Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Зміст договорів простого товариства


Договори простого товариства, на вимоги нового ЦК України, укладаються у простій письмовій формі. Цей договір містить положення про предмет договору, про вклади, що роблять учасники договору, про ведення спільних справ учасників, про спільні витрати і збитки, строк дії договору та інші умови.
Предметом договору є той результат, на досягнення якого спрямовані дії учасників з об'єднання вкладів та спільної діяльності. Оформлення предмета договору дає змогу визначити юридичну природу взаємовідносин учасників і на цій основі узгоджувати інші умови співробітництва.
Важливе місце у договорі посідають права та обов'язки учасників. Вони встановлюються законом і договором. Норми чинного законодавства встановлюють таке регулювання важливих питань.
Закон надає учасникам договору простого товариства право брати участь у веденні спільних справ (ст. 431 ЦК УРСР), право на доходи від спільного майна відповідно до своєї частки (ст. 113 ЦК УРСР). Крім того, сторони договору можуть визначати також інші права, що доповнюють і розширюють надані законом.
Чітка організація спільної діяльності досягається шляхом закріплення у договорі цілого ряду обов'язків, що покладаються на учасників. Ці договірні обов'язки деталізують дії учасників у досягненні загальної мети і сприяють виконанню договору в цілому. За своїм характером вони можуть бути організаційними, виробничими та загальними. Так, до останніх слід віднести обов'язки сторін додержуватися умов договору, виконувати всі свої зобов'язання перед іншими сторонами, не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про спільну діяльність тощо. Організаційні включають обов'язки учасників зробити визначені договором вклади.
Зокрема, учасники договору можуть робити вклади грошима, будь-яким рухомим і нерухомим майном (землею, будівлями, спорудами, обладнанням) і будь-якими пов'язаними з ними майновими правами, акціями, облігаціями; грошовими вимогами та правом вимоги щодо виконання договірних зобов'язань, які мають вартість; будь-якими правами інтелектуальної власності, що мають вартість, включаючи авторські права, права на винаходи, права на знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, промислові зразки, ноу-хау тощо.
Учасники договору можуть робити вклади трудовою участю (ст. 432 ЦК УРСР). Трудова участь - це обумовлена договором сукупність практичних дій учасника, що полягає у безпосередньому виконанні трудових функцій для досягнення результату (мети) спільної діяльності. В новому ЦК України передбачаєть-
ся, що вкладом у спільну діяльність можуть бути також знання, ділові зв'язки, ділова репутація тощо, вартість яких оцінюється сторонами.
Строки здійснення учасниками вкладів узгоджуються у договорі. Учасники можуть встановлювати договірну відповідальність за несвоєчасне виконання цього та інших обов'язків як у формі штрафу (пені), так і у формі відшкодування збитків.
При укладенні договору простого товариства визначається порядок ведення спільних справ учасників. Ведення спільних справ учасників договору означає здійснення у спільних інтересах усіх необхідних дій, що забезпечують чітке виконання умов договору і досягнення його мети. Це - керівництво та організація спільної діяльності, координація зусиль учасників договору, відносини з третіми особами, контроль і звітність тощо.
Учасники договору про спільну діяльність ведуть спільні справи за загальною згодою (ч. 1 ст. 431 ЦК УРСР). Такий порядок передбачає, що при розв'язанні всіх питань спільної діяльності необхідна одностайність учасників.
Чинне законодавство не розрізняє керівництво спільною діяльністю та ведення спільних справ. Під останнім слід розуміти представництво інтересів товариства зовні.
Однак з різних причин (організаційного, економічного та іншого характеру) учасники за згодою між собою доручають керівництво їх спільною діяльністю одному з учасників договору (ч. 2 ст. 431 ЦК УРСР). Якщо йдеться про співробітництво між юридичними особами, такого учасника прийнято називати головною організацією. Учасник, якому доручено керівництво спільною діяльністю, приймає на себе ведення спільних справ учасників договору. Він діє лише у межах повноважень (прав та обов'язків), що визначаються у підписаному іншими учасниками договору дорученні.
Якщо за договором простого товариства здійснюються іноземні інвестиції, учасники відповідно до вимог Закону України "Про режим іноземного інвестування" зобов'язані організувати окремий бухгалтерський облік та звітність про операції, пов'язані з цим договором, і мають право на відкриття спільних рахунків в установах банків України для проведення розрахунків, пов'язаних з виконанням цього договору.
У договорі учасники можуть визначити порядок покриття витрат, передбачених договором, збитків, що виникатимуть при виконанні договору. Якщо договором такий порядок не передбачається, то спільні витрати й збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників (вкладів учасників договору, майна, що створене або придбане внаслідок їх спільної діяльності). Якщо спільного майна учасників договору не вистачає для покриття усіх спільних витрат і збитків, то останні розподіляються між учасниками пропорційно їх вкладам у спільне майно (ст. 433 ЦК УРСР).
Договір про спільну діяльність припиняється, коли досягнуто його мети (цілей); закінчився строк дії (якщо такий строк учасники визначили у договорі); за загальною згодою учасників прийнято відповідне рішення; відбуваються події (дії), що роблять неможливим здійснення такої діяльності і не залежать від волі учасників, та в інших випадках, передбачених у законі або договорі.
При укладенні і виконанні договору простого товариства між його учасниками (сторонами) здебільшого виникають відносини спільної власності. Іншими словами, для майнових вкладів учасники договору, а також майна, яке буде ство-
рене (придбане) внаслідок їх спільної діяльності, встановлюється правовий режим спільної часткової власності. Очевидно, договором можна встановити й інший правовий режим внесеного майна.
Учасники договору про спільну діяльність володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке перебуває у їх спільній частковій власності, за згодою між собою. Отже, будь-які дії щодо такого майна повинні узгоджуватися між усіма учасниками. Основні умови й напрями використання майна при спільній частковій власності встановлюються договором.
Спільна часткова власність передбачає визначення частки кожного учасника договору. Якщо під час виконання договору придбавається яке-небудь майно (наприклад, засоби виробництва), то частка кожного учасника в ньому визначається відповідно до співвідношення вкладів учасників, зазначених у договорі.
До об'єктів права спільної часткової власності за договором простого товариства (майнові вклади, створене майно тощо) не належать прибуток (дохід), частина виробленої продукції, що розподіляються між учасниками договору і надходять у повне їх розпорядження.
Характер відносин у договорі простого товариства передбачає стабільність правових (організаційних, майнових) зв'язків між учасниками, без яких неможливо було б належним чином здійснювати співробітництво. У зв'язку з цим закон забороняє учасникові договору розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників (ч. З ст. 432 ЦК УРСР). Проте, якщо така згода є, учасник може відчужувати (оплатно або безоплатно) іншій особі свою частку в спільному майні (ч. 4 ст. 113 ЦК УРСР). При цьому учасник повинен додержуватися вимог закону про право привілейованої купівлі частки іншими учасниками договору.
На частку учасника договору про спільну діяльність за його особистими зобов'язаннями може бути звернено стягнення третіми особами. Закон дає право кредиторові учасника-боржника пред'явити позов про виділення його частки для звернення на неї стягнення (ст. 116 ЦК УРСР).
Відносини спільної часткової власності між учасниками договору припиняються із закінченням дії цього договору. Майно, що набуло статусу спільної часткової власності внаслідок здійснення спільної діяльності, після необхідних розрахунків з бюджетом та третіми особами, розподіляється між учасниками договору пропорційно їх часткам (вкладам) у спільному майні, якщо учасники не погодили інший порядок розподілу результату їх спільної діяльності.
Практику застосування норм чинного законодавства стосовно спільної діяльності узагальнено в роз'ясненні Президії Вищого арбітражного (господарського) суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність" від 28 травня 1995 р.
