ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
Під редакцією професора В.В.Маклакова. ІНОЗЕМНЕ КОНСТИТУЦІЙНЕ ПРАВО, 1996 - перейти до змісту підручника

Федералізм та місцеве управління

Швейцарія має федеративну форму політико-територіального устрою; вона включає 23 кантону, три з яких поділені на напівкантони. Унтервальден включає попукантони Нідвальден і Обвальден; він був утворений при створенні конфедерації. Аппенцель, що включає Ауссерроден та Інні-Роден, був розділений тільки в 1897 р. по конфесійним розуміннях, а Базель - на міський та сільський напівкантони в 1933 р. напівкантони володіють тими ж правами, що і "нераз-ділені" кантони; у них дві особливості - вони посилають до Ради кантонів тільки по одному представнику, а не по два, а при національних референдумах їх голос вважається як 1/2, а не як один голос. Такий поділ має значення, коли, напри-мер, при зміні конституції потрібно схвалення не тільки більшості виборців, а й більшості кантонів.
Територія швейцарських кантонів вельми неоднакова: вона коливається від 36 кв.км у напівкантоні Базель-міський до 7106 кв.км у кантону Граубюнден; більше половини кантонів має територію менше 1 тис.кв.км. Швейцарська федерація не пов'язана з національними особливостями проживає в ній населення; вона утворилася історично. Населення з мови ділиться на чотири групи - німецьку, французьку, італійську та ретороманська. За переписом 1980 німецька мова вва-талі рідним 65% населення, французька - 18,41 італійська - 9,8, ретороманська - 0,8. Мовні особливості населення в деякій мірі враховуються при формуванні центральних органів влади, про що ми говорили, і в діяльності кантонів. Офіційними мовами Швейцарії визнаються німецька, французька та італійська. Федеративна структура Швейцарії сприяє вирішенню національних протиріч. Підтримці державної Цілісності сприяє, крім історичних причин, економічна, соціальна та конфесійна "солідарність" населення, що живе на тер-ритор країни, розуміння взаємозалежності окремих частин Швейцарії.
Швейцарські кантони не володіють правом виходу з Союзу, хоча в федеральної конституції відсутня норма, регулюються-ючий це питання. Стаття 3 Конституції 1874 встановила, що "кантони суверенними, оскільки їх суверенітет не ограни-чен союзною конституцією, і як такі здійснюють всі права, що не передані союзної влади". За визнанням швейцарських государствоведов кантони володіють лише теоретичним суверенітетом і тільки тоді, коли мова йде про пере-огляді федеральної конституції. Кантони мають свої основні закони, які не можуть містити небудь суперечачи-ного федеральної конституції; кантони повинні мати республіканську форму правління; вони зобов'язані дотримуватися некото-які форми безпосередньої демократії, оскільки конституції кантонів повинні бути прийняті народом і вони можуть пере-сматриваться, якщо той потребують абсолютна більшість громадян (л. 3 ст. 6 конституції 1874 р.). Конституції кантонів підлягають схваленню Федеральними зборами, в іншому випадку може послідувати відмова в грунтах цієї конституції з боку Федерації. У минулому зустрічалися такі відмови, але дуже рідко: в 1948 р. напівкантони Базель-міський відносно зміненої статті 58 його конституції, щодо ст. 57 конституції напівкантоні Базель-сільський (названі норми були визнані суперечать статті 1 федеральної конституції); в 1958 р. такий же відмова надійшла відносно п. 3 ст. 84 основного закону кантону Во, прийнятого в травні 1956 (цей пункт був оголошений таким, що суперечить статті 4 федеральної конституції).
Водночас кантони мають своє громадянство, рівне представництво у верхній палаті Федеральних зборів, їм надано право законодавчої ініціативи у Федеральному зборах. Конфедерація консультується з кантонами з деяких питань - при розробці законів, що підлягають виконанню кантонами (л. 2 ст. 32 конституції 1874 р.) в тому випадку, коли конфедерація законодавствує з питань охорони праці робітників і службовців, відносин між роботодавцями та найманими ними працівниками, про колективні договори, про біржі праці, про страхування по безробіттям в деяких інших питаннях трудового права, перелічених у статті 34-тер, при законодавстві конфедерації з питань кінематографії (п. 4 ст. 27 тер), при законодавстві конференції про захист осіб та майна в разі війни (п. 2 ст. 22-біс) і в деяких інших випадках.
Що ж стосується юридично закріплюється суверенітету кантонів, то перша стаття конституції 1874 називає їх суверенними, але з обмеженнями у вже згаданій статті 3. Основні закони кантонів містять на цей рахунок різні вирази: "Держава, що входить у федерацію ..." (Аппенцелль, Обвальден, Швіц, Цуг, Шафхаузен), "Кантон, що має власну і постійну організацію" (Базель), "Вільне демократична держава" (Гларус, Люцерн, Золотурн), "Вільне демократична держава і член швейцарської федерації" (Санкт- Галон). Свою юридичну суверенність кантони підкреслюють в перших статтях своїх основних законів: "Суверенний кантон" (Жюра), "Один з суверенних кантонів" (Женева), "Суверенна республіка" (Валліс) і т.д.
Суверенність кантонів проявляється в наступних рисах - у праві кантонів самостійно організовувати і обирати свої органи влади, у володінні своїми, головним чином, поліцейськими силами, навіть якщо мова йде про застосування федеральних заходів, у володінні власними джерелами доходів при дотриманні прав федерації в ряді областей. Кожен кантон має власну конституцію, причому деякі з них були прийняті ще до утворення Швейцарської конфедерації в 1848 р. (основний закон Тессина від 4 липня 1830 р., Женеви 1847 р.) або ще до прийняття нині діючого основного закону (Фрібур - 1857 г ., Невшатель - 1858 р., Тургау - 1869, Цюріх - 1869 і т.д.). Більшість конституцій було прийнято наприкінці XIX - початку XX вв. Деякі з них зазнали повного перегляду, наприклад, конституція кантону Женева в 1958 р., Тессин - в 1987 р. і т.д. Переглянуті конституції мають цілком сучасний вигляд і включають розділи, звичайні для західноєвропейських основних законів.
Організація державної влади не у всіх кантонах однакова. Тільки два напівкантоні Унтервальден, обидва напівкантоні Аппенцепль і кантон Гларус, що представляють всього 2,5% населення країни, мають можливість приймати важливі рішення на первинних зборах громадян - ландсгемайнде, які зазвичай збираються в останню неділю квітня або протягом травня. Збори всіх виборців (крім Аппенцепль-Іннерроден) розглядає проекти законів, підготовлених і прийнятих кантональним парламентом. Ці збори мають повноваження призначати членів кантональній виконавчої влади та кантональних судів, представників до Ради кантонів, деяких кантональних посадових осіб. На початку 70-х років традиційне голосування підняттям рук було замінено при призначенні сулії таємним голосуванням.
Кантональні парламенти (звичайно іменовані Великими радами; парламентом - в кантоні Жюра) в кантонах, де немає ландсгемайнде, є вищим органом влади; вони діють сесійно, за загальним правилом збираючись двічі на рік, а також на надзвичайні сесії. У 12 кантонах парламенти призначають голову уряду, а в більш ніж половині кантонів - членів Верховних трибуналів. Парламенти приймають закони, декрети загального значення; їх специфічною функцією є прийняття рішень про натуралізацію і здійснення права помилування. Парламенти мають контрольні повноваження щодо органів виконавчої влади; способами такого контролю є питання, інтерпеляції, резолюції. Нещодавно прийняті кантональні конституції надають парламентам повноваження у сфері планування економіки.
Уряд кантону - Державна рада, що включає від 5 до 9 членів, обирається, якщо діє ландсгемайнде (за винятком кантону Гларус), народом за мажоритарною системою на 4 роки. Голова уряду обирається народом також в кантоні Урі, Великою радою - в 12 кантонах, а самим Державною радою - у 8 інших. У Аппемцелль-Іннороден, в якому члени виконавчої влади входять до складу Великої ради, голова цієї ради одночасно є і головою ландсгемайнде. Державні поради кантонів здійснюють виконавчу владу, готують бюджет, контролюють діяльність комун, підтримують офіційні відносини з федеральними властями і властями інших кантонів. Члени уряду присутні на засіданнях кантональних парламентів, вони мають право виступати із законодавчою ініціативою.
Розподіл компетенції, як відомо, - вельми важливий елемент для характеристики кожної конкретної федерації. У Швейцарії є декілька видів компетенції конфедерації і кантонів. Виключна компетенція Союзу містить досить багато областей, і вона постійно розширюється, про що ми говорили. До такої компетенції належить військова сфера, захист громадян та майна у разі війни, певні види податків, митна справа і доходи від митниць, будівельник-ство та експлуатація залізниць, монетна монополія і право карбувати монету, емісія банківських квитків, законодав-ство про права і свободах, передбачених федеральною конституцією, і деякі інші області. Конкуруюча компетенція, тобто компетенція, в якій конфедерація має право законодательствовать, але якщо вона цього права не осуще ствляется, то те ж саме можуть робити кантони, включає питання цивільного права, інтелектуальної власності, уго-ловного права, в цю сферу входять трудове право, трудове право для неповнолітніх, в'їзд, виїзд, перебування і ви-Силка іноземців та ін Паралельна компетенція - конфедерація встановлює завдання Загального характеру, видаючи закони або постанови загального значення, а конкретна реалізація покладається на кантони - існує в сфері фінансування освіти, в області публічних робіт національного та регіонального значення, використання національної дорожньої мережі та ін Кантони володіють власною і делегованої компетенцією. Власна - випливає з положень згадуваної статті 3 Конституції 1874 До відання кантонів відноситься підтримка порядку, лікарняне справу, комунальне господарство та ін делегувати компетенція являє собою повноваження, що передаються конфедерацією у відання кантонів. Важливо те обставина, що кордони різних видів компетенції дуже розпливчасті і на практиці з цього приводу нерідкі суперечки. Вирішення спорів з приводу компетенції між конфедерацією і кантонами покладено на Федеральний суд.
Конституція 1874 у другій статті перехідних положень закріпила примат федерального права по відношенню до кан-тональному законодавству і їх конституціям. Суперечні положення втрачають сипу з прийняттям федеральної консти-туції або внаслідок опублікування передбачаються нею союзних законів. Іншими словами, кантони не можуть приймати норми, що суперечать праву конфедерації; в результаті прийняття нового федерального закону будь-яка діюча норма кантонального права автоматично втрачає силу.
Для регулювання взаємодії та співвідношення федерального і кантонального права в Швейцарії застосовуються раз-особисті види контролю. Кантони зобов'язані дотримуватися норм федерального права, повинні озиратися на нього при вико-вання власної або наданої їм компетенції. Один з методів контролю за виконанням союзного законодавець-ства - спостереження. Наприклад, конфедерація спостерігає за виконанням кантонами військових законів (л. 1 ст. 20), за виконанням законів про міри та ваги (п. 2 ст. 40). Федеральна рада розглядає закони та ордонанси кантонів, що підлягають його твердженням, він спостерігає за тими галузями кантонального управління, які підпорядковані його нагляду (л. 13 ст. 102). Пункт 1 статті 37 говорить про вищу нагляді конфедерації за дорогами і мостами і т.д. На Федеральна рада покладено обов'язок дбати про дотримання конституції, законів і постанов конфедерації, а також розпоряджень, які у федеральних угодах. Рада вживає необхідних заходів для їх дотримання, якщо скарга про порушення не підпадає під компетенцію Федерального суду (п. 2 ст. 102). Нарешті, Федеральні збори стверджує кантональні конституції (л. 7 ст. 85).
Між центральними і кантональних органами підтримується тісний зв'язок, що виражається в напрямку федераль-них документів у кантони і навпаки; в кантони надсилаються федеральні інспектора для підготовки доповідей про діяльність кантональних органів. Федеральне законодавство зобов'язує кантони в обов'язковому порядку представляти прийняті їх парламентами закони, різного роду доповіді.
Конфедерація володіє можливостями для надання фінансового тиску на кантони, надаючи або надаючи будь-яких фінансових пільг. У союзній законодавстві іноді передбачена можливість заміни кантонального виконання федеральним, якщо суб'єкт федерації не підкоряється. Такі можливості містяться, зокрема, в законі про військову організацію 1907 р., в законі про національні дорогах 1960
Конституція 1874 прямо вказує на можливість втручання Союзу. Федеральні збори володіє правом при-приймати заходи, пов'язані з гарантіями кантональним конституціям і території кантонів; правом на втручання, пов'язаний-ним з цим гарантуванням, право заходів для забезпечення внутрішньої безпеки Швейцарії, для підтримки спокою і порядку (п. 6 ст. 85 ). Відомі випадки прямого втручання такого роду. Правда, їх всього було десять з 1855 по 1932 рр.., Останній раз - у справи кантону Женева.
Місцеве самоврядування в Швейцарії представлено комунами. У 1984 р. їх загальна кількість становила 3022, причому в по-пукантоне Базель-сільський їх було 3, в кантоні Обвальден - 7, а найбільше число налічувалося в кантоні Во - 385 і Берні - 412. У конституціях двох кантонів міститься перерахування всіх комун: в Обвальдені - семи, в Цузі - одинадцяти.
 Комуни управляють або обираються радами, або первинними зборами всіх жителів. Якщо існують привчає-ні зборів (у маленьких комунах), то на їх річних зборах приймається бюджет, звіт про його виконання, найбільш важливі постанови. У кантонах Женева і Невшатель існують комунальні ради, в кантоні Фрібур такі поради функціонують тільки у великих комунах, в кантоні Во - тільки в комунах з населенням більше 800 осіб. У кожній комуні є виконавчий або адміністративний рада, що обирається шляхом прямих виборів. У компетенцію комун входить управління своїми фінансами, регулювання питань культу, гігієни, охорони порядку, початкової освіти. У великих містах до ведення комун відноситься управління дорогами, постачання водою і енергією.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "Федералізм і місцеве управління"
  1.  РОЗДІЛ V. ПОДАТКОВИЙ ФЕДЕРАЛИЗМ
      РОЗДІЛ V. ПОДАТКОВИЙ
  2.  Місцеве управління.
      місцевого управління посилився контроль центральних органів за діяльністю рад у містах і графствах. Поступово ці органи позбавлялися найбільш важливих повноважень у проведенні незалежної від бюрократичного нагляду місцевої політики. Основним важелем впливу на діяльність місцевих органів стала їх фінансова залежність від дотацій уряду. Таке становище місцевих органів управління
  3.  Список літератури
      федералізм / / Міжнародна життя. 1991. N 4. 14. Остром В. Сенс американського федералізму. М., 1993. 15. Петров В.С. Сутність, зміст і форми держави. Л., 1981. 16. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: У 2 т. М., 1992. 17. Проблеми суверенітету в Російській Федерації. М., 1994. 18. Соломаткін А.С. Адміністративно-територіальний устрій Російської Федерації: Питання
  4.  Е.А. Уткін, А.Ф. Денисов. Державне та муніципальне управління, 2001
      місцевого самоврядування в Росії і за кордоном, дається характеристика органів місцевого самоврядування та муніципальних утворень, розглядаються питання формування і використання місцевих фінансів, бюджетів, вдосконалення роботи органів місцевого самоврядування, оптимізації функціонування муніципального господарства та інші проблеми муніципального управління. Посібник підготовлено
  5.  14. Принципи фінансової діяльності держави і муніципальних утворень
      федералізм, законність, гласність, плановість. 5) Принцип федералізму: у веденні РФ знаходяться: фін, валютних, кредитних регулювання, ден емісія, ФЕД банки, ФЕД бюджет, ФЕД податки і збори; до спільного ведення РФ і суб'єктів РФ віднесено встановлення загальних принципів оподаткування і зборів в РФ. 6) Принцип законності: процес створення, розподілу і використання фондів ден. коштів детально
  6.  Місцеве управління.
      місцевого управління імперії стояли два префекта преторія. Ці вищі цивільні чиновники мали широку адміністративної, судової та фінансової владою. У безпосередньому підпорядкуванні префектів перебували цивільні правителі діоцезів і провінцій. Правителі провінцій, основної ланки місцевого управління, поряд з великими адміністративними та фінансовими повноваженнями володіли і судової
  7.  Стаття 16. Повноваження органів державної влади суб'єктів Російської Федерації у сфері охорони здоров'я
      федералізму - одна з основ конституційного ладу Росії, що представляє поєднання загальнофедеративного і регіональних інтересів. -------------------------------- Єрохіна Т.В. Державне управління охороною здоров'я в Російській Федерації / / УПС. Територіальний рівень управління визначає повноваження, які в рамках процедури розмежування повноважень не увійшли до складу повноважень
  8.  3.Фінансовий діяльність суб'єктів публічного права: поняття, роль і методи.
      федералізм, законність, гласність, плановість. 1) Принцип федералізму: у веденні РФ знаходяться: фін, валютних, кредитних регулювання, ден емісія, ФЕД банки, ФЕД бюджет, ФЕД податки і збори; до спільного ведення РФ і суб'єктів РФ віднесено встановлення загальних принципів оподаткування і зборів в РФ. 2) Принцип законності: процес створення, розподілу і використання фондів ден. коштів детально
  9.  VII. Місцеві органи державної влади і управління в УРСР. Місцеве самоврядування в РРФСР
      управління в УРСР. Місцеве самоврядування в
  10.  32. Форми управління у сфері організації ефективного використання природних ресурсів.
      місцевими органами державної виконавчої влади, місцевими органами самоврядування. Спеціальне управління покладається на уповноважені органи - Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, Міністерство лісового господарства, Державний комітет України по геології і використанню надр, Державний комітет України із земельних ресурсів та ін Галузеве управління
  11.  Комісія
      місцевої адміністрації. Одночасно з виконавчими функціями комісія виконує обов'язки представницького ради муніципального освіти: приймає необхідні документи, формує місцеві доходи і приймає рішення про розподіл коштів. Найбільшу ефективність дана структура управління показала в надзвичайних ситуаціях, коли централізація влади і повноважень збільшує
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка