Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 4. Зміст договору купівлі-продажу та правові наслідки його порушення


З укладенням договору купівлі-продажу, як і будь-якої іншої двосторонньої угоди, у кожної із сторін виникають права та обов'язки, які становлять його зміст. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов'язками іншої сторони таким чином, що відповідному обов'язкові продавця кореспондується відповідне право покупця і навпаки. Так, одним з найважливіших обов'язків продавця є передача ним майна у власність (у повне господарське відання або оперативне управління) покупця, а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна. У свою чергу покупець зобов'язаний прийняти від продавця придбане майно і сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець відповідно має право вимагати від покупця прийняти продане майно (якщо він у цьому заінтересований) і сплатити за нього належну грошову суму. Отже, аналіз змісту обов'язків дає уявлення про відповідні права сторін, що робить недоцільним детальний розгляд усіх прав сторін. Виконання зазначених обов'язків має здійснюватися обома сторонами водночас, якщо інше не передбачено законом або договором.
Законодавство України визначає також ряд інших додаткових обов'язків продавця. Так, продавець зобов'язаний: попередити покупця про всі права третіх осіб на річ (товар), яка продається; зберігати продану річ, якщо право власності переходить до покупця раніше передачі речі; повідомити про можливі наявні недоліки продаваної речі (товару). У сторін можуть виникнути й інші обов'язки, зумовлені предметом та різновидом договору купівлі-продажу, особливостями місця і способу виконання договору та інших обставин, які визначені актами законодавства чи договором або випливають зі змісту останнього.
Важливе значення має також чітке визначення обов'язків покупця. У ЦК УРСР, ЦК України названо лише обов'язки з оплати і прийняття купленої речі.
1 Юридичний вісник України. - 2002. - Me 5.
Звичайно, у договорі можуть бути сформульовані й інші обов'язки покупця, як і продавця. Додаткові обов'язки можуть встановлюватися також законодавчими актами (наприклад, про приватизацію, цінні папери).
Кожна зі сторін договору купівлі-продажу повинна належним чином виконувати всі обумовлені в ньому або передбачені законом обов'язки. У разі порушення їх продавець або покупець несуть майнову відповідальність чи інші правові наслідки, які можуть і не бути мірою цивільно-правової відповідальності, яка настає, зокрема, за наявності умов, передбачених законом за порушення зобов'язань.
Як зазначалося, основний обов'язок продавця - передати продану річ (товар) покупцеві. Невиконання цього обов'язку надає покупцеві право вимагати від продавця передачі купленої речі (товару) у примусовому порядку або відмовитися від подальшого виконання договору. При цьому і в першому, і в другому випадках покупець має право вимагати також відшкодування збитків, заподіяних йому внаслідок таких дій продавця (ст. 231 ЦК УРСР).
У новому ЦК України вперше досить докладно врегульовано відносини щодо передачі товару покупцю. Так, продавець повинен одночасно з товаром передати покупцю також його приналежності та відповідні документи (ст. 664).
Обов'язок продавця вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, або у момент надання товару у розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару, або в інший момент, обумовлений договором. Якщо ж з договору не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця вважається виконаним у момент здачі перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві (ст. 666).
Відповідно до статей 622 і 667 нового ЦК у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу, а якщо не передано індивідуально-визначену річ, покупець має право витребувати її від продавця. Тобто, на відміну від ст. 231 ЦК УРСР, у новому ЦК України прямо не передбачено обов'язок продавця відшкодувати покупцю збитки, завдані невиконанням продавцем обов'язку передати товар. Однак у такому разі покупець не позбавлений права звернутися до продавця з позовом про відшкодування збитків на підставі загальних положень зобов'язального права про відповідальність боржника за порушення договірного зобов'язання.
З передачею товару покупцеві закон пов'язує настання й інших правових наслідків. Відповідно до ст. 670 ЦК України з моменту передачі покупцеві товару до нього одночасно переходить і ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження цього товару, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статях ЦК УРСР, які регулюють купівлю-продаж, такої норми немає. Тому дане питання в ЦК УРСР вирішується згідно з ст. 130, за якою ризик випадкової загибелі або випадкового псування відчужуваних речей переходить до набувача одночасно з виникненням у нього права власності, якщо інше не встановлено законом або договором.
У разі невиконання продавцем обов'язку попередити покупця про всі права третіх осіб на продавану річ (право наймача, право застави, право довічного користування тощо) останній набуває право вимагати зменшення ціни або розірвання договору і відшкодування збитків (ст. 229 ЦК УРСР).
У ст. 230 ЦК УРСР, ст. 669 ЦК України прямо не визначаються правові наслідки для продавця, з вини якого сталося погіршення майна, прийнятого ним на зберігання до передачі його покупцеві. У цих статтях лише зазначається, що покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві витрати, завдані йому у зв'язку зі зберіганням майна. Тому питання про можливу відповідальність продавця за погіршення проданого майна має вирішуватися на підставі загальних норм про відповідальність за неналежне виконання (невиконання) норм, що регулюють відносини схову (зберігання), оскільки правило про схов (зберігання) застосовується також до випадків, коли він здійснюється на підставі інших договорів або вказівок закону, якщо інше не встановлено законом або спеціальними правилами про ці договори. Обов'язок схову виникає на підставі укладеного з відповідною умовою договору купівлі-продажу. Отже, продавець-охоронець має відповідати за втрату, нестачу, пошкодження майна, якщо інше не обумовлено договором. Однак у законодавстві нічого не сказано про допустимість розірвання договору купівлі-продажу з ініціативи покупця у разі нестачі чи пошкодження придбаного майна. На наш погляд, якщо нестача чи пошкодження майна сталися з вини продавця-охоронця, застосування зазначених наслідків не суперечить загальним принципам цивільного права.
Продавець повинен забезпечити виникнення права власності (права повного господарського відання, права оперативного управління) у покупця, інакше за законом для нього настають певні негативні наслідки. Проблеми з цього приводу, як правило, виникають тоді, коли продавець не є власником майна і не має спеціальних повноважень на здійснення дій з його відчуження, а лише є його законним або незаконним володільцем. Зрозуміло, що за таких умов правомірність придбання покупцем такого майна може бути поставлена під сумнів власником або іншою уповноваженою особою. Тому, якщо третя особа на підставі, що виникла до продажу речі, пред'явить до покупця позов про її відібрання, покупець зобов'язаний притягнути продавця до участі у справі, а продавець - вступити у цю справу на стороні покупця (ст. 238 ЦК УРСР, ст. 662 ЦК України). Така участь продавця у справі необхідна для сприяння захистові покупця від можливого відсудження у нього купленої речі, обгрунтування безпідставності пред'явленого третіми особами позову.
Може статися так, що покупець не притягне продавця до участі у справі з власних міркувань або через незнання його місцеперебування, або продавець відмовиться взяти в ній участь. Непритягнення покупцем продавця до участі у справі звільняє продавця від відповідальності перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би запобігти вилученню речі у покупця. Річ може бути витребувана, зокрема у покупця, на підставі ст. 145 ЦК УРСР, ст. 390 ЦК України і ст. 50 Закону України "Про власність". Отже, у разі недоведення цього факту з продавця не знімається відповідальність за відсудження у покупця придбаної речі. Відмова продавця взяти участь у такій справі позбавляє його права доводити неправильність ведення справи покупцем.
Продавець зобов'язаний відшкодувати покупцеві заподіяні ним збитки з урахуванням вартості відсудженого майна, якщо за рішенням суду продана річ була вилучена у покупця. Угода сторін про звільнення або обмеження відповідальності продавця є недійсною, якщо продавець, знаючи про існування прав третьої особи на продавану річ навмисно приховав це від покупця (ст. 239 ЦК УРСР).
У новому ЦК України регулювання зазначених відносин зазнало певних змін. Так, відповідно до ст. 663 ЦК України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві збитки, якщо покупець не знав і не повинен був знати про ці підстави. При цьому правочин щодо звільнення продавця від відповідальності або її обмеження у разі витребування товару у покупця третьою особою є нікчемним. У наведеній нормі можна віднайти дві новели. По-перше, в новому ЦК відшкодування збитків покупцеві можливе лише тоді, коли він не знав або не міг знати про права третіх осіб на продаваний товар. По-друге, визнання правочину про обмеження відповідальності продавця нікчемним не залежить від знання продавцем перешкод для продажу товару.
Можливі випадки, коли покупець, дізнавшись про відсутність у продавця в момент укладення угоди належних повноважень на продаж майна, добровільно поверне його законному володільцю. І хоч закон таку ситуацію не передбачає, покупець не може бути позбавлений права звернутися з позовом до такого продавця про відшкодування заподіяних даною угодою збитків.
На продавця покладається відповідальність за продаж майна належної якості. Основоположні принципи такої відповідальності та інших правових наслідків продажу майна неналежної якості сформульовано в ст. 234 ЦК УРСР. Покупцеві надається право у разі придбання речі неналежної якості, якщо її недоліки не були застережені продавцем, за своїм вибором вимагати:
- заміни речі, визначеної у договорі родовими ознаками, на річ належної якості;
- відповідного зменшення купівельної ціни;
- безоплатного усунення недоліків речі продавцем чи відшкодування витрат покупця на їх виправлення;
- розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків;
- заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням купівельної ціни1.
Викладені правила є загальними і застосовуються до усіх різновидів договору купівлі-продажу. Аналізуючи ці правила, можна дійти висновку, що покупцеві належить право вибору будь-якої з наведених вимог на свій розсуд і незалежно від вини продавця у виникненні недоліків. Головне, щоб їх існування не було результатом неправильної експлуатації покупцем придбаного майна, щоб вони об'єктивно існували в момент укладення договору або виявили свою негативну дію протягом певного строку його нормального використання. Таку конструкцію загальновизначальних положень про відповідальність продавця за недоліки предмета договору слід визнати вдалою. Не заперечувалася їх ефективність і в юридичній літературі, і юристами-практиками.
У новому ЦК України збережено частину положень ст. 234 ЦК УРСР і водночас внесено істотні зміни. Так, відповідно до ст. 680 нового ЦК покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором:
Останній абзац у ч. 2 ст. 234 ЦК УРСР введено Законом України "Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України " від 15 липня 1994 р. (Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 33. - Ст. 300).
1) пропорційного зменшення ціни;
2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3) відшкодування витрат на усунення недоліків.
Згідно ж п. 2 ст. 680 у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявлялися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором:
1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми;
2) вимагати заміни товару.
При цьому, якщо продавець такого товару не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені і до виготовлювача (п. З ст. 680).
Таким чином, у новому ЦК України з'явилися істотні новели. Зокрема, по-перше, в ньому можливість звернення покупця до продавця з вищевикладеними вимогами не поставлена у залежність від факту застереження чи не застереження продавцем недоліків продаваного товару. По-друге, ст. 680 нового ЦК надає покупцеві право на відмову від договору (у ЦК УРСР - на розірвання договору) чи на заміну товару лише у разі виявлення в придбаному товарі істотних недоліків.
Покупцеві, який придбав товар з недоліками, не обов'язково відразу звертатися за захистом порушених прав до судових органів.
Відповідно до ст. 235 ЦК УРСР покупець має право заявити продавцеві претензію з приводу не застережених ним недоліків проданої речі, на яку не встановлено гарантійний строк, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців з дня передачі речі, а з приводу недоліків нерухомого майна - не пізніше трьох років з дня передачі їх покупцеві, а якщо день передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у покупця до укладення договору купівлі-продажу - з дня його укладення (в редакції Закону України від 15 липня 1994 р.)1.
Позов з приводу недоліків проданої речі може бути пред'явлений не пізніше шести місяців з дня відхилення претензії, а якщо претензію не заявлено або день її заявлення встановити неможливо - не пізніше шести місяців з дня закінчення строку, встановленого для заявлення претензії (ст. 237 ЦК УРСР).
Новий ЦК України з цього питання містить досить істотні новели. Зокрема, відповідно до п. 2 ст. 682 ЦК, якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк придатності, вимога у зв'язку з його недоліками може бути пред'явлена покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна - в межах трьох років від дня передачі товару покупцеві, якщо договором або законодавством не встановлено більший строк.
Якщо на товар встановлено гарантійний строк або строк придатності, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку. Продавець несе відповідальність також за недоліки,
1 Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 33. - Ст. 300.
які були виявлені за межами цих строків, але коли покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання товару або з причин, які існували до цього моменту.
Водночас продавець не відповідає за недоліки товару, які виникли після передання товару внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили (ст. 681 ЦК України).
За ст. 683 ЦК України до вимог у зв'язку з недоліками проданого товару застосовується позовна давність в один рік, яка обчислюється від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених ст. 682 цього Кодексу, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності) - від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності). Таким чином, в новому ЦК строк позовної давності щодо вимог у зв'язку з недоліками проданого товару, порівняно з ЦК УРСР, збільшено на 6 місяців.
На відміну від ЦК УРСР, новий ЦК України докладно визначив майнові та інші правові наслідки для продавця у зв'язку з недодержанням ним умов щодо передачі приналежностей товару та документів до нього (ст. 668), кількості та асортименту товару (статті 672, 674), щодо комплектності товару (ст. 686), щодо тари та упаковки товару (ст. 688).
Певні правові наслідки можуть також наставати у разі неналежного виконання (невиконання) умов договору покупцем. Так, якщо покупець відмовиться прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну, продавець має право вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, а також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з свого боку, відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків (ст. 232 ЦК України). Однак за ст. 694 ЦК України у разі відмови покупця прийняти і оплатити товар продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Таким чином, на відміну від ст. 232 ЦК УРСР, у ст. 694 ЦК України не передбачено право продавця вимагати від покупця, який відмовився прийняти чи оплатити товар, відшкодування заподіяних збитків.
Додаткові права та обов'язки для продавця та покупця можуть виникнути за договорами купівлі-продажу з умовою попередньої оплати товару та продажу товару в кредит (статті 695-697 ЦК України).
Новий ЦК України (ст. 690) покладає на покупця інформаційний обов'язок про порушення умов договору купівлі-продажу. Так, покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари, упаковки товару у строк, встановлений договором або законом, а якщо такий строк не встановлений - у розумний строк після виявлення порушення.
У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має право відмовитися від задоволення вимог покупця, якщо доведе, що це спричинило неможливість виконання вимог покупця або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати при своєчасному повідомленні, за винятком випадків, коли продавець знав або міг знати про невідповідність товару умовам договору.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 4. Зміст договору купівлі-продажу та правові наслідки його порушення"
  1. § 4. Способи укладання господарських договорів
    зміст договірного зобов'язання. Вимоги застосування певних процедур (порядку) укладання господарського договору можуть бути передбачені законом (наприклад, про товарну біржу) або встановлюються волевиявленням сторін. На сьогодні склалися і законодавчо закріплені такі способи укладання господарського договору: загальний (неконкурентний); конкурентний, який є двох видів: - при конкуренції продавців
  2. Що розуміють під терміном "правочин"? Які загальні вимоги, додержання яких необхідне для його чинності?
    зміст правочину не може суперечити вимогам закону. При цьому слово "закон" вживається в широкому розумінні. Кожен правочин повинен не порушувати встановлених у Цивільному кодексу України приписів. Наприклад, незаконним буде правочин, спрямований на обмеження правоздатності або дієздатності фізичної та юридичної особи, якщо таке обмеження не передбачено законом; - волевиявлення учасника правочину
  3. § 6. Особливості концесійних договорів, угод про розподіл продукції, договорів лізингу, франчайзингу та консалтингу
    змісту цих умов підтверджує цивілістичну природу концесійних договорів (контрактів), у яких кожна із сторін має певні майнові права та обов'язки. Тобто на підставі контракту виникає цивільно-правове зобов'язання, на яке поширюються загальні положення про зобов'язання, передбачені розділом 14 ЦК України, та вимоги спеціального законодавства, зокрема інвестиційного, земельного, про надра тощо.
  4. § 2. Система цивільно-правових договорів
    змісту, виявленню властивих їм спільних рис та особливостей, дальшому вдосконаленню законодавства про договори. Оскільки договір є різновидом угоди, то поділ договорів на окремі групи можна проводити за тими самими критеріями, що й поділ угод: консенсуальні та реальні, сплатні та безоплатні, абстрактні та казуальні тощо'. Але договорам, на відміну від односторонніх угод, властиві й певні
  5. § 7. Загальна характеристика інших засобів захисту права власності
    договором купівлі-продажу, укладеним з порушенням права привілеєвої купівлі частки у спільній частковій власності, слід з'ясовувати платоспроможність позивача. Доказом цього може бути внесення позивачем на депозитний рахунок суду суми, дійсної вартості частки. Захист права власності осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими. Довга безвісна відсутність громадянина створює
  6. § 1. Здійснення суб'єктивних прав
    зміст права власності полягає в тому, що власник здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном. Частіше у юридичній літературі переважає визначення змісту суб'єктивного права як сполучення трьох можливостей: визначеної поведінки правомочної особи, вимоги учинення визначених дій з боку інших (зобов'язаних) осіб, звернення у разі потреби до примусової сили державного апарату для
  7. § 3. Недійсні угоди
    змістом не суперечать чинним законам; б) якщо їх укладення не порушує прав третіх осіб; в) якщо сам об'єкт угоди - будова - є обо-ротоздатною, не заставлена і не заборонена (не заарештована). Виявивши, що угода за змістом не відповідає вимогам чинного законодавства, нотаріус відмовляє в її нотаріальному посвідченні. Так само і в разі коли, наприклад, один з учасників спільної власності на
  8. § 3. Функції та принципи цивільного права
    змісту сучасного права і характеризують його в цілому. Відповідно функції сучасного цивільного права разом з методом цивільно-правового регулювання суспільних відносин і галузевими принципами виражають соціальне призначення сучасного цивільного права, своєрідність форм цивільно-правового регулювання. Функції сучасного цивільного права - це певні напрями впливу цивільно-правових норм, зумовлені
  9. § 1. Загальні положення про договір купівлі-продажу
    змісту обов'язків однієї сторони дає одночасне уявлення і про відповідний зміст прав іншої сторони, що робить недоцільним детальний розгляд усіх прав продавця і покупця. Так, продавець зобов'язаний: 1) передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України), тобто асортимент, якість, комплектність, тара і (або) упаковка якого відповідають умовам договору
  10. § 3. Система цивільно-правових договорів
    змісту, виявленню властивих їм спільних рис та особливостей, дальшому вдосконаленню законодавства про договори. Оскільки договір є різновидом угоди (правочину), то поділ договорів на окремі групи можна проводити за тими самими критеріями, що й поділ угод: консен-суальні та реальні, сплатні та безоплатні, абстрактні та казуальні тощо1. Але договорам, на відміну від односторонніх угод, властиві й