Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Д.В. Боброва, О. В. Дзера, А.С. Довгерт. Цивільне право України: Підручник, 1999 - перейти к содержанию учебника

§ 1. Здійснення суб'єктивних прав


Зміст суб'єктивного цивільного права становлять можливі дії уповноваженої особи. Отже, суб'єкт правовідносин шляхом здійснення певної поведінки задовольняє свої потреби та інтереси. Наприклад, зміст права власності полягає в тому, що власник здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном.
Частіше у юридичній літературі переважає визначення змісту суб'єктивного права як сполучення трьох можливостей: визначеної поведінки правомочної особи, вимоги учинення визначених дій з боку інших (зобов'язаних) осіб, звернення у разі потреби до примусової сили державного апарату для реалізації іншої можливості. Суть будь-якого суб'єктивного права в тому, що воно завжди є правом на щось, на якусь цінність - матеріальну або духовну, це і є право користуватися якимось благом у суспільстві, благом матеріальним або духовним, або і тим і іншим. Якщо правоздатність - це завжди абстрактна можливість бути суб'єктом цивільних правовідносин, мати суб'єктивні права та обов'язки, то саме суб'єктивне право завжди конкретне. Суб'єктивне цивільне право - це насамперед право конкретного суб'єкта. Саме конкретність, певність є основною рисою, що характеризує правову природу суб'єктивного цивільного права.
Суб'єктивне право, з одного боку, є невід'ємною якістю суб'єкта правовідносин, а з іншого, поряд із суб'єктивним обов'язком, є структурою правовідносин, його правовим зв'язком, власне правовими відносинами. Суб'єктивне право не може існувати поза правовідносинами. Особа вступає у правовідносини для того, щоб задовольнити якусь конкретну потребу, використовуючи будь-які правомірні шляхи й засоби. При цьому слід розрізняти зміст суб'єктивного права та його реалізацію, розходження між якими полягає в тому, що зміст суб'єктивного права містить у собі лише можливе конкретне поводження правомочної особи, тоді як здійснення права є вчиненням реальних, конкретних дій, пов'язаних із перетворенням цієї можливості на дійсність. Це можливе поводження припускає насамперед можливість вільного вибору способу дій.
Суб'єктивне право - не свобода в рамках закону, а законом гарантована свобода, тобто визнана правом, і тому можливість самостійно діяти і приймати вольові рішення підлягає обов'язковій охороні з боку держави. У будь-якої особи, у будь-якій ситуації, у тому числі й у правовідносинах, завжди є лише два можливі варіанти поведінки: або діяти, або не діяти. Третьої можливості в природі не існує. Правомочна особа має лише одну можливість із моменту вступу в правовідносини - можливість задовольнити або не задовольнити свою потребу шляхом дії або бездіяльності. Ця можливість припускає будь-яку кількість варіантів поводження, що не суперечить законодавству*. Суб'єктивному праву завжди відповідає юридичний обов'язок. Зокрема, в зобов'язальних правовідносинах суб'єктивному праву кореспондує обов'язок вчинити певні дії або утриматися від них. Так, за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. В свою чергу наймач зобов'язаний сплачувати плату за оренду.
Дії, що їх здійснює уповноважена особа, називаються способами здійснення суб'єктивного права. Здійснення тієї чи іншої дії залежить насамперед від характеру правової норми. Закон може надавати право уповноваженій особі вчиняти лише одну конкретну дію або вибрати серед інших певний варі-
* Саїтгаліна Ж. Р. Природа суб'єктивного цивільного права // Вісник університету внутрішніх справ. - Харків, 1999. - С. 30-31.
ант поведінки Наприклад, згідно із Законом України "Про захист прав споживачів" покупець, виявивши недоліки чи фальсифікацію товару протягом гарантійного або інших термінів, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виготовлювача: а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою; б) заміни на аналогічний товар належної якості; в) відповідного зменшення купівельної ціни; г) заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни; д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав. У даному випадку уповноважена особа може обрати один з варіантів поведінки, передбаченої законом.
І навпаки, згідно зі ст. 352 ЦК України у разі неявки замовника за одержанням речі, виготовленої за договором побутового замовлення, підрядник має право після закінчення шести місяців з дня, коли відповідно до договору річ має бути здано, і наступного дворазового попередження замовника продати річ у встановленому порядку, а виручену суму, за вирахуванням усіх належних підрядникові платежів, внести у депозит державної нотаріальної контори на ім'я замовника. Таким чином, підрядник має право вчинити лише одну дію - продати річ за вирахуванням усіх належних йому платежів.
У деяких випадках здійснення суб'єктивного права можливе лише за згодою особи, інтереси якої можуть бути порушені. Зокрема, для продажу частки в спільній власності продавець зобов'язаний повідомити у письмовій формі решту учасників спільної власності про намір продати свою частку сторонній особі зі зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права щодо будинку протягом одного місяця, а щодо іншого майна протягом десяти днів з дня одержання повідомлення, продавець має право продати свою частку будь-якій особі. Якщо кілька учасників спільної часткової власності виявили бажання придбати частку в спільній власності, право вибору покупця надається продавцеві. При продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звер-
нутися до суду з позовом про переведения на нього прав та обов'язків покупця.
Вибір способу здійснення суб'єктивного права залежить також від мети, яку ставить уповноважена особа. Якщо вона хоче, наприклад, своє майно передати безоплатно, то робить це шляхом дарування. У разі одержання грошового еквівалента укладає договір купівлі-продажу, а отримання іншого майна - договір міни.
Вибір способу здійснення права виявляється у вчиненні дій особисто або через представника Так, за договором доручення одна сторона (повірений) вчиняє від імені та за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії. При цьому треба мати на увазі, що деякі дії можуть бути вчинені лише безпосередньо уповноваженою особою.
Водночас, надаючи можливість уповноваженій особі вчиняти суб'єктивні цивільні права, закон визначає межі здійснення їх. Стаття 22 Конституції України встановлює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Це положення дістало свій розвиток у ст. 23 Конституції України, згідно з якою кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей. Таким чином, Конституція України регламентує межі здійснення прав.
Загальне правило, яке встановлює межі здійснення суб'єктивних цивільних прав, міститься у ч. 2 ст. 5 ЦК України, згідно з якою при здійсненні прав та виконанні обов'язків громадяни й організації повинні додержуватися законів, поважати моральні принципи суспільства. Закон України "Про власність" передбачає право власника вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Власник, який здійснює свої права, зобов'язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Отже, кожне суб'єктивне право має свої межі. Останні
визначають міру можливої поведінки уповноважено» осоЗи. При порушенні встановлених меж здійснення суб'єктивного права настають несприятливі правові наслідки для порушника. Це може бути позбавлення суб'єктивного цивільного права, стягнення у доход держави отриманого за угодою, інші наслідки. Так, постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 p. із змінами, внесеними постановою Пленуму "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" від 25 грудня 1992 p. передбачає, що дія ст. 49 ЦК України поширюється на угоди, які укладені з метою, що явно суперечить інтересам держави і суспільства. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, на шкоду інтересам суспільства тощо.
Чинне цивільне законодавство не містить положення, яке розкриває зміст категорії "зловживання правом". Але в теорії цивільного права робиться спроба з'ясувати суть цього терміна (В. Грибанов, О. Пушкін). Зловживання правом виявляється в тому, що особа, якій формально належить суб'єктивне цивільне право, неправомірно його здійснює.
Питання про поняття зловживання правом завжди було підставою численних дискусій у юридичній літературі. Наприклад, М. М. Агарков вважав, що той, хто користується своїм правом, нікому не заподіює шкоди. Звідси не може йтися про "зловживання правом"'. Ця теза була відома ще римському праву, відповідно до положень якого, дії, що оцінюються як зловживання правом, є за межами здійснення права.
На думку інших авторів поняття "зловживання правом" теоретично виправдано 2. Уповноважена особа допускає не-дозволене використання свого права, порушує міру і вид поведінки, визначені законом, посилаючись при цьому на формально належне їй суб'єктивне право. Не маючи суб'єктивного права, уповноважена особа не може ним зловживати.
Агарков М. М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве // Известия АН СССР. Отделение экономики и права. - 1946. - № 6. - С. 429.