Як зазначалося вище, сучасне правове регулювання договору простого товариства містить багато суперечностей та прогалин. У новому ЦК України більш детально та доцільно врегульовано питання вкладів у загальну справу, спільного майна учасників, питання представництва перед третіми особами, відповідальності учасників за загальними зобов'язаннями. Усунуто такі прогалини, як регулювання припинення договору простого товариства, відмова учасників від безстрокового договору, відповідальність учасника, щодо якого припинено договір, тощо.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Зміст договорів простого товариства"
  1. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік. Тому, природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна відносно ЦК РРФСР слугували орієнтиром і для розробників проекту ЦК УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки). Принципово важливим було положення про зосередження в руках радянської держави основних
  2. § 4. Способи укладання господарських договорів
    Укладання господарського договору - це нормативно закріплені взаємні дії господарських організацій, спрямовані на встановлення господарсько - договірних відносин та визначення зміст договірного зобов'язання. Вимоги застосування певних процедур (порядку) укладання господарського договору можуть бути передбачені законом (наприклад, про товарну біржу) або встановлюються волевиявленням сторін. На
  3. Стаття 39. Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни
    39.1 Звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті. Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків: а) бартерних операцій; б) операцій з пов'язаними особами;
  4. Стаття 136. Доходи, що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування
    136.1. Для визначення об'єкта оподаткування не враховуються доходи: 136.1.1. сума попередньої оплати та авансів, отримана в рахунок оплати товарів, виконаних робіт, наданих послуг; 136.1.2. суми податку на додану вартість, отримані/нараховані платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів, виконаних робіт, наданих послуг, за винятком випадків, коли підприємство
  5. Стаття 154. Звільнення від оподаткування
    154.1. Звільняється від оподаткування прибуток підприємств та організацій, які засновані громадськими організаціями інвалідів і є їх повною власністю, отриманий від продажу (постачання) товарів, виконання робіт і надання послуг, крім підакцизних товарів, послуг із поставки підакцизних товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших
  6. § 5. Особливості змісту та порядку укладення господарських договорів
    Господарський договір є правовою формою господарських зв'язків, тобто тих відносин, які формуються між суб'єктами господарювання з приводу руху матеріальних благ, незалежно від того, чи перебувають їх учасники у відносинах диспозитивності або субординації. Цивілістична наука розглядає господарський договір як вид цивільно-правового договору1. Співвідношення цивільно-правового та господарського
  7. § 2. Підстави виникнення зобов'язань
    Зобов'язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, передбачених законом у якості юридичних фактів. Частина 2 ст. 151 ЦК України серед підстав виникнення зобов'язань називає договір та інші підстави, передбачені ст. 4 ЦК України. Таким чином, зобов'язання можуть виникати: 1) з угод (у тому числі договорів) як передбачених законом, так і не передбачених законом,
  8. § 2. Власність кооперативів
    Кооперативом визнається основана на членстві громадян організація для спільного ведення господарської та іншої діяльності шляхом особистої трудової участі та об'єднання майна його членів. Слід зазначити, що п. 1 ст. 12 Закону "Про кооперацію в СРСР"' поряд з членством громадян допускає можливість членства в кооперативах і юридичних осіб, якщо це прямо передбачено законом або статутом кооперативу.
  9. § 3. Джерела цивільного і торгового права зарубіжних країн
    У зарубіжних країнах джерелами цивільного і торгового права є закони, підзаконні нормативні акти, судова практика та звичаї. Проте співвідношення між цими видами джерел для конкретної країни чи групи країн, а також для різних історичних етапів розвитку неоднакове. Закон займає провідне місце у країнах романс-германської правової системи. Цивільне та торгове право у них, як правило,
  10. § 1. Предмет аграрного права
    В умовах переходу до ринкової економіки в Україні виникла нагальна потреба розробки і здійснення великої сукупності правових, організаційних, економічних, наукових, соціальних та інших заходів з метою забезпечення такого розвитку аграрної сфери економіки, який би повністю відповідав потребам країни, забезпечував її продовольчу безпеку. Вирішення цих питань неможливе без обгрунтованої і