Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 15. Компенсація моральної шкоди


Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, особиста недоторканність і свобода та безпека довкілля визнаються найвищою соціальною цінністю і особистими немайновими благами фізичної особи. Поняття "нематеріальне благо" є збірним, воно стосується як самого "блага", так і особистих немайнових прав. Отже, зазначені особисті немайнові блага є об'єктами відповідних особистих немайнових прав.
До останнього часу цивільно-правовий захист порушених особистих немайнових прав здійснювався шляхом відновлення права, припинення дій, які порушують право відшкодування збитків (ст. 6 ЦК УРСР). Законом України від 6 травня 1993 р. № 3188-12 передбачено новий спосіб захисту цивільних особистих прав - це компенсація моральної шкоди, який включено до статей 6, 7 та 440і ЦК УРСР. Новий ЦК України не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими нормами, про що йдеться далі. Як бачимо, категорія моральної шкоди з'явилася в українському законодавстві порівняно нещодавно.
Тривалий час вважалося, що моральна шкода в соціалістичному суспільстві компенсації взагалі не підлягає. На обгрунтування цього висновку наводилися лицемірні, святенницькі аргументи нібито особистість радянської людини перебуває на такій недосяжній висоті, що приниження її честі, гідності, ділової репутації не може бути оцінено у грошах. Разом з тим уже з 20-х років у колишньому СРСР у юридичній літературі, у суспільній свідомості стверджувалися погляди на допустимість компенсації моральної шкоди. Необхідно підкреслити, що найвагоміший внесок у справу узаконення інституту компенсації моральної шкоди внесли своїми творами М. С. Малеїн1 і Г. М. Бєлякова2.
Мамин Н.С. Возмещение вреда, причиненного личности. - М., 1965;
Его же. Общие вопросьі гражданско-правового положення личности / Гражданско-правовое положение личности в СССР. - М., 1975. - С. 37-46;
Его же. Охрана личннх прав граждан // Социалистическое право й научно-техническая революция / Отв. ред. Р. О. Халфина. - М., 1979. - С. 274-298,
Его же. Гражданский закон й права личности в СССР. - М., 1981; Его же. Охрана личннх (неимущест-вешшх) прав граждан // Развитие советского гражданского права на современном зтапе. - М., 1986. - С. 203-223.
Бєлякова А. М. Возмещение причиненного вреда (Отдельньїе вопросн). - М., 1972; Ее же Гражданско-правовая ответственность за причинение вреда. - М , 1986.
Зобов'язання Із заподіяння шкоди
Судова практика також чимало зробила для становлення категорії моральної шкоди. Відомі справи з відшкодування позадоговірної шкоди у зв'язку із загибеллю годувальника, при розгляді яких суд присуджував, наприклад, дитині, що втратила батька, суму більшу за ту, яка відповідає вартості втрачених засобів до існування. Різниця між зазначеними сумами - це присудження компенсації моральної шкоди в прихованій формі дитині за смерть батька, внаслідок чого дитина позбавлена спілкування з батьком, батьківських пестощів, батьківської любові. Дитина втратила чимало радощів свого дитинства. Всі ці обставини не могли не вплинути на позитивний підхід законодавця до формування норм про компенсацію моральної шкоди в цивільному законодавстві України'.
Найзагальнішою нормою, яка вперше передбачила відшкодування моральної шкоди, була ст. 131 Основ цивільного законодавства 1991 р.1. В українській юридичній літературі правило ст. 131 Основ про компенсацію моральної шкоди було сприйнято цілком позитивно2, застосування якої було можливим і в Україні до введення в дію Закону України від 6 травня 1993 p. № 3188-123. У цій нормі зроблено спробу визначити поняття моральної шкоди, а також закріпити умови й засоби її компенсації. Моральна шкода в ст. 131 Основ була визначена як заподіяння фізичних або моральних страждань. Умовами компенсації моральної шкоди були протиправність дій, що заподіяли шкоду, і вина заподіювача. Також встановлено, що моральна шкода компенсується у грошовій або іншій матеріальній формі. Розмір компенсації моральної шкоди визначає суд і при цьому незалежно від відшкодування майнової шкоди. За ст. 131 Основ компенсація моральної шкоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується як за порушення особистих немайнових прав, так і за порушення майнових прав.
З моменту введення в дію на території України Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-12 правила ст. 131 Основ не застосовуються. Замість них слід застосовувати статті 7 і 440і (в редакції Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-12) ЦК УРСР та статті інших кодексів і законів України.
Серед названих законів перш за все привертає увагу ст. 440і ЦК УРСР (в редакції Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-12) про відшкодування моральної шкоди.
Виходячи із систематичного тлумачення ст. 440і і враховуючи ступінь її обов'язковості, можна дійти висновку, що норма ст. 440і є загальною та імперативною. Отже, вона застосовується у всіх випадках незалежно від галузевої належності порушених правовідносин. Порушеними можуть бути цивільно-правові, трудо-правові, адміністративно-правові та інші відносини, внаслідок порушення яких потерпілому була заподіяна моральна шкода. У всіх цих випадках моральна шкода має компенсуватися за ст. 440і ЦК УРСР.
Відомості З'їзду народних депутатів СРСР і Верховної Ради СРСР. - 1991. - № 26. - Ст. 733-734.
Боброва Д. В. Цивільне законодавство / Загальна теорія цивільного права: Підручник / За ред. О. А. Підопригори і Д. В. Бобрової. - К., 1992. - С. 20-21.
Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 24. - Ст. 259.
Щодо спеціальних норм, то вони, на наш погляд, мають право на існування, якщо заповнюють прогалини загальної норми ст. 440і у розумінні встановлення інших юридичних наслідків порушення особистих і майнових відносин абсолютного характеру. Так, наприклад, ст. 7 ЦК УРСР (у редакції Закону України від 6 травня 1993 р. № 3188-12) передбачає право потерпілого вимагати від суду спростування відомостей, що не відповідають дійсності і принижують його честь, гідність чи ділову репутацію.
Наведені висновки є логічним наслідком незаперечного факту, що відносини з компенсації моральної шкоди є цивільно-правовими, недоговірними відносними, які виникають із порушення абсолютних прав: права на життя, права на здоров'я і його охорону, права власності та ін. Саме тому зазначені відносини не можуть регулюватися адміністративним, трудовим, фінансовим та іншими галузями права. Непереконливою є позиція постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 р. згідно з якою статті 7 і 440і ЦК УРСР є спеціальними1.
Судова практика виходить з того, що в кожному конкретному випадку розмір компенсації моральної шкоди визначається з урахуванням характеру і тривалості страждань, стану здоров'я потерпілого, тяжкості завданої травми, істотності вимушених змін у його життєвих стосунках.
Як видно, суди враховують ступінь фізичних і моральних страждань, пов'язаних з індивідуальними особливостями особи, якій заподіяно шкоду. Насправді, одна людина дуже гостро переживає неправомірне втручання іншої особи у сферу її особистих і майнових прав. А іншій особі все як з гуся вода. Він спокійно реагує на дії, які спричиняють йому будь-яку шкоду. За наявності таких критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди встановлення в ЦК УРСР, як і в інших цивільних законах, мінімального2 і максимального розмірів компенсації моральної шкоди є невиправданим3. Висловлено й протилежну думку4. Від таких правил відмовився новий ЦК України і це правильно.
За змістом ст. 440і ЦК УРСР збігається із ст. 131 Основ цивільного законодавства, за винятком моментів, зазначених вище, а також певних редакційних відмінностей.
При розгляді справ про компенсацію моральної шкоди в судах виникли запитання, які потребують роз'яснення:
1) чи може настати цивільно-правова відповідальність за заподіяння моральної шкоди незалежно від вини заподіювача шкоди?
Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. - К., 1995. - Ч. 1. - С. 31.
Стаття 440 ЦК України передбачає мінімальний розмір компенсації моральної шкоди у вигляді п'яти мінімальних розмірів заробітних плат.
Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субьєктами граждан-ского права. - Харьков, 1996. - С. 109.
Шимон С.І. До питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди / Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: 36. наукових статей. - К, 1996. - Вип. І. - С. 128-135;
її ж. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди як спосіб захисту суб'єктивних цивільних прав: Автореф. дис... канд. юрид. наук. - К., 1998.
2) чи можна присудити суму компенсації моральної шкоди за межами компенсації моральної шкоди, встановленими ст. 440і ЦК УРСР, п. 11 Правил відшкодування від 23 червня 1993 р. та ст. 13 Закону України від 1 грудня 1994 p.?
3) чи може впливати ступінь вини заподіювана шкоди на розмір компенсації моральної шкоди?
4) чи можна присуджувати компенсацію моральної шкоди у вигляді періодичних виплат або одноразової виплати?
5) чи допускається компенсація моральної шкоди, заподіяної смертю близької людини?
Деякі із зазначених питань були так чи інакше розв'язані в судовій практиці.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 15. Компенсація моральної шкоди"
  1. § 7. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав
    Особисті немайнові блага - це блага, що позбавлені майнового змісту, нерозривно пов'язані із суб'єктом цивільного права, визнані суспільством, а тому охороняються цивільним законодавством. Будучи належними певному суб'єкту цивільних відносин і, таким чином, потрапляючи у сферу цивільно-правового регулювання, особисті немайнові блага стають об'єктом цивільних прав. Мати особисті немайнові
  2. § 3. Класифікація господарсько - правових санкцій
    Термін «санкція» (лат. sanctio - непорушний закон, найсуворіша постанова)означає передбачені законом або договором примусові заходи впливу, міра юридичної відповідальності за порушення законодавства або договірного зобов'язання, що застосовується до винної особи і зумовлюють певні несприятливі (негативні) для неї наслідки. Власне господарським санкціями як правовий засіб відповідальності у сфері
  3. Що таке захист цивільних прав та інтересів?
    Право на захист - це суб'єктивне цивільне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України). Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. У сфері цивільних відносин
  4. Книга друга ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНИХ ОСІБ
    Фізична особа може бути власником, підприємцем, продукувати матеріальні та нематеріальні блага лише в тому разі, якщо матиме сприятливі умови для життя у буквальному, фізичному розумінні цього слова і для життя у загальному вимірі як можливості вільного прояву і розвитку своєї особистості, забезпечення поваги до особи та її захищеності. Регулювання Цивільним кодексом особистих немайнових
  5. § 3. Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності
    Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною - склад цивільного правопорушення. Вона настає за наявності таких умов: - протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; - шкідливого результату такої поведінки (шкоди); - причинного зв'язку між протиправною
  6. § 2. Захист честі, гідності та ділової репутації
    Згідно зі ст. 7 ЦК України громадянин або організація мають право вимагати за судом спростування відомостей, що не відповідають дійсності або викладені не1 правдиво, порочать їх честь і гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди їх інтересам, якщо той, хто поширює такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності. Вирішуючи цивільні справи про захист честі і гідності та ділової
  7. § 4. Захист суб'єктивних прав
    Права і свободи людини, інших учасників цивільних відносин, забезпечують кожному можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя. Держава зобов'язана забезпечити реалізацію і захист суб'єктивних прав. Стосовно громадянина Конституція України визнає право кожного захищати свої права і свободи, права і свободи інших людей від посягань, у тому числі посягань від представників влади або
  8. § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
    Цивільне законодавство - це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство? Цивільне право - це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство - система нормативних актів. Цивільне право - внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним
  9. Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
    1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. 2. Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть
  10. § 3. Умови (підстави) цивільно-правової відповідальності
    Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною - склад цивільного правопорушення. Вона настає за наявності таких умов: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою;