| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. Класифікація юридичних осіб |
||
|
Так, в централізовано керованої одержавленої економіці статусом юридичної особи наділяється виробниче підприємство як таке, як виробничо-технічний комплекс (1). При цьому воно одночасно є власністю держави-засновника, не будучи по-справжньому майново відокремленим, і залишається під його повним контролем. Держава ж зі свого боку не тільки не відповідає своїм майном за його боргами, а й забороняє іншим кредиторам звертати стягнення на його "основні фонди" (тобто на найбільш цінне майно) як на об'єкти своєї власності. Очевидно, що такий своєрідний суб'єкт обороту не може стати нормальним партнером для звичайного (приватного) власника, а у правовідносини з іншими такими ж суб'єктами (невласника) вступає в основному відповідно до вказівки адміністративно-планових актів, тобто за вказівками власника, що істотно спотворює і сам нормальний обіг. --- (1) Не випадково професор МГУ А.В. Карассо, одним з перших ще в радянській літературі розробив погляд на підприємство як на об'єкт права державної власності - складний майновий комплекс (Карассо А.В. Право державної соціалістичної власності. М., 1954. С. 69), зазнав різкої критики з боку відомого ленінградського цивилиста проф. В.К. Райхера, який вказав, що підприємство не можна зводити до майна, бо "в цю частину продуктивних сил входять люди - працівники підприємства" (Райхер В.К. Рец. На кн. А.В. Карассо "Право державної соціалістичної власності" / / Радянська держава і право. 1955. N 1. С. 122). Мимоволі на пам'ять приходять сумнозвісні сталінські слова про те, що "люди - це головний капітал". На жаль, на таких посилках досі будуються міркування деяких юристів про необхідність збереження правосуб'єктності підприємства (докладніше про це див: Суханов Е.А. Про поняття юридичної особи та підприємства / / Законодавство Росії в XXI столітті. За матеріалами науково-практичної конференції . Москва, 17 жовтня 2000 М., 2002. С. 173 - 182). Не випадково наші державні підприємства понад 30 років (з кінця 20-х до середини 60-х років минулого століття) працювали, взагалі не маючи формально визнаних прав юридичної особи та будь-яких прав на закріплене за ними майно держави, оскільки цього по суті й не було потрібно умовами господарювання того часу. Адже вони були не товаровиробниками, об'єктивно потребує участі в майновому обороті і тим самим - у самостійній правосуб'єктності, а суто виробничо-технічними утвореннями, що мали мету виробництво будь-якої продукції, заздалегідь запланований збут якої становив вже не їхнє завдання. Ясно, що збереження такого суб'єкта права ні в якій мірі не відповідає ринковій організації господарства. На відміну від цього в ринковій економіці юридичними особами стають насамперед організації комерційного, а не суто виробничого характеру - різні торгові (комерційні, господарські) товариства і товариства. Перебувають у їх власності підприємства (виробничо-технічні, майнові комплекси) розглядаються як об'єкт, а не суб'єкт права. Існуюча в російському правопорядок система юридичних осіб обумовлена перехідним (від централізовано керованого до ринково-організованому) характером сучасної вітчизняної економіки. У її складі зберігаються тому що переважали в плановому господарстві унітарні (державні і муніципальні) виробничі підприємства, а також деякі інші (некомерційні) організації-несобственники (установи), визнання яких юридичними особами не властиво традиційному ринкового обороту. Поряд з ними розвиваються, займаючи панівне місце, звичайні для ринкової економіки суб'єкти - акціонерні та інші господарські товариства і товариства. Названі обставини зумовлюють і деякі особливі критерії класифікації юридичних осіб в російському цивільному праві, наприклад їх поділ на власників і невласника (володарів особливих обмежених речових прав) закріпленого за ними майна. Класифікація юридичних осіб має важливе цивільно-правове значення. По-перше, вона дає вичерпне уявлення про всі їх різновидах. Будучи закріпленої законом, вона виключає появу правосуб'єктності організацій, що не входять в який-небудь підрозділ даній класифікації, і тим самим перешкоджає появі серед учасників обороту незрозумілих, сумнівних утворень (типу різного роду фірм, корпорацій, центрів тощо). Тому в інтересах усіх учасників обороту закон встановлює вичерпний, закритий перелік ("numerus clausus") видів юридичних осіб, які можуть створюватися лише в прямо передбачених ним формах. По-друге, така класифікація робить можливим чітке визначення правового статусу тієї чи іншої організації і виключає змішання різних за юридичною природою організаційно-правових форм господарської діяльності. Так, малі підприємства, подібно середнім і великим, насправді можуть існувати не тільки у формі унітарних підприємств, а й у вигляді господарських товариств, товариств і виробничих кооперативів, а спільні підприємства (з іноземною участю) - лише у формі господарських товариств або товариств. Самі ж малі та спільні підприємства обгрунтовано не визнаються законом самостійними різновидами юридичних осіб. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 3. Класифікація юридичних осіб " |
||
|
||