| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
5. Порядок і терміни пред'явлення претензій та позовів до перевізника |
||
|
У випадку, якщо потерпілий (вантажовідправник, вантажоодержувач, пасажир) звертався з претензією до залізниці, остання мала розглянути цю претензію у тридцятиденний термін (з перевезень в прямому сполученні - у двомісячний строк) з дня пред'явлення претензії. При відхиленні (повному або частковому) залізницею пред'явленої претензії або закінчення зазначених термінів потерпіла особа могла звернутися з відповідним позовом до суду. Для особи, що пред'явив позов до залізниці без попередньої заяви своєї претензії до управління залізниці, були тільки ті негативні наслідки, що в разі визнання його вимог залізницею після пред'явлення позову до суду воно позбавлялося права на отримання судових витрат і витрат на ведення справи в суді. Однак у суду не було підстав до відмови від розгляду такого позову по суті (ст. 121, 124 Загального статуту). Претензія до залізниці могла бути подана заявником як безпосередньо управлінню залізниці, так і начальнику станції, підвідомчій зазначеної залізниці. Претензія повинна була містити точне визначення необхідної суми, зазначення місця проживання (перебування) заявника і тієї каси залізниці - відповідача, з якої він бажає отримати належну йому винагороду. До претензії додавалися підтверджують вимогу документи або їх завірені копії. На підтвердження прийняття претензії до розгляду управлінням залізниці або начальником станції заявнику видавалося посвідчення, в якому вказувалися рік, місяць і число подачі заяви, а також представлені при подачі претензії документи. У разі задоволення пред'явленої претензії управління залізниці повідомляло заявнику про згоду з його вимогою і наказувало зазначеної ним касі залізниці видати необхідну суму заявнику. При відмові в задоволенні претензії заявнику повідомлялося про незгоду з його вимогою і поверталися всі представлені при подачі претензії документи (ст. 123 Загального статуту). Підсудність справ за позовами вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів до залізниць визначалася таким чином. Позови до залізниць, що мають своїм підставою перевезення вантажів або пасажирського багажу, порушення правил про перевезення пасажирів або заподіяння особистої шкоди, пред'являлися на розсуд позивача: за місцем знаходження управління залізниці, станції відправлення або станції призначення або за місцем заподіяла особистий шкоду події. Позови, що мають своїм підставою стягнення винагороди за порушення правил про прийом вантажів до відправки до укладення договору перевезення, пред'являлися на розсуд позивача: за місцем знаходження управління залізниці або за місцем знаходження станції відправлення. Позови, що випливають з перевезення вантажів або пасажирського багажу в прямому сполученні, пред'являлися на розсуд позивача: або до залізниці відправлення, або до залізниці призначення, або до дороги, на якій сталися втрата або пошкодження вантажу або багажу (за місцем знаходження управління відповідної залізниці або станції відправлення або станції призначення). Загальний статут встановлював виняткову підсудність справ за позовами залізниць один до одного, що виникають з їх участі у виконанні договорів перевезення вантажів у прямому сполученні, у тому числі за регресними вимогами, пов'язаним з солідарною відповідальністю залізниць по такого роду перевезень вантажів. Такі справи підлягали розгляду в суді за місцем знаходження управління залізниці, яка виступає в якості відповідача. Залізниця, до якої був пред'явлений позов, що випливає з договору перевезення вантажу у прямому сполученні, була вправі просити суд про залучення до справи в якості третіх осіб інші залізниці, які брали участь у даній перевезення вантажу (ст. 130, 131). Для пред'явлення всіх позовів до залізниць, а також позовів залізниць один до одного, до відправників, одержувачів вантажів і пасажирам, що випливають з перевезення вантажів, пасажирів і багажу, був встановлено скорочений строк позовної давності - один рік. Зазначений термін обчислювався: для позовів про стягнення винагороди за пошкодження або часткову втрату вантажу - з дня видачі вантажу; для позовів про стягнення винагороди за повну втрату вантажу або прострочення в його доставці - з дня закінчення встановленого терміну доставки; для позовів про сплату недоборов і поверненні переборовши за перевезення вантажу - з дня остаточної сплати провізної плати та додаткових зборів; для всіх інших позовів - з дня події, яка послужило приводом до позову (ст. 125, 136 Загального статуту). Перебіг строку позовної давності переривалося як пред'явленням позову в суд, так і поводженням з претензією до управління однієї з відповідальних залізниць. В останньому випадку час від пред'явлення претензії до відповіді залізниці та повернення документів, представлених з претензією, не зараховувався в строк позовної давності (ст. 137 Загального статуту). Крім того, Загальний статут російських залізниць передбачав жорсткі заходи впливу на приватні залізниці, які не виконують рішення суду. Якщо ухвалена чи необхідна сума (по безперечною претензії) не виплачувалася залізницею стягувачеві або особі, виконуючому судове рішення, у тримісячний термін з дня отримання повістки судового виконавця або безперечною претензії, стягувач отримував право звернутися до суду із заявою про визнання організації (суспільства), експлуатуючої залізницю - боржника, неспроможною. Визнання судом залізничного суспільства неспроможним спричиняло негайну передачу залізниці, експлуатованої вказаним товариством, в казенне управління, а також ліквідацію справ неспроможного суспільства. У цьому випадку уряд, прийнявши в своє відання залізницю неспроможного суспільства, мало право: тимчасово продовжувати експлуатацію залізниці за рахунок суспільства, спрямовуючи прибуток на задоволення вимог кредиторів останнього; приступити до викупу залізниці у неспроможного суспільства або продати залізницю з прилюдних торгів (ст. 140, 143 Загального статуту). При підготовці проекту Цивільного уложення передбачалося суттєво змінити правове регулювання строків позовної давності за вимогами, пов'язаним з перевезенням вантажів. Згідно з проектом ГУ позови за вимогами, що стосуються винагороди за загибель або пошкодження, а також за прострочення в доставці вантажу, погашаються дворічної давністю. У разі пошкодження або часткової загибелі, а також прострочення доставки вантажу давність обчислюється з дня здачі вантажу одержувачу, у випадку ж повної загибелі - з дня настання строку доставки. Позови про винагороду за збитки, завдані перевізником навмисне, погашаються загальної десятирічної давністю (ст. 2032). Збільшення тривалості терміну позовної давності (з одного року до двох років) порівняно із Загальним статутом російських залізниць, на думку Редакційної комісії, "представляється необхідним зважаючи на обширність нашої держави, яка уповільнює збирання доказів, переговори між сторонами та інші дії, що здійснюються до пред'явлення позову ... Внаслідок цього дуже бажано надати сторонам достатній час на миролюбні переговори для уникнення марних судових суперечок і зв'язаних з ними витрат "" * ". --- "*" Громадянське Покладання: Проект ... С. 629. У матеріалах Редакційної комісії також зверталася увага на те, що скорочений строк позовної давності (два роки) підлягає застосуванню тільки до вимог про винагороду за загибель або пошкодження вантажу, а також за прострочення в його доставці. Інші вимоги до перевізника, наприклад пов'язані з відмовою у видачі вантажу, що прибув або супроводжуючих його документів, з перебором провізних платежів, з невидачею відправнику накладеного платежу тощо, на відміну від відповідних положень Загального статуту російських залізниць, повинні були підкорятися загальному десятирічному терміну позовної давності. Далі Редакційна комісія вказувала: "Короткі терміни давності, встановлюються на користь боржників за деякими зобов'язаннями, складають пільгу, яка не може бути поширена на осіб, які вчинили по відношенню своїх довірителів злочинне або хоча і не каране, але несумлінне порушення своїх зобов'язань, тим більше, що в подібних випадках (наприклад, при крадіжці, обмані або підробленні) верителя вельми важко виявити правопорушення. Тому ст. 2032 (ч. 3) визначає, що вимоги про винагороду за збитки, завдані перевізником навмисне , погашаються десятирічної давністю "" * ". --- "*" Громадянське Покладання: Проект ... С. 630. Завершуючи аналіз положень дореволюційного російського цивільного законодавства, що регулювали договір перевезення, хотілося б ще раз відзначити високий рівень розуміння російськими правознавцями тієї пори сутності і значення договору перевезення, його місця серед інших цивільно-правових договорів. Залишається тільки шкодувати, що лихоліття світової війни, революцій і громадянської війни зупинили процес компетентного законотворчості, в тому числі і в цій галузі цивільного права. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 5. Порядок і терміни пред'явлення претензій та позовів до перевізника " |
||
|
||