Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоПідприємницьке право → 
« Попередня Наступна »
Г.В. Смолин. ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО УКРАЇНИ. Загальна частина.Навчальний посібник, 2008 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Виконання господарських зобов'язань

У загальному, виконання господарського зобов'язання (далі - зобов'язання) є засобом досягнення мети укладання та йог припинення. Або виконання зобов'язання - це вчинення боржником і кредитором дій, чи утримання від них, спрямованих на здійснення прав та виконання обов'язків, які випливають із зобов'язання.
Зобов'язання вважається виконаним, якщо передбачені ним дії виконані повністю і належним чином. Тобто з дотриманням усіх вимог, які в ньому передбачені.
Традиційно в юридичній літературі і відповідно ст. 526 ЦК розглядаються принципи належного і реального виконання зобов'язань, відповідно до умов договору.
Принципи належного виконання полягає у виконанні зобов'язання належним чином - відповідно до вимог закону, інших нормативно - правових актів, договору, а за відсутності в цих правових документах конкретних вимог щодо їх виконання - згідно з вимогами, що у певних умовах звичайно ставляться (іншими словами, - відповідно до звичаїв господарсько-ділового обігу). Це стосується і місця, і часу виконання зобов'язання, і можливості (неможливості) розстрочення виконання.
Відповідно до ст. 197 ГК господарське зобов'язання підлягає виконанню за місцем, визначеним законом, господарським договором, або місцем, яке визначено змістом зобов'язання.
Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено, зобов'язання повинно бути виконано:
­ за зобов'язанням про передання нерухомого майна (будівля, земельна ділянка тощо) місцезнаходженням цього майна;
­ за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові;
­ за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання;
­ за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання;
­ за іншими зобов'язаннями - за місцезнаходженням постійно діючого органу управління (місцем проживання) зобов'язаної сторони, якщо інше не передбачено законом У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прийняття виконання або іншого прострочення нею виконання зобов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внести належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважається виконанням зобов'язання.
Виконання грошових зобов'язань має певну специфіку, що визначена ст. 198 ГК України. Так, платежі за грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо Інше не встановлено законом. Вони повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях (в іноземній валюті - лише у випадках, передбачених актами законодавства, та відповідно до встановленого ним порядку). Нарахування відсотків за такими зобов'язаннями застосовується у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
Господарське зобов'язання має виконуватися зазвичай зобов'язана особа. Проте, відповідно до ст. 194 ГК виконання господарського зобов'язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. При цьому управнена сторона зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.
Ст. 195 ГК передбачається можливість делегування прав у господарських зобов'язаннях. Управнений суб'єкт господарського зобов'язання вправі (якщо інше не передбачено законом) передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права (з обумовленням певним строком або без такого) на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передача делегування прав має бути документально оформлена - актом передачі, що вважається чинним з дня одержання повідомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегування господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єктові - від дня офіційного опублікування цього акта. Вона прав тягне за собою обов'язок суб'єкта, який одержав у результаті такої передачі (делегування) додаткові повноваження, вирішувати відповідне до цих повноважень коло господарських питань та нести відповідальність за наслідки рішень, що ним приймаються У господарському зобов'язанні можуть брати участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів (ст. 196 ГК). В такому випадку кожний з управнених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням. Виконання за участю кількох зобов'язаних осіб має бути солідарним, якщо це передбачено законодавством або договором. При такому виконанні господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК , якщо інше не передбачено законом.
Принципи реального виконання зобов'язання є фактичним продовженням принципу належного виконання. Цей принцип означає виконання зобов'язання в натурі. Вимога закону щодо виконання господарського зобов'язання в натурі підкріплюється положенням ч. 2 ст. 194 ГК, відповідно до якої неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 193 ГК: якщо інше передбачено законом або договором; якщо управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
Кожна сторона господарського зобов'язання повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського (публічного) інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК 4%ратнтг, іншими законами або договором. Проте застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє його (суб'єкта) від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.
Зобов'язання має бути виконане також: у повному обсязі (управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання (зобов'язання з поставки виконується певними партіями); вчасно (зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання).
Одностороння відмова від виконання господарського зобов'язання зазвичай вважається порушенням. Проте вона допускається у випадках: передбачених законом; у разі неналежного виконання іншою стороною (згідно із ч. 6ст. 193 зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання); у разі відмови від виконання або відстрочки виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК); управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.
Окремі автори розширюють перелік основних принципів виконання зобов'язань. Включаючи сюди такі принципи як принцип взаємного сприяння, принцип економічності (В. В. Луць) і принцип загальногосподарського інтересу (В. К. Мамутов).
Виконання зобов'язань має підтверджуватися документами встановленої форми із обов'язковими реквізитами. Наприклад. акт приймання - передачі основних засобів, акт приймання продукції виробничо - технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю тощо.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Виконання господарських зобов'язань"
  1. § 3. Способи забезпечення виконання господарських зобов'язань
    Наявність зобов'язання, нажаль, не гарантує його належного і реального виконання, а тому потребує відповідного забезпечення. Виконання господарських зобов'язань забезпечується: заходами захисту прав (що передбачені законом або такі, що йому не суперечать); заходами відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть
  2. § 4. Поняття і підстави припинення господарських зобов'язань
    Припинення зобов'язання - погашення прав та обов'язків сторін, що складають його зміст. Основною підставою припинення зобов'язання є його виконання. Виконання зобов'язання - це вчинення боржником саме тих дій, які встановлені договором, чи законом, тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги, відшкодувати шкоду тощо. Господарське зобов'язання припиняється за таких підстав:
  3. § 1. Поняття, підстави та функції господарсько - правової відповідальності
    При розгляді цього питання господарсько - правової відповідальності необхідно зрозуміти, що відсутність правопорушень у господарських правовідносинах - це ідеальний, а не реальний стан економічного життя. Вони мають здебільшого деструктивний вплив як на економіку в цілому, так і на майновий стан господарюючих субєктів. Тому одним з найбільш ефективних засобів дотримання господарського
  4. § 3. Класифікація господарсько - правових санкцій
    Термін «санкція» (лат. sanctio - непорушний закон, найсуворіша постанова)означає передбачені законом або договором примусові заходи впливу, міра юридичної відповідальності за порушення законодавства або договірного зобов'язання, що застосовується до винної особи і зумовлюють певні несприятливі (негативні) для неї наслідки. Власне господарським санкціями як правовий засіб відповідальності у сфері
  5. § 6. Господарське право як галузь правової науки і як навчальна дисципліна
    Крім галузі права і галузі законодавства господарське право є також галуззю правової науки та однією із правових навчальних дисциплін. В теорії права правова наука розглядається як система знань про об'єктивні закономірності розвитку держави і права та їх місце у суспільному житті, відокремлюючи її як самостійну галузь суспільних наук на вітчизняний і зарубіжний досвід, ідеї та цінності
  6. § 1. Поняття, ознаки та види суб'єктів господарських правовідносин
    Поняття «суб'єкт» у філософському аспекті визначається як джерело цілеспрямованої активності, носія предметно - практичної діяльності яким є, насамперед, індивід. Разом з цим, суб'єктом це колектив у різних формах, державний орган, суспільство в цілому. Головними його ознаками є те, що він здатний вчиняти дії, ставити і усвідомлювати мету та наслідки своєї діяльності. В господарському праві
  7. § 2. Поняття, суб'єкти і підстави банкрутства
    Однією з юридичних підстав ліквідації суб'єкта господарювання є банкрутство, яке як явище має економіко - правовий характер. Підстави і порядок визнання суб'єкта господарювання банкрутом встановлені ГК (ст. ст. 209 - 215). Законом України від 30.06.1999 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон). Згідно з ч. 2 ст. 209 ГК банкрутством вважається
  8. § 1. Поняття, підстави виникнення та види господарських зобов'язань
    В умовах ринкової економіки господарське зобов'язання виступає в якості головного механізму встановлення і регулювання стосунків між суб'єктами господарсько - виробничих та організаційно - господарських відносин. Вони опосередковують процес виробництва, переміщення реалізацією матеріальних благ, інтелектуальної власності, організаційно - господарські відносини між їх виробниками та органами
  9. § 1. Поняття, ознаки і функції господарського договору
    Господарський договір в умовах ринкової економіки є основним засобом організації відносин між суб'єктами господарювання та важливим інструментом правової організації господарського життя суспільства в цілому. Він є однією із найбільш поширеніших підстав виникнення договірних господарських зобов'язань як гнучкий правовий регулятор дає змогу враховувати специфіку окремого господарського зв'язку та
  10. § 2. Зміст господарського договору
    Зміст господарського договору полягає у поєднанні двох ознак: економічної і юридичної. Економічна ознака в даному випадку означає, що господарський договір завжди має матеріальний зміст, забезпечує виробничі потреби суб'єктів господарювання і юридична ознака - коли господарські виробничі зв'язки опосередковуються договором і набувають форми договірного правовідношення, яке надає їм визначеності