи (посади),
- інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права
та свободи громадян,
- незаконного проведення оперативно-розшукових заходів (пра-
во на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у ст. 1 Закону про відшкодування шкоди оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає лише у випадках, передбачених п. 1-1 ч. 1 ст. 2 цього ж Закону, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за резуль-татами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано);
3) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;
'Див.: Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. - X.: Консум, 2001. - С 331.
2У зв'язку із внесенням змін до Закону про порядок відшкодування шкоди виникла необхідність внести відповідні зміни до ст. 1176 ЦК України.
4) відмови в порушенні кримінальної справи;
5) закриття справи про адміністративне порушення. Кредитором у зобов'язанні, що виникає із заподіяння шкоди
правоохоронними органами і судом, виступає фізична особа, до якої були застосовані вищевказані незаконні заходи.
У ст. 1176 ЦК України нічого не зазначено про правонаступника особи, яка під час незаконного застосування до неї однієї з умов, передбачених у законі, померла. На нашу думку, при вирішенні цього питання важливого значення набуває встановлення причини смерті. Одна справа, коли особа померла природною смертю, і зовсім інша - якщо смерть є наслідком дій правоохоронних органів.
У першому випадку безспірним є застосування ст. 5 Закону про порядок відшкодування шкоди, в якій зазначено: у разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 2, 3 і 4 ст. З цього Закону, у встановленому законо-давством порядку переходить до його спадкоємців.
Складніше вирішується питання у разі, коли смерть особи є наслідком незаконних дій посадових осіб правоохоронних органів, про що свідчить такий приклад:
15 листопада 1998 р. дільничний інспектор Дзержинського районного відділу внутрішніх справ Житомирської обл. Л. виїхав у селище Дзержинськ для вирішення сімейного конфлікту і затримання громадянина А. Після відмови громадянина А. їхати до райвідділу працівник міліції Л. на очах у дітей побив його кийком, одягнув наручники і вивів на вулицю. Гр. А. ліг на землю, пояснюючи, що нічого протиправного не чинив. Тоді його було побито з особливою жорстокістю гумовим кийком, вкинуто у багажник автомобіля та доставлено в непритомному стані до райвідділу, звідки швидка медична допомога відвезла А. до лікарні. Наступного дня від тяжких тілесних ушкоджень потерпілий помер. Проти Л. була порушена кримінальна справа за ч. З ст. 166 та ч. З ст. 101 КК України1.
У зв'язку з тим, що жодної з втрат, зазначених у ст. З Закону про порядок відшкодування шкоди, А. не поніс, його спадкоємці не
'Див.: Корпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. - К., 2000. - С 142.
мають права на відшкодування шкоди. Але після смерті А. залишилися його малолітні діти, які втратили годувальника. На нашу думку, у даному випадку повинна бути застосована ст. 1200 ЦК України. Відповідно до ч. З цієї статті особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без врахування пенсії, призначеної їм унаслідок втрати годувальника, та інших доходів. Такий висновок випливає зі змісту ст. 1207 ЦК України, яка встановлює обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину.
Боржником у зобов'язанні з відшкодування шкоди, завданої правоохоронними органами і судом, є держава. Враховуючи свою безпосередню участь у створенні зазначених органів і беручи на себе відповідальність за дії їх службових осіб, держава тим самим усвідомлює свою вину за порушення ними конституційних прав громадян і зобов'язується відшкодувати заподіяну потерпілому шкоду.
Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою особою органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення у її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили.
Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі за рахунок державного бюджету (з урахуванням п. 2 ст. З, ст. 4 Закону про відшкодування шкоди) незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Відповідно до ст. З Закону про порядок відшкодування шкоди у встановлених законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Розмір цих сум визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки,
інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.
Майно повертається в натурі, а в разі неможливості такого повернення його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. У разі ліквідації перерахованих юридичних осіб, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету. Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. У разі пошкодження майна завдана шкода відшкодовується повністю.
Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина про відшкодування шкоди;
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода. Відшкодування цієї шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Законодавством встановлений і порядок відшкодування шкоди, завданої правоохоронними органами і судом. Так, у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди орган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов'язані роз'яснити особі порядок понов-
лення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
Розмір відшкодовуваної шкоди в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо справу закрито судом при розгляді її в апеляційному або каса-ційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) потерпілий може її оскаржити.
Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства.
Особливості порядку повернення деяких видів майна зазначені в Положенні про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженому наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. № 6/5/ 3/41.
Особливості має і порядок відновлення службових, пенсійних, житлових, інших особистих і майнових прав громадянина.
Так, громадянин, звільнений з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням або відсторонений від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути поновлений на колишній роботі (посаді), а в разі неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, а також наявність інших передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді) - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше місячного терміну з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з моменту набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
У перерахованих випадках запис про звільнення з роботи (посади), зроблений у трудовій книжці, визнається недійсним. Грома-
дянин може також вимагати від власника або уповноваженого ним органу видати йому у триденний термін дублікат трудової книжки без запису, який визнано недійсним.
Термін перебування під вартою, термін відбування покарання, а також час, протягом якого громадянин не працював у зв'язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховується як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу тощо.
При цьому при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах зазначені періоди на вибір громадянина, який звернувся за пенсією, прирівнюються до роботи, яка передувала незаконному засудженню чи незаконному притягненню до кримінальної відповідальності або яку він мав після звільнення від кримінальної відповідальності чи після відбування покарання.
Місцеві органи влади і самоврядування протягом місяця з дня звернення повертають громадянинові, який втратив право користування жилим приміщенням внаслідок незаконного засудження, жиле приміщення, яке він займав раніше, а якщо воно не збереглося в натурі, протягом шести місяців з дня звернення громадянина позачергово надають йому в тому ж населеному пункті рівноцінне впорядковане жиле приміщення з урахуванням складу сім'ї та діючих норм жилої площі.
Якщо громадянин у зв'язку з незаконним засудженням був позбавлений військових або інших звань, а також державних нагород, йому поновлюються звання і повертаються нагороди.
У разі постановления виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, а також у разі закриття справи про адміністративне правопорушення орган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов'язані на прохання особи в місячний строк письмово повідомити про своє рішення трудовий колектив, в якому працює особа, або за її місцем проживання.
Якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були поши-
рені в засобах масової інформації, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду засоби масової інформації протягом одного місяця роблять повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина, відповідно до чинного законодавства України.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 6. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду"
  1. § 2. Особливості відшкодування шкоди різних форм
    Відшкодування шкоди, завданої особою у разі здійснення нею права на самозахист або у стані крайньої необхідності. Згідно зі ст. 1169 ЦК шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Право на самозахист дається особі ст. 19 ЦК, відповідно до якої особа
  2. Які є види зобов'язань за завдання шкоди?
