| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 6. Визнання громадянина безвісно відсутнім. Оголошення громадянина померлим |
||
|
1. У разі тривалої відсутності громадянина - учасника цивільних правовідносин в місці його постійного проживання та невідомості його місця перебування виникає юридична невизначеність, наслідком якої може стати утиск прав інших учасників правовідносин. Так, кредитори не мають можливості отримати з даного громадянина належний їм борг; які перебувають на утриманні громадянина непрацездатні особи перестають отримувати від нього належну їм зміст і в той же час не можуть звернутися за пенсією, оскільки вважаються мають годувальника. Не захищені і інтереси самого відсутнього особи; може бути завдано шкоди його майну, що залишився без нагляду. Усунення цієї невизначеності забезпечується інститутом безвісної відсутності та оголошення громадянина померлим. Визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим можливо тільки по суду (у порядку окремого провадження) і лише за наявності юридичного складу, що включає: а) тривала відсутність особи у місці його постійного проживання; б) відсутність відомостей про місце його знаходження і неможливість їх отримання всіма доступними засобами; в) закінчення встановлених законом строків з моменту отримання останніх вістей про місце знаходження даної особи. Закон не зобов'язує зацікавлених осіб розшукувати відсутнього. Суддя при підготовці справи до судового розгляду з'ясовує, які особи (родичі, товариші по службі тощо) можуть дати відомості про відсутнього. При необхідності він запитує відповідні організації (органи міліції, житлово-експлуатаційні організації тощо) за останнім відомим місцем проживання і роботи відсутнього про наявні у них відомостях про нього. При наявності даних про навмисності відсутності особи в місці постійного проживання (особа ховається від відшкодування заподіяної шкоди, сплати аліментів, у зв'язку із вчиненим злочином) суд повинен утриматися від визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення її померлою. 2. Визнання громадянина безвісно відсутнім. Суд може визнати особу безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування (ст. 42 ЦК). Існують три думки про підстави визнання громадянина безвісно відсутнім. Одні автори основою такого визнання вважають презумпцію смерті громадянина, з чим важко погодитися, бо при цьому стирається грань між визнанням особи безвісно відсутньою та оголошенням її померлою і непояснені відмінності у правових наслідках, які настають у кожному з даних випадків. Інші автори вважають основою безвісного відсутності презумпцію життя, бо немає достатніх підстав припускати, що громадянина немає в живих "*". --- "*" Див: Юрченко А.К. Безвісна відсутність по радянському цивільному праву. Л., 1954. С. 21; Радянське цивільне право / Под ред. В.Т. Смирнова, Ю.К. Толстого, А.К. Юрченко. Ч. 1. Л., 1982. С. 98. Найбільш раціональною й обгрунтованою слід визнати позицію тих авторів, які вважають, що при визнанні громадянина безвісно відсутнім не закладена ні та, ні інша презумпція, а констатується лише факт неможливості вирішення питання про життя або смерті особи " * ". --- "*" Див: Радянське цивільне право / Под ред. В.А. Рясенцева. Ч. 1. М., 1986. С. 89 - 90; Цивільне право / Под ред. А.П. Сергєєва та Ю. К. Толстого. Ч. 1. СПб., 1996. С. 101 - 102. Обчислення строку відсутності даних про місце перебування особи в місці його проживання починається з дня одержання останніх відомостей про нього. При неможливості встановити день одержання цих відомостей початком обчислення строку вважається перше число місяця, наступного за тим, в якому були одержані останні відомості про відсутнього, а при неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. Визнання особи безвісно відсутньою тягне певні правові наслідки. Його майно при необхідності постійного управління їм за рішенням суду передається особі, яка визначається органом опіки та піклування і діє на підставі договору про довірче управління, укладеного з цим органом. З цього майна виділяється зміст громадянам, які перебувають на утриманні безвісно відсутнього, і погашається заборгованість його за іншими зобов'язаннями (ст. 43 ЦК). Утриманці безвісно відсутнього набувають право на отримання пенсії в разі втрати годувальника відповідно до пенсійним законодавством. Припиняються договір доручення (п. 1 ст. 977 ЦК), учасником якого був безвісно відсутній, а також дія довіреності, виданої ним або йому (п. 1 ст. 188 ЦК). Чоловік особи, визнаної безвісно відсутньою, має право розірвати з ним шлюб у спрощеному порядку (п. 2 ст. 19 СК). 3. Оголошення громадянина померлим можливо, якщо в місці його проживання немає відомостей про місце його перебування протягом п'яти років (ст. 45 ЦК). При цьому немає необхідності попередньо визнавати особу безвісно відсутнім. Після закінчення п'яти років з дня одержання останніх відомостей про місце перебування даної особи і наявності підстав припускати його смерть воно може бути відразу оголошено померлим. Цивільний кодекс передбачає два винятки із загального п'ятирічного терміну, необхідного для оголошення громадянина померлим: а) скорочений шестимісячний строк, якщо громадянин пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку (наприклад, при зникненні геологічної групи, що працювала в безпосередній близькості до кратера вулкана, після початку його виверження). Термін обчислюється з дня нещасного випадку; б) дворічний термін, якщо особа пропало без вісті в зв'язку з військовими діями. Термін у цьому випадку обчислюється з дня закінчення воєнних дій. Днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається, як правило, день набрання законної сили рішення суду про оголошення її померлою. У разі оголошення померлим громадянина, який зник без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті цього громадянина день його гаданої загибелі. Оголошення особи померлою, засноване на презумпції його смерті, є юридичним фактом, що тягне такі ж наслідки, які настають у разі факту смерті. Існують різні думки про вплив оголошення громадянина померлим на його правоздатність. Одні автори вважають, що при оголошенні громадянина померлим припиняється його правоздатність, аргументуючи це тим, що правові наслідки в такому випадку ті ж, що й у випадку смерті "*". Прихильники іншої точки зору вважають правоздатність невіддільною від самого громадянина, і тому, на їх думку, одне лише припущення про смерть не може припинити правоздатності . --- "*" Див: Радянське цивільне право / Под ред. В.А. Рясенцева. Ч. 1. М., 1986. С. 91 - 92. Див: Радянське цивільне право / Под ред. О.А. Красавчикова. T. 1. М., 1985. С. 122; Цивільне право / Под ред. А.П. Сергєєва та Ю. К. Толстого. Ч. 1. СПб., 1996. С. 103 - 104; Цивільне право. Т. 1. М., 2002. С. 162. Той факт, що особа, оголошена померлою, може з'явитися, внаслідок чого рішення суду про оголошення померлим має бути скасовано, свідчить на користь другої точки зору. Коли особа, оголошена померлою, насправді жваво, юридичні наслідки оголошення її померлою діють там, де немає відомостей про те, що дана особа живо. Однак якщо громадянин, оголошений померлим, будучи в дійсності живим, скоїв юридично значимі дії, вони вважаються дійсними, тобто його правоздатність зберігається там, де невідомо про оголошення її померлою. Оголошення громадянина померлим тягне за собою такі правові наслідки: 1) особи, які були на утриманні громадянина, оголошеного померлим, набувають право на отримання пенсій та допомог; 2) відкривається спадщину; 3) припиняється шлюб з особою , оголошеним померлим (без винесення спеціального рішення про припинення шлюбу), 4) припиняються зобов'язання, які носять особистий характер. Припущення про смерть особи, оголошеної померлою, спростовується у разі його явки або виявлення місця перебування. У цьому випадку суд скасовує рішення про оголошення даного громадянина померлим (ст. 46 ЦК). Це є підставою для анулювання запису про смерть у книзі державної реєстрації актів цивільного стану (актовій книзі) - ст. 280 ЦПК. Шлюб громадянина, раніше оголошеного померлим, відновлюється за спільною заявою подружжя, якщо інший чоловік не вступив у новий шлюб (ст. 26 СК). Громадянин незалежно від часу своєї явки відповідно до п. 2 ст. 46 ГК має право вимагати від будь-якої особи повернення збереженого майна, яке безоплатно перейшло до цієї особи після оголошення громадянина померлим (насамперед це стосується спадкоємців), за винятком грошей та цінних паперів на пред'явника. Особи, до яких майно громадянина, оголошеного померлим, перейшло за оплатним операцій, зобов'язані повернути йому майно, якщо доведено, що, купуючи його, вони знали, що громадянин, оголошений померлим, живий. При неможливості повернення такого майна в натурі відшкодовується його вартість (п. 2 ст. 46 ЦК). Від оголошення громадянина померлим слід відрізняти встановлення у судовому порядку факту смерті (п. 8 ч. 2 ст. 264 ЦПК). Така необхідність виникає, коли є докази настання смерті особи в певний час і за певних обставин, а орган загсу відмовляє в реєстрації смерті. У цьому випадку зацікавлені особи можуть у будь-який час звернутися з відповідною заявою до суду. Рішення суду про встановлення факту смерті служить підставою для реєстрації смерті в органах загсу. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 6. Визнання громадянина безвісно відсутнім. Оголошення громадянина померлим " |
||
|
||