| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 5. Інші засоби захисту права власності. Персональні засоби захисту права власності |
||
|
До них належать: - позови, пов'язані з порушенням права власності при невиконанні або неналежному виконанні обов'язків за договором; - позови про відшкодування шкоди, завданої псуванням або знищенням речі; - позовипро нове р н с ндя_май на. без п ід с тавгш-отр 11 м аного або збереженого за рахунок іншої особи. Для цих позовів характерним є те. що вимоги особи про захист права власності випливають не з права власності як такого, а грунтуються на відносних правовідносинах і супутніх їм суб'єктивних правах. У Законі "Про власність" вперше була згадана ще одна група засобів захисту права власності - вимоги до органів державної влади і управління про захист інтересів власника від правомірного або неправомірного втручання. Суть цих засобів полягає в тому, що Тзони спрямовані на забезпечення захисту інтересів власника у випадку їхнього порушення державою або її органами, шо мають владні повноваження (суб'єкти публічного права), а не рівноправні суб'єкти майнових відносин. Тому тут очевидно йдеться не про приватноправовий (цивільно-правовий), а про публічно-правовий захист права власності. Залежно від характеру порушення інтересів власника державними органами засоби захисту можна розділити на 2 групи: 1) захист інтересів власника при порушенні їх на законних під- є іавах, але з перевищенням владних повноважень (наприклад, при реквізиції; вилученні земельної ділянки, на якій знаходиться майно, що належить власнику, тощо); 2) захист права власності при неправомірному втручанні. Сюди відносяться відповідальність державних органів за втручання у здійснення власником його правомочностей (ст. 56), відповідальність державних органів за видання актів, що порушують права власників (ст. 57 Закону "Про власність"). У ЦК другій із названих груп і способам захисту на цей випадок спеціально присвячена ст. 393, котра передбачає можливість визнання незаконним правового акту, шо порушує право власності. Відповідно до цієї норми правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Умови подання позову: 1) наявність у позивача права власності на річ; 2) видання суб'єктом публічного права правового акта, що порушує права власника (це можуть бути акти індивідуального або нормативного характеру, колегіальні або одноособові); 3) невідповідність виданого акта закону. Позивачем виступає власник, чиї права порушені правовим актом суб'єкта публічного права. Відповідачем є орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, що видав правовий акт. який не відповідає закону і порушує права власника. Змістом позову є вимога власника про визнання судом такого акту незаконним та його скасування. Крім того, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища, власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди (ч. 2 ст. 393 ЦК). У літературі була висловлена думка, що такі позови можна віднести до негаторних, якщо майно не вибуло з володіння власника . Проте такий підхід здається недостатньо обгрунтованим, оскільки визначальним фактором тут є особа (суб'єкт публічного права), дії якої є причиною порушення права власності. Саме до неї, незалежно від того, чи знаходиться річ у власника, чи ні, і має подаватися позов. Тому за суттю він є персональним. Ще одним спеціальним випадком надання можливості захисту права власності шляхом подачі "персонального позову" є відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель у зв'язку зі зниженням їх цінності. Зазначені об'єкти мають певні особливості, а їхня цінність залежить від збереження навколишнього середовиша у нормальному стані. Під впливом дії різних факторів земельна ділянка чи житловий будинок можуть не тільки погіршитися, але й втратити свої властивості (наприклад, будівництво біля санаторного підприємства екологічно небезпечного об'єкту зводить нанівець лікувальні властивості, на використанні яких базується санаторій) та знецінитися. В результаті власник може втратити повністю чи частково можливість користування майном та розпорядження ним, що й зумовило появу спеціальної норми (ст. 394 ЦК), яка спрямована на захист права власності на земельну ділянку, житловий будинок, інші будівлі. Так, власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку зі зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі. Відповідачем тут може бути будь-який суб'єкт, діяльність якого призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі, що в свою чергу вплинуло на зниження цінності зазначеного майна, а, відтак, порушило право власності. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 5. Інші засоби захисту права власності. Персональні засоби захисту права власності" |
||
|
||