Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 1, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Предмет та метод цивільного права


Цивільне право як самостійна галузь права регулює певну частину суспільних відносин, яка у своїй сукупності становить предмет цивільного права.
1 Римське приватне право. - К., 1996. - С. 4; Цивільне право України. - Харків, 2000. - Ч. 1. -С. 3.
Довеерт А. С. Проблеми кодифікації цивільного (приватного) права в Україні // Українське право. - 1998. - Число 1. - С. 40.
Встановлення предмета цивільного права дає можливість дати відповідь на питання, що воно регулює як галузь права, яке коло суспільних відносин входить у сферу цивільно-правового регулювання.
Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу УРСР 1963 р. цим Кодексом, а відповідно і цивільним правом регулюються майнові відносини і пов'язані з ними особисті немайнові відносини, а також інші особисті немайнові відносини. Отже в цьому Кодексі виділено три групи відносин, що входять у сферу цивільно-правового регулювання. Проте в юридичній літературі іноді зазначалося, що цивільне законодавство регулює лише дві групи суспільних відносин: майнові і особисті немайнові; останні поділяються на два види - особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими відносинами, та особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими відносинами1. Така позиція також є прийнятною, адже вона також відображає існування трьох категорій цивільних відносин, врегульованих цивільним правом, тим більше, що нині вона узгоджується з новим Цивільним кодексом України, прийнятим у третьому читанні Верховною Радою України 29 листопада 2001 р.
Так, відповідно до ст. 1 нового ЦК України цивільними є майнові та особисті немайнові відносини, основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Тобто тут виділяються дві групи відносин без поділу особистих немайнових відносин на два види. І хоч ці дві групи за своїм змістом різнорідні, але їх об'єднує єдність правових умов, на яких вступають у ці відносини суб'єкти цивільного права. Як зазначається у новому ЦК України, вони основуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1). Це водночас означає, що відносини, які не мають зазначених ознак не повинні регулюватися цивільним законодавством, якщо інше прямо не передбачено законом. Так, не можуть вважатися предметом цивільного права відносини з приводу оподаткування, щодо використання бюджетних коштів тощо, хоч вони і є майновими, але регулюються податковим, фінансовим правом. У ЦК немає орієнтовного переліку відносин, що регулюються цим Кодексом. Для їх встановлення можна проаналізувати конкретні статті ЦК. Проте, якщо врахувати, що цивільні правовідносини регулюються не лише нормами ЦК, а й нормами багатьох інших законів та нормативно-правових актів, то стане очевидною недостатність такого підходу. Між тим, цивілістична наука ще не сформулювала однозначних поглядів щодо правової природи усіх суспільних відносин, які мають входити до предмета цивільно-правового регулювання. Тому на вирішенні цієї проблеми необхідно зупинитися детальніше.
Майнові відносини становлять основну питому вагу предмета цивільного права. Такі відносини складаються, як правило, з приводу конкретного, реально і фізично існуючого майна. В юридичній науці щодо поняття майнових відносин є кілька точок зору. При цьому в основі розбіжностей поглядів щодо поняття майнових відносин лежить його співвідношення з іншими, близькими за своїм змістом категоріями. Так, насамперед багато хто з авторів звертає увагу на необхідність розмежування майнових, виробничих (матеріальних) та економічних відносин, оскільки майнові відносини є вольовими, які виникають на розсуд лю-
1 Цивільне право УкраиньІ. - Харьков, 1996. - 4.1. - С. 9-17; Цивільне право України. - Харків, 2000. - Ч. 1. - С. 8-10.
дини і піддаються правовому регулюванню, а інші мають об'єктивний характер і не піддаються правовому регулюванню1. На їх думку, людина не може змінити закони розвитку виробничих, економічних відносин у суспільстві, а лише може відповідно до існуючої закономірності прискорити або загальмувати їх розвиток, впливаючи на них правовим регулюванням чи іншим чином.
Позиція інших вчених зводиться до того, що поняття виробничих (матеріальних), економічних відносин відображають різні властивості одних і тих самих суспільних відносин, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Так, ці суспільні відносини є матеріальними і визначаються матеріальними умовами життя людей, вони є виробничими, оскільки виникають у процесі виробництва, вони є економічними, оскільки становлять економічний базис суспільства2.
Наведені дві концепції співвідношення понять виробничих, економічних та майнових відносин не можна беззастережно підтримати, оскільки їм притаманні певні крайності.
Так, першій концепції притаманна фетишизація ролі виробничих (матеріальних) та економічних факторів у житті суспільства. Фактично в її основі лежать марксистсько-ленінські ідеї про незалежність виробничих відносин від волі людей. Певною мірою можливо це так і є, якщо мати на увазі всю сукупність виробничих відносин та період, в який формувалися ці ідеї. Проте історія свідчить, що в переломні для суспільства моменти виробничі відносини можуть зазнавати радикальних змін, наприклад в результаті революцій. Це можливо і внаслідок безпосередньої волі людей. Так, відповідно до Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Закону "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 р. Верховна Рада України проголосила курс на ринкові реформи і прийняла на його реалізацію відповідні закони, які закріпили у вольовому порядку перехід від одного типу виробничих відносин до іншого, тобто від соціалістичної до ринкової економіки.
