| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 5. Кодифікація міжнародного морського права |
||
|
Сутність кодифікації міжнародного морського права полягає в удосконаленні діючих норм та розробці нових, відповідних рівню розвитку правосвідомості суб'єктів і науково-технічного прогресу в галузі вивчення та освоєння Світового океану. Міжнародне морське право є однією з найдавніших галузей міжнародного публічного права, і в даному контексті кодифікація його норм має свою історію. Як справедливо зазначив А.П. Мовчан [173, с. 17], кодифікація міжнародного морського права може носити тільки офіційний характер. Кодифікація на неофіційному рівні також має свою історію і досить відчутні результати (наприклад, в VII-XII ст. Внаслідок кодифікації норм морського права були складені кодекси «Базиліка», Закони Вісбі, Олеронские сувої, Родоський кодекс, кодекс Г анзи та ін.) . Однак вони стосувалися в основному приватноправових аспектів міжнародного морського права. Багато положень, що відносяться до публічних аспектам цієї галузі права, носили регіональний характер. Розглядаючи процес становлення міжнародно-правових норм, що регулювали режим морських просторів і різні види діяльності держав з використання Світового океану з кінця XVIII до середини XX в., Можна констатувати, що це були в основному норми звичаєвого права , частина з яких була закріплена в угодах, укладених державами на двосторонній основі. Робилися спроби кодифікації окремих норм в основному за специфічними питань (попередження зіткнення суден, охорона людського життя на морі, безпека мореплавання і т.д.). Очевидно, не було ще потреби в універсальній кодифікації відповідних норм міжнародного права. Слід зазначити, що види використання Світового океану були обмежені до середини XX в. в основному судноплавством і рибальством. Лише після Другої світової війни розвинені в промисловому відношенні країни приступили до розвідки та експлуатації природних ресурсів континентального шельфу. Широко розгорнулася науково-дослідна діяльність держав у Світовому океані. В умовах науково-технічної революції держави приступили до розвідки і розробки природних ресурсів дна морів, океанів за межами континентального шельфу. Все більш багатогранна діяльність держав з використання Світового океану створила основу для виникнення специфічного предмета правового регулювання формувалася галузі міжнародного права. Тому завершення становлення міжнародного морського права як галузі загального міжнародного права слід пов'язувати з його кодифікацією. На думку професора К.А. Бекяшева, тривалий процес кодифікації міжнародного морського права можна об'єднати в три етапи: I етап охоплює період з 20-х рр.. XX в. до створення ООН; II етап - з початку діяльності ООН (1946 р.) по 1958 р.; III етап - з середини 1960-х рр.. по 1982 г. [145, с. 7]. A. Л. Колодкін також поділяє період кодифікації норм міжнародного морського права на три етапи: I етап - це період підготовки і прийняття Женевських конвенцій 1958; II - після Женевської конференції 1960; III етап - з початку підготовки III Конференції з морського права [ 164, с. 27]. B. Н. Гуцуляк пов'язує перший етап кодифікації з результатами Женевської конференції 1958; другий - з III Конференцією з морського права 1973-1982 рр.. [151, с. 15]. На наш погляд, підрозділ процесу кодифікації норм міжнародного морського права на два етапи є більш правомірним. I етап кодифікації, виділений К.А. Бекяшева, зв'язується їм з діяльністю Ліги Націй. У 1930 р. була скликана Гаазька конференція для розгляду проекту Міжнародної конвенції про територіальних водах, який був підготовлений Комітетом експертів за прогресивною кодифікації морського права Ліги Націй. Він складався з 28 пунктів. Згідно з пунктом 1 проекту даної конвенції, передбачалося, що держава володіє суверенітетом над морською зоною, що омиває його береги. Дана зона складає територіальні води держави, ширина якого - 3 морські милі. Визнавалося право мирного проходу всіх іноземних суден через територіальне море. Однак через суперечності учасників конференції міжнародний договір з цього питання підписати не вдалося. Тому навряд чи доречно виділяти даний період як етапу кодифікації норм міжнародного морського права. Закінчення Другої світової війни і подальше за нею створення ООН знову привернули увагу держав до проблем кодифікації міжнародного права, включаючи морське. Підготовчу роботу в цій галузі значною мірою стала здійснювати Комісія міжнародного права, спеціально для цієї мети створена в 1947 р. відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 