| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Відмова від спадщини |
||
|
Як і прийняття спадщини, відмова від спадщини є одностороннім правочином, вчинення якої залежить від волевиявлення тільки однієї сторони - спадкоємця. Відмова від спадщини свідчить про небажання особи прийняти права та обов'язки спадкоємця. Можна виділити наступні принципи, на яких грунтується правове регулювання відмови від спадщини чинним законодавством: незворотність. Досконалий в установленому порядку відмову від спадщини не може бути змінений або взятий назад (п. 3 ст. 1157 ЦК), оскільки за загальними правилами одностороння зміна або припинення угоди не допускається * (763); безумовність і беззастережність. Відмова під умовою або з застереженнями не допускається (ч. 2 п. 2 ст. 1158 ЦК); універсальність. Відмова від частини спадщини не допускається. Часткова відмова вважається відмовою від усієї спадщини (п. 3 ст. 1158 ЦК) * (764). Відмовитися від спадщини можуть як спадкоємці за законом, так і спадкоємці за заповітом. Суб'єктний склад при відмові від спадщини визначається по загальногромадянських правилам про правосуб'єктність, але виділяється і кілька спеціальних норм. Так, відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 1157 ЦК відмовитися від спадщини може будь спадкоємець, за винятком держави, так як відмова від спадщини щодо відумерлої майна не допускається. Крім того, крім загальних норм про укладення угод недієздатними і не повністю дієздатними особами, п. 4 ст. 1157 ЦК встановив норму, відповідно до якої тільки з попередньої згоди органу опіки та піклування може бути здійснений відмова від спадщини неповнолітнім (незалежно від його дієздатності, тобто в тому числі емансипованим і перебувають у шлюбі), недієздатним і обмежено дієздатною особою. Спадкоємець зберігає право на відмову від спадщини навіть у тому випадку, якщо він вже прийняв спадщину, причому незалежно від того, яким способом було здійснено прийняття - юридичною або фактичним * (765). Відмова від спадщини повинен бути за загальним правилом здійснений протягом строку для прийняття спадщини. Пропуск такого строку тягне припинення права на відмову від спадщини. Виняток з цього загального правила передбачено в абз. 2 п. 2 ст. 1157 ЦК, відповідно до якого право на відмову від спадщини може бути реалізовано спадкоємцем в будь-який час, навіть після закінчення строку для прийняття спадщини, якщо в сукупності виконуються наступні умови: 1) спадкоємець подав заяву до суду про визнання його відмовився від спадщини; 2) протягом строку для прийняття спадщини мало місце фактичне прийняття (тобто спадкоємець не подавав нотаріусу в установленому порядку заяви про прийняття спадщини), 3) суд встановив поважність причин пропуску строку. Закон розрізняє два види відмови від спадщини - на користь інших осіб (спрямований відмова) і без вказівки осіб (загальний, абстрактний відмову). Загальна відмова означає, що спадкоємець відмовляється від спадщини без зазначення особи, на чию користь бажає він поступитися право на прийняття своєї частини спадщини. Загальна відмова тягне ті ж наслідки, що і неприйняття спадщини. Головним таким наслідком є передбачене ст. 1161 ЦК прирощення спадкових часток. Прирощення спадкових часток - це перехід частки в спадковому майні відпалого спадкоємця до інших спадкоємців, покликаним до спадкоємства. Під відпалим спадкоємцем закон розуміє наступних спадкоємців: не прийняли спадщину; відмовилися від спадщини без вказівки осіб, на чию користь відмовляються; не мають права успадковувати; відсторонені як недостойні або внаслідок визнання заповіту недійсним. Таким чином, загальний відмова від спадщини є лише однією з підстав для збільшення спадкових часток. Перехід частки відпалого спадкоємця до інших спадкоємців виробляється згідно з такими правилами. При відсутності заповіту частка відпалого спадкоємця переходить до інших спадкоємців за законом пропорційно їх часткам спадковим. Якщо спадкодавцем було складено заповіт, але заповідана тільки частина спадкового майна, від якої спадкоємець за заповітом відмовляється, то його частка переходить до покликаним спадкоємцям за законом пропорційно до їхніх часток у тієї частини спадщини, яка не була заповідана. Якщо за заповітом було заповідано все майно, то частка відмовився спадкоємця переходить до інших спадкоємців за заповітом пропорційно належних їм часткам спадковим, якщо заповітом не передбачено інше розподіл цієї частини спадщини. Таким чином, закон віддає пріоритет для збільшення часток спадкоємцям за законом перед спадкоємцями за заповітом. Частка спадкоємців за заповітом збільшується тільки в тому випадку, якщо все майно спадкодавцем було заповідано. Прирости спадкових часток не відбувається, якщо в заповіті вказано подназначение спадкоємець, а також у разі спадкової трансмісії. Спрямований відмова від спадщини відрізняється від загального тим, що спадкоємець вказує особа, на чию користь він відмовляється від спадщини. Така особа і отримує право реалізувати право на прийняття спадщини * (766). Коло осіб, на чию користь спадкоємець може відмовитися від спадщини, законом обмежений. У нього входять тільки спадкоємці спадкодавця за заповітом або за законом будь-якій черзі (у тому числі в порядку подання та спадкової трансмісії), не позбавлені спадщини. При цьому відмовився спадкоємець не пов'язаний черговістю закликання до спадщини, встановленої законом. Спрямований відмова може бути здійснений як на користь одного, так і кількох осіб з числа спадкоємців спадкодавця. В останньому випадку відмовився спадкоємець може визначити їх частки. Якщо частки декількох зазначених спадкоємців їм не встановлені, вони вважаються рівними. При направленому відмову не відбувається збільшення спадкових часток, як при загальному відмову. Частка відмовив спадкоємця переходить до особи, яке він вказує. Тому закон передбачає значний перелік обмежень при направленому відмову від спадщини. Якщо загальний відмова заборонений тільки по одній підставі - при спадкуванні відумерлого майна, то для спрямованого відмови таких підстав значно більше. Спадкоємець позбавлений права вказувати особа, на чию користь відмовляється від спадщини, в наступних випадках: якщо він відмовляється від обов'язкової частки, так як право на неї є виключним правом необхідного спадкоємця, нерозривно пов'язаним з його особою. Тому відмовитися від нього можна лише абсолютно, не поступаючись його конкретній особі. Частка який відмовився спадкоємця переходить в даному випадку до спадкоємців за заповітом; якщо на випадок відмови спадкоємця в заповіті йому підпризначений інший спадкоємець; якщо все майно заповідано спадкодавцем призначеним спадкоємцям * (767); якщо успадковується виморочное майно. Крім того, заборонено відмовлятися від спадщини на користь осіб, які не є спадкоємцями спадкодавця; позбавлені права на спадщину спадкодавцем, про що прямо зазначено в заповіті; самі відмовилися від спадщини, а також на користь недостойних спадкоємців . Відмова від спадщини, так само як і його прийняття, може бути здійснений двома основними способами - формальним і фактичним. Фактична відмова від спадщини прямо не передбачений чинним законодавством. Проте історично склалося так, що спадкоємець має право вибору способу відмови від спадщини: шляхом вчинення активних дій або шляхом пасивної поведінки. Тому і в даний час в практиці нерідкі випадки фактичної відмови від спадщини, яке виражається в недосконалому дій, що свідчать про прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом строку для прийняття спадщини не прийняв його будь-яким способом, він вважається таким, що відмовився від спадщини. Формальний спосіб відмови від спадщини полягає в подачі письмової заяви про відмову від спадщини за місцем відкриття спадщини нотаріусу або посадовій особі, уповноваженій видавати свідоцтво про право на спадщину. У ст. 1159 ЦК вказані три способи формальної відмови від спадщини: 1) особиста подача заяви спадкоємцем; 2) подача заяви іншою особою або поштою (в цьому випадку підпис спадкоємця має бути засвідчена в порядку, встановленому п. 2 ст. 1153 ЦК); 3) подання заяви представником спадкоємця (в цьому випадку в довіреності має бути спеціально передбачено повноваження представника на таку відмову; законний представник в довіреності не потребує). Заява про відмову від спадщини оформляється відповідно до правил для оформлення угод нотаріусами з встановленням особи і перевіркою дієздатності. У ньому, як правило, вказуються ті ж дані, що й у заяві про прийняття спадщини, а також дані про особу, на чию користь здійснюється спрямований відмову, і в разі необхідності згода органу опіки та піклування. Крім того, в заяві повинна бути вказана родинний зв'язок спадкоємця із спадкодавцем. Заява реєструється в Книзі обліку спадкових справ, і на його основі заводиться спадкова справа (навіть якщо до цього моменту до нотаріуса не надходило ні від кого заяв про прийняття спадщини). Відсутність фактичних дій щодо прийняття спадщини і неподання заяви про прийняття спадщини протягом строку для прийняття спадщини свідчать про відмову від спадщини. Винятком з цього правила є випадок, коли спадкоємцем є неповнолітній або інша особа, відмова від спадщини якого неможливий без згоди органів опіки та піклування. Якщо його законні представники без узгодження з органом опіки та піклування не подали в строк від імені неповнолітнього чи іншої особи заяви про прийняття спадщини, відмова не може бути визнаний законним. У такій ситуації права неповнолітнього можуть бути захищені, наприклад, подачею заяви про продовження строку для прийняття спадщини. Відмова від спадщини тягне припинення права на прийняття спадщини. При загальному відмову спадкоємець вважається відпалим, а його частка переходить до іншого спадкоємця в порядку збільшення спадкових часток. При направленому відмову спадщина переходить до зазначеного спадкоємцем особі. Якщо від спадщини відмовляється особа, на яку за заповітом було покладено виконання якого-небудь зобов'язання у порядку заповідального відмови або заповідального покладання, воно переходить на інших спадкоємців, які отримали частку відмовився спадкоємця. Відмовитися від спадщини може не тільки спадкоємець, але й у відповідності зі ст. 1160 ЦК відказоодержувач (легатарій) може відмовитися від отримання заповідального відмови. Так само як і відмова від спадщини, відмова від заповідального відмови повинен бути беззастережним і безумовним. Відмова легатария не може бути спрямованим, тобто він не може поступитися своє право на отримання заповідального відмови іншій особі. Згідно п. 4 ст. 1137 ЦК право на отримання заповідального відмови діє протягом трьох років з дня відкриття спадщини і не переходить до інших осіб, тому право на відмову від заповідального відмови також може бути реалізовано протягом даного терміну. За аналогією з відмовою від спадщини відмова від заповідального відмови може бути здійснений двома способами - шляхом подання заяви за встановленою формою або шляхом умовчання про намір отримати заповідальний відмову. Якщо легатарій є одночасно спадкоємцем, його право на відмову від заповідального відмови не залежить від права прийняти спадщину або відмовитися від нього. Ці права можуть бути реалізовані незалежно один від одного. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Відмова від спадщини " |
||
|
||