| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Безвісна відсутність та юридична смерть |
||
|
захищає відповідні права в разі їх порушення (п. 2 ст. 2, ст. 150); передбачає певні цивільно-правові наслідки щодо випадків тривалої відсутності громадянина в місці його проживання, які можуть викликати невизначеність у його майнових і особистих відносинах. У зв'язку з останнім цивільному праву традиційно відомі інститути визнання громадянина безвісно відсутнім (див. ст. 42-44 ЦК) і оголошення громадянина померлим (ст. 45-46 ЦК). Між цими інститутами є спільні риси. Так, підставою звернення до того й іншого інституту є тривалість відсутності громадянина в місці його проживання і невизначеність, яку відчувають у зв'язку з цим майнові та особисті правовідносини за його участю. З одного боку, дані правовідносини продовжують існувати, але з іншого - ніхто не знає, чи живий чи ні бере участь в них громадянин. Якщо даний громадянин живий, його майно потребує охорони, а пов'язані з ним особи - у забезпеченні за рахунок даного майна. Якщо ж громадянин мертвий, всі правовідносини з його участю припиняються, його майно переходить до спадкоємців, оскільки зацікавлені особи повинні мати можливість пред'явити до останніх вимоги, які вони мали стосовно померлого громадянина. У зв'язку з цим основна функція, яку виконує той і інший інститут, полягає в стабілізації майнових та особистих відносин. Визнання громадянина безвісно відсутнім і оголошення її померлою здійснюється в порядку окремого судового провадження (ч. 1 ст. 42, п. 1 ст. 45 ГК; подп. 3 п. 1 ст. 262, гл . 30 ЦПК). Відповідне рішення суду скасовується в разі з'явлення або виявлення місця перебування громадянина (ст. 44, п. 1 ст. 46 ЦК). Оскільки визнання громадянина безвісно відсутнім і оголошення її померлою пов'язані з тривалою відсутністю громадянина в місці його проживання, правила обчислення строку тривалої відсутності (див. ч. 2 ст. 42 ЦК) є загальними і застосовуються до випадків не тільки визнання громадянина безвісно відсутнім, але й оголошення її померлою (п. 1 ст. 6 ЦК). Даний термін починає текти: з дня одержання останніх відомостей про відсутнього громадянина; з 1-го числа місяця, наступного за тим, в якому були одержані останні відомості про відсутньому громадянина (при неможливості встановлення точного дня одержання останніх відомостей); з 1 січня року, наступного за тим, в якому були одержані останні відомості про відсутнього громадянина (при неможливості встановлення точного місяця отримання останніх відомостей) . Разом з тим дані інститути, незважаючи на зазначене схожість, не залежать одне від одного: визнання громадянина безвісно відсутнім не є необхідною передумовою подальшого оголошення її померлою, крім того, вони спочивають хоча і на східних, але з тотожних фактичних складах і породжують різні наслідки. Визнання громадянина безвісно відсутнім. Визнання громадянина безвісно відсутнім покоїться на фактичному складі, який утворюють наступні юридичні факти: фактична відсутність громадянина в місці його проживання; тривале (протягом одного року) відсутність відомостей про місце його перебування і неможливість отримання таких відомостей за допомогою різних заходів - фактичних і юридичних (у тому числі передбачених процесуальним законодавством); звернення зацікавлених осіб до суду; рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім * (184). Для визнання громадянина безвісно відсутнім закон встановлює один рік відсутності відомостей про місце його перебування в місці проживання. Визнання громадянина безвісно відсутнім тягне специфічні наслідки - майнові та особисті. Так, майно безвісно відсутнього, потребує постійного управління, передається в довірче управління особі, що визначається органом опіки та піклування, при цьому між довірчим керуючим і органом опіки та піклування укладається договір * (185). З цього майна видається утримання тим особам, яких безвісно відсутній зобов'язаний утримувати, а також погашається заборгованість по інших зобов'язаннях безвісно відсутнього громадянина. Довірче управління майном може бути встановлено не тільки після, але і до визнання громадянина безвісно відсутнім (пп. 1, 2 ст. 43 ЦК). Згідно п. 3 ст. 43 ГК серед інших наслідків визнання громадянина безвісно відсутнім - припинення дії довіреності, виданої ним або йому (подп. 6, 7 п. 1 ст. 188 ЦК), а також право його дружина розірвати шлюб в органах РАГС незалежно