| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4. Види юридичних осіб |
||
|
--- (1) Родоначальником цього основоположного поділу юридичних осіб також вважається папа Інокентій IV, фактично встановив і відмінність між об'єднаннями осіб та об'єднаннями майн (капіталів) (Суворов Н.С. Указ. соч. С. 65). До числа корпоративних (членських) організацій у нас можуть бути віднесені господарські товариства, суспільства, кооперативи та асоціації (спілки) юридичних осіб, а також більшість некомерційних організацій (громадські та релігійні об'єднання, некомерційні партнерства і т . п.). До установам могли б бути віднесені не тільки фонди і автономні некомерційні організації, а й унітарні підприємства. Проте в російському цивільному праві поняття "установа" має своє, особливе значення, відмінне від традиційного. Під ним розуміється некомерційна організація, повністю або частково фінансується засновником-власником і володіє обмеженим речовим правом на своє майно (п. 1 ст. 120, п. 1 ст. 296, ст. 298 ЦК). Тому в вітчизняному правопорядку відсутній розподіл юридичних осіб на корпорації та установи. Важливою класифікацією юридичних осіб у зарубіжному праві також є їх поділ на юридичні особи приватного та публічного права. До останніх відносяться юридичні особи, створені на основі акта публічної влади (а не з волі засновників) і нерідко володіють певними владними повноваженнями (зокрема, публічно-правові освіти і державні органи). Однак у майнових (цивільних) правовідносинах юридичні особи публічного права прирівнюються законом до юридичних осіб приватного права, перш за все з точки зору самостійної майнової відповідальності за боргами і можливостей банкрутства (§ 89 Німецького цивільного уложення). У російському правопорядок відповідні організації виступають або як державні чи муніципальні установи, або як публічно-правові утворення - самостійний вид суб'єктів цивільного права (1). --- (1) Детальніше див гол. 10 цього томи підручника. У чинному російському цивільному законодавстві всі юридичні особи залежно від характеру діяльності поділяються насамперед на комерційні та некомерційні організації. До комерційних відносяться організації, що мають в якості основної мети свій діяльності отримання прибутку (п. 1 ст. 50 ЦК). Отриманий прибуток вони надалі тим чи іншим способом розподіляють між своїми учасниками (засновниками). Це - господарські товариства і суспільства, виробничі кооперативи, державні та муніципальні унітарні підприємства. Ні в яких інших організаційно-правових формах, крім названих, комерційні організації створюватися не можуть (п. 2 ст. 50 ЦК). Таким чином, законодавець навмисно обмежив перелік постійних, професійних учасників обороту. Статус комерційної організації дає можливість вельми широкого участі в цивільному обороті (зокрема, на базі загальної, а не спеціальної правоздатності, яка надається всім таким організаціям, за винятком унітарних підприємств), але тягне і пред'явлення підвищених вимог до діяльності відповідної юридичної особи (наприклад, з точки зору умов майнової відповідальності). До некомерційних організацій належать споживчі кооперативи, громадські та релігійні організації (об'єднання), установи, фонди та інші прямо передбачені законом види юридичних осіб (наприклад, торгово-промислові палати та некомерційні партнерства). Цивільний кодекс не містить вичерпного переліку некомерційних організацій, але передбачає можливість їх появи тільки в формах, встановлених законом (п. 3 ст. 50 ЦК). Таким чином, залишається по суті непоколебленним замкнутий перелік видів юридичних осіб. Некомерційні організації створюються для виконання соціально-культурних і тому подібних завдань немайнового характеру, вирішення яких саме по собі не вимагає участі в цивільному обороті. Тому ряд з них, наприклад деякі громадські організації, строго кажучи, можуть працювати, не маючи прав юридичних осіб. Але і для тих з них, хто отримав статус юридичної особи, участь у майнових цивільних правовідносинах завжди є (і має бути) допоміжним по відношенню до їх основної діяльності. У зв'язку з цим їх підприємницька, тобто спрямована на отримання доходів діяльність, без якої в деяких випадках неможливе виконання їх основних завдань, підлягає жорстким обмеженням з тим, щоб вона не перетворилася на головну і не відтіснила на другий план виконання основних (некомерційних) завдань такої організації. Некомерційні організації мають право здійснювати підприємницьку діяльність (тобто отримувати прибуток), яка повинна, однак, відповідати двом умовам: служити досягненню поставлених перед організацією некомерційних цілей і відповідати цим цілям за своїм характером (наприклад, громадська організація має право здійснювати приносить прибуток видавничу діяльність, але не має права займатися торгово-посередницькою діяльністю). Крім того, отриманий прибуток некомерційна організація не може розподіляти між своїми учасниками (засновниками), а повинна направляти на досягнення встановлених для неї засновниками цілей (1). --- (1) Можливість отримувати прибуток в рамках некомерційної організації (з використанням податкових та інших пільг) виявляється досить привабливою для недобросовісних осіб. Цьому сприяла і публічна влада, ще кілька років тому дозволяла, наприклад, спортивним і релігійним організаціям імпорт і збут тютюнової та алкогольної продукції. Мали місце випадки отримання деякими установами, включаючи правоохоронні органи, нафтопродуктів для збуту і виплати за рахунок цих доходів зарплати своїм працівникам. Законодавчі норми не без лобістських зусиль не змогли повністю протистояти цьому, що викликало в юридичній літературі обгрунтовані закиди щодо нечіткості законодавчих меж між комерційними та некомерційними організаціями. Разом з тим повністю позбавити некомерційні організації права отримувати доходи для матеріального забезпечення своєї діяльності також не представляється можливим, а відмова від самого цього поділу юридичних осіб привів би до безмежного розвитку комерції під маскою некомерційних організацій. Залежно від прав засновників (учасників) юридичної особи на його майно закон розділяє всі юридичні особи на три групи. Першу групу складають юридичні особи - власники, щодо яких їх засновники (учасники) мають лише зобов'язальні права вимоги, що реалізуються за рахунок майна цих юридичних осіб. Вони, отже, втрачають право власності на передане ними юридичній особі майно, якщо, звичайно, останнє прямо не передається створюваної організації тільки у тимчасове користування. До таких юридичних осіб належать більшість комерційних організацій (за винятком унітарних підприємств - невласника), тобто товариства, товариства та виробничі кооперативи, а з числа некомерційних - споживчі кооперативи (п. 2 ст. 48 ЦК) і некомерційні партнерства. У другу групу включаються юридичні особи - несобственники, на майно яких засновники зберігають право власності (унітарні підприємства та установи відповідно до п. 2 ст. 48 ЦК). Існування таких юридичних осіб не властиво нормальному майновому обороту і, як зазначалося, є наслідком перехідного характеру вітчизняної економіки і заснованого на ньому правопорядку. До третьої групи належать юридичні особи - власники, щодо яких (їх майна) їх засновники (учасники) зберігають ні зобов'язальних, ні речових прав. Ця більшість некомерційних організацій - громадські та релігійні об'єднання, фонди, асоціації (спілки) та ін (за винятком споживчих кооперативів, установ і некомерційних партнерств). Різниця у статусі цих різновидів юридичних осіб проявляється, наприклад, при їх ліквідації або виході з них учасника (засновника). У першому випадку він має право вимагати передачі йому частини майна, належної на його частку, а при ліквідації - частини відповідного залишку (вихід з акціонерного товариства зазвичай здійснюється шляхом продажу або іншого відчуження належали акціонеру акцій). У другому випадку засновник-власник отримує весь залишок майна юридичної особи при його ліквідації або залишається власником при його реорганізації. У третьому випадку учасник (засновник) юридичної особи не отримує жодних прав на майно ні за вихід з організації, ні при її ліквідації. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 4. Види юридичних осіб " |
||
|
||