| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 5. Грузино-абхазького-осетинського конфлікту |
||
|
Другий найбільший конфлікт, який до теперішнього часу є невичерпним, до кінця не дозволеним, має місце в Грузії, Абхазії і Південної Осетії. У Абхазії була своя історія, далеко не завжди пов'язана з Грузією. Вона сформувалася як Абхазьке царство, об'єдналася з Грузією, вийшла з неї, самостійно приєдналася до Росії, самостійно боролася за радянську владу, була заснована як незалежна радянська соціалістична республіка, визнана Грузією, і лише в 1921 р. на основі союзного договору з Грузією увійшла в її складу, а потім в СРСР. У сталінсько-брежнєвські часи вона активно заселялася грузинами. На загальній нездорової хвилі національного розкріпачення і суверенізації в СРСР 18 березня 1989 в селі Лихни Гудаутського району Абхазії на мітингу абхазького населення за пропозицією Народного фронту були прийняті звернення до ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР «Про статусі Абхазької АРСР »та постанова про відновлення Абхазії як союзної республіки, що викликало велике невдоволення грузин в Абхазії і всієї Грузії. 25 березня в місті Галі відбувся у відповідь мітинг грузин, де було висловлено жорстке незгоду з рішенням абхазької громадськості. 4 квітня 1989 перед будівлею уряду в Тбілісі був організований багатоденний несанкціонований мітинг з вимогами надати суверенітет Грузії, виселити абхазців з Абхазії і ліквідувати її автономію. До 8 квітня активність мітингувальників зросла, вони закликали до захоплення ЦК Компартії Грузії, зупиняли транспорт, загороджували проїжджу частину вулиць, проводили агітаційну роботу в інших містах Грузії із закликами приєднатися до мітингувальників. Прохання до мітингувальників розійтися і виступ перед ними керівника Грузинської церкви Ілії II не мали позитивних результатів. У ніч з 8 на 9 квітня за рішенням грузинських і союзних влади органами внутрішніх справ, внутрішніми військами і військами Закавказького військового округу було проведено операцію з витіснення восьмитисячна натовпу з площі. Озброєна камінням, палицями, пляшками і металевими предметами натовп справила шалений опір. Військовослужбовці внутрішніх військ застосовували гумові кийки, сльозогінний газ, а десантники - саперні лопатки. У ході цієї операції отримали поранення різної тяжкості 69 військовослужбовців внутрішніх військ, 40 військовослужбовців армії і 36 співробітників міліції. Серед цивільних осіб було поранено 200 чоловік, загинули 16. Ще чотири людини померли від поранень. У зв'язку з цими подіями були арештовані організатори несанкціонованого мітингу, зокрема майбутній президент Гамсахурдія. Кривавий розгін демонстрації викликав невдоволення всієї Грузії, загострив відносини з Абхазією і союзними владою. Так, в міжнаціональних конфліктах в Грузії, як і в Азербайджані, виявився ефект «матрьошки», коли вимоги суверенітету з боку грузинського національної меншини в СРСР викликали аналогічну реакцію абхазького нацменшини в Грузії. 14 квітня о зв'язку із створенням грузинською владою в Абхазькому університеті філії Тбіліського університету в Абхазії піднялася нова хвиля невдоволення. Проти поділу університету за національною ознакою виступив Верховна Рада Абхазії. Керівництво філії не підпорядковані цьому. 14 липня абхазці блокували будівлю університету. 15 липня число блокуючих досягло 10 тис. Паралельно в парку ім. Руставелі зібралися грузини (близько 1500 осіб). Між ними і абхазами сталося кілька зіткнень. 16 липня масові заворушення пройшли у всіх районах Абхазії, під час яких здійснені напади на 13 районних відділень органів внутрішніх справ, склади зброї ВОХРу і стрільбища, слідчий ізолятор. Було захоплено два кулемети, 337 автоматів, 113 пістолетів і револьверів, 474 гвинтівки, 5 526 мисливських рушниць. 16 осіб при цьому загинули, близько 500 отримали поранення, у тому числі 30 працівників міліції. Зі слідчого ізолятора втекли 180 ув'язнених. Конфліктна міжетнічна ситуація з періодичними загостреннями в Абхазії зберігалася до введення на її територію грузинських військ і початку повномасштабної війни між Грузією і Абхазією, про що, щоб не порушувати хронологію подій, мова піде нижче. 9 квітня 9 січня 9 Серпень р., коли союзні і республіканські влади намагалися с і-лій заглушити сепаратистські настрої, Грузія інтенсивно взяла курс на вихід з СРСР. Здавалося б, цей сумний урок буде врахований грузинськими керівниками щодо своїх автономій, у яких були аналогічні сепаратистські настрої, спрямовані на більш повну самостійність. Однак цього не сталося. Їх поведінку щодо Абхазької автономної республіки і Південно-Осетинської автономної області було в сто крат кривавіше, ніж квітневі події в Тбілісі. Гамсахурдія, прийшовши до влади на хвилі войовничого націоналізму і сепаратизму, проголосив відповідний ситуації гасло: «Грузія для грузин!», Ніж ввергнув благополучну Грузію в криваві конфлікти. І, як не сумно усвідомлювати, це гасло був підтриманий здебільшого грузинського населення. У листопаді 1989 неформальний рух Південно-Осетинської автономної області взяло курс на підвищення статусу регіону до автономної республіки. У відповідь на це партія національної незалежності Грузії провела численні мітинги протесту. 23 листопада більше 6 тис. грузин на автобусах прибули в Цхінвалі для проведення мітингу та інших акцій, що викликало невдоволення мешканців столиці Південної Осетії. Протягом двох днів у небезпечному протистоянні перебувало до 15 тис. чоловік. А озброєні бойовики з тієї та іншої сторони фактично почали війну між собою. Почалися безперервні обстріли сіл області та Цхінвалі, захоплення заручників, виселення осетин з їхніх осель. Станом на початок серпня 1989 р. в трьох селах (Мамитов-Кау, Монастері і Теліакак) будинку осетин були спалені повністю. З 25 сіл осетини насильно виселені. В інших селах відбувалися грабежі, крадіжки, підпали, викрадення худоби і автомашин, розправи над жителями з метою їх виселення із займаних територій. На довершення всього грузинська влада ліквідували осетинську автономію і органи влади області. Формально збереглися лише органи внутрішніх справ. Єдиним правовим захисником осетинського населення була слідчо-оперативна група (СОГ) МВС і Прокуратури СРСР. Але й вона в умовах потурання грузинської влади не могла надати скільки-небудь помітної допомоги. 9 квітня 1991, через два роки після тбіліських подій, Грузія прийняла акт про відновлення державної незалежності. Дії союзних влади щодо захисту осетинського населення ускладнилися. Положення осетин ще більше погіршилося після сильного землетрусу на їх території 29 квітня - 17 травня 1991, результатом якого були тисячі зруйнованих будинків і сотні загиблих, поранених і біженців. Більшість осетин пішло на російську територію, до Північної Осетії, що певною мірою ускладнило повернення інгушів на свої землі, які були передані після їх депортації Південної Осетії. За неповними відомостями, в Південній Осетії СОГ було порушено 860 кримінальних справ про злочини, вчинені в міжнаціональних зіткненнях між грузинами і осетинами, в тому числі 30 справ про масові заворушення, 70 про умисні вбивства, 100 про тяжких тілесних ушкодженнях, 138 про грабежі і розбої, 31 про знищення державної власності, 171 справу про знищення особистої власності. У кожній кримінальній справі було безліч епізодів. Тому число реальних злочинних дій було в 4 - 5 разів більше. Більше число їх взагалі не виявлялося, оскільки осетинські органи правоохорони були скасовані, грузинська міліція не проявляла до виявлення злочинів ніякого інтересу, а можливості СОГ були вкрай обмежені. Примирення сторін відбулося при посередництві Росії лише в 1992 р. В цей час знову загострився конфлікт між Грузією і Абхазією, яка робила спроби «видавити» грузин з республіки. 14 серпня 1992 в Абхазію були введені грузинські війська, для озброєння яких було розграбовано більше 600 вагонів бойової зброї, що належить Закавказькому військовому округу. На боці Абхазії виступили гірські народи Північного Кавказу. Конфедерація гірських народів, утворена в 1991 р., до якої увійшли 16 народів, крім карачаївців і балкарців, всупереч заборонам республіканських властей оголосила війну Грузії та направила до Абхазії добровольців. Спроба Росії перешкодити цьому розбурхала Північний Кавказ і викликала антиросійські настрої. У 1993 р. абхазькі війська ціною величезних жертв з боку грузинського й абхазького населення звільнили територію Абхазії. Між Грузією і Абхазією також при посередництві Росії під егідою ООН і за участю ОБСЄ ведуться прямі переговори. Домовленості не дотримуються. Але сторони взяли на себе зобов'язання не допускати відновлення збройного протистояння. Вони висловили готовність вважати Росію гарантом можливих домовленостей. Однак глибокі розбіжності між сторонами зберігаються, і навряд чи націоналісти з обох сторін зупиняться перед насильницьким рішенням абхазької проблеми у відповідних ситуаціях. І в цьому конфлікті зіткнулися два міжнародних принципу: право нації на самовизначення і цілісність території. Проблема внутрішнього міжнаціонального грузино-абхазько-осетинського конфлікту не вирішена до цих пір. Що прийшов до влади в Грузії після Гамсахурдія Е. Шеварднадзе спочатку, як і його попередник, намагався вирішити проблему Абхазії збройним шляхом, в тому числі за допомогою чеченських бойовиків, які давно влаштувалися в Панкіській ущелині Грузії. Не вдалося. У 2003 р. Шеварднадзе був зміщений зі своєї посади за допомогою «революції троянд» і насильства. Президентом Грузії був обраний М. Саакашвілі, який, порушуючи наявні домовленості, теж зробив спробу вирішити проблему з Південною Осетією літом 2004 р. збройним шляхом. Перешкодою новим збройним зіткненням між Грузією і Абхазією, між Грузією і Південною Осетією, стоять миротворчі сили Росії. Все це призводить до серйозних ускладнень в російсько-грузинських відносинах, які не потрібні ні російської, ні грузинській стороні. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 5. грузино-абхазького-осетинського конфлікту " |
||
|
||