від наявності спільних неповнолітніх дітей (розірвання шлюбу та видача свідоцтва про його розірвання здійснюються органом РАЦС після закінчення місяця з дня подачі заяви про розірвання шлюбу - пп. 2, 3 ст. 19 СК). Визнання безвісно відсутніми батьків дитини виключає його згоду на усиновлення (ст. 130 СК). Визнання безвісно відсутнім працівника або роботодавця - підстава для припинення трудового договору за обставинами, не залежних від волі сторін (п. 6 ст. 83 ТК). При визнання громадянина безвісно відсутнім його сім'я прирівнюється до сім'ї померлого годувальника, відповідно, утриманці з числа непрацездатних членів сім'ї мають право на трудову пенсію, а один з членів його сім'ї (зокрема, один з батьків або чоловік) має право на трудову пенсію не залежно від наявності у нього статусу утриманця (п. 1 ст. 9 Закону про трудові пенсії * (186)). У разі явки або виявлення місця перебування громадянина, визнаного безвісно відсутнім, суд скасовує рішення про визнання його безвісно відсутнім; на підставі даного рішення скасовується і управління його майном. Розірваний з ним шлюб може бути поновлений органом РАЦС: за спільною заявою подружжя (тобто шлюб не відновлюється автоматично); якщо інший чоловік не вступив у новий шлюб (ст. 26 СК). Оголошення громадянина померлим. Оголошення громадянина померлим покоїться на фактичному складі, який утворюють наступні юридичні факти: фактична відсутність громадянина в місці його проживання; тривала відсутність відомостей про місце його перебування і неможливість отримання таких відомостей за допомогою різних заходів - фактичних і юридичних (у тому числі передбачених процесуальним законодавством); звернення зацікавлених осіб до суду; рішення суду про оголошення громадянина померлим. Оголошення громадянина померлим покоїться на презумпції смерті (тобто припущенні, що відсутній громадянин мертвий). У п. 3 ст. 45 ГК йдеться саме про день передбачуваної загибелі. Для оголошення громадянина померлим закон встановлює три терміну. 1. Спільним є п'ятирічний термін відсутності відомостей про місце його перебування у місці проживання (проти трьох років по раніше законодавством). 2. Якщо громадянин пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю (різні стихійні лиха) або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку (різні краху і катастрофи, вибухи і терористичні акти), цей термін скорочується до шести місяців (п. 1 ст. 45 ЦК). Так, якщо вдалося встановити, що громадянин проживав у будинку, зруйнованому землетрусом, або купував квиток на морське (повітряне) судно, що зазнала невдачі, при цьому в ході пошуково-рятувальних робіт він не був виявлений в числі тих, хто врятувався, але не було виявлено (ідентифіковано) і його тіло, то для оголошення цього громадянина померлим немає сенсу чекати закінчення загального (п'ятирічного) терміну * (187). 3. Якщо громадянин (військовослужбовець або цивільна особа) пропав без вісті в зв'язку з військовими діями, він може бути оголошений померлим не раніше ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій (п. 2 ст. 45 ЦК). Оригінальність даного правила пов'язується з тим, що військові дії - не тільки причина загибелі багатьох людей (військових і цивільних), а й серйозна перешкода встановленню їх місцезнаходження, а також явку (внаслідок масових переселень цивільного населення, насильницького захоплення, полону і т.п.). Саме тому закон виходить з того, що громадянин, який пропав без вісті в умовах воєнних дій, аж до закінчення двох років з дня їх закінчення не може бути оголошений померлим. На підставі рішення суду про оголошення громадянина померлим орган ЗАГС видає свідоцтво про смерть. Однак якщо фактична смерть припиняє правоздатність, то оголошення громадянина померлим правоздатності не припиняє: остання або вже припинилася в момент фактичної смерті громадянина, оголошеного померлим, або не припинилася взагалі, якщо оголошений померлим громадянин насправді живий. Оголошення судом громадянина померлим тягне ті ж правові наслідки, що і смерть (ст. 1113 ЦК). Його майно переходить до спадкоємців за заповітом (за наявності такого) або за законом (при наявності таких) або воно переходить як відумерле майно у власність РФ (ст. 1151 ЦК). Днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення її померлою. Однак при оголошенні померлим громадянина, який зник без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті день передбачуваної загибелі (п. 3 ст. 45 ЦК). Відповідно, день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим або день його гаданої загибелі визначають час відкриття спадщини (п. 1 ст. 1114 ЦК). Оголошення громадянина померлим тягне не тільки майнові наслідки, але й особисті. Так, оголошення померлим працівника або роботодавця - підстава для припинення трудового договору за обставинами, не залежних від волі сторін (п. 6 ст. 83 ТК). Оголошення померлим дружина - підстава для припинення шлюбу (п. 1 ст. 16 СК). У разі явки або виявлення місця перебування громадянина, оголошеного померлим, суд скасовує рішення про оголошення її померлою, а органи ЗАГС анулюють запис про його смерть. Такий громадянин має право на відновлення в майнових правах (зокрема, у праві власності). У зв'язку з цим закон встановлює два правила. 1. Громадянину має бути повернуто майно, яке перейшло до інших осіб безоплатно (абз. 1 п. 2 ст. 46 ЦК). Дане правило застосовується незалежно від часу явки громадянина, оголошеного померлим, однак після його явки воно ефективно з урахуванням правил про що погашає силі позовної давності (гл. 12 ЦК). Воно стосується: будь-яких безоплатних угод, по яких майно громадянина, оголошеного померлим, було кимось придбано (зокрема, успадкування); будь-якого безоплатного набувача незалежно від його сумлінності; тільки того майна, яке збереглося в натурі, а крім того, може бути индивидуализировано серед іншого майна набувача. З урахуванням цього законодавець (абз. 1 п. 2 ст. 46 ЦК) вирішив певний - речове-правовий - питання і розглянув окремий випадок віндикації (ст. 301 ЦК), тобто витребування особою, раніше оголошеним померлим, свого індивідуально-визначеного майна, що збереглося в натурі і набутого відповідачем з безоплатного основи. Саме тому причина виключення, передбаченого абз. 1 п. 2 ст. 46 ГК для добросовісних набувачів грошей і пред'явничих цінних паперів, пояснюється складністю індивідуалізації (розпізнавання) і підвищену оборотоздатності такого майна, а також необхідністю довіри до нього і міркуваннями стійкості цивільного обороту. Однак встановлюючи такий виняток, законодавець навряд чи мав на увазі неможливість пред'явлення явівшімся громадянином зобов'язального позову і його задоволення. Сам по собі факт явки громадянина - достатня підстава для виникнення на стороні набувача його майна (взяти того ж спадкоємця) як незаконного володіння (індивідуально-визначеної річчю), так і безпідставного збагачення (якщо мова йде про родове майно, зокрема грошах, які були отримані у спадок або згодом в якості виручки від реалізації майна, що перейшло у спадок). Саме тому, якщо мова йде про майно, що не зберігся в натурі до моменту явки громадянина, так само як і про всякому родовому майні взагалі, можливості пред'явлення вимог з приводу такого майна законодавець не виключає, але залишає вирішення цього питання за рамками ст. 46 ГК. Ефективність таких вимог визначають умови пред'явлення і задоволення відповідних зобов'язальних позовів (гл. 59, 60 ЦК). 2. БЕЗОПЛАТНО набувач майна громадянина, оголошеного померлим, повинен повернути останньому спірне майно в натурі при доведеності його недобросовісності, тобто якщо доведено, що, набуваючи майно, він знав, що громадянин, оголошений померлим, насправді живий * (188). Якщо недобросовісність набувача майна не доведена, він передбачається сумлінним і, отже, стає власником майна на підставі фактичного складу з наступного набору юридичних фактів: оголошення власника майна померлим; сумлінність; возмездность (придбання майна). Відповідно, правило абз. 2 п. 2 ст. 46 ГК віддає перевагу інтересам сумлінного возмездного набувача і покладає ризик втрати майна на громадянина, оголошеного померлим * (189). Якщо майно не збереглося в натурі, недобросовісний БЕЗОПЛАТНО набувач повинен відшкодувати його вартість, що виключається щодо добросовісного возмездногонабувача. При поверненні індивідуально-визначеного майна явившемуся громадянину необхідні розрахунки (доходи, витрати, поліпшення) у всіх випадках регулює ст. 303 ГК. Закон передбачає й інші наслідки явки громадянина, оголошеного померлим. Зокрема, органи РАЦС можуть відновити його шлюб за наявності двох сукупних умов: за спільною заявою подружжя (тобто шлюб не відновлюється автоматично); якщо інший чоловік не вступив у новий шлюб (ст. 26 СК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 4. Безвісну відсутність і юридична смерть" |
||
|
||