    Той, хто завдав шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з його вини. Не підлягає відшкодуванню шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі. Якщо при здійсненні права на самозахист особа завдала шкоду іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка вчинила
  3. § 1. Загальні положення про відшкодування шкоди
    Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК, а також галузеві акти законодавства - зокрема, закони України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю
  4. Відшкодуванню шкоди присвячена гл. 82 ЦК, а також галузеві акти законодавства - зокрема, закони України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", від 13 грудня 2001 р. "Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення", гл. IX Кодексу законів про працю України тощо. Тлумачення окремих норм стосовно відшкодування шкоди міститься і в актах судової влади - зокрема, в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", від 29 грудня 1992 р. № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", а також в роз'ясненнях Президії Вищого арбітражного суду України від 1 квітня 1994 р. № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди", від 29 лютого 1996 р. № 02-5/95 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" та інших. Згідно зі ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Означеною нормою закону сформульовані загальні умови, за наявності яких у сукупності можливе примусове відшкодування майнової шкоди особою, яка її заподіяла: 1) наявність власне майнової шкоди, завданої особистим немайновим правам, або шкоди, завданої майну фізичної чи юридичної особи. За змістом ст. 22 ЦК така шкода може бути у формі втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрат, дкі особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права'(реальні збитки), а також доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода); 2) дії (рішення, бездіяльність) особи, що призвели до шкоди, були неправомірними. Наприклад, псування чужого майна є неправомірною дією, оскільки це за змістом ст. 321 ЦК обмежує власника у здійсненні свого права, а, відтак, власник за ст. 48 Закону "Про власність" може вимагати усунення таких порушень його права; 3) наявність безпосереднього причинного зв'язку між діями (рішеннями, бездіяльністю) особи та завданою ними шкодою. Саме неправомірна дія викликає заподіяння майнової шкоди; іншими словами, майнова шкода повинна бути наслідком певної неправомірної дії, а не виникати в силу інших факторів; 4) наявність вини особи, крім випадків, встановлених законом. За ч. 2 ст. 1166 особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених ЦК та іншими законами. У свою чергу, ст. 1167 ЦК містить загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду - згідно з ч. 1 зазначеної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Відповідно до ст. 23 ЦК моральна шкода може полягати: - у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; - у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; - у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода може виникнути внаслідок, зокрема: приниження честі, гідності, престижу або ділової репутації; моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я; порушення права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав; незаконного перебування під слідством і судом; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя; порушення стосунків 3 оточуючими людьми; при настанні інших негативних наслідків. Немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, можуть бути втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (див. п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"). Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковими умовами відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як і у випадку відшкодування майнової шкоди, є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Наявність вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, не вимагається: - якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; - якщо шіфди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; - в інших випадках, встановлених законом. Згідно зі ст. 1168 ЦК моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. Заподіяння шкоди може мати місце внаслідок дії (бездіяльності) однієї чи кількох осіб. В останньому випадку особи згідно зі ст. 1190 ЦК несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. За заявою потерпілого суд може визначити відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, у частці відповідно до ступеня їхньої вини. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили. Батькй (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особоїр, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповноліітгьою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи. Законодавство передбачає декілька способів відшкодування заподіяної шкоди. За ст. 1192 ЦК з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Під час відшкодування шкоди враховується, зокрема, вина потерпілого і матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди. Так, не відшкодовується шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу. Якщо груба необережність потерпшого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня винм потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
    § 2. Особливості відшкодування шкоди різних
  5. Які особливості відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними діями правоохоронних органів і суду?
    Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями
  6. Що розуміють під моральною шкодою? В якому розмірі вона підлягає відшкодуванню?
    Порушення особистих і майнових прав може спричинити виникнення у потерпілої особи моральної (немайнової) шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати в моральних переживаннях, пов'язаних
  7. Стаття 110. Підсудність справ за вибором позивача
    Позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства від-повідача, позови, шо виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача. 2. Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за місцем проживання позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин
  8. Умови виникнення зобов'язань з відшкодування моральної шкоди
    . Як відомо, загальними умовами відповідальності за завдану моральну (немайнову) шкоду є наявність: самої моральної (немайнової) шкоди, протиправної поведінки (у вигляді рішення, дії чи бездіяльності), причинного зв'язку між поведінкою і завданою шкодою, вини заподіювача шкоди. Поняття моральної (немайнової) шкоди наразі залишається дискусійним в юридичній науці, незважаючи на те, що воно
  9. Стаття 81. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи
    1. До витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відносяться витрати, пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов'язані з виготовленням та видачею копій судових рі-шень. 2. Розмір та порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи залежно від категорії справ встанов-люються
  10. Стаття 120. Подання копії позовної заяви та доданих до неї документів
    Позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. 2. Правила цієї статті щодо подання копій документів не поширю-ються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи,