ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 5. Договір купівлі-продажу в роздрібній торгівлі


Товарообіг у роздрібній торгівлі забезпечується за допомогою договору роздрібної купівлі-продажу, укладення якого відбувається на підставі загальних правил про купівлю-продаж та спеціальних правил про захист прав споживачів, застосування яких має значні особливості.
Відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" продавцем виступають підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які реалізують товари за договором купівлі-продажу, а покупцем (споживачем) - громадянин, який придбаває ці товари. Можна припустити, що під продавцями закон має на увазі ті підприємства та громадян-підприємців, для яких продаж товарів є їх професійною діяльністю, тобто торговельною діяльністю (торговельним обслуговуванням). Певною мірою це підтверджується затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1995 р. Порядком заняття торговельною діяльністю і правилами торговельного обслуговування населення (далі - Порядок заняття торговельною діяльністю)1, у п. 1 якого записано, що даний Порядок визначає загальні умови заняття торговельною діяльністю, основні вимоги до торговельної (торговельно-виробничої) мережі та торговельного обслуговування громадян, які набувають товари для власних побутових потреб, підприємств (їх об'єднань), установ, організацій незалежно від форм власності, громадян-підприємців та іноземних юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України у сфері торгівлі.
Відповідно до п. 5 Порядку заняття торговельною діяльністю торговельна діяльність може здійснюватися у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а також у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері. Тим самим передбачаються три різновиди торговельної діяльності (торгівлі). У зв'язку з цим можна зробити висновок, що не є торговельною діяльністю купівля-продаж товарів між господарюючими суб'єктами, які не є підприємствами роздрібної чи оптової торгівлі, оскільки для них вона не становить головну статутну діяльність, а відтак захист прав покупця (юридичної особи) має здійснюватися за загальними правилами цивільного права.
Зміст поняття торгівлі досить широкий, адже її можна розуміти і як систему (мережу) всіх торговельних підприємств (у тому числі роздрібних) та їх інфраструктуру, і як процес товарообігу.
Законодавство чітко не визначило і поняття "роздрібна торгівля", "роздрібне торговельне підприємство", "договір роздрібної купівлі-продажу". У Законі України "Про захист прав споживачів" ці терміни взагалі не застосовуються (у ньому вживаються поняття "торговельне підприємство", "торговельне обслуговування"). В інших законодавчих актах вживаються поняття "роздрібна торгівля", "роздрібний продаж" (наприклад, у Порядку заняття торговельною діяльністю, у Правилах роздрібної торгівлі алкогольними напоями від ЗО липня 1996 р.) або "роздрібні торговельні підприємства" (ЦК України), зміст яких не розкривається. Це вносить певну невизначеність у правове регулювання торговельних відносин, ускладнює застосування чинного законодавства, адже визнання, на-
Хавронюк Н. Й., Мельник Н. Й. Законодательство Украинн о торговле. - К., 1997. - Ч. 2. - С. 338-353.
приклад, підприємства торговельним тягне за собою дещо інші правові наслідки у разі придбання у нього товарів громадянином, ніж визнання його неторговельним.
Певна відповідь на поставлене питання міститься в Законі України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності"1, у ст. З якого зазначається, що під роздрібною торгівлею слід розуміти торгівлю товарами та виконання при цьому супутніх робіт (послуг) за готівку, а також за інші готівкові платіжні засоби, включаючи кредитні картки. Однак, таке розуміння роздрібної торгівлі в цьому законі є неповним і навіть помилковим, адже у будь-якому разі не може розглядатися як роздрібна торгівля купівля-продаж між фізичними особами (не підприємцями), промислової партії товарів між двома суб'єктами підприємництва.
Таким чином, під роздрібною торгівлею слід розуміти торгівлю товарами, яку здійснюють професійні продавці - торговельні підприємства (громадяни-підприємці) для задоволення, як правило, побутових потреб громадян переважно за готівку через спеціально створені пункти продажу (універмаги, універсами, магазини, кіоски, автомагазини, палатки тощо). Проте це не виключає можливості придбання у таких пунктах роздрібної торгівлі товарів юридичними особами для задоволення своїх виробничих потреб. Але на такі відносини мають поширюватися загальні норми цивільного законодавства. Законодавство про захист прав споживачів поширюється лише на відносини у сфері роздрібної торгівлі та торговельно-виробничої діяльності (громадське харчування). Однак, у всіх видах торгівлі товарообіг забезпечується в основному за допомогою договору купівлі-продажу, який може мати певні особливості залежно від форми торгівлі (торгівля на ринках, торгівля у кредит, комісійна торгівля, торгівля на замовлення та ін.) та видів товарів (торгівля продовольчими і непродовольчими товарами, алкогольними напоями, зброєю, транспортними засобами та ін.).