Друга ж концепція взагалі не містить критеріїв для встановлення кола відносин, які в юридичній науці прийнято називати майновими. Крім того, в обох випадках не досить чітко розмежовуються виробничі й економічні відносини. В багатьох випадках в економічній і юридичній літературі ці відносини ототожнюються, що допустимо на соціально-побутовому рівні, але не може бути прийнятним у спеціальних наукових дослідженнях. У зв'язку з цим можна підтримати твердження Д. В. Бобрової, яка вважає, що економічні відносини розглядаються як результат і як форма виробничої діяльності людей, пов'язаних з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ3. Іншими словами,
Братусь С. Н. Предмет й система советского гражданского права. - М., 1963. - С. 11; Алексеев С. С. Предмет советского социалистического гражданского права. - Свердловск, 1959. - С. 25; Развцтие советского гражданского права на современном зтапе / Под ред. В. П. Мозолина. -М., 1986.- С. 26-ЗО.
Толстой Ю. К. Понятие права собственности // Проблеми гражданского й административ-ного права. - Л., 1962. - С. 143; Егоров Н. Д. Гражданско-правовое регулирование общественньїх отношений. - Л., 1988. - С. 3-8; Цивільне право. - М., 1998. - Ч. 1. - С. 9-10.
3 Цивільне право України. - К., 1999. - К. 1. - С. 8.
економічні відносини підпорядковані виробничим, тобто є похідними, а відтак становлять продукт виробничої діяльності людей.
Тому не випадково в юридичній науці висловлюються різні погляди на сутність майнових відносин. Одні автори ототожнюють майнові відносини з виробничими (економічними) відносинами1, другі під майновими відносинами розуміють конкретні вольові відносини, які породжують у кінцевому результаті економічні відносини2, треті до майнових відносин зараховують певну їх частину, яка реалізується через вольові акти3, четверті заперечують можливість існування поза вольовими проявами економічних (виробничих) відносин у сфері виробництва, обігу, розподілу і споживання матеріальних благ і визнають існування економічних (виробничих) та вольових (юридичних) відносин у поєднанні4.
На наш погляд, дати однозначну і вичерпну відповідь щодо даної проблеми надзвичайно важко. У кожній з наведених позицій автори мають певну рацію. При цьому найбільш привабливою нам уявляється остання, основоположником якої є видатний український вчений-юрист О. А. Пушкін. Його аргументи вагомі, коли він стверджує, що економічні (виробничі) відносини, взяті поза їх вольовим вираженням, - це всього лише наукова абстракція5. Але заради об'єктивності необхідно відзначити також наявність у його позиції та обгрунтуванні вразливих місць. Так, не можна погодитись з твердженням О. А. Пушкіна про те, що майнові відносини, які є водночас економічними і вольовими, вважаються такими лише в системі ринкової економіки. Але ж це не так, адже майнові відносини регулювалися і в СРСР, економіка якого не належала до ринкової. Крім того, якщо вважати, що усі економічні відносини (виробничі) є водночас майновими, то тут фактично матиме місце ототожнення цих понять, які фактично не завжди збігаються. Необхідно також зважати на те, що, як уже зазначалося, виробничі відносини породжують певний загальний економічний результат, настання якого не є предметом правового регулювання. Однак виробнича діяльність не є самоціллю для людей. Не менш важливою є функція забезпечення конкретних потреб людей. Відповідно вони змушені вступати у конкретні економічні відносини щодо розподілу та споживання створених матеріальних благ, що мають здійснюватися у встановленому державою порядку. Тобто така частина економічних відносин потребує правового врегулювання.
1 Агарков М. М. Предмет й система советского гражданского права. - М., 1950. - С. 54; Колганов М. В. Собственность в социалистическом обществе. - М., 1953. - С. 7;Вильнянский С. Й. Лекции по советскому гражданскому праву. - Харьков, 1958. - Ч. 1. - С. 9; Генкин Д. М. Право собственности в СССР. - М., 1961. - С. 20; Советское гражданское право. - К., 1983. - Ч. 1. -С. 7.
Алексеев С. С. Предмет советского социалистического гражданского права. - Свердловск, 1959. - С. 46; Братусь С. Н. Предмет й система советского гражданского права. - М., 1963. - С. 9-35.
Советское гражданское право / Под ред. В. А. Рясенцева. - М., 1975. - С. 4.
Цивільне право. - Харьков, 1996. - Ч. 1. - С. 12; Цивільне право України. - Харків, 2000. - Ч. 1. -С. 12.
5 Цивільне право. - Харьков, 1996. - Ч. 1. - С. 12.
Вважаємо, що при вирішенні проблеми співвідношення економічних (виробничих) і майнових відносин необхідно насамперед виходити з того, що і перші, і другі є суспільними відносинами, які виникають з приводу створення, розподілу, привласнення, обігу матеріальних благ, але лише певна частина економічних відносин є водночас майновими, а саме - ma, яка врегульована нормами права. Однак вирішення проблеми співвідношення економічних і майнових відносин ще не дає змоги виявити коло майнових відносин, що регулюються цивільним правом, оскільки деякі з них можуть регулюватися й іншими галузями права, міжгалузевими системами. Тому надзвичайно важливим є завдання - встановити юридичні ознаки, притаманні майновим відносинам, які мають становити предмет цивільного права. З цього приводу в цивілістичній науці сформувалися певні погляди щодо кола таких ознак.
Так, в одних випадках автори вирішальною ознакою цивільних майнових правовідносин називають їх вартісно-товарний характер1, інші - майново-розпорядчу самостійність суб'єктів цивільних майнових відносин2, майнову самостійність суб'єктів цивільного права3, юридичну рівність суб'єктів цивільного права4, майнову відокремленість учасників обігу5. Звертає на себе увагу той факт, що у висловлених судженнях лише у першому випадку називається ознака щодо самих майнових відносин, а в інших ознаки стосуються правового становища учасників майнових відносин, врегульованих цивільним правом. Проте більш прагматичною уявляється позиція тих юристів, які не віддають перевагу певній ознаці, а використовують комплекс правових ознак цивільних майнових відносин. Майновим відносинам у галузі товарообігу, на думку Д. В. Бобрової, притаманні: товарно-грошовий та еквівалентно-платний характер; майнова відокремленість учасників відносин; їх учасниками є або власники майна або особи, які володіють ним на праві повного господарського відання6. Для такої думки характерна обмеженість кола учасників цих відносин, адже насправді їх учасниками можуть бути й інші особи, які володіють майном на праві користування, на підставі закону (наприклад, особи, що знайшли загублене майно), на підставі довіреності тощо.
М. М. Сибільов вважає, що як майновим, так і особистим немайновим відносинам, що регулюються цивільним правом, притаманні такі юридичні ознаки, як рівність учасників цих відносин, їх майнова відокремленість та автономність
Цивільне право / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. М. Тостого. - М., 1998. - Ч. 1. - С. 7-8 (автор глави М. Єгоров); Цивільне право / Под ред. В. Ф. Чигира. - Минск, 1976. - Т.1. - С. 5-6.
Алексеев С. С. Предмет советского социалистического права. - С. 121. Братусь С. Н. Предмет й система советского гражданского права. - С. 126-127.
Халфина Р. О. О предмете советского гражданского права / / Советское государство й право. - 1954. - № 8. - С. 85; Толстой Ю. К. Кодификация гражданского законодательства в СССР: Автореф. дис. ... д-ра юр. наук. - Л., 1970. - С. 6.
Дозорцев А. В. О предмете советского гражданского права // Советское государство й право. - 1954. - № 7. - С. 104-108.
Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999. -Кн. 1. -С. 11.
волі1. У цій позиції, зокрема, не враховано, що мову слід вести не про фактичну рівність учасників, а про юридичну.
З урахуванням всього викладеного вважаємо за доцільне виділити такі основні ознаки, притаманні майновим відносинам, які є предметом цивільного права: товарно-грошовий, вартісний характер відносин; самостійність та автономність організаційно-майнового статусу учасників відносин; юридична рівність сторін як самостійних суб'єктів цивільного обігу.
Товарно-грошовий, вартісний характер цивільних майнових відносин відображає їх спрямованість на забезпечення обігу споживання матеріальних благ у суспільстві, в якому функціонує товарно-грошове виробництво. У будь-який продукт виробництва вкладається праця людини, її інтелект, у зв'язку з чим такий продукт у вигляді майна, іншого матеріального блага (робіт, послуг) набуває певної вартості, оцінюваної, як правило, у відповідному грошовому виразі.
У суспільстві з товарно-грошовим виробництвом недостатньо створити матеріальні блага. Важливо забезпечити їх товарообіг, перехід від одних осіб до інших тощо. В межах майнових відносин здійснюється, як правило, обмін одного матеріального блага на інше. Наприклад, за договором міни одне майно, що має певну грошову оцінку, обмінюється на інше; за договором купівлі-продажу одна особа передає майно певної вартості іншій особі, а остання сплачує відповідну його вартість у грошовому виразі. Тобто за таких обставин наведені майнові відносини набувають ознак оплатно-еквівалентного характеру. Проте не завжди у цивільному праві майнові відносини мають взаємний еквівалентно-оплатний характер. Так, за договором дарування лише одна сторона (дарувальник) передає матеріальне благо. Можливі випадки обміну матеріального блага (грошей) на інтелектуальне, духовне (наприклад, при концертному обслуговуванні). Не завжди вартість обмінюваних благ має бути еквівалентною, адже в умовах ринкової економіки сторони, як правило, вільні в оцінці вартості належних їм благ.
Самостійність та автономність організаційно-майнового статусу учасників майнових відносин, які є предметом цивільного права означає, що вони є самостійними суб'єктами цивільних правовідносин, юридичне незалежними один від одного. Тобто такі суб'єкти не підпорядковані один одному та не мають владних повноважень над своїм контрагентом. Тому відносини між суб'єктами, в яких один з них має владні повноваження щодо іншого, регулюються адміністративним, податковим, фінансовим правом. Самостійність та автономність майнового статусу суб'єктів цивільних майнових відносин полягає у відокремленості їх майна, належному кожному з них на відповідному праві (титулі).
Юридична рівність учасників цивільних майнових відносин виявляється в тому, що кожний з них має юридичне рівні можливості вступати в конкретні майнові відносини. Ще раз варто наголосити на їх рівних юридичних, а не фактичних можливостях, адже цілком очевидно, що акціонерне товариство зі статутним капіталом у 10 млн. грн. має значні фінансові переваги порівняно з грома-дянином-підприємцем з річним прибуткам у кілька тисяч грн. в укладенні різноманітних контрактів. Суб'єкти цивільного права однаковою мірою вільні щодо вступу у майнові відносини, вибору способу поведінки. Однак з цього правила можуть бути і винятки. Наприклад, при укладенні так званих публічних догово-
Цивільне право України / За ред. Ч. Н. Азімова та ін. - Харків, 2000. - 4.1. - С. 12.
рів, до яких, зокрема, належить і договір роздрібної купівлі-продажу, продавець зобов'язаний вступити в договірні відносини за ініціативою громадянина-спожи-вача, в яких на підставі законодавства про захист прав споживачів покупець набуває привілеєвих прав, а продавець - додаткових обов'язків.
Перелічені вище ознаки, які мають бути притаманні цивільним майновим відносинам, дають уявлення про предмет цивільного права. Водночас при прийнятті нових законодавчих актів щодо майнових відносин, які мають цивілістичний характер, конструкція правових норм має базуватися на цих ознаках. Врешті знання їх сприяє встановленню конкретних відносин, врегульованих цивільним правом.
У цивілістичній науці досить поширений поділ майнових відносин на відносини власності та відносини у сфері товарообігу (економічного обігу)1. Дійсно, такі відносини становлять основну частину предмета цивільного права і мають усі вище перелічені юридичні ознаки.
Так, через відносини власності здійснюється привласнення відповідних матеріальних благ певними особами - власниками, які набувають за законом щодо належного їм майна певних повноважень. Привласнення майна засвідчує, що для одного індивіда (власника) воно є "своє", а для усіх інших індивідів - "чуже". Важливо, що держава не обмежується правовим закріпленням засобів виробництва і продуктів праці за конкретними особами чи їх колективним утворенням. Відносини власності дістають також, що не менш важливо, необхідну законодавчу регламентацію і примусовий захист. У такому разі врегульовані правовими нормами економічні відносини власності набувають ознак відносин права власності.
Майнові відносини у сфері товарообігу (економічного обігу) відображають і забезпечують рух матеріальних благ у суспільстві, зокрема перехід матеріальних благ від одних осіб до інших, їх використання, споживання. Через такі майнові відносини здійснюється розподіл матеріальних благ, їх обмін, використання, споживання. Реально це реалізується за допомогою певних правових форм купівлі-продажу, міни, оренди, позики тощо за допомогою зобов'язально-правових форм. Зобов'язальні відносини можуть виникати як внаслідок угод, що їх укладають конкретні особи, так і у разі безпідставного збагачення, заподіяння шкоди однією особою іншій (делікту) та з деяких інших підстав.
Необхідно врахувати, що крім названих двох категорій відносин (власності та товарообігу), як іноді вважають у літературі, можуть існувати й інші, які також є предметом цивільного права. Відносини власності є лише складовою частиною інституту речового права. Так, до речових прав, крім прав власності, належать, зокрема, право повного господарського відання та оперативного управління, право безстрокового користування землею, сервітути, іпотека.
У зв'язку з переходом України до загад ринкової економіки сформувалася нова категорія майнових відносин, які дістали назву корпоративних. Корпоративні відносини виникають у господарських товариствах (корпораціях). Члени таких товариств (засновники, учасники, акціонери) набувають корпоративних
Див.: Цивільне право УкраиньІ / Под ред. А. А. Пушкина, В. М. Самойленко. - Харьков, 1996. - Ч. 1. - С. 13-14; Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової -К.: Юрінком Інтер, 1999. - Кн. 1. - С. 10-11.
прав на управління справами товариства, розподіл та отримання прибутку та ін. корпоративні відносини, дуже схожі з зобов'язальними, що дає підстави розглядати їх як різновид зобов'язальних. Водночас корпоративні відносини мають значну специфіку, що дозволяє розглядати їх як самостійну категорію майнових (організаційно-майнових) відносин.
В умовах переходу України до засад ринкової економіки сформувалася нова категорія господарських, підприємницьких відносин, які регулюються не лише цивільним законодавством, а й іншими законодавчими актами у сфері господарських, підприємницьких відносин, зокрема Господарським кодексом, Законом України "Про підприємництво". Відповідно в Україні сформувалися правові підсистеми, наукові галузі та навчальні юридичні дисципліни господарського та підприємницького права, між сферами впливу яких ще не проведено належного розмежування.
В науці господарського права господарськими визнаються відносини між господарюючими суб'єктами (підприємствами, підприємцями) та органами управління, які утворюються у процесі організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності, що може бути підприємницькою, яка здійснюється незалежно від її прибутковості і фінансується за рахунок державних дотацій, або підприємницькою, яка здійснюється суб'єктом господарювання з метою отримання прибутку. При цьому до господарських відносин належать ті, які мають такі правові ознаки: 1) обмежене коло суб'єктів, до яких не входять фізичні особи, за винятком тих, що є підприємцями; 2) поєднання організаційних і майнових елементів, згідно з якими договірні відносини виникають на підставі державного замовлення та рішень їх суб'єктів відповідно до планів економічного і соціального розвитку (бізнес-план); 3) матеріальний зміст, тобто суспільне виробництво і реалізація господарюючими суб'єктами продукції1.
Не вдаючись до детальної дискусії щодо предмета цивільного права, все-таки не можна не відзначити, що представники господарського права не можуть чітко визначити коло господарських правовідносин та їх правових ознак, які могли б визнавати усі такі правовідносини предметом господарського права. Твердження про виникнення господарських правовідносин на підставі державного замовлення не є вагомим аргументом, адже кількість договорів між суб'єктами господарювання, що укладаються за державними замовленнями, становить незначний відсоток. Переважна частина договорів між суб'єктами господарювання (суб'єктами цивільного права), що дістали назву "господарських", укладаються відповідно до загальних вимог цивільного права, у тому числі з використанням цивільно-правового методу регулювання. Власне і договори купівлі-продажу, поставки, підряду, що укладаються згідно з держзамовленнями, не змінюють своєї цивільно-правової природи.
Посилання на особливий характер господарської діяльності, на особливий склад її суб'єктів також не посилюють аргументацію на користь існування самостійного предмета господарського права в частині майнових відносин, що забезпечують товарообіг за участю суб'єктів господарювання. Так само можна говорити про особливий характер договірних відносин в сфері роздрібної торгівлі, будівництва, пасажирських перевезень, однак ні в кого не виникає сумнівів, що
1 Щербина В. С. Господарське право. - К., 2002. - С. 30-31.
вони становлять предмет цивільно-правового регулювання. При цьому може виникнути питання про роль новоприйнятого в Україні Господарського кодексу у врегулюванні окреслених у ньому відносин. На наш погляд, Господарський кодекс покликаний більш детально, ніж це зроблено в ЦК України, інших законодавчих актах, врегулювати різногалузеві організаційно-майнові відносини у певній сфері, тобто у сфері господарської діяльності. Таке дубльоване регулювання не суперечить теоріям про предмет правового регулювання, адже загальновідомим є факт неадекватності галузі права галузі законодавства.
Заради справедливості необхідно відзначити, що окремі вчені-"господарники" визнають універсальний характер норм цивільного права і можливість їх поширення на всіх суб'єктів, незалежно від виду їх діяльності, а також спеціальний характер норм господарського права, що діють лише стосовно юридичних осіб, їх структурних підрозділів, окремих підприємців, які здійснюють господарську діяльність. Тобто, на їх думку, предмет господарського права вужчий за предмет цивільного права1. Однак, якщо це так, то логічним має бути висновок, що майнові відносини у сфері товарообігу, врегульовані нормами господарського законодавства, водночас становлять предмет цивільно-правового регулювання. За такого підходу до вирішення даної проблеми певною мірою можливе нівелювання суперечностей в поглядах на предмет цивільно-правового та господарсько-правового регулювання.
Вищевикладене багато в чому стосується і підприємницьких відносин. Представники науки підприємницького права, яка конкурує з наукою господарського права, вважають, що предмет підприємницького права має цивільно-правову та адміністративно-правову природу2. Зрозуміло, що норми підприємницького права регулюють ту частину цивільних майнових та особистих немайнових відносин, які складаються за участю суб'єктів підприємництва.
Не можна обійти увагою земельні відносини, які регулюються Земельним кодексом України, а їх певна частина (щодо визначення права власності на землю, інших речових прав на землю, обігу земельних ділянок) - новим ЦК України. На думку фахівців у галузі земельного права наявність у земельному законодавстві окремих норм щодо регулювання земельних відносин, які за змістом можна розглядати як цивільно-правові, свідчить про те, що земельне законодавство має комплексний характер, але від цього норми земельного права, якими регулюються специфічні земельні відносини, не втрачають притаманні їм галузеві ознаки3. У такій редакції проглядається суперечність, адже, визнаючи за названими земельними відносинами наявність цивільно-правових ознак, нелогічно ототожнювати їх з предметом регулювання виключно земельним правом.
Мають певну специфіку майнові відносини, що виникають у зв'язку з віднайденням знахідки, скарбу, наявністю безхазяйного майна та ін.
Особисті немайнові відносини, які регулюються цивільним правом, тісно пов'язані з особою суб'єкта. Як правило, вони виникають у зв'язку зі здійснен-
1 Див.: Щербина В. С. Господарське право. - К., 2002. - С. 30-31.
Підприємницьке право України: Підручник / За заг. ред. Р. Б. Шишки. - Харків, 2000. - С. 39.
Земельне право / За ред. В. І. Семчика, П. Ф. Кулинина. - К., 2001. - С. 17.
ням особою своїх невіддільних особистих прав, які, як уже зазначалося, поділяються на дві групи (два види).
До першої групи належать такі немайнові відносини, об'єктом яких є особисті права на нематеріальні блага і які можуть породжувати можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага. Такими є права авторства на твори науки, літератури, мистецтва, винаходів, промислові зразки, права на товарні знаки, фірмові найменування та на інші результати інтелектуальної діяльності. При цьому результати інтелектуальної діяльності можуть бути такої матеріальної форми, яка перетворює їх на товар (наприклад, визнаний винахід, опублікований роман, промисловий зразок, товарний знак).
До другої групи належать особисті немайнові відносини, об'єктом яких є особисті права на нематеріальні блага, які не здатні самі по собі породжувати у його носія право на грошову винагороду чи інше матеріальне благо. Традиційно такими вважалися право на честь, гідність особи, оскільки такі блага безпосередньо охоронялися законом (ст. 7 ЦК УРСР). Однак останнім часом коло особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, в юридичній літературі стало поступово розширюватися. До них стали відносити право на ділову репутацію, на ім'я1, право на життя і здоров'я, на особисту і сімейну таємницю, недоторканність приватного життя2. Думається, що коло таких особистих немайнових відносин, об'єктом яких є невідчужувані нематеріальні блага, розширюватиметься. Власне це вже засвідчив і новий Цивільний кодекс України, в якому зазначається, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на таємницю листування, телефонних розмов та інші права. Всі вони поділяються на особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи, та ті, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Важливим є законодавче застереження, що перелік особистих немайнових прав, закріплених у Конституції та ЦК, не є вичерпним.
У цивілістичній науці немає єдності у поглядах на підстави введення особистих немайнових відносин до предмета цивільного права та їх відповідність вимогам цивільно-правового регулювання. Так, досить поширеною є думка, згідно з якою особисті немайнові відносини не регулюються, а лише охороняються законом3, особистим немайновим відносинам притаманні такі самі юридичні ознаки, як і майновим відносинам (О. А. Пушкін, М. Д. Єгоров, М. М. Сибільов)4. На думку В. П. Грибанова, особисті немайнові відносини пов'язані з майновими,
1 Цивільне право України. - Харків, 2000. - Ч. 1. - С. 9; Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - Кн. 1. - С. 11.
Цивільне право / Под ред. А. Г. Калпина, А. Й. Масляева. - М.: Юристь, 1997. - Ч. 1.
- С. 134.
Иоффе О. С. Охрана чести й достоинства // Советское государство й право. - 1962. - № 7.
- С. 10; Комментарий к части первой Гражданского кодекса РФ для предпринимателей. - М, 1995.- С. 18-19.
Цивільне право. - М., 1998. - Ч. 1. - С. 11; Цивільне право УкраиньІ. - Харьков, 1996. - Ч. 1. - С. 16-17; Цивільне право України. - Харків, 2000. - Ч. 1. - С. 12-13.
є предметом цивільного права через їх невіддільність від останніх1. Висловлювалася також думка про те, що особисті немайнові відносини є нетиповими для цивільного права і вимушено втягнуті у сферу цивільного-правового регулювання, оскільки для них стало можливим застосування цивільно-правового методу правового регулювання2.
Не аналізуючи детально наведені погляди на дану проблему, варто визнати спірним твердження про наявність у особистих немайнових відносин таких самих правових ознак, що й у майнових відносин. Безумовно, ці відносини мають свою специфіку, яка полягає, зокрема, у тому, що їх об'єктом є нематеріальне благо, яке не є товаром і позбавлене вартісної оцінки. Такі немайнові блага, як честь, гідність не можуть регулюватися. Тому закон лише проголошує їх та встановлює правові наслідки у разі порушення особистих немайнових прав, встановлює цивільно-правові засоби їх захисту. Тому є більше підстав приєднатися до позиції тих авторів, які вважають, що особисті немайнові права на нематеріальні блага прирівнюються законодавцем до майнових прав за способами їх правового захисту3. Цілком очевидно, що саме цивільне право зі своїм методом правового регулювання, як ніяка інша галузь права, виявилося здатним забезпечити реалізацію особистих немайнових прав. Об'єднуючою ознакою майнових та особистих немайнових прав є їх приватний характер та правовий статус їх носіїв. А тому саме цивільне право, як галузь приватного права, має містити норми, які б визначали зміст особистих немайнових прав та механізм захисту в умовах громадянського демократичного суспільства з ринковою економікою. Звичайно, це не заважає в окремих інших галузях права та законодавства визначати гарантії реалізації цих прав, зокрема щодо права на життя, здоров'я, безпечне довкілля - у законодавстві про охорону здоров'я, екологічному законодавстві тощо. Однак далеко не всі особисті немайнові права можуть бути предметом цивільного права (наприклад, політичні права і свободи).
Цивільне право регулює майнові та особисті немайнові відносини між певними суб'єктами, а саме: між фізичними особами, між юридичними особами, між фізичними і юридичними особами, а також за участю держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, іноземних суб'єктів права.
Метод цивільного права. Особливості проаналізованих майнових та особистих немайнових відносин, безумовно, стали визначальним фактором у формуванні цивільного права як галузі права. Визначення кола цих відносин дало нам відповідь на питання - які саме суспільні відносини становлять предмет цивільно-правового регулювання. Однак важливо встановити не лише що регулює цивільне право, а й як це здійснюється, якими засобами воно впливає на ці відносини, тобто який метод впливу закладається в цивільно-правове регулювання численних майнових та немайнових відносин. Специфіка відносин, що регулюються відповідною галуззю права, водночас обумовлює специфіку методу право-
Советское гражданское право / Под ред. В. П. Грибанова, С. М. Корнеева. - М., 1979. - Т. 1. -С. 14.
Братусь С. Н. Предмет й система советского гражданского права. - М., 1963. - С. 83; Алексеев С. С. Структура советского права. - М., 1975. - С. 14.
Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. - М., 1995. - С. 18 (автор коментаря до ст. 2 В. М. Литовкін).
20вого регулювання. Тобто існує безпосередній тісний взаємозв'язок між предметом правового регулювання і його методом.
На думку С. С. Алексєєва, вирішальне значення, що надає правовому режиму основних галузей права юридичне чітке, контрастне вираження, має наявність особливих, притаманних лише даній галузі методу і механізму регулювання, які виявляються насамперед в особливостях правового статусу суб'єктів1. Знання методу правового регулювання має не лише теоретично-пізнавальне, а й практичне значення. У процесі законотворення послідовне застосування правового методу дає змогу уникати неадекватного врегулювання суспільних відносин, будувати струнку і послідовну законодавчу систему. Натомість ігнорування методу неодмінно призведе до розбалансування правового механізму того чи іншого законодавчого акта, позбавить його цілісності.
У юридичній літературі ще за радянських часів сформувалося уявлення про загальне поняття методу правового регулювання. Вважалося, що метод правового регулювання виражає особливості форм, прийомів, способів, застосовуваних державою для регулювання суспільних відносин даного виду2.
В сучасній літературі такий підхід до визначення методу правового регулювання підтримується з тими чи іншими редакційними особливостями. Наприклад, метод правового регулювання визначається як система специфічних способів, засобів, прийомів, за допомогою яких право як регулятор суспільних відносин впливає на них у нормативному порядку, встановлюючи правила поведінки їх учасників, надаючи їм права та встановлюючи їм обов'язки5.
Якщо щодо загального розуміння методу правового регулювання у юристів особливих проблем не виникає, то з приводу змісту галузевого методу висловлюється чимало дискусійних поглядів. При цьому переважна частина вчених схиляється до думки про єдність цивільно-правового методу з притаманною йому певною низкою ознак4. Водночас деякі автори (М. Д. Єгоров) визнають притаманність цивільно-правовому методу єдиної ознаки, якою має бути рівність сторін, оскільки вона втілюється у кожній нормі цивільного права5.
Більш перспективною нам уявляється перша точка зору, адже надто спрощеною є думка про визнання рівності сторін єдиною ознакою цивільно-правого методу. Тут необхідно враховувати очевидно усі фундаментальні риси, притаманні галузевому методу регулювання. Досить раціональною уявляється пропозиція розкривати метод правового регулювання в чотирьох напрямах, виявляючи при цьому:
- характер правового становища учасників регульованих відносин;
Алексеев С. С. Общая теория права. - М., 1981. - Т.1. - С. 246.
Алексеев С. С. Предмет советского социалистического права // Ученьїе трудьі. - Сверд-ловск, 1959. -Т. 1. - С. 13; Советское гражданское право / Подред. В. А. Рясенцева. -М.,1965. - Т. 1. -С. 8-9.
Цивільне право / Под ред. А. Г. Калпина, А. Й. Масляева. - М., 1997. - Ч. 1. - С. 15.
Алексеев С. С. Предмет советского социалистического права // Ученьїе трудьі. - Сверд-ловск, 1959. - Т. 1. - С. 258; Яковлев В. Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общест-венньїх отношений. - Свердловск, 1972. - С. 71-83; Цивільне право Украйни. - Харьков, 1996. - Ч. 1. - С. 16-17; Цивільне право України. - Харків, 2000. - Ч. 1. - С. 13. 5 Цивільне право. - М., 1998. - Ч. 1. - С. 12.
особливості виникнення правових зв'язків між ними;
специфіку вирішення конфліктів, що виникають;
особливості засобів примусового впливу на правопорушників.
Резонним є також твердження Д. В. Бобрової щодо того, що ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин відображені в загальному юридичне рівному становищі суб'єктів цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних засадах цивільного законодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій.
При встановленні ознак цивільно-правового методу необхідно також враховувати належність цивільного права до сфери приватного права, для якого характерні дозвільність, ініціативність вибору суб'єктами юридичних дій, самостійність у виборі правових засобів для задоволення своїх потреб та інтересів1.
Аналіз цивільного законодавства, досягнень цивілістичної науки дає підстави виділити такі основоположні ознаки методу цивільно-правового регулювання: юридична рівність учасників цивільних правовідносин; самостійний (незалежний) організаційно-майновий статус учасників цивільних правовідносин; ініціативно-диспозитивний характер цивільно-правових норм; відновлювально-компен-саційний характер захисних засобів порушеного права, спрямованих на майнову сферу порушника, а не на особу. В літературі трапляються й інші ознаки методу цивільно-правового регулювання, наприклад, судовий захист порушених цивільних прав2, майнова спрямованість відповідальності особи за вчинене правопорушення3. Безумовно ці риси притаманні нормам цивільного прав, але їх роль не вирішальна у формуванні методу цивільно-правового регулювання, адже на сучасному етапі згідно з Конституцією України судовий порядок захисту є домінуючим щодо захисту будь-яких порушених прав, а майновий характер відповідальності не є єдиним для всіх засобів цивільно-правового захисту.
Юридична рівність суб'єктів цивільного права означає, що жодна сторона не набуває правових переваг у відносинах, що мають регулюватися нормами цивільного права. Тут мається на увазі не економічна рівність, оскільки сторони можуть мати далеко не однаковий майновий базис, одна сторона може мати значну кількість об'єктів нерухомості у власності, інша може взагалі не мати таких об'єктів.
Важливо, що можлива економічна фактична нерівність суб'єктів цивільного права не скасовує їх юридичну рівність при виникненні між ними цивільно-правових відносин. Однак не завжди будуть однаковими за своїм змістом права та обов'язки сторін, наприклад у договірних зобов'язаннях, у яких одна сторона виступає кредитором, інша - боржником, яка зобов'язана відповідно вчинити певну дію на користь кредитора, який у свою чергу має право вимагати її вчинення. Але й у цьому разі боржник не позбавляється законом захисту від можливих неправомірних дій кредитора, зберігаючи право висувати свої заперечення проти таких дій кредитора.
Самостійний організаційно-майновий статус учасників цивільного права відображає особливу властивість учасників цивільно-правових відносин, яка ви-
1 Цивільне право України. - К., 1999. - Кн. 1. - С. 13. Цивільне право. - М., 1998. - Т. 1. - С. 35. Цивільне право / Под ред. Т. Й. Илларионовой й др. - М., 1998. - Т. 1.
являється у рівному обсязі правоздатності особи, яка набуває статусу суб'єкта цивільного права. Відповідно до статей 25 і 26 нового ЦК України (ст. 9 ЦК УРСР) цивільна правоздатність визнається за всіма фізичними особами рівною мірою. Суб'єктами цивільного права також є колективні утворення зі статусом юридичної особи, держава, територіальні громади, які також мають свою правоздатність, що існує внаслідок наявності у них статусу суб'єкта цивільного права, в основі якого лежить, зокрема, організаційно-правова єдність та наявність у них відокремленого (власного) майна, належного їм на підставі відповідного титулу (наприклад, права власності). Юридична особа відповідно до своєї цивільної правоздатності може мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини. Таким чином, самостійність (незалежність) учасників цивільного обігу забезпечується шляхом визнання їх суб'єктами цивільного права з рівною правоздатністю.
За таких обставин два чи більше учасників, вступаючи, наприклад, у договірні відносини, зберігають свій самостійний (незалежний) організаційно-майновий статус суб'єкта цивільного права.
Ініціативно-диспозитивний характер цивільних норм відображає специфіку виникнення правових зв'язків між учасниками суспільних відносин, що потрапляють у сферу дії цивільно-правового регулювання. Реально це виявляється в тому, що за загальним правилом суб'єкти цивільного права вступають у правові відносини на свій розсуд, за власним бажанням, самостійно визначають порядок і доцільність своєї поведінки. За таких обставин особа має можливість обрати оптимальний варіант своєї поведінки.
