Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Д.В. Боброва, О. В. Дзера, А.С. Довгерт. Цивільне право України: Підручник, 1999 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Виконання цивільних обов'язків


Суб'єктивному цивільному праву відповідає юридичний обов'язок. В основі обов'язку лежать певні матеріальні й нематеріальні блага, результати творчої діяльності, послуги тощо. Зобов'язана особа повинна вчинити певні дії (активний обов'язок) або утриматися від них (пасивний обов'язок). При виконанні цивільно-правового обов'язку забезпечується інтерес уповноваженої особи. Водночас у цивільному обов'язку виражений інтерес держави. Останній виявляється у тому, що держава заінтересована у певній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин. Тому держава встановлює певні норми поведінки фізичних і юридичних осіб. Метою поведінки зобов'язаної особи є припинення юридичного обов'язку. Згідно зі ст. 216 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Отже, виконання цивільно-правового обов'язку підпорядковано певним принципам. Визначальним є принцип належного і реального виконання обов'язку.
Принцип належного виконання обов'язку означає, що мають бути додержані всі умови зобов'язання. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Зазначені обов'язки мають бути виконані відповідно до всіх умов договору купівлі-продажу.
Щодо належності виконання обов'язку слід виходити зі змісту ст. 161 ЦК України, в якій підкреслюється, що зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк відповідно до вказівок закону, акта плану-
Советское гражданское право. - К., 1983. - С. 247.
вання, договору, а у разі відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Принцип належного виконання обов'язку стосується також місця, строку та інших умов. Згідно зі ст.167 ЦК України зобов'язання має бути виконано в тому місці, яке зазначено в законі, договорі, акті планування, на підставі якого виникло зобов'язання, або виходячи із суті зобов'язання.
Якщо місце виконання зобов'язання не визначено, виконання має бути проведене:
а) за зобов'язанням передати будівлю - за місцезнаходженням будівлі;
б) за грошовими зобов'язаннями (крім грошових зобов'язань організацій) - за місцем проживання кредитора в момент виникнення зобов'язання, а якщо кредитор у момент виконання зобов'язання змінив місце проживання і повідомив про це боржника, то в новому місці проживання кредитора з віднесенням за рахунок кредитора всіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання;
в) за всіма іншими зобов'язаннями - за місцем проживання боржника, а якщо боржником є юридична особа - за її місцезнаходженням.
Строк виконання обов'язку має важливе значення. Він може бути встановлений сторонами правовідносин або законом. Наприклад, строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.
Строк для виконання обов'язку може бути встановлений законодавством. Так, замовник зобов'язаний забрати річ, виготовлену за договором побутового замовлення у строк, визначений у договорі. Якщо він цього не зробив, то по закінченні б місяців з дня, коли відповідно до договору робота має бути завершена, підрядник після дворазового попередження замовника може реалізувати виготовлену річ. У даному разі мають місце два терміни виконання обов'язку: перший - погоджений сторонами в договорі, другий - встановлений законом.
Строк виконання обов'язку може бути обумовлений вимогою уповноваженої особи. Так, особа, яка передала майно Для зберігання, має право в будь-який час вимагати це майно від охоронця, а охоронець зобов'язаний повернути майно за
першою вимогою уповноваженої особи, незалежно від строку
зберігання.
Дострокове виконання обов'язку може бути у випадках, передбачених законом, договором або випливати із суті зобов'язання. При цьому дострокове виконання допускається у випадках, передбачених законом або договором, а також за згодою кредитора. Прострочення виконання цивільно-правового обов'язку може спричинити несприятливі майнові наслідки для порушника.
Як правило, виконання обов'язку не здійснюється частинами. Але уповноважена особа має право прийняти виконання частинами, якщо інше не передбачено законом, актом планування, договором або не випливає із суті зобов'язання.
З названим принципом тісно пов'язаний принцип реального виконання обов'язку. Особливе значення зазначений принцип має в господарських відносинах. Не завжди сплата штрафних санкцій може задовольнити інтереси суб'єкта господарської діяльності. Тому важливе місце посідає виконання обов'язку в натурі: передати річ, виконати певні дії.
При цьому право вимагати виконання у натурі має кредитор. Боржник не може відмовитися від виконання обов'язку в натурі, крім випадків неможливості виконання, передбачених законодавством. Якщо принцип належного виконання обумовлює виконання обов'язку відповідно до всіх умов зобов'язання, то реальне виконання стосується лише однієї умови - предмета обов'язку. Під останнім розуміють певні блага, з якими пов'язані обов'язки. З передачею предмета зобов'язання або здійсненням інших дій уповноважена особа набуває благ, які становлять мету цивільних правовідносин.
Після належного виконання юридичного обов'язку правовідносини між конкретними особами припиняються, оскільки досягнута мета певних правовідносин. Уповноважена особа реалізувала суб'єктивне право, якому відповідав певний юридичний обов'язок. Отже, носієм цивільно-правового обов'язку є особа, до якої звернуто вимогу закону або договору щодо додержання певної поведінки. Суб'єктами виконання пасивних обов'язків є громадяни, юридичні особи і держава. Майнова відповідальність у цивільному праві настає з досягненням 15-річного віку. Але це не означає, що неповнолітні, які не досягли зазначеного віку, можуть порушувати па-^
сивний обов'язок утримуватися від певних дій, заборонених законом.
Від імені підприємств, організацій та установ здійснюють юридичні обов'язки їхні органи (директор, голова правління тощо). Державу у відносинах з іншими суб'єктами права представляють уповноважені державні органи та їхні посадові особи в межах встановленої компетенції.
Згідно із Законом України "Про державну службу" посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консуль-таційно-дорадчих функцій.
Таким чином, держава реалізує права та виконує обов'язки через систему своїх органів і посадових осіб. Відповідно виконувати цивільні обов'язки мають державні органи та посадові особи в межах встановленої компетенції.
Як правило, цивільно-правовий обов'язок, пов'язаний з особою громадянина, боржник має виконувати особисто. Так, ст. 389 ЦК України зобов'язує повіреного виконати доручення особисто. Але якщо в законі не забороняється виконати цивільно-правовий обов'язок третьою особою та інше не випливає із суті зобов'язання, то допускається покладення виконання на цю особу. Наприклад, договір доручення, незважаючи на його особистий характер, може бути виконаний особою, яка не є повіреним. Зокрема, повірений може передати виконання доручення іншій особі (заступникові) лише у разі коли він уповноважений на те договором або примушений до того силою обставин з метою захисту інтересів довірителя.
У деяких випадках уповноважена особа може замість суб'єкта та зобов'язання виконати обов'язок. У такому разі на зобов'язану особу покладається новий обов'язок - відшкодувати понесені уповноваженою особою витрати. Так, згідно зі ст. 344 ЦК України, коли підрядник відступив від умов договору, що погіршило роботу, або допустив інші недоліки в роботі, замовник має право за своїм вибором вимагати безоплатного виправлення зазначених недоліків у відповідний строк або відшкодування понесених замовником необхідних витрат з виправлення своїми засобами недоліків роботи, якщо договором передбачено таке право замовника, або відповідного зменшення винагороди за роботу.
Законодавством передбачені випадки, коли обов'язок виконує третя особа за законом. Наприклад, недоліки виконання робіт або використовуваних для робіт матеріалів, допущені з вини підрядника (або субпідрядника), підрядник має усунути за свій рахунок (ст. 355 ЦК України). Таким чином, праву замовника кореспондується обов'язок генпідрядника усунути недоліки, допущені при виконанні будівельно-монтажних робіт як з власної вини, так і з вини субпідрядників.
Виконання обов'язку третьою особою припиняє відносини з уповноваженим суб'єктом. Але це не означає, що боржник належним чином виконав цивільно-правовий обов'язок. Особа, яка виконала обов'язок на підставі закону або договору замість боржника, може звернутися до останнього з рег-ресною вимогою. Аналогічна ситуація, коли солідарний обов'язок виконав один із боржників. У такому разі згідно зі ст. 175 ЦК України боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом або договором. Отже, виконання цивільно-правових обов'язків посідає важливе місце в системі правового регулювання. Без належного виконання юридичних обов'язків не може бути реалізовано суб'єктивне право уповноваженої особи. Основні ознаки юридичного обов'язку:
а) юридичний обов'язок - це необхідність певної поведінки;
б) вимога певної поведінки забезпечується законом;
в) виконання цивільно-правового обов'язку пов'язане з суб'єктивним правом уповноваженої особи.
Таким чином, юридичний обов'язок - це забезпечена законом необхідність певної поведінки особи, яка спрямована на здійснення відповідного суб'єктивного права. Сукупність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків обумовлює правовий статус особи. Вступаючи у різні відносини, суб'єкти права здійснюють суб'єктивні цивільні права та виконують юридичні обов'язки. Тим самим реалізується інтерес уповноваженої особи. Враховуючи, що більшість зобов'язальних відносин має двосторонньо-зобов'язальний характер, можна стверджувати - система суб'єктивних цивільних прав забезпечує задоволення охоронюваних законом інтересів грома" дян, юридичних осіб і в кінцевому підсумку держави, оскільки остання заінтересована у здійсненні права уповноваженою особою.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Виконання цивільних обов'язків"
  1. § 9. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою
    Визнання фізичної особи безвісно відсутньою слугує, передусім, захисту майнових інтересів відсутньої особи та інтересів осіб, з якими вона пепсОуьає \ повільних відносинах. Гарантією від необгрунгованого визнання особи безвісно відсутньою є те, що відповідне рішення приймає лише суд. До того ж ст. 43 ЦК максимально точно встановлює умови, за яких фізична особа може бути визнана безвісно
  2. Глава 11 Загальні положення про здійснення цивільних прав і виконання цивільних обов'язків
    Глава 11 Загальні положення про здійснення цивільних прав і виконання цивільних
  3. § 2. Здійснення цивільних прав
    Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які передбачені змістом суб'єктивного цивільного права. Здійснення суб'єктивного цивільного права може відбуватися шляхом вчинення як фактичних, так і юридичних дій. Наприклад, власник користується майном (фактична дія), що належить йому, або продає його (юридична і фактична дія). Розглядаючи питання здійснення
  4. § 4. Виконання цивільних обов'язків
    Виконання цивільного обов'язку, на відміну від здійснення суб'єктивного цивільного права, завжди є юридичним фактом. Згідно з ч. 4 ст. 14 ЦК підставами звільнення від виконання цивільних обов'язків є: 1) умови договору; 2) положення актів законодавства. При цьому договору надається перевага перед актами законодавства: у тих випадках, коли є договір, спочатку мають бути з'ясовані умови договору;
  5. Які порядок і правові наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її такою, що померла?
    У житті можливі випадки, коли особа тривалий час відсутня в місці постійного проживання. Вона не повідомляє про себе, а заходи щодо встановлення цих відомостей не дають позитивних результатів. Місцем проживання фізичної особи визначається житловий будинок, квартира, інше помешкання, де вона постійно або переважно проживає. З місцем проживання закон пов'язує виникнення і припинення багатьох
  6. Як виконується цивільний обов'язок?
    Суб'єктивному цивільному праву відповідає юридичний обов'язок. В основі обов'язку лежать певні нематеріальні та матеріальні блага, результати творчої діяльності, послуги тощо. Зобов'язана особа повинна вчинити певні дії (активний обов'язок) або утриматися від них (пасивний обов'язок). При виконанні цивільно-правового обов'язку забезпечується інтерес уповноваженої особи. Водночас у цивільному
  7. Стаття 99. Порядок виконання грошових зобов'язань фізичних осіб у разі їх смерті або визнання безвісно відсутніми чи недієздатними, а також неповнолітніх осіб
    99.1. Грошові зобов'язання фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою виконуються її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття. Претензії спадкоємцям пред'являються органами державної податкової служби в порядку, встановленому цивільним законодавством України для
  8. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    Як суспільний феномен, котрий стосується окремого індивіда і суспільства в цілому, право може розглядатися під кутом зору оцінки його значення як для приватних осіб, так і для суспільства, що, насамперед, і є основою виникнення відомої дихотомії "приватне право - публічне право". Загальна структура права виглядає так: 1) природне право як основа усього іншого права; 2) приватне та публічне
  9. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    ЦК УРСР був прийнятий 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р. ЦК складався з преамбули і 8 розділів, що містять 572 статті. Назви розділів: І - "Загальні положення"; II - "Право власності"; ЦІ - "Зобов'язальне право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства.
  10. § 2. Сучасне розуміння предмету цивільного права України
    Цивільне право - це поєднання концепції, ідей (принципів) та правових норм, що встановлюють на засадах диспозитивності, юридичної рівності та ініціативи сторін підстави набуття та порядок реалізації й захисту прав та обов'язків фізичними та юридичними особами, а також соціальними утвореннями, що виступають як суб'єкти немайнових та майнових (цивільних) відносин, з метою задоволення матеріальних і