Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
В. В. Місяці. Злочинність XX векаміровие, регіональні та російські тенденції, 2005 - перейти до змісту підручника

§ 10. ДЕЯКІ ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ


1. За наявними зведеними даними та коротким описам основних міжнаціональних конфліктів в СРСР, Росії та інших країнах пострадянського простору можна судити про основні тенденції розглянутих зіткнень з вчиненням небезпечних і руйнівних злочинів. Почавшись у період ослаблення союзних «обручів» у 1986-1988 рр.., Вони досягли апогею після розпаду Союзу в 1992-1993 рр.. У 1993-1996 рр.. відзначалися поступове зниження міжнаціональних зіткнень і виникнення спроб переговорного процесу. Це свідчить не про зменшення міжнаціональних протиріч (не виключено, що більшість їх ще попереду), а про повільне і важкому усвідомленні народами безперспективності насильницьких варіантів національного самоствердження і самопідкорення.
У 1994 р. прогнозувалися два вірогідних сценарії розвитку міжнаціональних відносин на території колишнього СРСР: перший - посилення доцентрових процесів у рамках СНД зі зниженням міжетнічних і міждержавних конфліктів, другий - відокремлений розвиток кожної країни за сприяння зовнішніх сил з посиленням націоналістичних тенденцій, утиском прав етнічних меншин і міжнаціональними кримінальними конфліктами. Події 1995 - 1996 рр.. вказують на певне зміцнення цивілізованих шляхів вирішення міжнаціональних протиріч.
2. Міжнаціональні конфлікти в пострадянському просторі останніх років виявили горезвісний феномен подвійного стандарту. Національні і особливо націоналістичні сили титульних народів колишніх союзних республік, що вимагали свободи і суверенності від союзного центру на основі права націй на самовизначення, зайняли непримиренну позицію щодо живуть разом з ними інших народів (частка яких нерідко перевищує питома вага самої титульної нації). Це особливо стосується національних меншин, які намагалися говорити про свої права. Національні лідери, тільки вчора звинувачували союзний центр і російський народ в утиску своїх національних прав, сьогодні роблять акції (або не перешкоджають таким), що перетворюють інонаціональна, і особливо російськомовне населення на людей другого сорту.
3. Націоналістичні лідери деяких країн, утворених на території колишнього СРСР, потурання правопорушенням і злочинам щодо народів інших національностей, що не виявляють здібності у вирішенні міжнаціональних проблем цивілізованим шляхом, а намагаються виправдовувати свою поведінку звичної посиланням на будь-які зовнішні сили. Націоналістична злочинна політика залишається без осуду. А коли стає очевидною безрезультатність міжнаціональної бійні, як правило, сподіваються на посередницьку допомогу Росії і на російських солдатів.
Миротворча місія Російської Федерації у врегулюванні грузино-абхазького, грузино-осетинського, вірмено-азербайджанського, таджицького і придністровського збройних конфліктів не є «російської самодіяльністю». Вона спирається на міжнародні норми, проводиться за згодою суверенних держав - учасниць СНД під егідою ООН і за участю НБСЄ. Військові дії, у тому числі в Таджикистані й Чечні, припинені, але жоден з розглянутих вище конфліктів поки не знайшов остаточного правового вирішення. Вони залишаються тліючим, здатними в будь-який момент призвести до нових збройних сутичок, нових масових злочинів.
4. Розростання міжнаціональних протиріч до їх злочинного збройного вирішення певною мірою залежить і від рівня цивілізованості національних меншин. Поки найбільш толерантними націями в умовах національних утисків виявилися росіяни, українці, білоруси та інші російськомовні групи населення, а також німці, поляки, євреї. Що залишилися за межами своєї етнічної батьківщини (Росії, України, Білорусії і т.д.) і гноблені в більшості країн, утворених на території колишнього СРСР, вони ніде не були організаторами великомасштабних злочинів на міжнаціональному грунті. Навіть в умовах самого широкого і витонченого нехтування загальнолюдських прав російськомовного населення в Латвії, Естонії, Молдові, Казахстані, де вони складають значну частку жителів (від 30-40% і більше), вони не організовували масові заворушення, не брались за зброю, а намагалися вирішити свої проблеми правовим шляхом. Показовий і такий соціологічний факт. На питання, чи згоден респондент з гаслом «Росія для росіян», 66% відповіли «ні», але 28% сказали «так». У російському народі міцна терпимість до інших національностей.
У той же час слов'янська терпимість до національного ущемлення не абсолютна. Не можна сподіватися і на традиційно низький коефіцієнт національної солідарності російських та інших слов'янських народів у позамежних ситуаціях національного приниження. Сигналом могли служити вибори в Держдуму в 1993 і 1995 р., коли мільйони громадян підтримали одіозних лідерів, які поставили безпеку росіян у ближньому зарубіжжі у главу кута передвиборчих програм. Не можна недооцінювати і можливості російських націонал-патріотів і фашистів. При недостатній турботі федеральних властей про російську діаспору в ближньому зарубіжжі і росіян в національних республіках власної країни міжнаціональні конфлікти можуть вийти за межі південного пояса нестабільності.
5. Попередження міжнаціональної злочинності при вирішенні проблем національних меншин шляхом їх асиміляції, репатріації, інкорпорації й суверенізації можливо лише при суворому дотриманні певних умов. Асиміляція не може бути масовою і насильницької, як намагаються її витлумачити в деяких прибалтійських державах і навіть в Україні. Репатріація також не може бути масовою і насильницької, якщо не перетворити осіб нетитульної національності в біженців шляхом репресій і збройних розправ, як це було в Грузії, Вірменії або Азербайджані або як це спостерігається в Казахстані, звідки змушене було виїхати близько 200 тис. російськомовного населення. Інкорпорація передбачає принципи культурної автономії, подвійного громадянства або двомовності, як це зробила Білорусь. Суверенізація національних меншин можлива лише на засадах автономії, федерації або конфедерації, до чого прагнуть Придністров'я і Абхазія.
Всі ці шляхи не узгоджуються з етнократизму і націоналізмом. Бутрос Галі, будучи Генеральним секретарем ООН, обгрунтовано вважав: «Нація - обов'язково вихід за рамки базових товариств, об'єднання декількох з них і, таким чином, проміжний етап до досягнення універсальної спільності. У цьому сенсі не існує етнічно чистих націй ... Завдання нації якраз і полягають в тому, щоб перетворити примітивні антагонізми і створити простір солідарності ... Можна було б навіть сказати, що в справді сформувалася нації немає власне меншин, є громадяни, які можуть мати різне самосвідомість, але жодне з його проявів не бере верх над їх статусом громадянина ». Поряд зі сказаним дуже важливою в сучасному світі є ідея А.Д. Сахарова, викладена ним у проекті Конституції Союзу Радянських Республік Європи і Азії (ст. 3) про пріоритет «глобальних цілей виживання людства перед будь-якими регіональними, державними, національними, класовими, партійними, груповими та особистими інтересами». Ці формули, проте, не стали нормами міжнаціональної поведінки.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 10. ДЕЯКІ ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ "
  1. Стаття 389.16. Невідповідність висновків суду, изло-дені у вироку, фактичним обставинам уголов-ного справи
    Вирок визнається не відповідним фактичним обставинам кримінальної справи, встановленим судом першої інстанції, якщо: 1) висновки суду не підтверджуються доказами, розглянутими в судовому засіданні; 2) суд не врахував обставин, які могли істотно вплинути на висновки суду; 3) у вироку не зазначено, за яких підстав за наявності суперечливих доказів, які мають
  2. Стаття 187. Дослідження висновку експерта. Призначення додаткової або повторної експертизи
    Коментар до статті § 1. При дослідженні висновку експерта суду слід перевіряти його відповідність питань, поставлених перед експертом, повноту і обгрунтованість містяться в ньому висновків. З метою роз'яснення або доповнення висновку суд може викликати експерта для допиту. При наявності у справі кількох суперечливих висновків можуть бути викликані експерти, які проводили як первинну, так
  3. Стаття 85. Комплексна експертиза
    Коментар до статті 1. У деяких випадках експертиза повинна дати відповіді на питання, що зачіпають різні галузі знань (наприклад, технічна та товарознавча експертизи), різні напрямки в межах однієї області. Один фахівець не завжди може дати відповіді на всі поставлені питання. У зв'язку з цим проведення експертизи доручається кільком експертам - фахівцям у різних
  4. Стаття 293. Рішення суду щодо заяви про визнання рухомої речі безхазяйне або про визнання права муніципальної власності на безхазяйне нерухому річ
    1. При вирішенні справ даної категорії діють загальні правила, передбачені в гол. 16 ЦПК, але поряд з ними при винесенні рішення суд зобов'язаний керуватися спеціальними вимогами, сформульованими в коментованій статті. 2. Мотивувальна частина рішення суду про визнання рухомої речі безхазяйне, з посиланням на перевірені судом докази, повинна містити висновки про відмову
  5. § 3. Підстави оспорімості (відносної недійсності) угод
    Підстави оспорімості угод можна також розділити на загальні та спеціальні. Загальні підстави оспорімості угод вказані в нормах глави 9 ГК. Спеціальні підстави оспорімості містяться в інших нормах цивільного законодавства та нормах інших галузей
  6. ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
    КонсультантПлюс: примітка. Монографія М.І. Брагінського, В.В. Витрянского "Договірне право. Загальні положення" (Книга 1) включена до інформаційного банку відповідно до публікації - М.: Видавництво "Статут", 2001 (видання 3-е, стереотипне). Брагінський М.І. Витрянский В.В. Договірне право. Загальні положення. М., 1998. Гол. 5. Іоффе О.С. Зобов'язальне право. М., 1975. Розд. 2. Новицький І.Б.,
  7. § 1. Загальні положення
    § 1. Загальні
  8. § 1. Загальні положення
    § 1. Загальні
  9. 1. Загальні положення
    1. Загальні
  10. § 1. Загальні положення
    § 1. Загальні
  11. § 1. Загальні положення
    § 1. Загальні
  12. § 1. Загальні положення
    § 1. Загальні
  13. Глава 40. Загальні положення
    Глава 40. Загальні
  14. Глава 33. Загальні положення
    Глава 33. Загальні
  15. Глава 31. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
    Глава 31. ЗАГАЛЬНІ