174 (II). У період з 1949 по 1956 р. Комісія приділила велику увагу міжнародному морському праву. З урахуванням сформованих і загальновизнаних міжнародних звичаїв і нових чинників у сфері як світового політичного розвитку, і освоєння Світового океану вона проект статей, що відносяться до морського права, і рекомендувала Генеральній Асамблеї ООН скликати міжнародну конференцію повноважних представників для його розгляду. Ця рекомендація була прийнята, і відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї 1105 (XI) від 21 лютого 1957 I Конференція ООН з морського права відбулася в Женеві з 24 лютого до 29 квітня 1958 р. У ній взяли участь делегації від 86 країн. Результатом її проведення стало ухвалення чотирьох конвенцій: про територіальне море та прилеглу зону; про відкрите море; про рибальство й охорону живих ресурсів відкритого моря; про континентальний шельф. На конференції були також схвалені резолюції про випробування ядерної зброї у відкритому морі, про забруднення моря радіоактивними відходами, про рибальство й про історичні водах. Крім того, прийнятий факультативний протокол щодо обов'язкової порядку вирішення суперечок, що стосуються тлумачення і застосування схвалених конференцією конвенцій з морського права. Прийняття зазначених вище документів було важливим етапом у кодифікації і створенні норм міжнародного морського права. Конвенції 1958 містять значну кількість положень, які були перевірені практикою і відповідають потребам держав у виконанні їх мирної діяльності на морях і в океанах. Однак у них були й істотні проблеми. Так, учасники I Конференції не змогли досягти скільки-небудь помітного одностайності з вельми важливого питання - про граничну ширині територіального моря (інше найменування - територіальні води). Одні держави виступали за 3-мильний, інші - за 6-мильний, треті - за 12-мильний ліміт (морська миля - одиниця виміру відстані, вживана в мореплаванні і авіації. За сучасним визначенням, міжнародна морська миля рівна рівно 1852 м). Інакше кажучи, мова йшла про переділ території держав, що мають морське узбережжя. Спеціально для обговорення цього питання в 1960 р. у Женеві була скликана II Конференція ООН з морського права. Але й вона закінчилася безрезультатно: ніяких рішень за результатами роботи конференції прийнято не було. У результаті деякі держави, особливо виникли в результаті деколонізації нові незалежні держави, стали розширювати свої територіальні води аж до 200 морських миль або ж установлювати прибережні економічні й рибальські зони, підпорядковані їх виключної юрисдикції, шириною до 200-300 миль. Виникла складна і небезпечна ситуація в справі дослідження і використання Світового океану на рівноправній основі всіма державами з належним урахуванням їхнього географічного положення та інтересів стосовно до Світового океану. Тим часом питання, пов'язані з шириною територіального моря, рибальської зони, з економічними та іншими правами прибережних держав у їх взаємодії з інтересами міжнародного співтовариства в цілому, ставали все більш актуальними. До них додалися проблеми, породжені науково-технічним прогресом - забруднення морів і океанів, розширення й ускладнення наукових досліджень морських просторів. Міжнародне морське право як галузь загального міжнародного права перебуває в постійному розвитку. Після II Конференції ООН з морського права тривав процес кодифікації і розвитку окремих його інститутів. Часткова кодифікація ММП здійснювалась за такими напрямками: - безпека мореплавання й охорони людського життя на морі; - охорона морського середовища; - рибальство та охорона живих морських ресурсів. Черговим прогресивним кроком у кодифікації міжнародного морського права стала III Конференція ООН з морського права, яка проходила з 3 грудня 1973 по 10 грудня 1982 р. У Конференції брали участь представники більше 150 держав. Завданням Конференції, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 3067 (XXVIII) від 26 листопада 1973 р., було «прийняття конвенції з усіх питань, які стосуються морського права». Розробка і прийняття єдиного, універсального, всеосяжного документа мали певні складності, які проявлялися як у процесі підготовки тексту, так і в процесі його підписання. Учасникам Конференції постійно доводилося стикатися як зі старими проблемами, поставленими по-новому, так і з новими. Це, в свою чергу, породило необхідність, з одного боку, зміни існуючих, а з іншого, створення нових норм права. Це завдання виявилося не з легких, що підтверджується навіть терміном роботи Конференції. За десять років відбулося одинадцять робочих сесій і спеціальна сесія для підписання тексту Конвенції ООН з морського права 1982 р. Щодо процедурних особливостей, пов'язаних з прийняттям Конвенції 1982 р., особливо слід виділити метод консенсусу, який дозволив , виключаючи голосування з окремих питань, погоджувати позиції учасників Конференції для прийняття прийнятного для всіх сторін рішення. Комплексний підхід до вирішення цих проблем породив «пакетний принцип» прийняття Конвенції. Цей підхід був запропонований Генеральною Асамблеєю ООН, яка ще на стадії підготовки III Конференції ООН з морського права, в Резолюції 2750С (XXV) від 17 грудня 1970 вказувала, що проблеми використання Світового океану взаємозалежні, і їх необхідно розглядати як єдине ціле. Підтвердженням правильності обраного підходу є те, що за весь час роботи Конференції було проведено єдине голосування по тексту Конвенції (якщо не вважати випадків голосування з питань процедури), яке відбулося 30 квітня 1982 р. У результаті цього голосування абсолютною більшістю було прийнято текст Конвенції ООН з морського права (130 голосів «за»; 4 «проти»; 17 утрималися). Голосували проти прийняття Конвенції Венесуела, Ізраїль, США, Туреччина. Утрималися від голосування Англія, Бельгія, Болгарія, Угорщина, Іспанія, Італія, Нідерланди, СРСР і ін 6 грудня, в перший же день (коли вона була відкрита для підписання) її підписали представники 119 держав. Конвенція ООН з морського права 1982 р. набула чинності 16 листопада 1994, через 12 років, після того як її ратифікували 60 держав. Шістдесятим державою, що ратифікувала 16 листопада 1993 Конвенцію ООН з морського права 1982 р., була Гайана. Станом на 1 березня 2010 р. Конвенція підписали і ратифікували 159 країн і Європейський союз. Учасниками Конвенції 1982 р. є не тільки прибережні, а й значна частина внутріконтінен-тальних держав, що не мають виходу до моря (Австрія, Болівія, Угорщина, Монголія, Непал, Словаччина, Чеська Республіка та ін.) Росія є учасницею даної Конвенції: СРСР підписав її 10 грудня 1982, а Російська Федерація ратифікувала її 12 березня 1997 В даний час Конвенції ООН з морського права 1982 р. належить чільне значення серед міжнародних договорів у сфері морської діяльності. У Резолюції № 55/7 «Світовий океан і морське право», прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 30 жовтня 2000 на своїй 55-й сесії, Генеральна Асамблея відзначила універсальний характер Конвенції та її фундаментальне значення для підтримки миру і безпеки. Конвенція є всеосяжним міжнародним договором з морського права, історичною віхою в області кодифікації і розвитку міжнародно-правових норм, покликаних регламентувати режим Світового океану і регулювати основні види діяльності щодо його використання, вивчення і освоєння в сучасних умовах розвитку суспільства. Конвенція 1982 р. складається з 17 частин і 9 додатків. Текст Конвенції містить 320 статей. Конвенція увібрала в себе цілий ряд міжнародних звичаїв і положень, що містяться в Женевських конвенціях 1958 р., окремі з яких були уточнені і доповнені. Водночас III Конференція ООН з морського права взяла до уваги нові чинники міжнародного розвитку та включила в Конвенцію 1982 багато нових понять, зокрема, такі, як «виняткова економічна зона», «дно морів і океанів за межами національної юрисдикції» , «протоки, використовувані для міжнародного судноплавства», «архіпелаж-ні води», і визначила їх правові режими. Вирішивши на міжнародному рівні значну частину проблем у взаєминах держав у сфері використання Світового океану і морського дна, Конвенція 1982 р., проте, з багатьох питань встановила лише загальні принципи. Тому надалі виникла необхідність у прийнятті цілої низки додаткових угод, які стосуються спеціальних аспектів міжнародного морського права. У зв'язку з цим Міжнародна конференція, скликана ООН, схвалила Угоду 1994 про здійснення частини XI Конвенції 1982 р. [13]. В Угоді передбачається, що його положення і Частина XI Конвенції тлумачаться і застосовуються спільно, як єдиний акт. У разі будь-якого невідповідності між ними переважну силу мають положення Угоди 1994 У 1993 р. ООН скликала Конференцію з транскордонним запасам риб і запасами далеко мігруючих риб, яка провела 6 сесій і завершилася прийняттям в 1995 р. Угоди про здійснення положень Конвенції ООН з морського права 1982 р. [11], які стосуються збереження транскордонних рибних запасів і запасів далеко мігруючих риб і управління ними. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 5. Кодифікація міжнародного морського права" |
||
|
||