|
Суб'єктивному цивільному праву відповідає юридичний обов'язок. В основі обов'язку лежать певні нематеріальні та матеріальні блага, результати творчої діяльності, послуги тощо. Зобов'язана особа повинна вчинити певні дії (активний обов'язок) або утриматися від них (пасивний обов'язок). При виконанні цивільно-правового обов'язку забезпечується інтерес уповноваженої особи.
Водночас у цивільному обов'язку виражений інтерес держави. Він виявляється в тому, що держава заінтересована в певній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин. Тому держава встановлює певні норми поведінки фізичних і юридичних осіб. Метою поведінки зобов'язаної особи є припинення юридичного обов'язку. Цивільне законодавство встановлює, що зобов'язання припиняються виконанням, здійсненим належним чином.
Цивільний кодекс України визначає, що цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором, законами, іншими нормативно-правовими актами. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та застосуванням санкцій, передбаченими договором, законами або іншими нормативно-правовими актами. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Таким чином, виконання цивільно-правового обов'язку підпорядковано певним принципам, визначальним із яких є принцип належного виконання обов'язку.
Принцип належного виконання обов'язку означає, що повинні бути дотримані всі умови зобов'язання. Наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати у власність покупцеві майно відповідної кількості, якості, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Зазначені обов'язки повинні бути виконані відповідно до всіх умов договору купівлі-продажу, тобто виконані належним чином в установлений строк відповідно до вказівок договору, закону, а у разі відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Принцип належного виконання обов'язку стосується також місця, строку та інших умов. Зобов'язання повинно бути виконано завжди в тому місці, яке зазначено в договорі, законі, на підставі якого виникло зобов'язання, або виходячи з суті цього зобов'язання.
Строк виконання обов'язку також має важливе значення. Він може бути встановлений сторонами правовідношення або законом. Наприклад, строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.
Прикладом встановлення законом строку для виконання обов'язку можна назвати правові наслідки нез'явлення замовника за одержанням виконаної роботи. Відповідно до договору побутового підряду замовник зобов'язаний забрати річ, виготовлену за договором, у строк, визначений у договорі. Якщо замовник цього не зробив і після письмового попередження підрядника, то із закінченням двох місяців від дати такого попередження, підрядник може продати предмет договору за розумну ціну, а виторг, з відрахуванням усіх належних підрядникові платежів, внести на депозит нотаріальної контори на ім'я замовника. В цьому разі мають місце два терміни: перший - погоджений сторонами в договорі, другий - встановлений Цивільним кодексом України.
Дострокове виконання зобов'язання допускається у випадках, передбачених договором або законом, а також за згодою кредитора. Прострочення виконання цивільно-правового обов'язку може потягнути несприятливі майнові наслідки для порушника.
Як правило, виконання обов'язку не здійснюється частинами. Але уповноважена особа має право прийняти виконання в частках, якщо інше не передбачено договором, законом або не випливає із суті цього зобов'язання.
З принципом належного виконання тісно пов'язаний принцип реального виконання обов'язку. Особливе значення цей принцип має в господарських відносинах. Відомо, що не завжди сплата штрафних санкцій може задовольнити інтереси суб'єкта господарської діяльності, а тому важливу роль відіграє виконання обов'язку в натурі: виконати певні дії, передати річ. При цьому право вимагати виконання в натурі має кредитор, і боржник не може відмовитись від виконання цього обов'язку, крім випадків неможливості виконання, передбачених законодавством.
Якщо принцип належного виконання обумовлює виконання обов'язку відповідно до всіх умов зобов'язання, то реальне виконання стосується лише однієї умови -- предмета обов'язку. Під останнім розуміють певні блага, з якими пов'язані обов'язки. З передачею предмета зобов'язання або здійснення інших дій уповноважена особа набуває благ, які й становлять мету цивільних правовідносин.
Після належного виконання юридичного обов'язку правовідносини між конкретними особами припиняються, оскільки досягнуто мети певного правовідношення. Уповноважена особа реалізувала суб'єктивне право, якому відповідав певний юридичний обов'язок. Отже, носієм цивільно-правового обов'язку є особа, до якої звернуто вимогу договору або закону щодо дотримання певної поведінки.
