Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Е.А.Суханов. Цивільне право: У 4 т. Том 1: Загальна частина, 2008 - перейти до змісту підручника

2. Основні теорії сутності юридичної особи

Широка участь різних юридичних осіб у цивільно-правових відносинах вимагає спеціального наукового обгрунтування категорії юридичної особи, який розкриває її сутність, зміст і можливості застосування. Поясненням даної цивилистической конструкції присвячені різні теорії, багато з яких вже досить давно відомі у цивільно-правовій науці.
Першу за часом появи групу таких теорій становлять погляди, згідно з якими юридична особа є породження правопорядку, тобто деяка юридична фікція, штучна конструкція, придумана законодавцем. Вони отримали назву теорії фікції (або фікціонних теорій). Родоначальником цього підходу прийнято вважати одного з римських пап, Інокентія IV, який зробив великий внесок у розвиток середньовічної юриспруденції. У 1245 р. на запитання про можливість відлучення корпорації від церкви він заявив, що корпорація не має душі, а існує лише в уяві людей, будучи "persona ficta", або "corpus mysticum", тобто фіктивним, не існуючим в реальності особою (1).
---
(1) Див: Венедиктов А.В. Державна соціалістична власність. М.-Л., 1948. С. 675; Суворов Н.С. Про юридичних особах за римським правом. С. 64 - 65.
Теорія фікції отримала найбільший розвиток у німецькій цивілістичній літературі XIX століття. Найбільш помітними її представниками є найбільші німецькі цивілісти того часу Фрідріх Карл фон Савіньї (який вважався безперечним лідером усього європейського правознавства до середини XIX століття) і Бернгард Віндшайд (один з головних творців Німецького цивільного уложення). Вони вважали юридична особа штучним суб'єктом, створеним законом лише для умовної прив'язки до нього суб'єктивних прав і обов'язків, які насправді або належать його учасникам - конкретним фізичним особам, або залишаються "безсуб'єктного" (1). В якості фіктивного освіти розглядав юридичну особу і Г.Ф. Шершеневич, який, однак, вважав юридичні фікції не уявними поняттями, а науковими прийомами пізнання, а юридична особа - "штучним суб'єктом" обігу, створеним для досягнення певної мети (2). Аналогічних по суті поглядів дотримувалися Д.І. Мейер і А.М. Гуляєв (3). Теорія фікції (legal fiction) набула широкого поширення і в англо-американському праві. Тут юридична особа (корпорація) також розглядалося як "штучне утворення, невидиме, невідчутне і існуюче лише з точки зору закону", як було зазначено одним з голів Верховного суду США Д. Маршаллом в рішенні по конкретному спору ще на початку XIX в. (4).
---
(1) Див: Savigny FCv System des heutigen romischen Rechts. Bd. II. Berlin, 1840; Windscheid B. Lehrbuch des Pandektenrechts. Bd. I. 8. Aufl. Frankfurt, 1900.
(2) Див: Шершеневич Г.Ф. Підручник російського громадянського права (з видання 1907 р.). С. 89 - 91.
(3) Див: Мейер Д.І. Російське громадянське право. СПб., 1902. С. 84 - 87; Гуляєв А.М. Російське громадянське право. СПб., 1913. С. 74 - 75.
(4) Див: Цивільне та торгове право капіталістичних держав: Підручник / За ред. Е.А. Васильєва. 3-е изд-е. М., 1993. С. 78.
У розвиток цих поглядів була висунута теорія цільового майна, автором якої був Алоїс Брінц (1). Він доводив, що права і обов'язки можуть як належати конкретній людині (суб'єкту), так і служити лише певної мети (об'єкту). У цьому другому випадку суб'єкт права взагалі не потрібно, тому що його роль виконує відокремлений з цією метою майно (в тому числі відповідає за борги, зроблені для досягнення відповідної мети). За традицією воно наділяється властивостями суб'єкта права, хоча насправді в цьому немає необхідності, а тому не потрібно і саме поняття юридичної особи. У французькій літературі вельми близькі по суті погляди висловлювалися М. Планіолем (2). Останній вважав, що юридична особа - це колективне майно, яке в якості суб'єкта права є юридичною фікцією, створеної для спрощення його використання.
---
(1) Див: Brinz A. Lehrbuch der Pandekten. Bd. 1. Erlangen & Leipzig, 1857.
(2) Див: Planiol M. Traite elementaire de droit civil. T. 1. Paris, 1925.
Такий підхід пояснював необхідність визнання юридичної особи державою як суб'єкта права, а також цільовий (спеціальний) характер його правоздатності. Але разом з тим він допускав існування безсуб'єктні правовідносин (прав і обов'язків) і виключав наявність у такого суб'єкта власної волі та інтересів, а це, в свою чергу, ускладнювало пояснення самостійного характеру його дій і відповідальності за них.
Іншим варіантом розвитку теорії фікція стала теорія інтересу, висунута найбільшим німецьким вченим-юристом Рудольфом фон Ієрінга (1). Він вважав, що права і обов'язки юридичної особи в дійсності належать тим реальним фізичним особам, які фактично використовують спільне майно і отримують від нього вигоди (дестинаторам). Їх спільний інтерес і уособлює юридична особа. З його точки зору, воно являє собою якийсь єдиний центр для прав дестинаторам, штучно створений за допомогою юридичної техніки для спрощення ситуації - в якості особливої ??форми володіння майном багатьма фізичними особами для деяких загальних цілей. У російській дореволюційній літературі цю теорію по суті підтримували і розвивали Ю.С. Гамбаров і Н.М. Коркунов (2).
---
(1) Див: Ihering Rv Geist des romischen Rechts auf den verschiedenen Stufen seiner Entwicklung. Bd. III. Leipzig, 1865.
(2) Див: Гамбаров Ю.С. Курс цивільного права. Т. 1. Загальна частина. СПб., 1911. С. 450 - 452; Коркунов Н.М. Лекції з загальної теорії права. СПб., 1914. С. 148.
Теорія фікції зробила значний вплив на законодавче розвиток. Не випадково, наприклад, в Німецькому цивільному укладенні і в Цивільному кодексі Італії термін "юридична особа" використовується тільки в заголовках окремих розділів, без розкриття його змісту; в Цивільному кодексі Франції (Code civil) до 1978 р. дане поняття взагалі відсутнє, а в цивільних кодексах ряду латиноамериканських країн юридична особа прямо названо фіктивним освітою (наприклад, у ст. 545 ГК Чилі і в ст. 583 ГК Еквадору).
З розвитком різних видів юридичних осіб на противагу фікціонним теоріям стали висуватися теорії, що визнають реальність юридичної особи як суб'єкта права (реалістичні теорії юридичної особи). У німецькій цивілістиці практично одночасно з панували тоді поглядами Савіньї, Віндшайда і Бринцев з'явилися теорії, що розглядали юридичну особу як особливий соціальний організм, "духовну реальність" або "людський союз" зі своєю власною волею, не зведеної до сукупності воль складових його окремих фізичних осіб ( Георг фон Беселер, Отто фон Гірке) (1). Органічна теорія Гірке, що розглядав юридичну особу як особливий "тілесно-духовний організм" ("союзну особистість"), знайшла прихильників у французькій цивілістиці (Р. Саллейль, П. Мішу та ін) (2). Зазначалося, що реальність існування таких громадських організмів, як юридичні особи, передбачає їх визнання законом, але зовсім не штучне створення (3). У російській дореволюційній цивілістиці реальність юридичної особи відстоювали Н.Л. Дювернуа і І.А. Покровський, який назвав його "живий клітинкою соціального організму" (4). Перевагою цього підходу стала можливість пояснення наявності власної волі та інтересів юридичної особи, а тим самим самостійності його виступу в якості суб'єкта цивільного обороту, хоча прирівнювання юридичної особи до фізичного теж визнавалося штучним. Теорія природного особи (natural entity) на початку XX століття поширилася і в американському праві (5).
---
(1) Див: Beseler Gv Volksrecht und Juristenrecht. 1843; Gierke O.v. Deutsches Privatrecht. Bd. 1. Berlin, 1905; ders. Das Wesen der menschlichen Verbande. Berlin, 1902.
(2) Див: Salleiles R. De la personnalite juridique. Histoire et theories. Paris, 1910; Michoud P. La theorie de la personalite morale et son application au droit francais. Paris, 1909.
(3) Детальніше про теоріях фікції і реальності юридичної особи див. також: Суворов Н.С. Указ. соч. С. 67 і сл.; Братусь С.Н. Суб'єкти цивільного права. С. 164 - 179; Венедиктов А.В. Указ. соч. С. 675 - 681; Козлова Н.В. Поняття і сутність юридичної особи. Нарис історії та теорії: Навчальний посібник. М., 2003. С. 107 і сл.
(4) Див: Дювернуа Н.Л. Читання з російської цивільному праву. Т. 1. Вип. 2. СПб., 1898. С. 262 - 272; Покровський І.А. Указ. соч. С. 139.
(5) Див: Сиродоева О.Н. Акціонерне право США та Росії (порівняльний аналіз). М., 1996. С. 23 - 24.
У цивілістичній науці радянського періоду також було висунуто ряд теорій, що пояснюють сутність категорії юридичної особи, перш за все стосовно панували в обороті того часу державним організаціям (підприємствам і установам). Тут відкидалася теорія юридичної особи як відокремленого, персоніфікованого майна (бо державне майно навіть при створенні на його базі юридичної особи залишалося власністю держави і в цьому сенсі справді не відособлялося від майна засновника). Юридична особа розглядалося як "соціальної реальності" (а не фікції), наділеною певним майном для досягнення суспільно корисних цілей або для вирішення соціально-економічних завдань держави і суспільства (теорія соціальної реальності Д.М. Генкина) (1).
---
(1) Див: Генкін Д.М. Юридичні особи в радянському цивільному праві / / Проблеми соціалістичного права. 1939. N 1. С. 91 і слід.; Генкін Д.М. Значення застосування юридичної особи у внутрішньому і зовнішньому товарообігу СРСР / / Збірник наукових праць Інституту народного господарства. Вип. IX. М., 1955. С. 17 і слід.
Іноді прямо стверджувалося, що за державною юридичною особою завжди стоїть сама держава, або "всенародний колектив", що є дійсним власником його майна (теорія держави С.І. Аскназія) (1). Небезпека такого трактування, що не дозволяла ясно розмежовувати майно та відповідальність держави та створених ним юридичних осіб, найбільшою мірою проявилася у зовнішньоекономічному обороті (створюючи, наприклад, можливість звернення стягнення за боргами державних зовнішньоторговельних організацій на майно держави). У внутрішньому ж обороті вона служила обгрунтуванням тези про відсутність у державного юридичної особи яких-небудь інтересів, відмінних від інтересів держави.
---
(1) Див: Аскназій С.І. Про підстави правових відносин між державними соціалістичними організаціями / / Уч. зап. Ленінградського юрид. ін-ту. Вип. IV. Л., 1947. С. 5.
Панівною теорією в радянській цивілістичній доктрині стала теорія колективу, обгрунтована в роботах А.В. Венедиктова і С.Н. Братуся (1). Відповідно до цієї теорії юридична особа є реально існуючим соціальним утворенням, що має "людський субстрат" (сутність) у вигляді колективу його працівників, за яким стоїть всенародний колектив трудящих, організований в державу. Інші вчені підкреслювали також роль адміністрації (директора, керівника) державної юридичної особи (теорія директора Ю.К. Толстого, певною мірою розвивалася В.П. Грибанова) (2). Згідно з цими поглядами, оскільки воля керівника визнається волею самої юридичної особи і саме через нього юридична особа набуває права та обов'язки, керівник і являє собою сутність ("людський субстрат") юридичної особи. Теорія колективу отримала й певне законодавче визнання - на її основі були сформульовані норми про поняття юридичної особи та правах державних організацій у радянському цивільному законодавстві 1961 - 1964 рр..
---
(1) Див: Венедиктов А.В. Указ. соч. С. 657 - 672; Братусь С.Н. Юридичні особи в радянському цивільному праві. М., 1947; Братусь С.Н. Суб'єкти цивільного права. М., 1950.
(2) Див: Толстой Ю.К. Зміст і цивільно-правовий захист права власності в СРСР. Л., 1955; Грибанов В.П. Юридичні особи. М., 1961. С. 46 - 52.
При переході до ринкової організації господарства теорія колективу, відповідала потребам одержавленої економіки, виявила ряд притаманних їй серйозних недоліків. Насамперед стало очевидним, що працівники державних підприємств і установ, раніше розглядалися в якості їх "людського субстрату", насправді не є не тільки їх засновниками або учасниками, але навіть і частиною "загальнонародного колективу - власника". Втім, на противагу цій теорії окремі вчені і раніше переконливо доводили відсутність необхідності обгрунтування або пошуку людського або іншого особливого субстрату (сутності) юридичної особи, бо носієм його прав є юридична особа як (1).
---
(1) Див: Рахмилович В.А. Про так званий субстраті юридичної особи / / Проблеми вдосконалення радянського законодавства. Праці ВНИИСЗ. Вип. 29. М., 1984. С. 116 - 118.
  Трактування суті юридичної особи лише як певним чином організованого колективу призвела до нехтування майнової стороною справи, бо першорядну увагу в ній приділялася формуванню та діяльності цього колективу, а не наявності певного відокремленого майна, на яке можна було б звернути стягнення за боргами юридичної особи. В результаті цього, наприклад, дозвіл громадянам займатися підприємницькою діяльністю шляхом створення виробничих кооперативів, що послідувало в кінці 80-х рр.., Відповідно до закону передбачало обов'язкову наявність "людського субстрату" (не менше трьох членів), але не вимагало відокремлення якого-небудь майна при початку його діяльності. У такій ситуації засновники кооперативу могли не вкладати в нього ні копійки власних коштів (наприклад, орендуючи державне майно, беручи позику в банку і т.п.), виключаючи для себе які-небудь майнові витрати, а створене ними юридична особа нерідко являло собою " пустушку ", яка не має ніякого власного майна (і тому небезпечну для контрагентів).
  Ця теорія не дає також задовільного пояснення існування "компаній однієї особи" - господарських товариств, що мають єдиного засновника або учасника (з відсутнім в силу даної обставини "людським субстратом" - колективом). Тим часом такі компанії отримали значний розвиток в сучасній ринковій економіці, де їх створюють не тільки дрібні та середні підприємці (які прагнуть зменшити ризик майнової відповідальності) (1), а й державні (публічно-правові) освіти (з метою збереження повного контролю за використанням переданого їм майна). Оголошення їх просто юридичною фікцією навряд чи можна вважати досить пояснює їх статус, а спроби збереження колишніх трактувань сутності юридичної особи на базі теорій, що пояснювали статус державних підприємств в плановій економіці, тепер викликають справедливі докори методологічного характеру (2).
  ---
  (1) Так, у Німеччині компанії однієї особи становлять до 45% всіх товариств з обмеженою відповідальністю, а разом з сімейними товариствами (контрольованими зазвичай подружжям) і товариствами, фактично контрольованими однією особою, складають більше 80% всіх таких товариств (причому загальне число товариств з обмеженою відповідальністю досягає в Німеччині 450 тис., а у Франції і Японії - близько 1 млн., а їх сукупний капітал значно перевищує сукупний капітал акціонерних товариств) (Altmeppen H., Roth GH Gesetz betreffend die Gesellschaften mit beschrankter Haftung (GmbHG). Kommentar. S. 3 - 4).
  (2) Саме тому зазнали критики О.С. Іоффе (Іоффе О.С. Ідеологія права / / Цивільне законодавство. Статті. Коментарі. Практика. Вип. 18. Алмати, 2003. С. 16) сучасні спроби Ю.К. Толстого відстояти теорію директора (Толстой Ю.К. До розробки теорії юридичної особи на сучасному етапі. С. 94 і сл.).
  Висувалися й інші концепції, по-іншому розкривали сутність юридичної особи. О.А. Красавчиков розглядав юридичну особу як певну систему соціальних зв'язків (1), а Б.І. Пугинський - як якесь правове засіб, за допомогою якого конкретна організація допускається до участі в цивільному обороті (2). Дійсно, будучи організацією, створеною для самостійного господарювання з певним майном, юридична особа є цілком реальним освітою, що не зводиться ні до своїх учасників (або до засновників, в тому числі до єдиному), ні тим більше до працівників (трудовому колективу), які в цій якості не мають жодних прав на його майно і ні за яких умов не відповідають за його боргами. Однак головною якістю юридичної особи залишається його майнова відособленість, що чітко проявилося при здійсненому в нашій країні перехід від планового до ринкового господарства.
  ---
  (1) Див: Красавчиков О.А. Сутність юридичної особи / / Радянська держава і право. 1976. N 1.
  (2) Див: Пугинський Б.І. Цивільно-правові засоби в господарських відносинах. М., 1984. С. 161 - 165.
  У сучасній зарубіжній правовій літературі теоріям юридичної особи зазвичай не приділяється великої уваги. Характерним навіть для німецького правознавства, раніше висунули переважна більшість теорій юридичної особи, тепер є вказівка ??на те, що юридична особа слід розглядати в якості узагальнюючого юридико-технічного поняття, службовця для визнання "осіб або речей" (предметів) правоздатними організаціями, а сутність цього поняття пояснюється численними теоріями, які "не мають практичного значення і не мають велику пізнавальної цінністю" (1). Такий підхід значною мірою притаманний як континентального, так і сучасному англо-американському праву (2).
  ---
  (1) Jauernig O. Burgerliches Gesetzbuch mit Gesetz zur Regelung des Rechts der Allgemeinen Geschaftsbedingungen. Munchen, 1991. S. 4; Medicus D. Allgemeiner Teil des BGB. Ein Lehrbuch. Heidelberg, 1988. S. 405.
  (2) Див: Munchener Kommentar zum Burgerlichen Gesetzbuch. Bd. 1. Allgemeiner Teil. Munchen, 1993. S. 285 - 288 (тут прямо вказується на панівне думка, згідно з яким конструкція юридичної особи має "юридико-технічний характер", що дозволяє оформляти "технічне відокремлення майна та обмеження відповідальності"); Henn H. Handbook of the law of corporations and other business enterprises. 1983. P. 149 - 152; Blacks law dictionary. 1990. P. 113, 340, 893 - 894. 
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "2. Основні теорії сутності юридичної особи"
  1.  § 1. Види відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування
      основним суб'єктом прав місцевого самоврядування. Тому насамперед необхідно встановлення ефективних видів відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед населенням. Види відповідальності органів місцевого самоврядування, депутатів, членів виборних органів і посадових осіб місцевого самоврядування, підстави настання цієї відповідальності і порядок вирішення
  2.  § 1. Поняття комерційного права
      основної діяльності, можуть здійснювати підприємницьку діяльність лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, заради яких вони створені (п. 3 ст. 50 ЦК). Це пояснюється тим, що установа створюється власником для заданої мети (соціально-культурної, управлінської і т. д.), яка не приносить прибутку. Визначаючи мету діяльності установи та фінансуючи його, власник
  3.  § 2. Суб'єкти і об'єкти інноваційної діяльності
      основні принципи розвитку інноваційної діяльності в сфері науки і наукового обслуговування, стверджують форми державної звітності, засновують і реєструють організації, що реалізують інноваційні проекти і т.п. Наступною різновидом осіб, які забезпечують інноваційну діяльність, є спеціалізовані органи та організації, що створюються для цілей сприяння розвитку підприємств в
  4.  § 1. Поняття і принципи місцевого самоврядування. Моделі взаємовідносин державної влади та місцевого самоврядування
      основних прав, що дозволяють територіальним співтовариству громадян мати, користуватися і розпоряджатися муніципальної власністю, що створюють передумови до єднання суспільства, людини і держави, зміцненню Федерації як цілого, службовця формою вирішення національних питань ". --- --- Постатейний коментар до Конституції Російської Федерації / За заг. ред. В.Д.
  5.  § 3. Теоретичні основи побудови моделі взаємовідносин державної влади та місцевого самоврядування
      основні теорії місцевого самоврядування, передумови розробки яких були закладені в роботах Ж.-г. Туре (1790 - доповідь щодо законопроекту про реформу місцевого самоврядування), а також у нормах французьких конституцій XVIII в. і Конституції Бельгії 1831 Головна мета всіх теорій самоврядування - визначити співвідношення індивіда і держави, місцевої та центральної влади. Два основних погляду
  6.  § 2. Регулювання компетенції органів місцевого самоврядування
      основними, базовими на територіях, де здійснюється місцеве самоврядування. І особливо важливо підкреслити той факт, що для муніципальної-правових відносин характерні ознаки державно-правових відносин. --- Фадєєв В.І. Муніципальне право Росії. М., 1994. С. 87. Костюков О.М., Кописова С.Г. Муніципальної-правові відносини. Омськ, 2001. С. 16 - 17.
  7.  § 2. Фінансові ресурси муніципальних утворень
      основних галузей права. Так, інститут фінансової основи місцевого самоврядування є похідним від правових інститутів, що регулюють фінансову систему держави, що існують у рамках фінансового права. Виділення інституту фінансової основи місцевого самоврядування (виходячи з розмежування суспільних відносин у Конституції Російської Федерації) слід проводити за рівнем регулювання
  8.  ВИСНОВОК
      основному через механізм правового регулювання. У свою чергу місцеве самоврядування, будучи відносно самостійним інститутом суспільства, в рамках оптимальної моделі взаємовідносин повинно впливати на державу та її структури при взаємодії з ними. Це вплив проявляється в обов'язковості розгляду органами державної влади та державними посадовими особами
  9.  СПИСОК
      основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації "(в редакції Федеральних законів від 27 вересня 2002 р. N 119-ФЗ, від 24 грудня 2002 р. N 176-ФЗ, від 23 червня 2003 р. N 83 - ФЗ, від 4 липня 2003 р. N 97-ФЗ, від 4 липня 2003 р. N 102-ФЗ, від 23 грудня 2003 р. N 186-ФЗ, від 7 червня 2004 р. N 46-ФЗ, від 12 серпня 2004 р. N 99-ФЗ, від 22 серпня 2004 р. N
  10.  § 2. Предмет цивільного права
      основні причини: а) законодавець, окреслюючи предмет цивільного права, не говорив і не говорить про ці відносини прямо, б) в літературі їх самостійність визнавалася і визнається не всіма авторами * (22). Незважаючи на те що в ст. 2 ГК і справді немає прямих згадок на організаційні відносини, не варто забувати про особливості редакції правила абз. 1 п. 1 ст. 2 ГК, яка: а)