| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Загальна характеристика чинного Основного закону |
||
|
У нинішній редакції преамбули говориться, що німецький народ в силу своєї установчої влади дав собі Основний закон, усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом і людьми і натхнений волею служити миру в усьому світі в об'єднаній Європі в якості рівноправного члена . Німці в землях, перерахованих в преамбулі, здійснили шляхом вільного самовизначення єдність і свободу Німеччини, і тим самим Основний закон діє для всього німецького народу. Розділ I Основного закону присвячений основним правам. Це досить примітна його особливість. Адже, як правило, конституції починаються з загальних характеристик держави, а в Основному законі такі характеристики містяться лише в розд. II «Федерація і землі», в якому регулюються не тільки відносини між Федерацією та її суб'єктами, але також основи політичного ладу. Наступні розділи, крім самого останнього, регулюють державну організацію Федерації. Серед них слід відзначити спеціальні розділи про законодавство, виконанні федеральних законів та фінансах, а також про завдання суспільного характеру (Gemeinschaft-saufgaben), у цих розділах, зокрема, регулюються і федеративні відносини. За формою правління Німеччина являє собою парламентарну республіку; враховуючи вельми сильну позицію глави Федерального уряду - федерального канцлера, деякі німецькі дослідники характеризують Федеративної Республіки Німеччини як «канцлерську республіку» (очевидно, за аналогією з президентською республікою) . Основной закон створювався і приймався незабаром після Другої світової війни, ініціатором якої, як уже зазначалося, з'явилася гітлерівська Німеччина. Розробники Основного закону прагнули підкреслити миролюбний характер нового німецького держави, його прихильність міжнародному праву і прагнення до міжнародної співпраці. Так, ст. 25 встановила, що загальні правила міжнародного права суть складова частина федерального права; вони мають пріоритет перед законами і безпосередньо породжують права та обов'язки для жителів федеральної території. Згідно ст. 24, Федерація може законом передавати суверенні права міждержавним установам, а землі в тій мірі, в якій вони компетентні здійснювати державні повноваження і виконувати державні завдання, можуть за згодою Федерального уряду передавати суверенні права прикордонним (grenznachbar-schaftliche) установам, створюваним спільно з територіальними одиницями суміжних держав (останнє положення було включено в Основний закон в 1992 р.). З метою збереження миру Федерація може вступати в систему взаємної колективної безпеки і погоджуватися при цьому на обмеження своїх суверенних прав, що ведуть до мирного і міцному порядку в Європі і між народами світу і забезпечують його. Для врегулювання міждержавних суперечок Федерація набуде угоди про загальне, усеохоплюючому, обов'язковому міжнародному арбітражі. І, нарешті, необхідно вказати в даній зв'язку на ст. 26, згідно з якою дії, здатні і здійснені з метою порушити мирну спільне життя народів, зокрема, підготувати ведення агресивної війни, протиконституційним. Вони підлягають покаранню. Зброя, призначена для ведення війни, може проводитися, перевозитися та надходити в оборот тільки з дозволу Федерального уряду. Прогресивний розвиток західноєвропейської інтеграції привело до подальшого розширення викладених конституційних положень. Після укладення в лютому 1992 р. Маастрихтського договору про створення Європейського союзу в Основний закон були внесені зміни, що створили конституційну базу для участі Німеччини в цьому Союзі, без урахування якого не можна нині тлумачити і застосовувати цілий ряд положень Основного закону. Насамперед у цьому зв'язку слід згадати ст. 23 Основного закону *, включену в 1992 р., згідно ч. 1 якої для втілення в життя об'єднаної Європи Німеччина бере участь у розвитку Європейського союзу, зобов'язаного принципам демократії, правової державності, соціальності та федералізму, а також принципу додатковості (субсидіарності) і забезпечує захист основних прав, порівнянну по суті з гарантованою Основним законом. Для цього Федерація може законом, які вимагають згоди Бундесрату, передавати суверенні права. Для установи Європейського Союзу, як і для зміни його договірних основ і порівнянного регулювання, якщо за змістом їх змісту ними змінюється або доповнюється Основний закон або стає можливим його зміни чи доповнення, необхідна излагаемая нижче процедура, передбачена у ч. 2 ст. 79 Основного закону, з обмеженням, зазначеним у ч. 3 цієї статті. * У початковій редакції цієї статті йшлося про те, що Основний закон діє спочатку на територіях західних земель (перерахування їх включало, правда, Великий Берлін, до складу якого входив і радянський сектор, що вважався столицею НДР) , а в інших частинах Німеччини його слід ввести в дію після їх вступу в ФРН. Возз'єднання Німеччини в 1990 р. призвело до скасування цієї статті, що втратила сенс. Важливе значення має розд. XI, в якому містяться заключні і перехідні положення. Ряд таких положень включений до Основного закону вже в період його дії, в тому числі у зв'язку з возз'єднанням країни. Тут особливо слід відзначити ст. 140, згідно з якою положення ст. 136, 137, 138, 139 і 141 Веймарської конституції є складовими частинами Основного закону, у цих статтях регулюються відносини між державою, з одного боку, та релігійними громадами та церквою - з іншого. Слід зазначити також ст. 139, згідно з якою правові нормативні акти (Rechtsvorschriften), видані для «звільнення німецького народу від націонал-соціалізму і мілітаризму», Основним законом не зачіпаються. Це означає, що поряд з ним продовжують діяти акти Контрольного ради та інші акти окупаційної влади, видані з вказаною метою. З заслуговують уваги особливостей Основного закону варто згадати докладне регулювання фінансових відносин (розд. X), а також заходів на випадок стану оборони (розд. Х-а). Порядок зміни Основного закону, хоча і ускладнений порівняно з порядком прийняття закону звичайного, проте не можна назвати дуже жорстким. Згідно ст. 79, Основний закон може бути змінений тільки законом, який вираженим чином змінює або доповнює його текст. Відносно міжнародних договорів, що мають своїм предметом мирне врегулювання, підготовку мирного врегулювання, скасування окупаційно-правового режиму або призначених служити обороні Федеративної Республіки, для роз'яснення того, що положення Основного закону не суперечать висновком цих договорів і вступу їх в силу, досить включити в текст Основного закону доповнення, що обмежується таким роз'ясненням. Закон про зміну Основного закону потребує схвалення 2/3 членів Бундестагу і 2/3 голосів Бундесрату. Неприпустимо зміна Основного закону, що зачіпає поділ Федерації на землі, принципове участь земель в законодавстві чи принципи, закладені в ст. 1 і 20. У ст. 1 йдеться про обов'язок держави поважати і захищати гідність людини, про прихильність німецького народу непорушним і невідчужуваним прав людини і про те, що конституційні основні права пов'язують всі три гілки влади в якості безпосередньо чинного права. Згідно ж ст. 20, яку іноді називають «конституцією коротенько», ФРН характеризується як демократична, правова і соціальна держава. Зміст обох статей викладається нижче - (див. § 2 і 3). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2. Загальна характеристика чинного Основного закону " |
||
|
||