Основні ознаки юридичного обов'язку можна визначити так:
- юридичний обов'язок - це необхідність певної поведінки;
- вимога певної поведінки забезпечується законом;
- виконання цивільно-правового обов'язку пов'язане із суб'єктивним правом уповноваженої особи.
Таким чином, юридичний обов'язок - це забезпечена законом необхідність певної поведінки особи, яка спрямована на здійснення відповідного суб'єктивного права.
|
- § 7. Інші форми встановлення й реалізації цивільних прав і обов'язків через інших осіб
Розмежування різних форм участі третіх осіб в установленні і реалізації цивільних правовідносин має істотне значення, оскільки полегшує вибір саме тих правових засобів, які дозволяють забезпечити досягнення бажаного кінцевого економічного і правового результату. Порівняємо представництво з подібними категоріями, які найбільш часто зустрічаються у цивільному обігу. Представництво і комісія.
- § 7. Виконання зобов'язань
Виконання зобов 'язання - це здійснення боржником тієї дії, яку має право вимагати від нього кредитор на підставі зобов 'язання, що існує між ними. Вимоги до виконання зобов'язань визначають, насамперед, принципи - закріплені в законі основоположні засади, відповідно до яких будується правове регулювання реалізації суб'єктивних прав і обов'язків у цих правовідносинах. У літературі називають
- § 1. Поняття цивільно-правової відповідальності
Передусім нагадаємо, що існують 2 різних підходи до розуміння відповідальності, суть яких полягає в тому, що юридична відповідальність, в тому числі й цивільно-правова, тлумачиться як відповідальність за минулі вчинки (ретроспективна відповідальність) або як відповідальність за майбутню поведінку (проспективна або позитивна відповідальність). Не зупиняючись детально на всіх аспектах пов'язаної
- § 1. Договір купівлі-продажу
Відносини купівлі-продажу в широкому розумінні регулюються гл. 54 ЦК. (інституту традиційної купівлі-продажу присвячені §§ 1-2 'зазначеної глави), Законом України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 1 грудня 2005 р.), а також іншими нормативними актами різної юридичної сили залеж.- но від особливостей предмета договору (правочини із земельними ділянками -
- § 4. Договір зберігання
Договору зберігання присвячено гл. 66 ЦК. Додатково зберігання у товарному складі регулюється ст. 294 ГК, а також Законом України від 23 грудня 2004 р. "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва". Іншими законодавчими актами визначається специфіка зберігання окремих речей, з огляду на їх особливі властивості - наприклад, Законом "Про зерно та ринок зерна в Україні"
- § 3. Способи забезпечення виконання господарських зобов'язань
Наявність зобов'язання, нажаль, не гарантує його належного і реального виконання, а тому потребує відповідного забезпечення. Виконання господарських зобов'язань забезпечується: заходами захисту прав (що передбачені законом або такі, що йому не суперечать); заходами відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть
- Які немайнові права забезпечують соціальне буття фізичної особи?
Право на ім'я забезпечує правову індивідуалізацію особи. Право на власне ім'я надає його носієві юридично забезпечену можливість мати з моменту народження певне ім'я, вимагати від оточення, щоб його називали власним іменем. Інші особи не можуть користуватися цим ім'ям чи привласнювати його. Використання імені фізичної особи в літературних та інших творах як персонажа допускається лише за її
- Стаття 140. Особливості визнання витрат подвійного призначення
140.1. При визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: 140.1.1. витрати платника податку на забезпечення найманих працівників спеціальним одягом, взуттям, спеціальним (форменим) одягом, мийними та знешкоджувальними засобами, засобами індивідуального захисту, що необхідні для виконання професійних обов'язків, а також продуктами спеціального харчування за
- § 1. Поняття та значення цивільно-правової відповідальності
Цивільне право як система правових норм регулює майнові та особисті немайнові відносини, основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності та широкій свободі їх учасників у визначенні своїх прав та обов'язків. В умовах переходу до ринкової економіки додержання порядку, дисципліни, умов зобов'язань, прийнятих за договором, набуває особливої ваги. Цінність цивільного
- Стаття 401. Поняття військового злочину
1. Військовими злочинами визнаються передбачені цим розділом злочини проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов'язаними під час проходження ними навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів. 2. За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил
|