| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
7. Розвиток радянського порівняльного правознавства |
||
|
Цілком очевидно, підкреслював у 1927 р. Ф.Н. Вольфсоп, що> тільки через зіставлення з тими явищами, які характеризу-i] ють право сучасних буржуазних держав, можливо осягнення,; до кінця класового характеру радянського права, усвідомлення тих до-'стіженія, які є у нас в цій галузі. Це обстоятельство1 зумовило включення в плани занять на правових факультетах ряду вищих навчальних закладів нового предмета - порівняльного правознавства. Там, де ця дисципліна не була включена в навчальні програми, вона опрацьовувалася в спеціальних гуртках, становила тему факульта-тивних курсів. Не тільки міркування наукового характеру і прагнення до порівняльно-правовому вивченню всіх діючих систем права, а й виразні вимоги міжнародного господарського обороту, все більш і більш розвивається, робили настійно необхідним ознайомлення з правом всіх сучасних, в тому числі і новоутворених, держав. Вже в перші роки становлення радянської правової науки були дослідження, що ставили на чільне місце саме цілі порівняння із західними правовими системами. Видавалися російською мовою найбільш значні з наукової точки зору роботи зарубіжних вчених. Свідченням уваги, яка приділялася радянськими юристами порівняльного вивчення буржуазного і радянського права, може служити вже сам перелік робіт з даної проблеми. У роботах таких відомих радянських цивілістів, як П.І. Стукаю-ка, М.М. Агарков, Е.А. Флейшиц, Л.А. Лунц та ін, містилися порівняльно-правовий аналіз цивільного законодавства країн За- пада, дореволюційної та радянської Росії, критика цівілістічес-ких доктрин західних вчених. Як приклад можна назвати також роботу А.Г. Гойхбарга «Порівняльне сімейне право», яка цілком побудована на застосуванні порівняльно-правового методу дослідження. Поставивши перед собою завдання викласти і критично висвітлити стан сімейного права по можливості у всіх країнах Європи і Америки, автор розташував матеріал не по окремих країнах, а за відповідними розділами сімейного права. У заключній частині роботи було дано виклад радянського сімейного права в порівнянні з сімейним правом капіталістичних країн, а також з правом царської Росії. Цікаві зауваження відомого вченого-юриста В.Н. Дурденев-ського з приводу впливу на конституції країн Заходу радянських конституцій: «Буржуазна Європа і Схід безумовно відчувають у своїх нових конституціях - хоча б в відбитої і видозміненій формі - вплив радянських країн ... По Європі відбувається своєрідне щеплення соціалістичних начал ». Оцінюючи роль порівняльного методу в конституційному праві, він писав, що цей метод «дозволяє простежити юридичні принципи у всіх їхніх наслідках, висвітлити джерела та літературу, Спробувати, нарешті, дати узагальнюючі конституції порівняльного права». Хоча порівняльно-правові дослідження на першому етапі розвитку порівняльного правознавства в СРСР не були вільні від недоліків, не можна не відзначити їх наукову цінність і той внесок, який вони внесли в розвиток правової науки. Слід зазначити, що були й моменти спаду в застосуванні порівняно-правового методу, пов'язані з недооцінкою ролі приватно-наукових методів, з запереченням будь-яких моментів наступності в соціалістичному праві. Другий етап розвитку радянського порівняльного правознавства, який розпочався з 60-х років, характеризується насамперед розширенням діапазону досліджень, посиленням уваги до власне методологічним проблемам, визначальним «обличчя» порівняльного правознавства в сучасному розумінні. Це пов'язано з тим, що до порівняльного вивчення правових систем протилежних суспільно-політичних укладів (межтіповому порівнянні) додавалося і порівняння правових систем соціалістичних держав, що розвиваються. Соціалістичні правові системи зажадали широкого порівняльного аналізу з точки зору теорії та практики діяльності соціалістичної співдружності, в цілях взаємного використання досвіду. Радянське порівняльне правознавство охоплювало питання як загальної теорії держави і права, так і галузевих правових наук. Помітно посилюється застосування науково-практичного підходу до вирішення багатьох проблем порівняльного правознавства, бо воно покликане і способнодавать як власне наукові, так і практи-ко-прикладні результати, особливо важливі для правотворчої діяльності. Характерними рисами радянського порівняльного правознавства були марксистсько-ленінська методологічна основа і обширна джерельна база проведених порівняльно-правових досліджень; гостра політична та ідеологічна спрямованість робіт радянських вчених-юристів; підвищений інтерес до загальнометодологічні питань; поява великих узагальнюючих робіт. Великий внесок у розвиток порівняльного правознавства в СРСР і в теоретичне осмислення його ролі внесли С.Л. Зивс, В.П. Ка-зімірчук, А.А. Тілле, В.А. Туманов, Г.В. Швеков, М.М. Файзиев, інші вчені. Проблемам порівняльно-правових досліджень в рамках окремих галузей права присвятили свої роботи багато радянські вчені-юристи. Розробка теорії порівняльно-правового методу, активно розпочата в 60-ті роки, йшла в рамках ширшої проблеми - системи методів, застосовуваних радянським правознавством. Таким шляхом були сформульовані важливі і плідні положення, що характеризують порівняльно-правовий метод. У рамках досліджень системи методів юридичної науки порівняльно-правовий метод розглядали В.П. Казимирчук, В.Е. Краснянський, Ю.Я. Баскін і Д.І. Фельдман, В.М. Сирих. Значення порівняльно-правового методу в системному аналізі форми права і деякі загальнотеоретичні питання порівняльного правознавства порушувалися в роботах С.Л. Зівс. Різні аспекти вико-тання порівняльного методу в галузевих правових науках висвітлювалися в статтях А.І. Косарєва, СІ. Русиновим, А.Х. Махненко. Питанню про специфічний значенні порівняльного методу як способу дослідження історії радянської національної державності була присвячена кандидатська дисертація Л.Д. Долгополовой. Дуже позитивно оцінюючи досягнуті результати, не можна не відзначити, що в своєму розвитку теорія порівняльно-правового методу значно менше використовувала емпіричний шлях узагальнення конкретних порівняльно-правових досліджень. Можна сказати, що методологія порівняльного правознавства носила більше дедуктивний, ніж індуктивний характер. Підкреслимо, що методологія порівняльного правознавства аж ніяк не зводиться тільки до теорії порівняльно-правового методу (хоча і займає в ній значне місце). Теорія порівняльно-правового методу в тому вигляді, як вона існувала, скоріше може бути названа теорією порівняльного законодавства, ніж теорією порівняльного правознавства. Сировина-тельное законодавство - це порівняння нормативних джерел але конкретним правовим проблемам переважно на рівні і в рамках галузей права і правових інститутів. Є спеціальні узагальнюючі дослідження. Слід перш за все звернути увагу на роботи М.М. Файзієва, в яких розглянуті деякі вихідні методологічні проблеми порівняльного вивчення законодавства союзних республік СРСР. Це був найбільш розроб-лений аспект в радянському порівняльному правознавстві. Загальна характеристика і розвиток порівняльного правознавства в Радянському Союзі давалися також у статтях В.М. Чхіквадзе, С.Л. Зівс, А.Ф. Шебанова. Окремі теоретичні питання порівняльного правознавства досліджував В.А. Козлов. Великий внесок у розробку методологічних питань порівняй-тельного правознавства вніс В.А. Туманов. Його роботи відрізнялися теоретичної новизною і ставили ряд методологічних проблем. Внеском у розвиток компаративістики з'явилися також збірники, склад-лені В.А. Тумановим зі статей зарубіжних вчених. Збірник "Порівняльне правознавство» (М., 1978), що містить роботи авторів з країн Східної Європи, давав досить цілісну інформацію про стан порівняльно-правових досліджень в НРБ, ВНР, ПНР, СРР і ЧССР. Збірник статей вчених із західних країн відображає методологічну проблематику сучасного буржуазного порівняльного правознавства. Слід згадати також видані російською мовою роботи таких з-Вестн західних вчених, як Р. Давид, М. Ансель, Ш. Амеллер. Можна відзначити також публікувалися у вигляді збірників матеріали двосторонніх зустрічей радянських юристів з ученими Франції, Японії, ФРН та деяких інших країн. Одне з важливих напрямків порівняльно-правових досліджень - порівняльне вивчення основних правових систем сучасності. Різноманіття і зростання числа національних правових сис- тим ведуть до необхідності вивчення «правовий карти світу» на срав-опалювальних основі, щоб виявити основні тенденції правового розвитку в сучасну епоху. Незважаючи на складність і дискусій-онность проблем типології і класифікації, ряд вчених зробили вельми плідні спроби в цьому напрямку. Слід зазначити принципову ідеологічну спрямованість робіт радянських компаративистов, які вели боротьбу з концепціями буржуазного порівняльного правознавства. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна" 7. Розвиток радянського порівняльного правознавства " |
||
|
||