На особливу увагу заслуговують угоди, що їх укладають громадяни в системі громадського харчування, їдальнях, кафе, ресторанах. Тут постає проблема встановлення правової природи цих угод, тобто чи можна їх визнати договорами купівлі-продажу, чи можливо тут мають місце інші договори, зокрема підряду чи надання інших послуг. У юридичній літературі цю проблему майже не досліджено. Деякі автори лише побіжно поряд з договорами купівлі-продажу аналізували правовідносини у сфері громадського харчування, не наважуючись прямо віднести договори, що там укладалися, до купівлі-продажу. При цьому розмежовувалися права та обов'язки громадянина, який вступив у договірні відносини з роздрібним торговельним підприємством і підприємством громадського харчування2.
Сучасне законодавство також не дає однозначної відповіді на поставлене питання. У Порядку заняття торговельною діяльністю діяльність підприємств громадського харчування віднесено до торговельно-виробничої діяльності, тобто до різновиду торговельної діяльності.
Водночас деякі інші нормативні акти розмежовують підприємства торгівлі і громадського харчування, що, зокрема, вбачається з назви Закону України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг
1 Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 20. - Ст. 82; № 44. - Ст. 214.
Каболкин А. Ю. Законодательство о сфере обслуживания населення. - М., 1988. - С. 55-60.
при розрахунках з споживачами в сфері торгівлі і громадського харчування та послуг" та наступного його змісту.
І все ж таки, на наш погляд, за певних умов деякі договори громадян-споживачів з підприємствами громадського харчування (підприємствами, що надають такі послуги населенню) можуть розглядатися також як договори купівлі-продажу, зокрема договори з придбання вже готових продуктів харчування, а тим більше з умовою використання їх поза межами такого підприємства. У цьому разі громадянин, який придбав цей товар, вважатиметься споживачем-покупцем і захист його прав при виявленні недоліків у товарі має здійснюватися за ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів". Якщо ж громадянин замовляє у підприємства громадського харчування приготувати страви і між замовленням і його виконанням є певний проміжок часу, то укладена угода може мати ознаки договору про надання підрядних послуг. Відповідно до цих відносин слід застосовувати ст. 15 цього Закону.
Крім того, можуть бути й такі угоди, які мають ознаки договору купівлі-продажу і договору про надання громадянам-замовникам додатково тих чи інших послуг (забезпечення місцем та столовими приналежностями для вживання їжі, музичним супроводом, концертними виступами тощо). Тому такі договори підприємств громадського харчування з обслуговування громадян-споживачів є комплексними, що не суперечить законодавству, адже цивільні права та обов'язки можуть виникати, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, що не суперечать йому.
Укладення договорів купівлі-продажу в роздрібній торговельній мережі має певні особливості порівняно із загальними правилами цивільного законодавства, які необхідно чітко встановлювати, оскільки від правильного укладення договору купівлі-продажу, визначення сторонами його змісту може залежати можливість реалізації споживачами захисту своїх порушених прав.
Реалізація товарообігу в роздрібній торгівлі безперечно забезпечується шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу, який є всі підстави визначити як договір роздрібної купівлі-продажу, тобто як один з багатьох різновидів купівлі-продажу. В юридичній літературі поки що не було дано належного визначення поняття договору роздрібної купівлі-продажу. Автори переважно називали лише деякі його особливості, зокрема його обмежений суб'єктний склад, особливий порядок укладення (застосування публічної оферти, встановлення додаткових обов'язків для продавця та додаткових гарантій для покупця тощо)1. Однак наведення окремих ознак договору роздрібної купівлі-продажу не дає цілісного уявлення про його зміст, що давало б підстави для виділення в самостійний вид договору купівлі-продажу.
Заслуговує на увагу спроба дати визначення договору роздрібної купівлі-продажу розробниками нового ЦК України, в ст. 700 якого зазначається, що "за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, що здійснює підприємницьку діяльність з продажу товарів, зобов'язується передати покупцеві товари, що звичайно призначаються для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прий-
1 Советское гражданское право. - К., 1978. - Т. 2. - С. 18-24; Цивільне право. - М., 1994. - Т. 2. - С. 74-77.
няти товар і оплатити його." Майже аналогічне визначення сформульовано в ст. 492 нового ЦК Російської Федерації. Однак у ЦК України, на відміну від ЦК РФ, немає застереження, що мається на увазі продаж товарів уроздріб, що є досить істотною ознакою договору роздрібної купівлі-продажу. У наведеному визначенні під покупцем, на наш погляд, треба розуміти як покупця-громадянина, так і юридичну особу. Цей висновок підтверджується текстом п. З ст. 700 ЦК України, в якому зазначається, що "до відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця - фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів". Отже, у ЦК України не заперечується право юридичних осіб набувати за договором роздрібної купівлі-продажу товари для некомерційних потреб. Такий підхід до розв'язання цього питання слід підтримати. Інша справа, що на ці відносини не може поширюватися законодавство про захист прав споживачів, з чим не можна не погодитися. Однак у будь-якому разі у визначенні має бути наголошено, що у такому договорі продавцем є такий суб'єкт підприємництва, який продає товари вроздріб. За цих умов є всі підстави вважати зазначені суб'єкти підприємництва роздрібними торговельними підприємствами.
