Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Д.В. Боброва, О. В. Дзера, А.С. Довгерт. Цивільне право України: Підручник, 1999 - перейти к содержанию учебника

§ 4. Захист суб'єктивних прав


Права і свободи людини, інших учасників цивільних відносин, забезпечують кожному можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя. Держава зобов'язана забезпечити реалізацію і захист суб'єктивних прав. Стосовно громадянина Конституція України визнає право кожного захищати свої права і свободи, права і свободи інших людей від посягань, у тому числі посягань від представників влади або посадових осіб.
В умовах побудови правової держави однією з гарантій прав і свобод учасників цивільних відносин є правовий захист. Суть правового захисту в правовій літературі трактується неоднозначно.
На думку Г. М. Стоякіна правовий захист включає в себе три моменти:
- видання норм, які встановлюють права та обов'язки, визначають порядок здійснення їх, захисту та застосування санкцій;
- діяльність суб'єктів із здійснення і захисту своїх суб'єктивних прав;
- попереджувальна діяльність держави і громадських організацій, а також діяльність з реалізації правових санкцій'.
В. І. Тертишніков захистом права називає таке здійснення права та перетворення правовідносин, яке можливе лише з допомогою спеціального державного органу. При цьому він посилається на ситуацію, яка складається при розірванні шлюбу в органах ЗАГСУ (нині в Україні діють РАГСи - органи реєстрації актів громадянського стану) за заявою обох дружин2.
М. С. Малеїн вважає, що, правовий захист - це система юридичних норм, які спрямовані на запобігання правопорушенню та ліквідацію його наслідків3.
Стоякин Г. Н. Понятие защиты гражданских прав // Проблемы гражданско-правовой ответственности и защиты гражданских прав. - Свердловск, 1973.-С.34.
Q
Тертишніков В. І. Захист сімейних правовідносин в цивільному судочинстві. - Харків, 1976. - С. 9.
Малеин Н. С. Гражданский закон и права личности в СССР. - М., 1981.-С.192.
С. С. Алексеев додержується думки, що правовий захист - це державно-примусова діяльність, спрямована на поновлення порушеного права, забезпечення виконання юридичного обов'язку'.
3. В. Ромовська вважає, що "правовий захист - завжди акт, що вже відбувся". У деяких випадках для реалізації заходу державного примусу достатньо винесення судового рішення. Оскільки в рішеннях про визнання права чи розірвання договору відповідач не примушується до певної активної поведінки, акт правосуддя і правовий захист збігаються у часі. Якщо ж відповідач присуджується до певної поведінки (повернути майно, сплатити неустойку) - реалізація державного примусу органічно пов'язана з виконанням рішення, без чого правовий захист не можна вважати таким, що відбувся2.
Для досягнення правового захисту необхідна певна процедура. Тому особливе значення має результат цієї діяльності, який виражений в акті відповідного державного органу.
Правовий захист нерозривно пов'язаний з правовою охороною. Проте, це різні категорії. Різниця цих понять визначена в законі. Так у ст. 5 ЦК України йдеться про охорону цивільних прав, а у ст. 6 - про захист та способи захисту цивільних прав.
Всяка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити його відповідним способом, передбаченим ст. 6 ЦК України. Зазначена стаття встановлює такі способи захисту цивільних прав:
- визнання цих прав;
- відновлення становища, що існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право;
- присудження до виконання обв'язку в натурі;
- компенсація моральної шкоди;
- припинення або зміна правовідносин;
- стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.
' Алексеев С. С. Общая теория права. - М., 1981. - Т. 1. - С. 180. Ромовская 3. В. Защита в советском семейном праве. - Львов, 1985.
Наприклад, відповідно до ст. 47 Конституції України житлові права громадян України охороняються законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом. Якщо громадянин без належно встановленого порядку у відсутність власника житла поселяється в нього, останній має право відповідно до ст. 5 і на підставі ст. 6 ЦК України захистити своє право таким способом, як відновлення його становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право. Тобто він може пред'явити позов до суду про усунення перешкод користування жилим приміщенням шляхом виселення. Приймаючи відповідний акт захисту порушеного суб'єктивного права, суд має зобов'язати порушника не перешкоджати користуватися власникові жилим приміщенням та виселити порушника з жилого приміщення.
Як всяке суб'єктивне право, право на захист включає як засоби матеріально-правового характеру, так і засоби процесуально-правового характеру, що взаємодіють. З точки зору матеріально-правового змісту право на захист надає уповноваженій особі три групи можливостей: самозахист майнових прав та інтересів; застосування до порушника цивільних правових засобів оперативної дії; звернення до компетентного державного чи громадського органу за захистом свого права з вимогою застосувати до правопорушника засобів державно-примусового характеру.
Самозахист цивільних прав - це здійснення управомоче-ною особою не заборонених законом дій фактичного порядку, спрямованих на охорону його особистих або майнових інтересів. Він завжди здійснюється після вчинення правопорушення.
Засоби фактичного характеру, спрямовані на охорону прав громадян та організацій, можуть бути як передбачені законом (у вищенаведеному прикладі), так і випливати зі звичайно прийнятих у суспільстві заходів такого роду. Проте тут слід застосовувати загальне правило: застосування засобів самозахисту допускається, якщо це не суперечить закону і відповідає звичайно прийнятим правилам.
Під засобами оперативної дії розуміються такі, юридичні засоби правоохоронного порядку, які застосовуються до порушника цивільних прав та обов'язків безпосередньо управо-
моченою особою без звернення за захистом права до відповідних уповноважених органів. Зазначені засоби застосовуються лише у випадках, зазначених у законі.
Можливість звернутися до компетентного державного чи іншого органу за захистом своїх прав - належне управомоче-ній особі право на захист. Саме цей вид реалізації управомо-ченою особою права на захист є одним із основних.
Суб'єктивне право на захист включає і засоби процесуаль-но-правового порядку. Це певна процедура (порядок) звернення за захистом порушеного права, безпосередньо визначена законом. Сюди входить перш за все право на звернення за судовим захистом, і носієм цього права є кожний з учасників цивільних правовідносин чи будь-яка інша заінтересована особа.
Право на звернення за судовим захистом включає не тільки подання до суду позовної заяви (чи скарги), а й можливість подання до суду зустрічного позову чи заперечення проти нього брати участь у розгляді справи, користуватися процесуальними правами, вимагати винесення рішення та право вимагати примусового виконання судового рішення. Кожен з цих елементів існує за наявності певних передумов, у певних часових межах і реалізується у певній специфічній формі.
Матеріальні та процесуальні норми, які регулюють способи, форми та порядок захисту, мають єдину мету - забезпечити повний, всебічний, швидкий захист суб'єктивного права і становлять єдиний комплексний інститут правового захисту.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 4. Захист суб'єктивних прав"
  1. § 2. Сучасне розуміння предмету цивільного права України
    захисту прав та обов'язків фізичними та юридичними особами, а також соціальними утвореннями, що виступають як суб'єкти немайнових та майнових (цивільних) відносин, з метою задоволення матеріальних і духовних потреб приватних осіб та захисту їх інтересів. Цивільне право є проявом приватного права на рівні національних правових систем, виступаючи як галузь національного права. Оскільки на цьому
  2. § 6. Структура (система) цивільного права
    захисту суб'єктивних прав, котрі використовуються за ініціативою зацікавлених осіб). При цьому слід взяти до уваги, що особисті немаіїнові права також були предметом правового регулювання, але розглядалися вони не як об'єкти права, а як елемент правового статусу особи (у тому числі - статусу громадян Риму як суб'єктів публічного права). Крім того, actio (позовний захист) може слугувати засобом
  3. § 1. Поняття цивільного правовідношення
    захисту не мають. Звичайно, далеко не в усіх правовідносинах держава є зацікавленою (наприклад, у правовідносинах, що виникають з правопорушень), але інтерес держави полягає у розв'язанні належним чином цих соціальних ексцесів, притягненні винних осіб до відповідальності тощо. Тому захист правопорядку та законності означає і охорону правовідносин; 7) правовідносини відзначаються
  4. § 1. Поняття представництва
    захисту прав інших осіб. За допомогою представництва створюються додаткові можливості дчя здійснення прав і виконання обов'язків учасниками цивільних правовідносин, забезпечується більш повний захист їх суб'єктивних прав, підвищується ефективність налагодження економічних зв'язків між суб'єктами права. У цивілістичній літературі немає єдиної точки зору стосовно природи представництва.
  5. § 1. Поняття цивільно-правового захисту
    захист законних прав громадян. Так, відповідно до ст. 13 Конституції України "держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання". Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим забезпечує виконання громадянами обов'язків, покладених на них державою. Оскільки економічною основою кожного суспільства є власність у різних її формах, то одним із
  6. Стаття 154. Права батьків по захисту дитини
    захист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. 2. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. 3. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли
  7. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    захист інтересів, а різниця між приватним та публічним правом вбачається, насамперед, у відмінностях інтересів, котрі мають захищатися: приватне право захищає приватні інтереси окремих осіб, публічне право - інтереси держави, загальні, суспільні інтереси. У зв'язку з цим І'. Єринг у відомій дискусії з прихильниками вольової теорії прав, а також у концептуальних положеннях про захист Інтересів
  8. § 2. Джерела приватного права
    захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і інших аналогічних міжнародних угодах. До таких норм належать право на приватне життя, право на приватну власність тощо. Необхідно підкреслити, що ці права належать до джерел (норм) не тому, що закріплені в міжнародно-правових актах, а навпаки, - той факт, що вони є невід'ємними природними правами людини, зумовив необхідність створення
  9. § 5. Створення ЦК України
    захисту прав осіб - як фізичних, так і юридичних, - охоплювати правове регулювання всіх майнових ринкових відносин, у тому числі пов'язаних із підприємництвом (Н. Кузнецова, Я. Шевченко). Деякі вчені вказували на те, що створення Цивільного та Господарського кодексів виправдане з практичних міркувань, однак слід чітко розмежувати предмети їхнього правового регулювання, що поки не вдається (В.
  10. 2.2. Об'єкти цивільних правовідносин
    захисту тощо. З наведених міркувань об'єкт цивільного правового відношення не треба тлумачити лише як поведінку його учасників. Такий підхід звужує характеристику цього елементу правовідношення, їагострює увагу тільки на предметі впливу правових норм. Тому вірнішим є визначення об'єкта через ті блага, які являють інтерес для суб'єктів цивільного права, котрі вступають заради цих благ у певні