| Головна |
| Наступна » | ||
§ 2. Межі здійснення цивільних прав |
||
|
Насамперед, здійснення цивільних прав не повинно порушувати прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Наявність подібної вимоги продиктовано тим очевидним обставиною, що права різних суб'єктів у суспільстві найтіснішим чином переплетені і взаємопов'язані. Здійснюючи свої права, суб'єкт повинен рахуватися з тим, що інші особи є власниками аналогічних або суміжних прав, які точно також визнаються і охороняються законом. Скажімо, наймач (власник) житлового приміщення не може використовувати його таким чином, щоб його дії утруднювали здійснення аналогічних прав іншими особами, що проживають в даному будинку. Іншими словами, цивільні права одного суб'єкта закінчуються там, де починаються права іншого суб'єкта. При здійсненні цілого ряду цивільних прав громадяни і юридичні особи повинні діяти розумно і сумлінно (ст. 157, 220, 234 ЦК), дотримуватися основи моральності (ст. 169 ЦК) та інші прийняті в суспільстві норми (ст. 241 ЦК). Це, звичайно, не означає, що цивільний закон прирівнює моральні норми до правових. Саме по собі порушення моральних норм не може тягти для учасників цивільно-правових відносин несприятливих юридичних наслідків, бо інакше тлумачення закону ігнорувало б відмінності, які існують між нормами права і моральності. Сенс розглянутого вимоги полягає в тому, щоб орієнтувати суб'єктів, а також правозастосовні органи на обов'язковий облік у своїй діяльності правил загальноприйнятої моралі. Наприклад, суперечка з приводу звільнився ізольованого житлового приміщення у комунальній квартирі, на яке одночасно претендують декілька наймачів, які мають формально рівні юридичні права на його приєднання (ст. 59 ЖК), може бути правильно вирішений тільки на основі врахування морального ваги прав претендентів. Моральні принципи суспільства відіграють істотну роль при вирішенні цілого ряду інших цивільно-правових спорів, зокрема спорів, пов'язаних з виселенням із-за неможливості спільного проживання, розділом майна в натурі, усуненням від спадкування та ін Цивільні права повинні, далі, здійснюватися відповідно до їх призначення. Під призначенням права розуміється та мета, для досягнення якої дане право надано суб'єкту. Призначення суб'єктивних прав або прямо визначається цивільним законодавством, або встановлюється самими учасниками цивільних правовідносин у їх договорі, або витікає із суті даного права. Так, за договором житлового найму житлове приміщення надається наймачеві та членам його сім'ї для постійного проживання, тобто для задоволення потреби у житлі. Тому якщо житлове приміщення самовільно використовується для інших цілей наприклад для організації виробництва або ведення підприємницької діяльності, це буде означати, що право здійснюється у суперечності з його конкретним призначенням. Цивільні права, здійснювані в суперечності з їх призначенням, не користуються правовою охороною. Поряд з викладеними вимогами межі здійснення цивільних прав визначаються і деякими іншими моментами. Правомірність реалізації права може залежати від обсягу право-, дієздатності учасників цивільних правовідносин, зокрема від характеру спеціальної правоздатності юридичної особи, від встановленого законом чи договором строку реалізації права, від наявності або відсутності певних умов і т.п. З метою недопущення монополістичної діяльності, тобто дій господарюючих суб'єктів, направлених на недопущення, обмеження або усунення конкуренції, цивільне законодавство вводить ряд додаткових правил, що визначають рамки здійснення цивільних прав у сфері підприємництва. Так, господарюючим суб'єктам, які займають на ринку вироблених ними товарів (послуг) домінуюче становище, забороняється зловживати цією обставиною. Такими зловживаннями, зокрема визнаються дії, пов'язані: а) з встановленням (підтриманням) монопольно високої або монопольно низької ціни товару; б) вилученням товару з обігу, якщо результатом такого вилучення стало підвищення ціна товару; в) нав'язуванням контрагенту умов договору, невигідних для нього або не відносяться до предмета договору; г) економічно або технологічно які обгрунтованим скороченням або припиненням виробництва товару, якщо на цей товар є попит чи розміщені замовлення на його постачання за наявності можливості його рентабельного виробництва; д) відмовою або ухиленням від укладення договору з окремими покупцями (замовниками) у разі наявності можливості виробництва і поставок відповідного товару та т.п. (Ст. 10 Федерального закону "Про захист конкуренції" від 26 липня 2006 г. * (607)). Не допускається здійснення цивільних прав і в рамках укладених угод конкуруючих господарюючих суб'єктів щодо встановлення (підтримання) цін (тарифів), знижок, надбавок, націнок, розподілу ринку за територіальним чи іншою ознакою, усунення з нього інших підприємців і т.д. Подібні угоди заборонені законодавством і є недійсними. Поняття зловживання правом. Дії суб'єктів цивільних правовідносин, що здійснюються в рамках наданих їм прав, але з порушенням їх меж, характеризуються у літературі як зловживання правом. Хоча використання даного поняття ставилося деякими авторами під сумнів * (608), його існування слід визнати теоретично виправданим. Зловживання правом являє собою особливу цивільне правопорушення. Основна його специфіка полягає в тому, що дії порушника формально спираються на належне йому право, однак при конкретній його реалізації вони набувають таку форму і характер, що це призводить до порушення прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Так, явним зловживанням правом повинні бути визнані дії власника суб'єктивного права, якщо вони здійснюються з єдиною метою заподіяти шкоду іншій особі (так звана шикана). Не викликає сумнівів кваліфікація в якості зловживання правом і розглянутих вище дій підприємців, які направлені на обмеження конкуренції. В обох випадках права здійснюються з незаконною метою або, кажучи іншими словами, в суперечності з їх призначенням. Досить поширеною формою зловживання правом є реалізація наданих їм можливостей недозволеними засобами. Наприклад, закон закріплює за автором право на ім'я, однією з допустимих форм реалізації якого є опублікування твору під псевдонімом. Якщо, проте, як псевдонім автором буде обрано ім'я, здатне ввести публіку в оману, таке використання права повинно бути кваліфіковано як зловживання ним. Зловживанням правом слід визнати і ті випадки, коли суб'єктом використовуються недозволені засоби його охорони. Так, якщо власник майна з метою запобігання його від крадіжки застосовує такі засоби, які становлять смертельну небезпеку для оточуючих, він виходить за рамки наданих йому законом можливостей і, отже, зловживає своїм правом. Зловживання правом, як і всяке інше цивільне правопорушення, тягне застосування до порушників передбачених законом санкцій. У випадках, коли конкретні правові наслідки спеціальними нормами не визначено, в якості загальної санкції відповідно до ст. 10 ГК виступає відмова в охороні суб'єктивного права. Громадяни та юридичні особи, за загальним правилом, здійснюють свої права та обов'язки самостійно. Разом з тим вони можуть, а іноді й змушені вдаватися до послуг інших осіб - представників. Але про представництво мова піде в наступному розділі. |
||
| Наступна » | ||
|
|
||
Інформація, релевантна" § 2. Межі здійснення цивільних прав " |
||
|
||