Грибанов В. П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. - М, 1992. - С. 39-40. ^ - у і»
Але, спираючись на своє суб'єктивне право, уповноважена особа виходить за межі дозволеної поведінки, тобто зловживає правом. У разі неналежного здійснення прав порушується закон. Тому порушення меж суб'єктивного права при його здійсненні у ряді випадків характеризується, як вже зазначалося вище, зловживанням правом'.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 1. Здійснення суб'єктивних прав"
  1. § 3. Зміст цивільного правовідношення
    Зміст цивільного правовідношення може бути охарактеризований з 2 позицій - соціальної і юридичної. Соціальним змістом цивільного правовідношення є те суспільне відношення, юридичною формою якого є цей правовий зв'язок. Тому змістом цивільного правовідношення можна вважати відповідне цивільне відношення, котре існує між приватними особами і урегульоване нормами цивільного права (законодавства).
  2. § 3. Межі здійснення цивільних прав
    У загальній формі вимога до належного здійснення суб'єктивних прав виражена у ст. 68 Конституції, яка передбачає, що кожний зобов'язаний неухильно дотримуватися Конституції, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Межі здійснення права власності передбачені ст. 41 Конституції, яка встановлює, що використання права власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності
  3. § 2. Види цивільно-правових строків (термінів)
    Розмаїття строків, що регулюються цивільним правом, зумовлює потребу їхньої класифікації. Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями: 1. За підставами (джерелами) встановлення можна виділити строки (терміни), які визначаються: а) законом (наприклад, авторське право діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті, починаючи з 1 січня року, який настає за роком
  4. § 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин
    Норми цивільного права (як і інші правові норми) регулюють суспільні відносини за участю громадян і різних організацій. При цьому суспільні відносини, будучи врегульованими нормами цивільного права, стають цивільно-правовими. Отже, цивільно-правові відносини - це форма, завдяки якій норми цивільного права реалізуються в житті. Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих
  5. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    Як суспільний феномен, котрий стосується окремого індивіда і суспільства в цілому, право може розглядатися під кутом зору оцінки його значення як для приватних осіб, так і для суспільства, що, насамперед, і є основою виникнення відомої дихотомії "приватне право - публічне право". Загальна структура права виглядає так: 1) природне право як основа усього іншого права; 2) приватне та публічне
  6. § 6. Структура (система) цивільного права
    Структура цивільного права - систематизована сукупність його елементів (цивільно-правових норм, інститутів, підгалузей або розділів), розташованих у послідовності та ієрархії, що визначаються внутрішньою логікою відповідної галузі. Варто зазначити, шо в літературі з цивільного права при характеристиці внутрішньої побудови (розміщення норм) цієї галузі йдеться як про "систему", так і про
  7. § 1. Поняття та класифікація об'єктів цивільних прав (правовідносин)
    Передусім, потрібно зупинитися на співвідношенні термінів "об'єкти цивільних прав" і "об'єкти цивільних правовідносин", що зустрічаються у літературі. їх розмежування грунтується на таких міркуваннях: об'єктами правовідносин є те, на що вони спрямовані і справляють певний вплив. Як суспільні зв'язки, що виникають в результаті їхньої inat модії, цивільні правовідносини можуть впливати тільки на
  8. § 1. Поняття цивільного права, цивільного інтересу та цивільного обов'язку
    У попередніх главах підручника вже йшлося про цивільне право як галузь національного права. Разом з тим, згадувалися й цивільні права та обов'язки як елементи цивільних правовідносин. Оскільки у цивілістиці традиційно має місце вживання обох термінів, тут і далі цивільне право, котре належить учаснику цивільних відносин, буде позначатися як "цивільне право у суб'єктивному сенсі" або як
  9. § 2. Здійснення цивільних прав
    Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які передбачені змістом суб'єктивного цивільного права. Здійснення суб'єктивного цивільного права може відбуватися шляхом вчинення як фактичних, так і юридичних дій. Наприклад, власник користується майном (фактична дія), що належить йому, або продає його (юридична і фактична дія). Розглядаючи питання здійснення
  10. § 5. Загальні положення про захист цивільних прав та інтересів
    Захист цивільних прав - це правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої уповноваженій особі шкоди. Для особи право на захист полягає у можливості використання в межах, визначених законом засобів самозахисту, а також у