|
« Попередня
|
|
Наступна » |
|
|
|
§ 5. Загальні положення про захист цивільних прав та інтересів
|
|
Захист цивільних прав - це правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої уповноваженій особі шкоди.
Для особи право на захист полягає у можливості використання в межах, визначених законом засобів самозахисту, а також у можливості звернення до відповідного державного, самоврядного чи громадського органу або уповноваженої особи за захистом свого цивільного права чи інтересу.
Класифікація видів захисту цивільних прав можлива за різними підставами: залежно від способів, форм, порядку здійснення тощо.
Зокрема, залежно від порядку захисту цивільних прав можна виокремити:
1) судовий захист (ст. 55 Конституції, ст. 16 ЦК);
2) адміністративний захист (ст. 17 ЦК);
3) захист нотаріусом (ст. 18 ЦК);
4) самозахист (ст. 55 Конституції, ст. 19 ЦК);
5) захист за допомогою інших громадських, державних та міжнародних інституцій (органів прокуратури - ст. 121 Конституції та Закон України від 5 листопада 1991 р. "Про прокуратуру"; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини - ст. 55 Конституції та Закон України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"; після використання всіх національних засобів правового захисту - Європейським судом з прав людини, який діє відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Підставами дія захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення цивільного права - це результат протиправних дій, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.
Невизнання - це дії носіїв пасивного цивільного обов'язку, які полягають у запереченні цивільного права уповноваженої особи, внаслідок чого остання повністю або частково позбавляється можливості реалізувати своє право. Несприятливий наслідок може мати місце як при абсолютному, так і при відносному цивільному правовідношенні.
Оспорювання - це такий стан цивільного правовідношення, за якого між його учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності у них суб'єктивного права, а також щодо належності такого права певній особі. Оспорюване цивільне право ще не порушене, але виникає невизначеність у праві, шо зумовлює неможливість його повного або часткового використання. Наприклад, при розгляді справи про визначення частки майна у спільній власності
ірони правовідносин спільної власності (співвласники) зверта- ся ло суду для того, щоб вирішити цей спір і визначити дійсну
і ку кожного із співвласників.
Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він ие суперечить пальним засадам цивільного законодавства. Наприклад, інтерес редиторів фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, у чсреженості її майна для подальшого задоволення боргових вимог -.ахитається шляхом призначення над майном безвісно відсутньої особи опікуна, котрий має здійснити виконання обов'язків цієї особи перед кредиторами за рахунок її майна (ст. 44 ЦК).
Суб'єкт цивільного права може обрати один або кілька способів захисту.
За загальним правилом право на звернення до суду має особа, яка має матеріально-правову заінтересованість у справі. Разом з і им, справу щодо захисту цивільного права чи інтересу можуть порушити не тільки особи, які мають матеріально-правову заінтересованість у ній, але й інші особи, яким ие дозволяє закон, з метою захисту інтересів інших осіб.
Слід зазначити, що у більшості випадків захист цивільних прав ІДІЙСНЮЄТЬСЯ за бажанням потерпілого, тобто від нього залежить, шертатися за таким захистом або залишити правопорушення без правових наслідків.
Нездійснення уповноваженою особою дій, спрямованих на захист суб'єктивного права, за загальним правилом не тягне за собою його втрату, за винятками, передбаченими законом. Наприклад, замовник за договором підряду в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно зобов'язаний заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ст. 853 ЦК). <
|
| « Попередня |
|
Наступна » |
|
= Перейти до змісту підручника = |
|
|
Информация, релевантная "§ 5. Загальні положення про захист цивільних прав та інтересів" |
- § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
загальні, суспільні інтереси. У зв'язку з цим І'. Єринг у відомій дискусії з прихильниками вольової теорії прав, а також у концептуальних положеннях про захист Інтересів як мети права і про права як інтереси обґрунтував тезу про те, що у сфері приватного права уповноважена особа сама захищає свої інтереси, а цей захист відбувається з ініціативи самого суб'єкта інтересу шляхом подання цивільного
- § 6. Структура (система) цивільного права
загальні положення; 2) речове право; 3) зобов'язальне право; 4) спадкове право; 5) сімейне право. За пандектною системою побудовані Німецький цивільний кодекс 1899 р., та цивільні кодекси країн, що взяли його за взірець. Перевагами пандектної системи є виокремлення загальної частини, що дозволяє уникати повторювань при характеристиці окремих інститутів, чіткий поділ на розділи
- § 6. Захист цивільних прав та інтересів судом
загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності (ст. 22 Закону "Про судоустрій України"). Загальним територіальним судами підвідомчі: справи про захист порушених, невизнаних
- § 1. Поняття договору
загальні положення щодо правочинів, встановлені главою 16 ЦК. Слід зазначити, що поняття "договір" використовується також в інших галузях законодавства (наприклад, трудовий договір, адміністративний договір тощо). Проте там договір є категорією відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання. До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові
- § 1. Загальні положення про право власності та інші речові права суб'єктів господарювання
положення (щодо повноважень власника майна у сфері господарювання) відображені в ст. 134 і 135 ГК. Відповідно до ч. 1 ст. 134 ГК суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для
- Яка організація визнається юридичною особою?
загальні збори його учасників і виконавчий орган. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить 50 % і більше майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4
- Книга четверта ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
загальні положення про інтелектуальну власність, а також норми авторського права і суміжних прав, права на наукове відкриття, права промислової власності, права на компонування інтегральної мікросхеми, право на раціоналізаторську пропозицію, право на сорти рослин, породу тварин, право на комерційне найменування, право на торговельну марку, право на географічне зазначення та право на комерційну
- Стаття 15. Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ
загальні критерії цивільної юрисдикції. 4. Частина перша коментованої статті зазначає, що суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав. Такі справи безумовно є справами позовного провадження, оскільки предметом розгляду в них є спір про право цивільне (в широкому розумінні). Тому першим критерієм цивільної юрисдикції є наявність спору про право цивільне. Однак
- Стаття 39. Методи визначення та порядок застосування звичайної
ціни
загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів . Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства . 18 П. 20.1 Закону України від 07.10.2010 р. № 2591-"Уі «Про Кабінет
- Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду
положень (стандартів) бухгалтерського обліку. При цьому прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку. 153.1.4. У разі здійснення операцій з продажу іноземної валюти та банківських металів до складу доходів або витрат платника податку відповідно
|