| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2.4. Державні та місцеві податки |
||
|
За ступенем компетенції органів влади різних рівнів щодо встановлення та введення податків виділяють державні (федеральні і регіональні) та місцеві податки. Встановлення та введення федеральних податків здійснюється рішенням вищого представницького органу держави. Вони обов'язкові до сплати на всій території РФ. Ці податки надходять не тільки у федеральний бюджет - вони можуть зараховуватися до бюджетів різних рівнів. Регіональними визнаються податки, які вводяться на території відповідного суб'єкта Федерації законом суб'єкта. Це не означає, що суб'єкти Федерації вільні у визначенні умов стягнення регіональних податків. НК РФ визначає, що, встановлюючи регіональний податок, представницькі органи влади суб'єктів Федерації визначають податкові пільги, ставку (в межах, встановлених Кодексом), порядок та строки сплати податку, форму звітності. Інші елементи оподаткування встановлюються Податковим кодексом Російської Федерації, тобто на федеральному рівні (п. 3 ст. 12 частини першої НК РФ). Місцеві податки встановлюються і вводяться нормативними правовими актами представницьких органів місцевого самоврядування і обов'язкові до сплати на території відповідних муніципальних утворень. У виняток з цього правила в містах федерального значення - Москві і Санкт-Петербурзі - місцеві податки встановлюються і вводяться законами цих суб'єктів Федерації. Встановлюючи місцевий податок, відповідний представницький орган має право визначити ті ж елементи юридичного складу податку, що перераховані вище для регіональних податків. Ряд істотних елементів складу місцевих податків також встановлює федеральний законодавець (п. 4 ст. 12 частини першої НК РФ). Надходження від регіональних податків можуть розподілятися між бюджетом суб'єкта Федерації та місцевими бюджетами. Місцеві податки зараховуються до відповідних місцевих бюджетів. Таким чином, бюджет (фонд), до якого зараховується конкретний податок, не є критерієм для віднесення податку до категорії федеральних, регіональних або місцевих податків. Наприклад, федеральний податок - прибутковий податок з фізичних осіб - в більшій частині надходить до бюджетів територій, на яких він був зібраний. Зарахування федерального податку до бюджету, або інший фонд суб'єкта Федерації, або місцевий бюджет (фонд) не надає цьому податку статусу регіонального чи місцевого податку. Відповідно до Конституції РФ (ст. 71,72,73, 123), ст. 12 частини першої НК РФ проблема державних і місцевих податків є проблемою розмежування повноважень щодо встановлення податків. Якщо суб'єкт Федерації або орган місцевого самоврядування не встановлює податку, а лише витрачає зібрану за допомогою податку суму, податок не є регіональним або місцевим податком. У ряді випадків суб'єктам Федерації надано права щодо зміни умов оподаткування, встановлених Федерацією, при цьому межі повноважень суб'єкта Федерації строго визначені федеральним законодавством. Такі податки не можна відносити до регіональних. Так, в законах РФ про ряд податків встановлено граничні ставки податків, а суб'єктам Федерації надано право визначати свою ставку в межах встановленої. Але це право може залишитися і нереалізованим. У такому випадку федеральний податок стягується за ставками, встановленими федеральним законом. Наприклад, податок на прибуток підприємств частково надходить до бюджету суб'єктів Федерації. Законом РФ від 23 грудня 1991 р. № 2116-1 «Про податок на прибуток підприємств і організацій» (з урахуванням змін і доповнень) для певної групи підприємств встановлена максимальна ставка податку в частині, що надходить до цих бюджетів, -19%. Якщо конкретний суб'єкт Федерації не скористався правом визначити власну ставку, податок стягується за максимальною ставкою. Такий же принцип встановлено і Законом РФ від 13 грудня 1991 р. № 2030-1 «Про податок на майно підприємств». Якщо суб'єкт Федерації не визначив власну ставку, податок стягується за максимальною ставкою - 2% від середньорічної вартості майна. Слід розрізняти ситуацію, коли федеральний закон встановлює і визначає всі суттєві елементи податку, за винятком ставки. Такий податок не може стягуватися до тих пір, поки суб'єкт Федерації не прийме нормативного акта, який встановлює ставку, і не введе його в дію. Наприклад, Закон РРФСР від 11 жовтня 1991 р. № 1738-1 "Про плату за землю» встановлює коло платників земельного податку, види оподатковуваних земель, порядок обчислення і сплати податку, терміни сплати, але не встановлює ставок. У Законі дано лише загальні підходи до їх визначення, зокрема, встановлено, що розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі, землевласників, землекористувачів і встановлюється у вигляді стабільних платежів за одиницю земельної площі з розрахунку на рік. Конкретні ставки податку встановлюються органами законодавчої (представницької) влади суб'єктів Федерації. Таким чином, до податків суб'єктів Федерації і місцевих податків можна віднести тільки ті податки, справляння яких неможливо без прийняття суб'єктом Федерації або органом місцевого самоврядування відповідного нормативного правового акту. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація , релевантна "2.4. Державні та місцеві податки " |
||
|
||