| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 207. Поняття усиновлення |
||
|
1. Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадків, передбачених статтею 282 цього Кодексу. 2. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. 1. Усиновлення є однією з найдавніших форм влаштування в сім'ю дітей, які в силу тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування. Забезпечення інтересів дітей в умовах сімейного життя законодавець вважає пріоритетним завданням усиновлення. Основною засадою усиновлення є найкраще забезпечення захисту інтересів дитини, і саме тому в якості пріоритетної форми сімейного виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлення закріплене у всіх існуючих правових системах сучасності. Усиновлення є складним соціально-правовим інститутом, котрий крім забезпечення інтересів дітей дозволяє відчути радість материнства й батьківства особам, які не мають власних дітей, і таким чином задовольняє особисті потреби та інтереси усиновлювачів. Як дитина потребує того, щоб про неї піклувалися, і це :ає їй відчуття надійності та міцності світу, так доросла людина відчуває потре-г;. піклуватися про іншу, бути опорою для слабкого, відчуваючи таким чином гласну силу та значущість. 2. З юридичної точки зору усиновленням визнається прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах сина чи дочки, що здійснюється на підставі рішення суду (ч. 1 ст. 207 СК). У випадку усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, воно здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України(ч. 1 ст. 282 СК). 3. У теорії сімейного права усиновлення розглядають як: а) інститут сімейного права, який являє собою сукупність правових норм, що регулюють особисті немайнові та майнові відносини, які виникають у зв'язку усиновленням; б) юридичний акт, що вчиняється судом і викликає виникнення правовідносин між усиновлювачем та усиновленим, і одночасно припиняє правовий зв'язок між дітьми, рідними батьками та їх родичами (хоча й за певними виключеннями); в) правовідношення, що виникає між усиновлювачем та усиновленою дитиною, яке виникає на підставі рішення суду, що набрало чинності; г) певну процедуру - сукупність дій майбутніх усиновлювачів та органу, управомоченого вчиняти відповідний акт, що породжує виникнення прав та обов'язків між усиновлювачем та усиновленою дитиною. 4. Правовідносини з усиновлення не слід ототожнювати з батьківськими правовідносинами. Згідно зі ст. 121 СК України, яка визначає загальні підстави виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини, названі права грунтуються на походженні дитини від матері, батька, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану у встановленому законом порядку. Тобто підставою виникнення прав та обов'язків батьків та дитини є лише кровна спорідненість. При усиновленні ж дитини кровної спорідненості немає (або вона не є обов'язковою). У будь-якому разі про походження усиновлюваного від усиновлювача мова не йде. І навіть у випадках усиновлення дитини її родичами наявність кровного походження не входить до складу юридичних фактів, що впливають на зміст правового зв'язку при усиновленні. Отже, за буквальним тлумаченням закону, усиновлення не визнається підставою виникнення батьківських правовідносин. Закон має на увазі аналогію змісту правових відносин між батьками та усиновлювачами. Різниця між названими правовими зв'язками полягає й у тому, що юридичним фактом, який породжує усиновлення, є дія. В основі усиновлення лежать дві обставини: волевиявлення усиновлювача і рішення суду. Для виникнення батьківських правовідносин подібної волі батьків не потрібно. Більш того, у деяких випадках, такі відносини можуть виникнути і всупереч волі батька (матері) дитини (наприклад, при встановленні батьківства у судовому порядку). Тобто підставою виникнення батьківських правовідносин є подія. Крім цього, на відміну від батьківських правовідносин, які виникають з моменту народження дитини, правовий зв'язок між дитиною та усиновлювачем виникає з моменту набрання чинності судовим рішенням про усиновлення. 5. Частина друга статті 207 СК проголошує, що усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Втім, слід зауважити, що цілі усиновлення, очевидно, дещо ширші, аніж лише виховання дитини в сім'ї. Інтереси об'єднання в сім'ю лежать поза межами виховних цілей, ґрунтуючись у природі людського співжиття. Усиновлення є однією з найдавніших підстав створення сім'ї як такої, визначення належності до конкретного родинного союзу не на підставі шлюбу чи походження, а за вільним волевиявленням. Усиновлення є можливістю для дитини жити в сім'ї, і саме у цьому полягає головний інтерес для дитини. Усе інше лише супроводжує даний інтерес або витікає з нього. 6. Дитячі інтереси (потреби) мають суттєві відмінності від інтересів дорослих членів сім'ї, оскільки дитина, будучи, безумовно, особистістю, все ж більш залежна від батьківської турботи через свою безпомічність. Як відзначається в юридичній літературі, інтереси дитини в сім'ї можна умовно розділити на дві групи: фізичне та психічне (тілесне) здоров'я і духовний розвиток. Перша група інтересів дитини полягає в області матеріально-майнової сфери сім'ї. Це забезпечення дитині відповідних рівню життя родини житлових умов, харчування, побутових зручностей, лікарської допомоги, одягу, іграшок, освіти і т.д. Друга група інтересів дитини полягає в області духовної сфери, оскільки дитина є не лише біологічним організмом, не лише особистістю певного психологічного складу із власними звичками, характером, а й жива душа. Становлення духовної сфери дитини відбувається в сім'ї, в якій склалися певні уяви про мораль, культуру й релігію, що формують конкретний стиль життя даної сім'ї. Тому інтереси дитини неможливо розглядати у відриві від інтересів сім'ї у цілому. Як відзначалося, усиновлення відбувається також в інтересах утворюваної сім'ї, хоча й головним чином для дитини. 7. Усиновлення дітей, які є громадянами України, іноземцями на території України провадиться відповідно до гл. 18 Сімейного кодексу України у випадках, коли вичерпані всі можливості щодо усиновлення, взяття під опіку (піклування) чи на виховання цих дітей в сім'ї громадян України та коли ці діти перебувають на обліку в урядовому органі державного управління з усиновлення та захисту прав дитини не менше одного року. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "Стаття 207. Поняття усиновлення" |
||
|
||