Як уже не раз зазначалося, учасниками торговельного обслуговування у роздрібній торгівлі, з однієї сторони, як прощщ виступають суб'єкта підприємництва та громадяни-підприємці, а з другої - фізичні особи (покупці). Для продавців, однак, недостатньо бути суб'єктом підприємництва. В необхідних випадках вони мають одержати спеціальний дозвіл (ліцензію).
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про підприємництво" без ліцензії, що її видає Кабінет Міністрів України або уповноважений ним орган, не могла здійснюватися, зокрема, торговельна діяльність у сфері оптової торгівлі та громадського харчування щодо реалізації продовольчих і непродовольчих товарів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів. 23 грудня 1997 р. до Закону України "Про підприємництво" були внесені зміни про скорочення видів ліцензованої діяльності, у тому числі й у сфері торгівлі.
Відповідно до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 березня 1996 р. (зі змінами від 12 липня 1996 р. та від 10 лютого 1998 р.) для деяких видів торгівлі слід одержати торговий патент - державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому законі видами підприємницької діяльності.
Торговий патент необхідний на діяльність з роздрібної торгівлі на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу.
Патентуванню підлягають операції з роздрібної торгівлі лише у тих випадках, коли їх здійснюють суб'єкти підприємництва або їх структурні (відокремлені) підрозділи у пунктах роздрібного продажу товарів (ст. З)1. При цьому під пунктами роздрібного продажу товарів слід розуміти, зокрема: магазини, інші торгові
Дія зазначеного закону не поширюється на підприємства системи Укоопспілки та торговельно-виробничих підприємств робітничого постачання, громадян-підприємців, які сплачують ринковий збір за місце для торгівлі у межах ринків, на громадян, що продають вирощену в особистому підсобному господарстві сільгосппродукцію, та ін.
точки, які займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців; кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, що займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців; автомагазини, лотки.
Для продавців системи роздрібної торгівлі багатьма актами законодавства встановлено цілу низку додаткових вимог та обов'язків, зокрема щодо правового режиму роботи господарюючих суб'єктів, організації продажу товарів, ціноутворення, санітарних вимог.
Іншою є ситуація у правовому становищі покупця, який володіє переважно правами, а обов'язки у нього можуть виникнути лише після укладення договору купівлі-продажу. Головною передумовою вступу громадянина-споживача у договірні відносини з торговельними підприємствами (громадянами-підприємцями) є наявність у нього необхідної дієздатності відповідно до цивільного законодавства. Згідно з п. 41 Порядку заняття торговельною діяльністю продаж товарів окремим категоріям громадян здійснюється у встановленому порядку, а продаж товарів повсякденного попиту дітям - тільки у разі, якщо вони можуть самостійно зробити покупку і розрахуватися за придбаний товар. Звичайно ж тут мають братися до уваги відповідні положення ЦК України про обсяг дієздатності неповнолітніх.
Правилами роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від ЗО липня 1996 р.1, заборонено продаж алкогольних напоїв громадянам, які не досягли 18-річного віку2. Якщо виникають сумніви щодо віку покупця, продаж алкогольних напоїв здійснюється за умови пред'явлення документа, який засвідчує його вік. Тривалий час таке обмеження існувало також у правилах торгівлі радянського періоду. Однак, постановою ЦК КПРС від 7 травня 1985 р. та постановою Ради Міністрів СРСР від 7 травня 1985 р.3 було заборонено продаж алкогольних напоїв особам, які не досягли 21 року.
Певною новелою стало положення п. 11 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями про те, що не дозволяється продавати алкогольні напої працівниками господарюючого суб'єкта, яким не виповнилося 18 років.
Оскільки договір купівлі-продажу в роздрібній торговельній мережі виконується, як правило, під час його укладення, закон не вимагає його обов'язкового письмового оформлення. Запровадження обов'язкового письмового оформлення угод у роздрібній торгівлі лише загальмувало б товарообіг у такій наймасовішій торговельній системі. Тому, за загальними правилами чинного законодавства, громадянину-споживачу, який придбав у торговельного підприємства (громадянина-підприємця) за усною угодою товар, видається документ, що підтверджує одержання грошей та підставу їх одержання.
У роздрібній торгівлі таким документом, як правило, є касовий чек, який відповідно до Закону України "Про застосування електронних контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із споживачами у сфері торгів-
Урядовий кур'єр. - 1996. - 14 жовтня.
За законодавством радянського періоду заборонялося також продавати неповнолітнім тютюнові вироби, гральні карти, продавати автомашини особам віком до 18 років.
3 СП СССР. - 1985. - № 17. - Ст. 82.
лі, громадського харчування та послуг"1 має бути виданий споживачеві разом з покупкою через електронний контрольно-касовий апарат, на якому зазначено повну суму покупки. Оскільки законодавством допускається можливість роздрібної торгівлі з використанням товарно-касових книг, постає питання про те, який документ може видаватися покупцеві на підтвердження покупки у даному випадку або в інших можливих випадках. Відповідно до п. 9 ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів" під час продажу товарів продавець зобов'язаний видати споживачеві квитанцію, товарний чи касовий чек або інший письмовий документ. Однак, думається, що це правило може стосуватися тих продавців, які за законодавством зобов'язані мати відповідні можливості для оформлення перелічених документів. Загальновідомо, що в дрібнороздрібній торгівлі через палатки, лотки, автомагазини тощо таких документів продавці не видають, оскільки для цього немає відповідних технічних можливостей, а може й не потрібно на кожну покупку, зроблену за таких умов, видавати відповідний документ. Тому вважаємо за доцільне передбачити в актах про торговельне обслуговування правило про те, що в дрібнороздрібній торгівлі, де не видаються квитанція, товарний чи касовий чек, на вимогу покупця продавець повинен видати письмову квитанцію, яка засвідчує покупку та її ціну.
Порядок укладення договору роздрібної купівлі-продажу має й інші особливості, зумовлені характером і призначенням роздрібної торговельної мережі.
За загальним правилом цивільного законодавства, існує дві стадії укладення будь-якого договору. На першій стадії заінтересована особа (оферент) направляє іншій особі пропозицію укласти договір (оферта) на запропонованих умовах. Дача відповіді про прийняття пропозиції (акцепт) другою стороною (акцептантом) - друга стадія. Договір вважається укладеним, коли між ними у належній формі досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору.
Як правило, продавець висловлює пропозицію у вигляді так званої публічної оферти, яка полягає в тому, що торговельне підприємство виставляє зразки товарів на спеціально обладнаних вітринах, прилавках, рекламних пристосуваннях і пропонує невизначеному колу осіб укласти договір. Незважаючи на це, така оферта має таке саме юридичне значення, як і оферта, запропонована конкретній особі2. Новий ЦК України передбачив два види публічної оферти. Так, згідно зі ст. 701 ЦК пропозиція товару в рекламі, каталогах, а також інших описах товару, зверненнях до невизначеного кола осіб є публічною пропозицією укласти договір, якщо вона містить усі істотні умови договору. Виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях його продажу є публічною пропозицією укласти договір, незалежно від зазначення ціни та інших істотних умов договору, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідний товар не призначений для продажу. Друга стадія укладення договору роздрібної купівлі-продажу - прийняття покупцем пропозиції, тобто акцепт. Надзвичайно важливою є та обставина, що продавець не має права відмовити такому покупцеві в укладенні договору.
1 Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 33. - Ст. 155.
Кабалкин Ю. А. Законодательство о сфере обслуживания населення. - С. 66; Язев В А. Закон о советской торговле. - М., 1987. - С. 93.
Своєрідно тут також проявляється акцепт покупцем. Він може самостійно відібрати товар у спеціальний кошик (при самообслуговуванні), вказати продавцеві щоб відклав товар тощо. Укладення договору вважатиметься завершеним у разі сплати обумовленої ціни, а якщо продаж здійснюється з використанням контрольно-касового апарату - з моменту касового оформлення1.
В юридичній літературі висловлювалася також думка про те, що договір роздрібної торгівлі має вважатися укладеним у момент відібрання товару покупцем або на його прохання продавцем2. Помилковість такої позиції очевидна, адже у такому випадку покупець був би зобов'язаний оплатити товар і прийняти його. Проте, як відомо, покупець може у будь-який момент повернути відібраний товар, не оплативши його. Інша справа, що продавець зобов'язаний укласти договір купівлі-продажу з покупцем щодо відібраного останнім товару.
Істотними умовами договору роздрібної купівлі-продажу є умови про предмет, ціну, а в деяких випадках і про строк. Умова про строк є істотною при здійсненні купівлі-продажу в кредит. Торгівля товарами у кредит здійснюється відповідно до Правил торгівлі у розстрочку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р.3. Як правило, вимоги щодо предмета завчасно визначаються законодавчими актами.
У новому ЦК України сформульовано особливості договорів купівлі-продажу з умовою про прийняття покупцем товару у встановлений строк (ст. 703), за зразками (ст. 704), з використанням автоматів (ст. 705), з умовою про доставку товару покупцеві (ст. 706) і відповідно встановлено порядок їх укладення та використання.
Новою для цивільного прав є конструкція договору "найму-продажу", за яким до переходу до покупця права власності на переданий йому товар покупець є наймачем цього товару і стає його власником з моменту оплати товару, якщо інше не встановлено договором (ст. 707 ЦК України).
Проаналізувавши всі аспекти правового значення договору купівлі-продажу, їх можна узагальнити.
Договір роздрібної купівлі-продажу, як і будь-який інший договір купівлі-продажу, є похідним способом (правовою підставою) набуття громадянами та іншими суб'єктами права власності. Він підтверджує наявність зобов'язальних правовідносин між торговельним підприємством та покупцем.
На наш погляд, існуючий порядок оформлення договірних відносин у роздрібній торгівлі є оптимальним і не потребує кардинальних змін, оскільки встановлення додаткових процедур щодо оформлення договору лише гальмувало б товарообіг. Водночас було б доцільно передбачити в Законі України "Про захист прав споживачів" правило про те, що при продажу товарів високої вартості на вимогу покупця продавець зобов'язаний укласти письмовий договір купівлі-продажу.
