| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття та правовий статус внутрішніх морських вод |
||
|
Внутрішні морські води є частиною території держави, на них повністю поширюється суверенітет прибережної держави. Правовий режим внутрішніх морських вод встановлюється законодавством прибережних держав. Федеральний закон від 31 липня 1998 р. № 155-ФЗ «Про внутрішніх морських водах, територіальному морі та прилеглій зоні Російської Федерації» (далі - Закон про внутрішніх морських водах) [105] визначає внутрішні морські води Російської Федерації як води, розташовані в бік берега від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря Російської Федерації. Внутрішні морські води є складовою частиною території Російської Федерації. У пункті 2 статті 1 цього Закону встановлюється, що до внутрішніх морських вод відносяться води: - портів Російської Федерації, обмежені лінією, що проходить через найбільш віддалені у бік моря точки гідротехнічних та інших постійних споруд портів; - заток, бухт, губ і лиманів, береги яких повністю належать Російській Федерації, до прямої лінії, проведеної від берега до берега в місці найбільшого відпливу, де з боку моря вперше утворюється один або кілька проходів, якщо ширина кожного з них не перевищує 24 морські милі; - заток, бухт, губ і лиманів, морів і проток з шириною входу в них більш ніж 24 морські милі, які історично належать Російської Федерації, перелік яких встановлюється Урядом Російської Федерації і публікується в «Повідомлення мореплавцям». Питання про історичні водах як складової частини внутрішніх морських вод держави заслуговує окремого розгляду. У міжнародному праві здавна визнавалося, що до складу території держави можуть входити, наприклад, води заток. Проте, проблема історичних вод і особливо питання про правові критеріях, на підставі яких прибережна держава поширює суверенітет на морські простори, є найменш розробленою в міжнародному праві. В основі розбіжності позицій держав лежить посилення двох протилежних тенденцій: розширення і зміцнення інтернаціональних розпочав у користуванні просторами і ресурсами відкритого моря і прагнення вилучити окремі морські простори з сфери дії свобод відкритого моря, включивши їх в сферу дії територіального верховенства. Представляє інтерес точка зору канадського вченого Д. Фарана, який вважає, що головними критеріями для віднесення морських вод до історичних є: - виняткова влада і контроль над таким морським районом, включаючи вигнання іноземних суден з нього у разі необхідності; - довгий користування ним або витікання тривалого часу, хоча тривалість конкретного періоду залежить від обставин; - мовчазна згода інших держав, особливо тих, чиї інтереси можуть бути порушені даним статусом [187]. Значна увага питанню про затоках і бухтах приділив Міжнародний Суд ООН при розгляді в 1951 р. англо-норвезького спору про рибальство. Суд підтвердив право Норвегії володіти прибережними водами і затоками по історичних підставах незалежно від ширини входу в них. При цьому, всупереч твердженням Великобританії, Суд зазначив, що правило про 10 морських милях НЕ є загальновизнаною нормою міжнародного морського права. Суд також вказав, що історичними водами зазвичай називаються внутрішні води, які не мали б цієї ознаки, якби не існування історичного права на них. Положення про історичні затоках було включено в п. 6 ст. 7 Женевської конвенції про територіальне море та прилеглу зону 1958 р., потім у Конвенції 1982 р. (п. 6 ст. 10). Таким чином, затоки, які омивають узбережжя виключно однієї держави, можуть ставитися до території даної держави незалежно від ширини входу в них, якщо тільки це виправдано особливими економічними, оборонними та іншими життєвими інтересами прибережної держави, про реальність і значення яких свідчить практика, що склалася. Так, до групи історичних відноситься затоку Петра Великого , який має ширину входу 102 милі. Історичними оголошені також затоки Брістольський (Великобританія), Г удзонов (Канада), ширина входу в які становить близько 50 миль, затоки Делавер (СШ ^) і Ва-рангер-фьорд (Норвегія) з шириною входу в них 30 миль, Габесскій затока (Туніс) - 50 миль. Згідно зі статтею 1 Договору між РФ і Україною про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24 грудня 2003 р. [4], Азовське море і Керченська протока історично є внутрішніми водами України і Російської Федерації. Азовське море розмежовується лінією державного кордону відповідно до угоди між Сторонами. Врегулювання питань, що відносяться до акваторії Керченської протоки, здійснюється за угодою між Сторонами. Відповідно до статті 2 цього Договору, торгові судна і військові кораблі, а також інші державні судна під прапором Російської Федерації або України, що експлуатуються в некомерційних цілях, користуються в Азовському морі і Керченській протоці свободою судноплавства. Торгові судна під прапорами третіх держав можуть заходити в Азовське море і проходити через Керченську протоку, якщо вони направляються в російський чи український порт або повертаються з нього. Військові кораблі та інші державні судна третіх держав, що експлуатуються в некомерційних цілях, можуть заходити в Азовське море і проходити через Керченську протоку, якщо вони направляються з візитом або діловим заходом в порт однієї із Сторін на її запрошення або вирішенню, погодженим з іншою Стороною. Головною відмінною рисою правового статусу історичних вод, як і внутрішніх морських вод в цілому, є те, що в їх межах іноземні судна не користуються правом мирного проходу. Прибережне держава, здійснюючи у внутрішніх водах права, які з його суверенітету, своїми нормативними актами визначає їх правовий режим, зокрема, встановлює порядок заходу іноземних суден у внутрішні морські води. Прибережне держава зазвичай резервує за своїми громадянами або юридичними особами здійснення певного виду діяльності у внутрішніх морських водах. Наприклад, у багатьох державах іноземним суднам забороняється здійснювати перевезення вантажу в каботажі, лоцманську проводку, операції з рятування майна, рибну ловлю і промисел морських тварин. Так, відповідно до статті 16 Закону про внутрішніх морських водах, пошуково-рятувальні та суднопідіймальні операції у внутрішніх морських водах і в територіальному морі здійснюються рятувальними судами і засобами Російської Федерації. Допуск рятувальних суден і засобів іноземних держав у внутрішні морські води і в територіальне море та їх участь у пошуково-рятувальних та суднопідіймальних операціях з метою пошуку і порятунку людей, порятунку і буксирування аварійних суден, підйому затонулих суден і вантажів провадяться відповідно до законодавства Російської Федерації і міжнародними договорами Російської Федерації. Створення, експлуатація і використання штучних островів, споруд та установок для будь-яких цілей, а також прокладання підводних кабелів і трубопроводів для будь-яких цілей у внутрішніх морських водах і в територіальному морі здійснюються у порядку, визначеному Урядом Російської Федерації. Конвенція ООН з морського права 1982 р. містить спеціальну статтю 225, яка регламентує надання допомоги дослідницьким суднам. Всі держави повинні приймати розумні норми, правила і процедури для сприяння і полегшення морських наукових досліджень і в необхідних випадках для полегшення доступу у свої гавані морським дослідницьким судам. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 1. Поняття та правовий статус внутрішніх морських вод " |
||
|
||