У деяких випадках законодавець може безпосередньо діяти за власною ініціативою. Наприклад, відповідно до ст. 320 ЦК України та ст. З Закону України "Про власність" власник має право на свій розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. В законі використовується й інший спосіб визначення поведінки суб'єктів цивільного права. Так, відповідно до ст. 336 ЦК України (ст. 128 ЦК УРСР) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Тобто сторони в договорі мають право самостійно визначити момент виникнення права власності на відчужуване майно. Якщо сторони цього не виконають і такий момент не буде визначений спеціальною нормою, то діятиме загальне правило про виникнення права власності на річ з моменту її передачі набувачеві. Таке правило не є обмеженням сторін у праві вибору поведінки, навпаки, воно спрямоване на встановлення визначеності у їх правовому становищі за відсутності їх власної волі у вирішенні даної проблеми. Саме тому у багатьох інших випадках закон визначає порядок поведінки суб'єктів цивільного права. Іншими словами, цивільне право здійснює свою регулятивну функцію щодо відносин у їх нормальному (позитивному) стані.
Є певні особливості виявлення ініціативності у "негативних" відносинах, наприклад у тих, що виникають у зв'язку з заподіянням шкоди однією особою іншій (деліктні зобов'язання). Ця особливість полягає насамперед у тому, що деліктне (негативне) зобов'язання виникає за волею однієї особи і всупереч волі іншої. У такій ситуації заподіювач шкоди стає боржником, а потерпіла особа - кредитором. Відповідно потерпілий набуває право звернутися до заподіювача шкоди з вимогами (в тому числі і в
судовому порядку) про відшкодування завда ної шкоди, а заподіювач такої шкоди не позбавлений права за власною ініціативою її відшкодувати.
Будь-яке право особи, закріплене в законі, не може' існувати без механізму його захисту. Відповідно кожній галузі права притаманний свій правозахисний механізм. Особливість цивільного правозахисного механізму полягає саме у від-новлювально-компенсаційному характері захисних засобів порушених цивільних прав, які в першу чергу спрямовуються на майновий статус особи, а не на саму особу, як це здійснюється у кримінальному праві. Так, у разі пошкодження орендарем орендованої речі орендодавець має право вимагати від порушника виправлення цієї речі, її заміни тощо. Таким чином забезпечується відновлення майнового статусу орендодавця. Однак цивільне право передбачає застосування й інших цивільно-правових санкцій, серед яких центральне місце посідають міри цивільно-правової відповідальності, які полягають у стягненні з порушника збитків, сплаті неустойки, штрафу.
За загальним правилом, захист порушених цивільних прав здійснюється за ініціативою особи, яка вважає свої права порушеними.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Предмет та метод цивільного права"
  1. § 5. Функції цивільного права
    предмету і методу цивільного права, а також завдань (цілей), які стоять перед ним. (В цивілістичній літературі пропонуються й інші визначення функцій цивільного права. Однак, у кожному разі йдеться про "напрями впливу" на цивільні відносини). До числа основних функцій цивільного права традиційно відносять регулятивну, охоронну і виховну функції. Іноді цей перелік виглядає дещо інакше:
  2. М.І.Панченко. Цивільне право України, 2005
    предмет і метод цивільного права, розкриваються особливості цивільно-правових відносин та їх елементів, особистих немайнових прав, речового права, права інтелектуальної власності, аналізуються загальні положення зобов'язального права, основні види цивільно-правових договорів. Висвітлюються також недоговірні зобов'язання, спадкове право. Наводяться зразки юридичних документів із найбільш поширених
  3. Що розуміють під терміном "цивільне право"?
    предметом і методом правового регулювання. Предмет регулювання цивільного права відповідає на запитання, що регулює ця галузь права, а метод - як здійснюється це регулювання. За цими ознаками можна визначити особливості цивільного права, які дають змогу виділити його з єдиної системи права України. Предметом регулювання цивільного права є: - особисті немайнові права, які поділяються на
  4. Що таке цивільне законодавство?
    предмета та методу цивільного права необхідно з'ясувати, де і в яких формах набувають вираження ті норми права, що в сукупності становлять поняття "цивільне право", тобто необхідно визначитися стосовно джерел цивільного права. Цивільне право - це сукупність правових норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини. Цивільне законодавство - це сукупність нормативних актів, у яких
  5. § 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин
    предмета і методу цивільного права. Виходячи із сказаного вище, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин: а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права; б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю; в) суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників
  6. § 2. Предмет та метод цивільного права
    предмет цивільного права. Які ж суспільні відносини регулюються сучасним цивільним правом? Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), закони України "Про власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про
  7. § 1. Поняття та особливості цивільних правовідносин
    предмета і методу цивільного права. Виходячи зі сказаного вище, можна окреслити такі особливості цивільно-правових відносин: а) це майнові (відносини власності і товарно-грошові) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права; б) їхні учасники характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю; в) суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки учасників
  8. § 1. Поняття та предмет науки цивільного права
    предметом є: а) норми цивільного права; б) суспільні відносини, які становлять предмет цивільно-правового регулювання; в) цивільні правовідносини; г) юридичні факти; д) судова, арбітражна та адміністративна практика застосування цивільно-правових норм. Тепер розглянемо кожен з елементів предмета науки цивільного права. Норми сучасного цивільного права. У цивілістичних творах головна увага
  9. § 5. Визначення цивільного права та його система
    предмета і методу цивільного права, його принципів та функцій дає можливість дати наукове визначення цивільного права як галузі приватного права. Таким чином, цивільне право як галузь приватного права - це сукупність цивільно-правових норм, закріплених у Цивільному кодексі України, інших законодавчих та інших нормативно-правових актах, які регулюють на засадах юридичної рівності, диспозитивності
  10. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    предметом їхнього дослідження було не стільки публічне право, скільки публічна влада. Отже, за незначними винятками, публічне право обговорювалося у загальному контексті дослідження дихотомії "приватне право - публічне право", нерідко у зв'язку з проблемою конституювання інституту "господарського права", що призводило до фрагментарної, а, отже, й неповної характеристики поняття та властивостей