Договір роздрібної купівлі-продажу служить належною правовою гарантією захисту порушених прав громадян-споживачів. Договір роздрібної купівлі-продажу має ознаки публічного договору, а тому умови договору, що обмежують пра-
Львович Ю. Я. Охрана интересов покупателя. - М., 1966. - С. 100.
Иоффе О. С. Обязательственное право. - С. 222.
Урядовий кур'єр. - 1998. - 9 липня.
ва покупця - фізичної особи, порівняно з правами, встановленими ЦК України та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними (ст. 700 ЦК).
Аналіз законодавства, що регулює відносини роздрібної купівлі-продажу, засвідчує, що покупцям-громадянам законодавче надаються певні привілеєві права, а торговельним підприємствам встановлюються додаткові обов'язки, оскільки для останніх торговельне обслуговування населення є їх основною професійною діяльністю. Так, відповідно до ст. З Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі (в тому числі покупці), які перебувають на території України, під час придбання товарів для задоволення своїх побутових потреб мають, зокрема, право на:
- державний захист своїх прав;
- гарантований рівень споживання;
- належну якість товарів, торговельного та інших видів обслуговування;
- безпеку товарів;
- необхідну, доступну й достовірну інформацію про кількість, якість та асортимент товарів;
- відшкодування збитків, завданих товарами неналежної якості, а також шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я товарами у випадках, передбачених законодавством;
- об'єднання в громадські організації споживачів1.
Права покупців-споживачів на одержання від продавця інформації про товар закріплено також у ст. 702 нового ЦК України.
Закон України "Про захист прав споживачів" особливо докладно регулює відносини, пов'язані зі здійсненням споживачем прав у разі придбання ним товару неналежної якості. Споживач, як вже зазначалося, має право на придбання товару, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого законодавством, а в разі його відсутності - договором.
Гарантійний строк зазначається у паспорті на товар або на його етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до товару. Для медикаментів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфюмерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна та навколишнього природного середовища, встановлюється термін придатності, який вважається гарантійним.
Гарантійні строки щодо речей, що їх продають через роздрібні торговельні організації, обчислюються з дня роздрібного продажу. Строк придатності обчислюється від дати виготовлення, яка зазначається на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання (ст. 13 Закону України "Про захист прав споживачів"). При цьому на перебіг строку придатності не повинна впливати та обставина, що той чи інший конкретний товар може зберігати свої споживні якості і після того, як цей строк минув.
Закон України "Про захист прав споживачів" поширюється лише на ті відносини купівлі-продажу, в яких продавцями виступають підприємства, організації, установи або підприємець-громадянин, а покупцем (споживачем) - громадянин, який купує (має намір купити) товари для власних побутових потреб.
У разі коли момент укладення договору купівлі-продажу і момент передачі товару споживачеві (покупцеві) не збігаються, гарантійні строки обчислюються від дня доставки товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки чи складання - від дня їх здійснення. Якщо цей день, а також день передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача ще до укладення договору купівлі-продажу, гарантійний строк має обчислюватися від дня укладення договору купівлі-продажу.
На сезонні товари (одяг, хутряні вироби тощо) гарантійний строк, встановлений Кабінетом Міністрів України, обчислюється з початку відповідного сезону. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. № 172 затверджено Перелік сезонних товарів, гарантійні строки щодо яких обчислюються з початку відповідного сезону. За цим Переліком гарантійні строки обчислюються: щодо одягу весняно-літнього асортименту - зі квітня, осінньо-зимового асортименту - зі жовтня; щодо взуття зимового асортименту - з 15 листопада по 15 березня, весняно-осіннього асортименту - з 15 березня по 15 листопада, літнього асортименту - з 15 травня по 15 вересня.
При виконанні гарантійного ремонту гарантійний строк збільшується на час перебування товару в ремонті, який обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків.
Права споживача (покупця), що придбав товар неналежної якості, на який встановлено гарантійний строк, передбачені у ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів". Так, споживач, виявивши недоліки чи фальсифікацію товару протягом гарантійного або інших строків, установлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виготовлювача:
а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;
б) заміни на аналогічний товар належної якості;
в) відповідного зменшення його купівельної ціни;
г) заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни;
д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав.
Такі самі права передбачені ст. 234 ЦК УРСР для покупців, які не є споживачами. Однак, на відміну від Закону України "Про захист прав споживачів", у цій статті здійснення зазначених прав можливе лише щодо недоліків, не застережених продавцем, а вимоги пред'являються покупцем лише до продавця. У новому ЦК України також відтворено основні положення ст. 14 Закону "Про захист прав споживачів", але з певними особливостями. По-перше, за ст. 710 ЦК України покупець має право звернутися до продавця з вищезазначеними вимогами (як і за ст. 234 ЦК УРСР) лише щодо не застережених продавцем недоліків. Доречно зауважити, що зміст ст. 710 в цій частині не узгоджується зі ст. 680 ЦК України, яка не поділяє недоліки товару на застережені та не застережні продавцем. По-друге, ст. 710 не передбачає безпосереднього відшкодування збитків покупцеві.
Законом України "Про захист прав споживачів", ст. 711 ЦК України регламентовано порядок здійснення покупцем прав у разі придбання ним товару неналежної якості. Вищезазначені вимоги споживач ставить продавцеві за місцем купівлі-продажу товару, виготовлювачеві або підприємству, що виконує їхні
функції (такі функції можуть виконувати також представництва і філії), - за місцем розташування споживача. Продавець, виготовлювач чи підприємство, що виконує їхні функції (далі - представник), зобов'язані прийняти товар неналежної якості і задовольнити вимоги споживача. Доставка великогабаритних товарів і товарів понад п'ять кілограмів продавцю, виготовлювачу (їхньому представникові) та повернення їх споживачеві здійснюються їхніми засобами, а в разі невиконання цього зобов'язання чи відсутності зобов'язаних осіб у місці перебування споживача доставку і повернення товарів може здійснити споживач за рахунок цих осіб.
Вимога споживача про заміну товару підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірити якість - протягом 14 днів, якщо не досягнуто іншої домовленості сторін. За відсутності товару вимога споживача про заміну підлягає задоволенню у двомісячний термін з часу подання відповідної заяви. Якщо таку вимогу неможливо задовольнити в зазначений термін, споживач має право заявити зобов'язаним особам інші вимоги, передбачені в п. 1 ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів". Звичайно ж ці вимоги він може заявити і тоді, коли у продавця, виготовлювача, їхнього представника є можливість замінити неякісний товар.
У разі заміни товару з недоліками на аналогічний товар належної якості, на який ціна змінилася, перерахунок вартості не проводиться, а на такий самий товар іншої моделі перерахунок вартості проводиться виходячи з цін, що діяли на час обміну. При розірванні договору розрахунки із споживачем у разі підвищення ціни на аналогічний придбаному товар здійснюються виходячи з його вартості на час пред'явлення цієї вимоги, а у разі зниження ціни - виходячи з вартості товару на час купівлі.
Продовольчі товари неналежної якості продавець зобов'язаний замінити на якісні товари або повернути споживачеві сплачені ним гроші за умови виявлення недоліків у межах строку придатності.
Якщо покупець пред'явив вимоги про безоплатне усунення недоліків товару (маються на увазі непродовольчі товари), то вони мають бути усунуті протягом 14 днів або за згодою сторін в інший термін. На вимогу покупця на час ремонту йому надається (з доставкою) аналогічний товар незалежно від моделі. Для цього виготовлювач і продавець зобов'язані на договірній основі утворити обмінний фонд товарів, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України. За його постановою від 19 березня 1994 р. № 172 до такого обмінного фонду належать, зокрема, телевізори, магнітоли, магнітофони, радіоприймачі, холодильники, морозильники, пральні машини.
За неналежне виконання таких вимог встановлено санкції. Так, за кожний день затримки виконання вимоги про надання аналогічного товару та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений термін (14 днів) споживачеві має виплачуватися неустойка у розмірі одного відсотка від вартості товару.
Споживачеві надано право пред'явити виготовлювачеві вимогу про безоплатне усунення недоліків товару також після закінчення гарантійного строку. Така вимога може бути заявлена протягом установленого терміну служби (експлуатації), а якщо такий термін не встановлено, - протягом 10 років, але за умови виявлення істотних недоліків, що допущені з вини виготовлювача. Якщо цю вимогу не буде задоволено у встановлені строки, споживач має право за своїм
вибором пред'явити інші вимоги, передбачені п. 1 ст. 14 Закону України "Про захист прав споживачів".
Вимоги споживача розглядаються після пред'явлення ним квитанції, товарного чи касового чека або іншого письмового документа, а щодо товарів з гарантійними строками - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює.
У продажу можуть бути також товари, на які гарантійні строки не встановлено. Щодо таких товарів споживач має право пред'явити відповідні вимоги продавцеві, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців, а щодо нерухомого майна - не пізніше трьох років від дня їх передачі споживачеві.
Принципово новим для цивільного права України стало положення ст. 17 Закону України "Про захист прав споживачів" про те, що підлягає відшкодуванню у повному обсязі шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну покупця (споживача) продукцією, яка містить конструктивні, виробничі, рецептурні або інші недоліки, якщо законодавством не передбачено вищої міри відповідальності. Причому право на таке відшкодування визнається і за тим потерпілим споживачем, який не перебував у договірних відносинах з продавцем. Правда, і раніше чинне законодавство прямо не заперечувало можливості відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю або майну покупця використанням товару неналежної якості. Така шкода могла розглядатися як різновид збитків. Однак відсутність безпосереднього правового регулювання таких відносин позбавляла, як правило, потерпілих покупців надійного правового захисту. Суди приймали до розгляду переважно позови громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їхньому майну внаслідок самозаймання телевізорів, якщо таке траплялося в період гарантійного строку. Інакше розв'язано це питання в Законі України "Про захист прав споживачів", відповідно до ст. 10 якого шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача, підлягає відшкодуванню, якщо вона настала протягом установленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено - протягом 10 років з часу виготовлення товару. Відзначаючи в цілому позитивне значення наведеної норми для захисту прав громадян, не можна обійти увагою той факт, що у викладеній редакції вона дає змогу виготовлювачам продукції встановлювати якомога нижчий строк експлуатації її з метою скоротити строк можливої відповідальності перед споживачами.
У ст. 713 ЦК України лише в загальній формі передбачається відповідальність за шкоду, заподіяну товаром неналежної якості. Згідно з цією статтею шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням або смертю у зв'язку з придбанням товару неналежної якості, відшкодовується продавцем або виготовлювачем товару відповідно до глави 82 цього Кодексу ("Завдання шкоди").
Окремо в Законі України "Про захист прав споживачів" наголошується на правових наслідках порушення права споживача на інформацію про товари (ст. 18). Зокрема, якщо надання недостовірної або неповної інформації про товар, а також про виготовлювача (продавця) спричинило придбання товару, який не має необхідних споживчих властивостей, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Підлягають відшкодуванню винною особою також збитки, завдані споживачеві товарами, придбаними в результаті недобросовісної реклами.
При розгляді вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про товари чи недобросовісною рекламою,
має діяти припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики товарів, які він набуває.
Привілеєві права покупців, які не властиві звичайним зобов'язальним відносинам, передбачені ст. 20 Закону України "Про захист прав споживачів". Відповідно до цієї статті споживач (покупець) має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Таке право він може реалізувати протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі, якщо товар не споживався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також товарний чи касовий чек або інші документи, видані споживачеві. У разі відсутності на момент обміну аналогічного товару споживач може або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або одержати назад гроші у розмірі купівельної ціни, або обміняти товар на аналогічний при наступному надходженні відповідного товару у продаж.1 Така норма є також у новому ЦК України (ст. 709).
Допустимість обміну (повернення) товарів належної якості фактично надає покупцеві правові переваги порівняно з продавцем, який зобов'язаний задовольнити зазначені вимоги покупця, незважаючи на відсутність з його боку будь-якого порушення умов договору і згоди на задоволення таких вимог. Тому, на наш погляд, правову ситуацію, за якою покупець здає всупереч волі продавця товар належної якості і вимагає повернення купівельної його вартості, слід розглядати як одностороннє розірвання договору без достатніх на це підстав, що водночас суперечить основоположним принципам зобов'язального права, яке не передбачає безпідставного одностороннього розірвання договору. За таких умов лише продавець має право встановити для покупця пільгові умови щодо обміну (повернення) куплених товарів належної якості.
Законом України "Про захист прав споживачів" врегульовано й інші відносини, пов'язані із захистом прав покупців, компенсуванням моральної шкоди, відповідальністю за порушення законодавства про захист прав споживачів тощо.
До прийняття Закону України "Про захист прав споживачів" відносини між продавцями і покупцями в роздрібній торгівлі були певною мірою врегульовані Типовими правилами обміну промислових товарів, куплених в роздрібній торговельній мережі державної і кооперативної торгівлі, затвердженими наказом Міністерства торгівлі СРСР і Держстандарту СРСР від 1 лютого 1974 p., аналогічними за змістом республіканськими Правилами обміну промислових товарів, куплених в роздрібній торговельній мережі державної і кооперативної торгівлі (далі - Правила обміну промислових товарів) та іншими нормативними актами щодо деяких видів товарів, зокрема взуття.
Загалом Правила обміну промислових товарів містили положення, які обмежували права покупців, визначені цивільним законодавством, істотно знижували ступінь їх правової захищеності. Так, покупець, який придбав товар неналежної
Кабінет Міністрів України затверджує Перелік товарів належної якості, які не підлягають обмінові (поверненню). До такого Переліку включено продовольчі товари, лікарські препарати та засоби, предмети сангігієни, а також деякі види непродовольчих товарів.
якості, щодо якого встановлено гарантійний строк, насамперед мав звертатися з вимогою про його ремонт. І лише тоді, коли відремонтовані товари потребували другого чи третього ремонту (залежно від виду товару і складності ремонту) або взагалі не могли бути відремонтовані протягом встановленого часу, покупець мав право обміняти неякісні вироби на інші тієї самої марки з відповідним перерахунком грошової суми або вимагати повернення купівельної ціни, сплаченої під час укладення договору. Тому громадяни (покупці) змушені були насамперед звертатися з вимогами про ремонт неякісних виробів до підприємств-виготовлювачів товарів або до спеціальних гарантійних майстерень, які могли на власний розсуд кваліфікувати складність ремонту та походження поломки виробу таким чином, щоб не допустити його обміну на якісний виріб або уникнути повернення його купівельної вартості. Внаслідок цих та інших штучно створюваних перешкод громадяни досить часто були позбавлені можливості користуватися придбаними ними речами, а торговельні підприємства практично не несли майнової відповідальності перед покупцями за продаж неякісних товарів.
За Правилами обміну промислових товарів покупцеві, який виявив явні недоліки в куплених ним товарах, щодо яких не встановлено гарантійних строків (одяг, тканини, хутро, килими тощо), надавалося право за своїм вибором обміняти цей товар за місцем придбання лише протягом 14 днів або отримати грошову суму за повернену річ. При виявленні у купленій речі прихованих недоліків, підтверджених лабораторним аналізом чи бюро товарних експертиз, покупець мав право на її обмін у магазині протягом шести місяців з дня купівлі. Таким чином, реалізація покупцями в таких випадках своїх прав була поставлена в залежність від характеру недоліків (явні чи приховані), що не узгоджувалося з цивільним законодавством. Не передбачалося Правилами право покупця на відшкодування збитків, понесених ним внаслідок придбання речі з недоліками.
Правилами обміну промислових товарів покупцеві надавалося право лише обміняти товар належної якості на аналогічний товар (щодо якого не встановлено гарантійних строків), якщо куплений товар не підійшов йому за формою, фасоном, кольором, розміром. Розірвання договору з поверненням товару і його купівельної вартості покупцеві було можливе лише за згодою продавця. Отже, є всі підстави вважати, що чинне законодавство про захист прав споживачів є значно прогресивнішим порівняно з тим, що діяло раніше, незважаючи на його певну незавершеність і недосконалість.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 5. Договір купівлі-продажу в роздрібній торгівлі"
  1. Які є різновиди договорів купівлі-продажу?
    договір купівлі-продажу є основним регулятором взаємовідносин між виробниками і споживачами, відносин у сфері розподілу і перерозподілу матеріальних благ, забезпечуючи вільний і оптимальний розвиток усіх форм власності, підприємництва і торгівлі. З укладенням договору купівлі-продажу, як і будь-якого іншого правочину, у кожної сторони виникають права і обов'язки, які й становлять його зміст.
  2. Які особливості договору купівлі-продажу в кредит?
    договір, відповідно до якого торговельна організація зобов'язується продати зазначений у договорі товар, а громадянин-покупець - сплатити за товар у строки, передбачені договором. Договір-зобов'язання складається у трьох примірниках: один залишається в магазині, другий передається покупцю, третій - організації, яка видала довідку. Сума наданого кредиту не повинна перевищувати тримісячної
  3. § 5. Особливості змісту та порядку укладення господарських договорів
    договір є правовою формою господарських зв'язків, тобто тих відносин, які формуються між суб'єктами господарювання з приводу руху матеріальних благ, незалежно від того, чи перебувають їх учасники у відносинах диспозитивності або субординації. Цивілістична наука розглядає господарський договір як вид цивільно-правового договору1. Співвідношення цивільно-правового та господарського договору
  4. § 6. Правовстановлюючі документи власника
    договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни; - договір купівлі-продажу, зареєстрований на біржі; - свідоцтво про придбання жилого будинку (частини будинку) з прилюдних торгів; - свідоцтво про право приватної власності на будинок (частину будинку); - свідоцтво про право власності, яке видається відповідним органом при приватизації житла, об'єктів незавершеного
  5. § 4. Види юридичних осіб
    договірних засадах саме з метою участі у різних цивільно-правових відносинах. Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Щодо регулювання цивільно-правових відносин за участю юридичних осіб публічного права (наприклад, коли у них виникає потреба укласти цивільно-правовий договір оренди, купівлі-продажу, про надання різних послуг тощо), то діє
  6. § 1. Загальні положення про договір купівлі-продажу
    договірних відносин. Особливе значення даного правочину полягає в тому, що він є найпоширенішою підставою переходу права власності. Так, даним договором опосередковується придбання продуктів харчування та одягу, житла та автотранспортних засобів тощо; за допомогою нього здійснюється багато видів підприємницької діяльності, зокрема торговельна. Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України
  7. 2.1. Загальні положення про роздрібну купівлю-продаж Поняття та загальна характеристика договору роздрібної купівлі-продажу.
    договір, не згадуючи про його правові наслідки. Але все це відбувається до того моменту, поки не виникне питання про неналежне виконання продавцем своїх обов'язків за договором. Тому законодавець встановив чіткі правила договору роздрібної купівлі-продажу, що носять в основному обов'язковий характер і спря-мовані, в першу чергу, на захист прав покупців. На відносини за договором роздрібної
  8. § 12. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)
    договірних відносинах. Хоча, здебільшого, до заподіяння такої шкоди між потерпілим та заподіювачем шкоди існували договірні відносини (наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, підряду тощо). Тому слід чітко розмежовувати права та обов'язки суб'єктів зобов'язань з відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), що виникли: - із договірних відносин; - у зв'язку
  9. § 4. Види юридичних осіб
    договірних засадах саме з метою участі у різних цивільно-правових відносинах. Цивільним правом регулюється порядок створення і діяльності саме юридичних осіб приватного права. Щодо регулювання цивільно-правових відносин за участю юридичних осіб публічного права (наприклад, коли у них виникає потреба укласти цивільно-правовий договір оренди, купівлі-продажу, про надання різних послуг тощо), то діє
  10. § 1. Поняття, значення та види договору купівлі-продажу
    договір. Він спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність (повне господарське відання чи оперативне управління)1 покупця і, отже, є юридичною підставою виникнення таких зобов'язальних правовідносин, які зумовлюють появу у покупця абсолютного речового права. Договір купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, що
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка