| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Особливості права спільної власності за участю організацій (юридичних осіб). |
||
|
Найпоширенішою правовою підставою створення спільної власності було укладення договору про сумісну діяльність (ст. 430 ЦК), за яким сторони зобов'язувалися спільно діяти для досягнення господарської мети щодо будівництва та експлуатації міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства чи установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною 4 особою), водогосподарських споруд і пристроїв, шляхів, спортивних споруд, шкіл, пологових, жилих будинків тощо. У колишньому СРСР склалися в основному дві правеві форми об'єднання майна організацій, які ведуть до виникнення спільної власності. При першій формі спільність майна виникає на підставі договорів організацій про сумісну діяльність. Учасники такого договору об'єднують належне їм майно і стають співвласниками на засадах часткової власності. Для цього учасники договору роблять внески грошима, іншим майном або трудовою участю. При цьому співвласники не створюють спеціального органу з правами юридичної особи для управління їхнім спільним майном. При другій правовій формі майнового об'єднання організації своїм коштом утворювали спеціальні міжколгоспні, кооперативно-державні, державно-кооперативні підприємства з правами юридичної особи, здійснюючи право оперативного управління майном у своїй господарській діяльності (будівельні роботи, переробка сільгосппродукції тощо). Крім того, колгоспи і радгоспи мали входити до складу виробничих об'єднань, зберігаючи за собою економічну і юридичну самостійність, а також право власності чи право оперативного управління (нині право повного господарського відання) на не передане об'єднанню майно. Правовий режим майна міжгосподарських підприємств і виробничих об'єднань визначався переважно спеціальним законодавством, зокрема Типовим положенням про кооперативно-державну і державно-кооперативну організацію у системі Держагропрому СРСР1. Нині такі підприємства реформуються шляхом приватизації державної частки. Міжгосподарські підприємства (організації), маючи статус юридичної особи, розпоряджалися майном лише у межах своєї спеціальної правоздатності. Такі підприємства не є суб'єктами права власності, а тому не мали права були розпорядитися належним майном у цілому, оскільки це означало б, по суті, ліквідацію спільної власності. Якщо діяльність міжгосподарського підприємства припинялася, його майно поділялося у відповідних частках між усіма учасниками. Виробничі та агропромислові об'єднання мали права юридичної особи і здійснювали свою діяльність на основі майна, внесеного колгоспами і радгоспами на умовах права оперативного управління. Водночас колгоспи і радгоспи зберігали свою економічну і юридичну незалежність (самостійність). Певний час найпоширенішою формою об'єднань колгоспів і радгоспів були агропромислові об'єднання - так звані РАПО. Проте така форма об'єднань виявилася малоефективною, у зв'язку з чим колгоспам, радгоспам та іншим їхнім учасникам було надано право вільного виходу з них, що фактично призвело до їх ліквідації. У ході економічних реформ в Україні було знято політичні і правові перешкоди на шляху створення ефективніших форм співпраці підприємств різних форм власності та виробничої кооперації. Правовою підставою для цього є, зокрема, ст. З Закону України "Про власність", яка передбачає об'єднання майна громадян, юридичних осіб і держави та утворення на цій основі змішаних форм власності, у тому числі власності спільних підприємств за участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян. У цьому разі між юридичними особами може виникнути як спільна часткова, так і спільна сумісна власність на певне майно. 1 Бюллетень нормативних актов министерств й ведомств СССР. - 1987. - № 9. 4 У ринкових умовах переважною формою підприємства стають різні господарські товариства (акціонерні, товариства з обмеженою відповідальністю та ін.), утворювані засновниками (юридичними особами, громадянами). Відповідно до установчого договору вони формують за рахунок власних коштів, техніки, устаткування та іншого майна статутний фонд, що стає власністю цього господарського товариства. Однак, втрачаючи право власності на майно, передане до статутного фонду, засновники водночас набувають відповідних корпоративних прав, у т. ч. право на одержання дивідендів з урахуванням їх частки у статутному фонді. У разі виходу засновника (учасника), зокрема з товариства з обмеженою відповідальністю, йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. На його вимогу та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково у натуральній формі (ст. 54 Закону України "Про господарські товариства"). Тобто можливі випадки, коли засновник (учасник) товариства може знову набути у власність майно, передане ним до статутного фонду. І все-таки найпоширенішою формою об'єднання юридичними особами діяльності і майна є договори про сумісну діяльність, якими сторони визначають умови виникнення та здійснення права спільної власності. Нерідко з цього приводу між ними можуть виникати спори. Так, державна комунальна фірма "Київпобут" у зв'язку з відсутністю власних коштів 4 лютого 1993 р. уклала з Експортно-імпортним банком України договір, за яким банк зобов'язався частково фінансувати будівництво будинку побуту, а фірма "Київпобут" зобов'язалася надати банку відповідну частину виробничих приміщень у власність (повне господарське відання). Однак після завершення будівництва фірма "Київпобут" відмовилася виконати це зобов'язання. Рішенням арбітражного суду м. Києва від 9 березня 1994 р. було задоволене позов Експортно-імпортного банку України про визнання за ним права власності на відповідну частину спільно збудованих виробничих приміщень площею 1146 кв. м1. Залишається невизначеною у законодавстві, юридичній літературі правова природа підприємства, основаного на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації. В Законі України "Про власність" власність такого підприємства дістала назву колективної. Однак, запропонована законодавцем конструкція права колективної власності є невдалою, оскільки дає підстави для ототожнювання її зі спільною власністю, яка не належить до самостійної форми власності. Це відбувається тому, що, з однієї сторони, власником майна колективного підприємства визнається юридична особа, а з іншої - колектив орендарів, трудовий колектив, засновники, члени споживчої спілки чи інші особи, які утворили цю юридичну особу. Фактично цим утверджується концепція подвійного і навіть потрійного власника щодо одного й того самого майна, що неприпустимо для правової системи. Усуненню цієї суперечності може сприяти нова Конституція України 1996 p., у якій не передбачено колективної форми власності. Архів арбітражного суду м. Києва. Справа № 11/14. -1996. 4 |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Особливості права спільної власності за участю організацій (юридичних осіб)." |
||
|
||