Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеорія права і держави → 
« Попередня Наступна »
А.Х. Саїдов. Порівняльне правознавство (основні правові системи со-тимчасовості): Підручник, 2003 - перейти до змісту підручника

6. Порівняльне правознавство у другій половині XX в.

Новий етап у розвитку порівняльного правознавства настав після Другої світової війни. Освіта систем соціалістичного права і правових систем країн, що розвиваються зажадало перегляду усталених концепцій юридичної компаративістики. У другій половині XX в. наука порівняльного правознавства вже не могла спиратися виключно на правові системи західних країн, вона оперувала правовим матеріалом як однотипних, так і різнотипних правових систем. Юридична компаративістика певною мірою переступила межі западноцентрізма, повернулася до «юридичної периферії».
Післявоєнна активізація порівняльно-правових досліджень виразилася в тому, що істотно зросло число монографій, підручників з порівняльного права, збірників національних доповідей до конгресам, збірників статей, щорічників і т.д. Зросло також число періодичних видань. Назвемо французький журнал «Revue international de droit compare», німецький «Rabels Zeitschrift fur
auslandisches imd internationales Privatrecht», американський «The American Journal of Comparative Law», англійський «The International and Comparative Law Quarterly» , бельгійський «Revue de droit international et de droit compare», мексиканський «Boletin mexicano de derecho comparado» і т.д.
З монографій найбільшого поширення у Франції отримали книги Р. Давида і М. Анселя (Франція), Р. Шлезінгера, Дж. Меррімена (США), К. Цвайгерта і X. Кетц (ФРН), Р. Сакко, П. Біскаретті ді Руффо (Італія) та ін
Вельми багату поживу для роздумів містять матеріали національних збірок, підготовлювані і видаються до конгресу Міжнародної академії порівняльного права (МАСП ), які, як уже говорилося, проводяться раз на чотири роки. Вони охоплюють проблематику майже всіх галузей сучасної юриспруденції. У п'ятнадцяти проведених конгресах МАСП компаративістами світу було представлено більше 600 генеральних доповідей та співдоповідей і підготовлено близько 100 збірників національних доповідей.
Порівняльне правознавство другої половини XX в., Зрозуміло, характеризується не тільки кількісним зростанням. У ньому відбувалися істотні зміни, не кажучи вже про розширення сфери порівняльно-правових досліджень, зверненні до вивчення правових систем соціалістичних країн і країн.
На зміну вузьким концепціям порівняльного права, обмежує-шимся паралельним зіставленням різних правових систем, прийшло більш широке розуміння, одночасно благородне і претензійну, - порівняльне право, спрямоване на взаєморозуміння народів і їх міжнародне співробітництво.
У другій половині XX в. в центрі уваги юристів-компаративістів світу знаходилося три комплексу проблем. Перший - загальнотеоретичні питання порівняльного права: предмет, цілі, функції, основні аспекти і т.д. Другий - порівняльне дослідження основних правових систем сучасності. Третій комплекс проблем пов'язаний з порівняльно-правовими дослідженнями в рамках галузевих юридичних наук. Цим комплексам проблем відповідають три види досліджень: роботи загальнотеоретичного характеру, роботи, які вивчають основні правові системи сучасності, нарешті, роботи, присвячені галузевим порівняльного правознавства.
Якщо раніше порівняльне право розвивалося переважно в сфері цивільного права (такий шлях закономірний, оскільки саме тут порівняльно-правові дослідження найбільше пов'язані з практичними потребами), то нині юристів-компаративістів
цікавить і публічне право. Конституційне право стало одно-правних об'єктом порівняльного права. Таке розширення цілей і завдань сучасної юридичної компаративістики, природно, відбивається і в відомої модернізації її теоретичного арсеналу.
Особливість розвитку післявоєнного порівняльного правознавства полягає в співіснуванні старіших, традиційних ідей з більш новими теоретичними конструкціями. Поряд з традиційним нормативним (юридико-догматичним) напрямом з'являється юридико-соціологічний напрям. Якщо перший напрям пов'язаний з так званим порівняльним законодавством - порівнянням законодавчих джерел з конкретних проблем переважно на рівні галузей права і правових інститутів, тобто з позитивістським підходом, то друге - з широкою областю соціально-правових досліджень, тобто в основному з функціональним порівнянням. Разом з тим значна частина робіт юристів-компаративістів світу витримана в дусі «порівняльного законодавства» і відноситься до внутритиповой, або внутрішньо сімейні, порівняно, тобто до порівняння в рамках англосаксонської і романо-германської правових сімей. Значно біднішими ситуація у сфері функціонального порівняння в соціологічних порівняльно-правових дослідженнях. Характерною рисою сучасної юридичної компаративістики є розрив між чисто нормативним напрямом і дослідженням юридико-соціологічних проблем порівняльного права.
В цілому сучасне порівняльне правознавство являє собою досить складне переплетення юридико-догматичних і соціологічних підходів.
У 80-90-ті роки в науці порівняльного правознавства спостерігався своєрідний криза, пов'язана з розривом поколінь. Наукова кар'єра юристів-компаративістів старшого покоління наближалася до кінця, а молоді компаративісти себе ще ні в чому не проявили. У роботах молодого покоління були відсутні будь принципово нові ідеї та концепції. Виявилося і дещо розмитим саме поняття порівняльного правознавства. У деяких журналах, що мають опорне значення для даного напрямку, поряд зі статтями порівняльно-правового плану можна зустріти і роботи, ніяк не пов'язані із завданнями компаративістики в її точному розумінні.
Післявоєнна активізація порівняльного правознавства в значною мірою пов'язана з появою «критичної теорії компаративізму», яка ставила перед собою завдання покласти край
багаторічної дискусії про те, що ж таке порівняльне право. Критична теорія порівняльного права представлена ??роботами X. Гат-теріджа, Р. Гревсона і А. Хемсона в Англії, Р. Давида у Франції, Т. Аскареллі в Італії.
Прихильники критичної теорії констатували, що спроба виробити прийнятну для всіх формулу порівняльного права закінчилася невдачею і тривалі методологічні суперечки про сутність і функції порівняльного права і його співвідношенні з іншими науками лише грунтовно заплутали реальну ситуацію. Основна причина такого становища, на думку американського компаративіста М. Рейнстайна, полягає в отсутсткіі ясності в розумінні предмета і завдання порівняльного права. А інший американський компаративист - Дж. Меррімен вихід зі сформованої ситуації бачить у створенні «нової концепції порівняльного права».
Представники критичної теорії розглядали порівняльне правознавство виключно як метод, який застосовується в усіх галузях юридичної науки. Разом з тим вони висували таку безліч дійсно необхідних для успішного застосування порівняльного методу попередніх умов, що це вимагало як спеціалізації дослідника, так і специфічної спрямованості самого дослідження. Більш того, Р. Давид справедливо підкреслює самостійність і незалежність основних правових систем сучасності, до вивчення яких слід підходити під їх власним кутом зору. Це в принципі правильна постановка питання, але чи можна її реалізувати шляхом використання одного приватного методу? Скоріше це завдання цілої науки, як справедливо вважають прихильники іншої позиції: М. Ансель, Л.-Ж. Константінеску, М. Рейнстайн, Дж. Меррімен, Дж. Холл, Р. Родьер, К. Цвайгерт. Порівняльне право, на думку американського компаративіста Дж. Холла, від простого зазначення на норму іноземного кодексу або іноземне судове рішення доходить до розгорнутих синтезованих конструкцій; він переконаний, що порівняльне право є громадською наукою в істинному розумінні цього слова.
Вельми симптоматична характеристика порівняльного правознавства 60-х років, дана пуерторіканським юристом Я. Майда, який, на наш погляд, виявив і чітко визначив реальний парадокс юридичної компаративістики. Він вважає, що серед негативних аспектів порівняльного правознавства найбільш важливі наступні:
1) широке використання неточних і просто помилкових концепцій;
2) віра у філософські доктрини, які марні для практи чеських цілей на емпірико-науковому рівні; 3) захоплення досліджень-
нями, які не є Компаративістські у власному плані; 4) у зв'язку з відсутністю емпірико-наукової методології наявність (за деякими винятками) у порівняльного права описової позиції, надмірно догматичної і переважно історичної орієнтації. Ця характеристика багато в чому справедлива. За визнанням деяких вчених-юристів, розглянута область правознавства перетворилася на «вичерпану наукову традицію», виснажилася в нескінченних «мікросравненіях».
Особливо показово в цьому відношенні стан порівняльного правознавства в англосаксонських країнах, де компаративісти не виявляють великого інтересу до теорії порівняльного правознавства. Іноді відмова від обговорення проблем методології зводиться в принцип.
Однак певна методологічна бідність теорії юридичної компаративістики не виключає певної модернізації методологічного арсеналу порівняльного правознавства. Це проявляється в поступовій відмові від повного протиставлення «нормативного» порівняння і «функціонального», супроводжуваному посиленням уваги до соціологічних аспектів порівняльно-правових досліджень-ний.
На початку 70-х років питання про застосування конкретно-соціологічних методів у порівняльному праві привернув велику увагу компаративістів світу. Наголошувалося на необхідності впровадження методів і даних соціології права в порівняльно-правові дослідження. Однак і в цьому питанні можна зустрітися з великою різноманітністю думок. Так, одні автори наполягають на зближенні порівняльного права з соціологією права, пов'язуючи з ним успішний розвиток цієї науки (М. Рейнстайн, У. Дробніг, Д. Мартіні). Соціологічна орієнтація порівняльного права дозволить, на їхню думку, вийти за рамки чисто «догматичного порівняльного законодавства» і залучити до сфери порівняльних досліджень, поряд з нормами, і інші аспекти права (правозастосування). Інші автори, навпаки, скептично ставляться до юридико-соціологічної орієнтації порівняльного права (М. Ансель, Р. Давид).
Таким чином, порівняльне правознавство до останньої чверті XX в. стало широкої, розгалуженої, далеко не єдиною областю правових досліджень, що ведуться в самих різних частинах нашої планети. Сучасне порівняльне правознавство - одне із значних і найбільш складних явищ правової думки світу.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 6. Порівняльне правознавство в другій половині XX в. "
  1. 2. Виникнення порівняльного правознавства
    порівняльного правознавства універсальне значення в перетворенні права різних держав і народів, так і спади, коли в ньому бачили лише одне з допоміжних техніко-юридичних засобів при вивченні права, що призводило до невиправданого применшення його ролі. Виникають закономірні питання: з якого моменту бере свій початок порівняльне правознавство? чи можна вважати порівняльним
  2. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
    порівняльний аналіз) / / Цивільне законодавство / під ред. А.Г. Діденко. Алмати, 2006. Вип. 24. С. 20-83. * (236) Див: Цивільне право. У 4 т. / під ред. Е.А. Суханова. М., 2004. Т. 1. С. 272 ??(автор глави - Е.А. Суханов). * (237) Див: Кураєв В.М. Правове становище господарських товариств: авто-реф. дис. ... канд. юрид. наук. СПб., 1997. С. 7-8, 22. * (238) Є думка, що аж до
  3. 8. Відповідальність за невиконання зобов'язань по подачі перевізних засобів і пред'явлення вантажів
    порівняно низький розмір штрафу, встановленого за невиконання плану перевезень на внутренневодном та автомобільному транспорті. При перевезеннях на великі відстані такий штраф ще виконає свою роль, при перевезеннях ж на невеликі відстані, враховуючи досить низьку провізну плату, ці штрафи досить незначні. Тому було доцільно розмір штрафу за неподання перевізних засобів на
  4. 1.1. Історичні аспекти уніфікації права міжнародних комерційних контрактів
    порівняльного правознавства. М., 1991; Шебанова Н.І. Проблема кодифікації з міжнародного приватного права в країнах Латинської Америки / / Проблеми вдосконалення міжнародного приватного права. М.: Наука, 1988. С. 113 - 129; Шестакова М.П. Про порядок заліку поставляються товарів / / Матеріали Секції права ТПП СРСР. Вип. 35. М., 1984. С. 7 - 14; Вона ж. Практика вирішення спорів за якістю
  5. Передмова
    порівняльним дослідженням провести їх класифікацію. Що стосується природи і кінцевої мети порівняльного правознавства, класифікації національних правових систем, то тут існують різні підходи і школи. В даний час порівняльне правознавство утвердилося як окрема самостійна наукова і навчальна дисципліна. В системі юридичних наук і юридичної освіти воно займає
  6. 1. Історико-філософський напрямок порівняльного правознавства в Німеччині
    порівняльного правознавства не може бути зрозуміле без розгляду його більш ніж річну історію. Розглядаючи поняття, предмет, мета і функції юридичної компаративістики, можна отримати науково обгрунтовані висновки лише в тому випадку, якщо будуть прийматися до уваги історичний шлях, пройдений порівняльним правознавством, виникнення і основні етапи його розвитку, і навпаки, саме
  7.  2. Французька школа порівняльного законодавства
      порівняльного правознавства перебував у Німеччині, то в другій половині він перемістився до Франції. Порівняльне вивчення різних правових систем велося тут насамперед у практико-прикладних цілях, для вдосконалення національного законодавства, чим і обумовлено переважання терміну «порівняльне законодавство», який підкреслював прикладний характер науки. Істотну роль
  8.  4. Порівняльне правознавство в Англії та США
      порівняльного права в Англії з двома основними подіями: з дослідженням Ч. Дарвіна про походження видів і з порівняльними дослідженнями в області анатомії, філософії і релігії; з розширенням Британської імперії. У 1861 р. вийшла книга «Стародавнє право», і її автор сер Г. Мен був призначений завідувачем кафедрою порівняльної юриспруденції Оксфордського університету. Майже в той же час в США
  9.  5. Порівняльне правознавство в першій половині XX в.
      порівняльного правознавства, в 1900 р. в Парижі відбувся I Міжнародний конгрес порівняльного права. Така подія мала в історії порівняльного права особливе значення, по-перше, тому, що саме на цьому конгресі були поставлені багато фундаментальні проблеми даної галузі знання, і, по-друге, тому, що конгрес дозволив надати дискусії про порівняльний праві деякі загальні
  10.  1. Наукова функція порівняльного правознавства
      порівняльне правознавство, теорія права (теорія позитивного права), психологія права, юридична техніка тощо Така складна структурованість загальної теорії права зумовлюється складністю самого права. Тому право має досліджуватися не в одному окремо взятому аспекті, а в різних аспектах, на різних рівнях. Багатоаспектний підхід до дослідження права дозволяє монистически