ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
В. В. Місяці. Злочинність XX векаміровие, регіональні та російські тенденції, 2005 - перейти до змісту підручника

§ 4. АЗЕРБАЙДЖАНО-ВІРМЕНСЬКИЙ КОНФЛІКТ


Перший найбільш великий міжнаціональний конфлікт виник між азербайджанцями і вірменами. Відносини між ними давні, складні і неоднозначні. У Нагірному Карабасі Азербайджану, населеному в ті роки головним чином вірменами (80%), і у Вірменії давно висувалася ідея приєднання Карабаху до Вірменії. З особливою гостротою це питання вставав ще на засіданні Кавказького бюро ЦК РКП (б) в 1921 р. Тоді було вирішено наступне: зважаючи на те, що питання про Карабах викликав серйозні розбіжності, бюро вважає за необхідне перенести його на остаточне рішення ЦК РКП (б). Проте наступного дня в іншому складі членів бюро (Сталін, Орджонікідзе, Кіров, Назаретян, Орахелішвілі, Фігатнер, Нариманов, М'ясніков, Гусейнов) це рішення було переглянуто: Нагорний Карабах залишився у складі Азербайджану, якому було надано право самому вирішувати питання про кордони і обсязі автономії Карабаху. Таким чином, келійно, без участі самого народу і навіть його представників було вирішено долю Нагорного Карабаху, закладена бомба уповільненої дії, яка закономірно спрацювала при ослабленні тотального контролю в країні. Так вирішувалося національно-територіальне питання в СРСР на всьому протязі його існування.
Актуальність цього питання в другій половині 80-х рр.. виникла у зв'язку з витісненням азербайджанців з Нагірного Карабаху та Вірменії. З'явилися і перші біженці, у тому числі в Сумгаїті, де 27-29 лютого 1988 були учинені масові заворушення, що супроводжувалися вбивствами вірмен, погромами, руйнуваннями і підпалами їхніх помешкань і майна.
У результаті цього конфлікту було вбито 32 людини (26 вірмен і шість азербайджанців), 439 осіб (включаючи працівників міліції та військовослужбовців) отримали тілесні ушкодження різної тяжкості. Було також здійснено 10 згвалтувань, розгромлено 197 вірменських квартир, зруйновано 52 об'єкта культури і 44 одиниці транспортних засобів. Збиток тільки державі склав близько 7 млн ??руб. у цінах того часу. До кримінальної відповідальності було притягнуто 97 осіб (92 азербайджанця, двоє росіян, два лезгини і один вірменин).
Сумгаїтська події були лише початком. Масові антіармянскіе заворушення, ставши повсякденним явищем, поширилися по всьому Азербайджану. Вони проходили з виселенням вірмен, погромами і підпалами їхніх помешкань, вбивствами і тілесними ушкодженнями. Назву лише найбільш кримінальні: 21-23 листопада 1988 р. - в Баку, Кіровабаді, Шекі та ін; 7 жовтня 1989 - у селі Джіджіммі Лачинского району; 11 жовтня - на дорозі Горис - Хнацах; 28 листопада - в Кубатлінском районі , 29 листопада - на кордоні Горісского і Кубатлінского районів; 8 грудня 1989 - знову в селі Джіджіммі і т.д. Після Сумгаїтська подій і до 13 січня 1990 р. (дата початку особливо великих заворушень у Баку) в Азербайджані було порушено 689 кримінальних справ (у тому числі в НКАО - 200). До кримінальної відповідальності притягнуто 581 осіб.
Аналогічні діяння паралельно і так само методично відбувалися у Вірменії і особливо в Нагірному Карабасі при масовому вигнанні азербайджанців з місць постійного проживання. На вірменських територіях було зареєстровано 1500 антіазербайджанскіх епізодів, в результаті яких скоєно 24 вбивства, 380 грабежів і розбоїв, 690 крадіжок та погромів. За цими фактами порушено 401 кримінальну справу, винні у вчиненні злочинів було притягнуто до кримінальної відповідальності і заарештовані.
Станом на початок 1988 р. в Азербайджані проживало 469,3 тис. вірмен. Всі вони практично стали біженцями, розселившись у Вірменії, Краснодарському і Ставропольському краях, а деякі - в Москві і Московській області. Та ж доля спіткала 187 тис. азербайджанців, які проживали у Вірменії, які переселилися в основному в Азербайджан. Сотні тисяч біженців з тієї та іншої сторони стимулювали нові і нові побоїща. Підбурювальну позицію займали різні рвуться до влади націоналістичні об'єднання.
13 січня 1990 до вірмена Овонесову (Баку, вул. Ханлар, д. 24, кв. 31) прийшли азербайджанці Гаджієв, Мамедов та інші, щоб вигнати його з квартири. Овонесов з сином нанесли сокирою Гаджієву і Мамедову тілесні ушкодження. Від отриманих травм Мамедов помер, про що було оголошено на багатотисячному мітингу Народного фронту Азербайджану в Баку, що послужило приводом до наймасштабнішим масових безладів антіармянской спрямованості, які проходили в Баку з 13 по 19 січня і були придушені союзними військами. Слідча група отримала від громадян міста 2975 заяв про вчинені проти них злочини на міжнаціональному грунті. У ході розслідування було виявлено 2431 злочин, у тому числі 48 вбивств (12 убитих спалені), 69 тяжких тілесних ушкоджень (23 зі смертельним результатом), 1975 погромів і крадіжок, 191 грабіж і розбій. Серед убитих - 21 осіб старше 60 років і 21 жінка.
У процесі цих заворушень Народний фронт насильно захопив владу в місті. Під його контролем перебували засоби масової інформації, на в'їздах в місто споруджені барикади, а в місті запроваджено «комендантську годину». Озброєне угрупування досягала 8-9 тис. чоловік. Союзний уряд в 00 годині 20 січня почало введення військ, які до ранку зайняли відведені позиції. У ході військової операції загинуло 114, поранено 708 громадян. Втрати сил охорони (військовослужбовці і співробітники органів внутрішніх справ) склали 40 осіб. Все це різко посилило негативне ставлення в Азербайджані до союзним владі, до Москви, до військ, до росіян. На цій хвилі різко зріс авторитет Народного фронту Азербайджану, який незабаром прийшов до влади.
Націоналістично налаштовані лідери Народного фронту не в змозі були вирішити карабахську проблему політичними заходами. Вони бачили своє завдання у знищенні вірменів у НКАО. За принципом дзеркального відображення ті ж методи використовувалися і бойовиками Народного Карабаху. Операції МВС СРСР у НКАО з нейтралізації вірменських бойовиків і вилученню у них зброї стримували збройні зіткнення. У 1990 р. оперативна військова група МВС СРСР провела 160 операцій, в результаті яких було виявлено 16 загонів бойовиків і вилучено більше 3 тис. стовбурів зброї - від пістолетів до гармат. Це викликало у вірменських бойовиків негативне ставлення до союзним владі, до росіян. За активну діяльність щодо стримування зіткнень між вірменами і азербайджанцями терористи НКАО засудили до смерті коменданта особливого району області генерала Сафонова та 8 квітня 1991 здійснили свій план в Ростові, але помилково вбили не ту людину.
З розпадом СРСР сили, стримуючі криваві зіткнення між вірменами і азербайджанцями, перестали існувати. Між Азербайджаном і скасованої їм НКАО, що оголосила себе 2 вересня 1991 Нагірно-Карабахської Республікою (за підтримки Вірменії), почалася повномасштабна війна, де вбивства, поранення, грабежі, розбої, погроми і підпали вже не вважалися злочинними. Повних даних про людські втрати немає. За даними Держкомстату Азербайджану, в результаті збройних дій станом на 1 квітня 1998 вони такі: загинули 11 тис. азербайджанців, серед загиблих 8376 осіб - жителі Нагірного Карабаху і окупованих районів, поранено до 30 тис. осіб, з них 7 тис . - інваліди. За незалежними джерелами, в ході карабахського конфлікту загинуло до 6 тис. вірмен і до 20 тис. чоловік були поранені. НКР до листопада 1993 р. не тільки взяла під контроль свою колишню територію, але і захопила до однієї третини території Азербайджану. Число вбитих і поранених обчислювалося сотнями тисяч, не кажучи вже про зруйнованих містах, підприємствах і комунікаціях. Економіка Азербайджану, Нагірного Карабаху та Вірменії переживала повний розвал. Партія війни (Народний фронт) у влади в Азербайджані не втрималася.
У 1994 р. бойові дії між Азербайджаном і НКР призупинилися. Почалися переговори, які тривали в 1995 р. і наступні роки. За посередництва Росії протиборчі сторони від безпосередніх збройних зіткнень утримуються. Але конфлікт залишається дозволеним. Ніким не визнана Нагірно-Карабахська Республіка тісно взаємодіє з Вірменією. А певні сили в Азербайджані закликають до нової війни, до реваншу.
Проблема та ж, що і в 1921 р. Обидві сторони керуються міжнародними принципами: одна - правом націй на самовизначення, інша - принципом цілісності території і непорушності кордонів. Вони несумісні у своєму рівнозначному тлумаченні. Відповідно до Декларації про принципи міжнародного права, прийнятої ООН в 1970 р., і Заключним актом НБСЄ 1 вересня 5 липня р., кожен народ має право вільно визначати свій політичний статус і здійснювати свій економічний, соціальний і культурний розвиток. Однак це право не може тлумачитися як що санкціонує насильницькі дії, що ведуть до розчленування або порушення територіальної цілісності або політичної єдності суверенної держави. Визнані кордони держави можуть змінюватися відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю.
Деякі вважають, що першість слід визнати за самовизначенням націй. У конкретних ситуаціях це не безперечно. Не безперечна і непорушність волюнтаристськи встановлених меж. Та й як жити в одній країні людям, які нещадно вбивали один одного протягом багатьох років? Рішення може бути тільки договірним. А це ж було очевидним і 5 років тому, і 70. Виникає риторичне запитання: для чого ж пролито море крові і зруйновано добробут народів?
Азербайджано-вірменський збройний конфлікт викликав масову міграцію з Азербайджану, що призвело до різних проблем, у тому числі кримінальним, в інших країнах, головним чином в Росії. Серед мігрантів значне число біженців. У 1989-1995 рр.., За різними матеріалами, республіку покинуло понад 200 тис. росіян, близько 15 тис. українців і 3 тис. білорусів. У 1989-1999 г г. з Азербайджану в Ізраїль виїхало понад 31 тис. євреїв. Після припинення бойових дій серед виїжджають за межі республіки стали переважати азербайджанці. Це трудова міграція. За даними Всеросійського перепису населення 2002 р., в Росії проживає 622 тис. азербайджанців. До цього слід додати значне число нелегальних мігрантів. Тільки в Москві і Московській області налічується до 1 млн легальних і нелегальних мігрантів з Азербайджану.
Аналогічні міграційні процеси протікали і у Вірменії. За ці роки з республіки іммігрували до Росії близько 1 млн вірмен. За дан-н и м Всеросійського перепису населення 2002 р., в Росії проживало близько 1, 2 млн вірмен без урахування нелегалів.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 4. АЗЕРБАЙДЖАНО-ВІРМЕНСЬКИЙ КОНФЛІКТ "
  1. Контрольні питання
    1. Поняття і основні види правомірної поведінки. 2. Юридичний конфлікт як різновид соціального конфлікту. 3. Правові механізми попередження та вирішення кримінальних конфліктів. 4. Поняття, ознаки та види правопорушення. 5. Склад правопорушення. 6. Поняття і підстави юридичної відповідальності. 7. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності. 8. Вина
  2. Коментар до п. 2
    61. Федеральним законом "Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації" від 26 квітня 2004 р. N 29-ФЗ коментований пункт визнаний таким, що втратив силу. Зазначеним пунктом передбачалося, що військовослужбовцям, які проходять військову службу за призовом, один день участі в бойових діях чи виконання завдань в умовах збройних конфліктів, а також один день перебування у
  3. § 5. Посягання на причини правового регулювання збройних конфліктів
    § 5. Посягання на причини правового регулювання збройних
  4. Г. О. Аболонин. Дисциплінарне виробництво саморегулівних організацій - на вістрі конфлікту, 2010
    Дане видання являє собою першу в Росії роботу на тему дисциплінарного провадження саморегулівних організацій (СРО). Автор не тільки надає детальний огляд проблем юридичної теорії з даного питання, а й ділиться з читачами власним багаторічним досвідом практичної організації роботи дисциплінарних комітетів різних саморегулівних організацій та розгляду
  5. Рекомендована література
    1. Абдульханова-Славська К. А. Діяльність та психологія особистості. - М.: Наука, 1980. - 335 с. 2. Баєв О. Я. Конфлікти в діяльності слідчого (питання теорії). - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-ту, 1981. - 160 с. 3. Бодальов А. А. Психологія про особистість. - М.: Изд-во МГУ, 1988. - 188 с. 4. Донченко О. А., Титаренко Т. М. Особистість: конфлікт, гармонія. - 2-е вид., Доп. - К.: Политиздат України,
  6. Стаття 359. Найманство Коментар до статті 359
    1. Об'єкт найманства - правовідносини, що забезпечують загальноприйняті правила і звичаї ведення війни і збройних конфліктів (див. коментар до ст. 356). 2. Визначення найманця, наведене в примітці до коментарів статті, аналогічно поняттю, що міститься в ст. 1 Міжнародної конвенції 1989 про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців і ст. 47 Першого
  7. 19.7. Адміністративно-юрисдикційний процес: поняття, риси, структура
    Адміністративно-юрисдикційний процес сукупність адміністративно-процесуальних норм і заснована на них юрисдикцій-онная діяльність органів виконавчої влади та їх посадових осіб з вирішення конфліктів у сфері державного управління і застосування заходів адміністративного примусу. Спільні риси адміністративно-юрисдикційного процесу: - є складовим елементом
  8.  § 7. КОНФЛІКТ У МОЛДОВІ
      Окремо стоїть збройний конфлікт між Молдовою і її складовою частиною - Придністров'ям. Зовні він не зовсім вписується в графу міжнаціональних. Бо національні відмінності між Молдовою і Придністров'ям несуттєві: і на правому, і на лівому берегах Дністра живуть люди різних національностей - молдавани, українці, росіяни і ін Основні протиріччя, що виникли між різними частинами країни
  9.  4. Державний устрій
      . В даний час практично всі постсоціалістичні держави відмовилися від федеративної форми державного устрою. Довгий час федерація зберігалася в Югославії, але 14 березня 2002 вона припинила своє існування (на її основі створено нове, фактично конфедеративний освіта - Сербія і Чорногорія). Певні елементи федералізму зберігаються зараз тільки в
  10.  Контрольні питання
      1. Які підстави застосування іноземного права? 2. Які принципи встановлення його змісту в різних правових системах? 3. У чому полягає практичне значення проблеми «конфлікту понять»? 4. Юридичні наслідки неправильного застосування або невірного встановлення змісту іноземного
  11.  ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ КОНФЛІКТІВ ТА ЇХ ОСНОВНІ ТИПИ
      У загальному вигляді у виникненні конфліктів можна виділити дві сторони - об'єктивну і суб'єктивну. Значна частина конфліктів являє собою результат об'єктивних, що не зави-сящіх від волі конфліктуючих сторін протиріч. Об'єктивне початок у виникненні конфліктів пов'язано зі складною, суперечливою ситуацією. Нечіткий розподіл повноважень, функцій, відповідальності, брак ресурсів
  12.  15.1. Державний примус: поняття, ознаки, види
      Державний примус - вид соціального примусу, сукупність заходів психічного, фізичного, матеріального чи організаційного впливу, що застосовуються уповноваженими суб'єктами у встановленому порядку незалежно від волі суб'єктів застосування в цілях забезпечення громадського порядку та громадської безпеки. Ознаки державного примусу: - є
  13.  Найманство (ст. 359 КК).
      Статут ООН визначає орга-будівництві кожної держави утримуватися від організації іррегулярних сил чи збройних банд, в тому числі наймані-ков, для вторгнення на територію іншої держави. Зміст поняття «найманець» розкривається в ст. 47 Допол-нительного протоколу I «Про міжнародний збройному конфліктів» до Женевських конвенцій про захист жертв війни 1949 р., а також в
  14.  2. Конституційне регулювання соціальних та духовно-культурних відносин
      У Конституції спеціальні норми присвячені захисту найбільш уразливих в сучасному світі соціальних відносин. Так, згідно зі ст. 14, сім'я, материнство і дитинство перебувають під заступництвом держави і суспільства. Брате визначається у ч. 1 ст. 46 як добровільний союз між чоловіком і жінкою, причому законний тільки цивільний шлюб. Стаття 15 Конституції зобов'язує республіку забезпечувати охорону
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка