Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
М. І. Мельник, М. І. Хавронюк. Науково-практичний коментар кримінального кодексу України, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 209-1. Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом


1. Повторне умисне неподання інформації про фінансові операції або повторне умисне подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу,-
карається штрафом від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Незаконне розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, особою, якій ця інформація стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю,-
карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
(Кодекс доповнено статтею 209-1 згідно із Законом № 430-1V від 16.01.2003 р.)
1. Основним безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого ст. 209-1, є нормальне, врегульоване законодавством функціонування системи фінансового моніторингу в частині встановленого порядку обігу та захисту інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу (далі - Уповноважений орган), а також правомірна діяльність цього органу. Система фінансового моніторингу, складаючись з двох рівнів (первинного та державного), покликана унеможливити використання фінансової системи країни для легалізації «брудних» коштів і фінансування тероризму. Додатковими об'єктами злочину можуть виступати порядок здійснення фінансової діяльності, інтереси правосуддя, громадська безпека. 2. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1, полягає у: 1) повторному неподанні спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу інформації про фінансові операції; 2) повторному поданні зазначеному органу недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу.
Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-1, полягає у незаконному розголошенні у будь-якому вигляді інформації, яка надається зазначеному органу.
Зазначена інформація вважається такою, що має обмежений доступ. У плані відповідальності за ч. 2 ст. 209-1 розголошена інформація може стосуватись не лише фінансових операцій, у т. ч. тих, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу. Її змістом можуть бути, наприклад, отримані Уповноваженим органом відомості про заходи, спрямовані на протидію легалізації «брудних» коштів.
Суб'єкти первинного фінансового моніторингу зобов'язані вживати заходів щодо запобігання розголошенню (у т. ч. особам, стосовно фінансових операцій яких проводиться перевірка) інформації, що надається Уповноваженому органу, та іншої інформації з питань фінансового моніторингу, зокрема про факт надання такої інформації. Працівникам суб'єктів первинного фінансового моніторингу, які надіслали Уповноваженому органу повідомлення про фінансову операцію, що відповідно до закону підлягає фінансовому моніторингу, забороняється повідомляти про це осіб, які здійснюють фінансову операцію, та будь-яких третіх осіб.
Незаконне розголошення не самого змісту інформації, яка була надана уповноваженому органу, а лише факту надання Уповноваженому органу такої інформації тягне не кримінальну, а адміністративну відповідальність (ч. 2 ст. 166-9 КАП).
Спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу - це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується КМ. Для виконання покладених на нього завдань Державний комітет фінансового моніторингу України (далі - Уповноважений орган) має значні права (зокрема, він має право одержувати у встановленому порядку від правоохоронних та інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності інформацію, у т. ч. таку, що становить банківську або комерційну таємницю, а від суб'єктів первинного фінансового моніторингу - інформацію про фінансові операції, що стали об'єктом фінансового моніторингу).
У ч. 1 ст. 209-1 передбачено караність поведінки, пов'язаної з інформацією в основному про ті фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, однак якщо злочин набуває вигляду неподання інформації, то характер відповідної фінансової операції у КК не уточнюється.
Фінансова операція підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, якщо сума, на яку вона проводиться, дорівнює чи перевищує 80 тис. грн. або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, еквівалентну 80 тис. грн., і якщо ця операція має одну або більше ознак, визначених законодавством. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний подавати Уповноваженому органу інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту її реєстрації. Повідомлення про фінансову операцію повинне містити відомості, зокрема, про особу, яка здійснює фінансову операцію та особу, від імені або за дорученням якої здійснюється така операція, її вид, суму, валюту, в якій здійснюється фінансова операція, підстави для її здійснення, ознаки, за якими операція підлягає фінансовому моніторингу. Також суб'єкт первинного фінансового моніторингу на запит Уповноваженого органу зобов'язаний подавати додаткову інформацію, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту. Невиконання зазначених обов'язків за наявності до цього підстав може утворювати розглядуваний склад злочину.
Порядок подання Уповноваженому органу інформації про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу, встановлюється: для банків - НБ, для інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу - КМ.
Банки і фінансові установи, здійснюючи ідентифікацію клієнтів, повинні витребувати документи і відомості, необхідні для з'ясування особи клієнта, суті його діяльності, фінансового стану. У разі наявності під час здійснення ідентифікації мотивованої підозри щодо подання клієнтом недостовірної інформації або умисного подання інформації з метою введення в оману банк чи фінансова установа повинні надавати інформацію про фінансові операції такого клієнта Уповноваженому органу. Умисне повторне невиконання вказаного обов'язку є підставою для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 209-1.
Невичерпний перелік фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, наводиться у законодавстві про протидію відмиванню доходів. Дані операції повинні мати одну або більше таких ознак: 1) заплутаний або незвичний характер фінансової операції, яка не має очевидного економічного сенсу або очевидної законної мети; 2) невідповідність фінансової операції діяльності юридичної особи, що встановлена статутними документами цієї особи; 3) виявлення неодноразового здійснення операцій, характер яких дає підстави вважати, що метою їх здійснення є уникнення процедур обов'язкового фінансового моніторингу. Орієнтовний перелік критеріїв віднесення фінансових операцій до таких, що можуть підлягати внутрішньому фінансовому моніторингу, затверджується Уповноваженим органом. При цьому слід враховувати, що Закон «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» не покладає на суб'єктів первинного фінансового моніторингу обов'язок надавати Уповноваженому органу інформацію про фінансові операції, які не підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу, за винятком такої ситуації.
Внутрішній фінансовий моніторинг може здійснюватись і щодо інших (крім зазначених вище) фінансових операцій, коли у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникають підстави вважати, що фінансова операція проводиться з метою легалізації (відмивання) доходів. Якщо у працівників суб'єкта первинного фінансового моніторингу, який здійснює фінансову операцію, виникають відповідні мотивовані підозри, такий суб'єкт зобов'язаний надавати Уповноваженому органу інформацію про таку фінансову операцію. Невиконання зазначеного обов'язку може утворювати склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209-1.
Такий самий висновок слід робити і в тому разі, коли суб'єкт первинного фінансового моніторингу не повідомляє в Уповноважений орган про фінансові операції, стосовно яких існує підозра, що ці операції пов'язані, мають відношення або призначені для фінансування терористичної діяльності, терористичних актів чи терористичних організацій. Хоч ці фінансові операції не належать до операцій, що підлягають обов'язковому та внутрішньому фінансовому моніторингу, законодавство покладає на суб'єктів первинного фінансового моніторингу обов'язок повідомляти про них, у т. ч. в Уповноважений орган. При цьому ч. 1 ст. 209-1 передбачає відповідальність за повторне неподання інформації не лише про ті фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу.
Відповідальність за ч. 1 ст. 209-1 може наставати за неподання Уповноваженому органу інформації про фінансові операції, які підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу (перелік таких операцій є більш вузьким, ніж перелік операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу), або за неподання за запитом Уповноваженого органу додаткової інформації, пов'язаної з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу (у т. ч. внутрішнього).
За наявності рішення уповноваженого державного органу про скасування державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, визнання юридичної особи фіктивною або оголошення фізичної особи померлою чи безвісно відсутньою банк закриває рахунок такої особи, а фінансова установа припиняє обслуговування такої особи і невідкладно надає Уповноваженому органу інформацію щодо такого рахунку або щодо фінансових активів такої особи. Підстав для застосування у наведеній ситуації ч. 1 ст. 209-1 не вбачається, оскільки зазначена інформація не стосується, як цього вимагає кримінальний закон, власне фінансових операцій - операцій, пов'язаних із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
Неподання інформації означає, що особа, володіючи потрібною інформацією і маючи змогу виконати обов'язок, покладений на неї законодавством, або вимогу Уповноваженого органу, умисно це не робить. Розглядуваний склад злочину потрібно вбачати як у разі, коли особа відкрито відмовляється виконати вимогу закону або Уповноваженого органу, так і тоді, коли вона фактично не подає до Уповноваженого органу у встановленому порядку інформацію, а також, коли надається лише частина належної інформації про фінансові операції. Несвоєчасне подання інформації, тобто подання її з порушенням встановлених термінів, тягне адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 166-9 КАП).
Під поданням недостовірної інформації треба розуміти подання Уповноваженому органу неправдивих відомостей, тобто даних, які повністю або частково не відповідають дійсності і здатні ввести Уповноважений орган в оману (наприклад, ці дані можуть стосуватись характеру та суб'єктного складу проведеної фінансової операції). Спосіб подання завідомо недостовірної інформації (в електронній формі каналами зв'язку, на магнітному або паперовому носії) на кваліфікацію за ч. 1 ст. 209-1 не впливає.
Неподання інформації про фінансові операції та подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов'язковому фінансовому моніторингу, повинно кваліфікуватись за ч. 1 ст. 209-1 лише, якщо ці діяння вчинені повторно. Поняття повторності, означаючи вчинення у різний час двох і більше окремих діянь, у даному разі використовується не як позначення певного різновиду множинності злочинів, а як характеристика об'єктивної сторони одиничного злочину, коли декілька тотожних правопорушень, за жодне з яких на особу не накладалось адміністративне стягнення, набувають характеру злочину лише у разі їх поєднання. При цьому необхідно, щоб особу можна було притягнути до юридичної відповідальності за вчинене раніше діяння. Відповідно до ст. 38 КАП адміністративне стягнення може бути накладене не пізніш як через 2 місяці з дня вчинення правопорушення (при триваючому правопорушенні - не пізніш як через 2 місяці з дня його виявлення). Адміністративне правопорушення враховується при кваліфікації за ч. 1 ст. 209-1 як складова повторності саме у межах вказаних строків.
Одноразове неподання інформації або подання недостовірної інформації визнається адміністративним правопорушенням (ч. 1 ст. 166-9 КАП), предметом якого є інформація про фінансові операції, що піддягають первинному (як обов'язковому, так і внутрішньому) фінансовому моніторингу.
Повторність як ознаку об'єктивної сторони розглядуваного злочину слід вбачати і в тому разі, коли особа не подає інформацію або подає завідомо недостовірну інформацію після притягнення її до адміністративної відповідальності за таке саме діяння на підставі ч. 1 ст. 166-9 КАП і при цьому накладене на особу адміністративне стягнення зберігає свою юридичну силу. З урахуванням ст. 39 КАП з дня закінчення виконання адміністративного стягнення, якому піддана особа, до моменту вчинення знову неподання інформації або подання недостовірної інформації має минути не більш ніж один рік.
Злочин, передбачений ч. 1 ст. 209-1, визнається закінченим з моменту вчинення вдруге відповідного тотожного правопорушення - неподання інформації або подання завідомо недостовірної інформації. Якщо ж особа, наприклад, спочатку не подає відповідну інформацію, а згодом подає завідомо недостовірну інформацію, підстав для застосування ч. 1 ст. 209-1 не вбачається.
Розголошення інформації (ч. 2 ст. 209-1) означає, що особа, якій зазначена вище інформація стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, ознайомлює з нею сторонніх осіб або своєю поведінкою створює умови, які надають можливість стороннім особам ознайомитися з відповідними відомостями.
Положення про розголошення у будь-якому вигляді означає, що способи розголошення інформації (усно, письмово, із застосуванням засобів зв'язку, передача документів, повідомлення у ЗМІ, наукових статтях, виступах тощо) можуть бути різними і на кваліфікацію за ч. 2 ст. 209-1 не впливають.
Для наявності розглядуваного складу злочину має бути встановлено, що розголошення було незаконним. Наприклад, Уповноваженому органу заборонено передавати будь-кому одержану від суб'єктів первинного фінансового моніторингу інформацію, яка містить комерційну чи банківську таємницю, за винятком випадків, передбачених законом. Одним з випадків правомірного розголошення інформації* що виключає інкримінування ч. 2 ст. 209-1, є передача Уповноваженим органом відповідних матеріалів до правоохоронних органів за наявності достатніх підстав вважати, що фінансові операції можуть бути пов'язані з відмиванням доходів або фінансуванням тероризму.
Злочин, передбачений ч. 2 ст. 209-1, визнається закінченим з моменту ознайомлення хоча б однієї сторонньої особи з відповідною інформацією. Цей злочин за предметом, мотивом і законодавчою конструкцією складу злочину слід відрізняти від розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232).
3. Суб'єкт злочину спеціальний.
У злочині, передбаченому ч. 1 ст. 209-1,- це призначений керівництвом суб'єкта первинного фінансового моніторингу працівник, який є відповідальним за координацію діяльності з проведення суб'єктом (його відокремленим підрозділом) заходів фінансового моніторингу і до службової компетенції якого належить подання інформації Уповноваженому органу. Ним також може бути керівник суб'єкта первинного фінансового моніторингу, якщо не вводилась окрема посада відповідального за проведення фінансового моніторингу. Перелік юридичних осіб, які є суб'єктами первинного фінансового моніторингу, наводиться у законодавстві про протидію відмиванню (це, зокрема, банки, страхові та інші фінансові установи, товарні, фондові та інші біржі, професійні учасники ринку цінних паперів, підприємства й об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ коштів).
Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 209-1, є особа, якій інформація, що надається Уповноваженому органу, стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю. До останніх передусім належать працівники суб'єктів первинного фінансового моніторингу, яким певні відомості стають відомі, зважаючи на виконувані по службі чи роботі обов'язки. При цьому не має значення та обставина, чи мають такі працівники офіційний доступ до документів, які уособлюють інформацію, що надається Уповноваженому органу. За ч. 2 ст. 209-1 можуть кваліфікуватись діяння працівників Уповноваженого органу, співробітників правоохоронних органів, які в установленому порядку отримали відповідну інформацію від Уповноваженого органу, а також працівників суб'єктів державного фінансового моніторингу - НБ, ДКЦПФР, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Якщо службова особа за матеріальну винагороду незаконно розголосила інформацію, яка надається Уповноваженому органу, їй додатково повинна інкримінуватись ст. 368.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Положення про Державний комітет фінансового моніторингу України. Затверджене постановою КМN9 100 від 31 січня 2007р.
Порядок реєстрації фінансових операцій суб'єктами первинного фінансового моніторингу. Затверджений постановою КМ N9 644 від 26 квітня 2003 р.
Порядок взяття на облік Державним департаментом фінансового моніторингу фінансових операцій, що підлягають обов 'язковому фінансовому моніторингу. Затверджений постановою КМN9 646 від 26 квітня 2003 р.
Порядок проведення внутрішнього фінансового моніторингу суб'єктами господарювання, що провадять господарську діяльність з організації та утримання казино, інших гральних закладів, і ломбардами. Затверджений постановою КМN2 1800 від 20 листопада 2003 р.
Методичні рекомендації з питань розроблення банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом. Схвалено постановою Правління НБ № 164 від ЗО квітня 2002 р.
Вимоги до організації фінансового моніторингу суб'єктами первинного фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму. Затверджені наказом Державного департаменту фінансового моніторингу МФ N2 40 від 24 квітня 2003 р.
Положення про здійснення банками фінансового моніторингу. Затверджене постановою Правління НБ N2 189 від 14 травня 2003 р.
Вимоги до кваліфікації працівника суб 'єкта первинного фінансового моніторингу, відповідального за проведення фінансового моніторингу у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму. Затверджені наказом Державного департаменту фінансового моніторингу МФ N2 46 від 12 травня 2003 р.
Положення про здійснення фінансового моніторингу фінансовими установами. Затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання фінансових послуг України N2 25 від 5 серпня 2003 р.
Порядок проведення перевірок з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Затверджений розпорядженням Державної комісії з регулювання фінансових послуг України N2 26 від 5 серпня 2003 р.
Положення про здійснення фінансового моніторингу інститутами спільного інвестування, фондовими біржами та іншими професійними учасниками ринку цінних паперів. Затверджене рішенням ДКЦПФР № 359 від 13 серпня 2003 р.
Правила розгляду справ про порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та застосування санкцій. Затверджені рішенням ДКЦПФР N2 361 від 13 серпня 2003 р.
Порядок надання Держфінмоніторингом Генеральній прокуратурі України узагальнених матеріалів щодо фінансових операцій, які можуть бути пов 'язані з легалізацією (відмиванням) доходів або фінансуванням тероризму, та отримання інформації про хід їх опрацювання. Затверджений наказом Державного департаменту фінансового моніторингу і Генеральної прокуратури України N2 98/40 від 20 серпня 2003 р.
Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах. Затверджена постановою Правління НБ N2 492 від 12 листопада 2003 р. (розділ 2).
Інструкція щодо заповнення форм обліку та подання інформації\ пов 'язаної із здійсненням фінансового моніторингу. Затверджена наказом Державного комітету фінансового моніторингу України N2 161 від 17 серпня 2005 р.
Положення про здійснення фінансового моніторингу учасниками ринку цінних паперів. Затверджене рішенням ДКЦПФР № 538 від 4 жовтня 2005 р.
Типове положення про функціональну підсистему Єдиної державної інформаційної системи у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму. Затверджена наказом Державного комітету фінансового моніторингу України N2 56 від 24 березня 2006 р.
Порядок прийняття Державним комітетом фінансового моніторингу України рішення про подальше зупинення проведення фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем за нею є особа, яку включено до переліку осіб, пов 'язаних із здійсненням терористичної діяльності. Затверджений наказом Державного комітету фінансового моніторингу України N2 74 від 19 квітня 2006р.
Порядок зупинення фінансових операцій на ринку цінних паперів суб'єктами первинного фінансового моніторингу. Затверджений рішенням ДКЦПФР N2 288 від 12 травня 2006 р.
Орієнтовний перелік критеріїв віднесення фінансових операцій до таких, які можуть підлягати внутрішньому фінансовому моніторингу. Затверджений наказом Державного комітету фінансового моніторингу України N2 145 від 31 липня 2006р.
Порядок надання та розгляду узагальнених матеріалів. Затверджений наказом Державного комітету фінансового моніторингу України N2 240 від 28 листопада 2006 р., наказом ДПА N2 718 від 28 листопада 2006 р., наказом МВС N2 1158 від 28 листопада 2006 р., наказом СБ N.я 755 від 28 листопада 2006 р.
Наказ Державного комітету фінансового моніторингу України «Про затвердження «Картки реєстрації суб'єкта первинного фінансового моніторингу - банку (відокремленого підрозділу) і відповідальних осіб» та Інструкції щодо її заповнення і подання» № 259 від 19 грудня 2006р.
Порядок отримання Державним комітетом фінансового моніторингу України інформації від суб 'єктів господарювання. Затверджений наказом Державного комітету фінансового моніторингу України № 64 від 5 червня 2009 р.
Порядок обміну інформацією між Державним комітетом фінансового моніторингу України і Службою безпеки України та її захисту в Єдиній державній інформаційній системі у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму. Затверджений наказом Державного комітету фінансового моніторингу України та СБ N° 109/566 від 25 серпня 2009р.
Перелік адрес подання інформації суб'єктами первинного фінансового моніторингу до Державного комітету фінансового моніторингу України. Затверджений наказом Державного комітету фінансового моніторингу України N° 173 від 21 грудня 2009 р.
Роз 'яснення ДКЦПФР «Стосовно здійснення ідентифікації під час провадження професійної діяльності з торгівлі цінними паперами» № 6 від 24 червня 2009р.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 209-1. Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом"
  1. Стаття 209. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом
    статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі,- караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна. 3. Дії, передбачені частинами першою або другою
  2. Стаття 306. Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів
    статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великих розмірах,- караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. Примітка. Під великим розміром слід розуміти кошти, сума яких становить двісті та більше неоподатковуваних
  3. ДОДАТОК
    статті 209: в абзаці першому частини першої слова «чи укладення угоди» замінити словами «чи правочину»; пункт 1 примітки викласти в такій редакції: «1. Суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до цієї статті є діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі (за винятком діянь,
  4. § 2. Безготівкові розрахунки
    порушення порядку здійснення платежів. Стаття 8 Закону "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачає обов'язок банку виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк
  5. Стаття 14. Визначення понять
    статті 14. До об'єктів вкладень інвестицій також відносять цінні папери, які є документами встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих
  6. Стаття 111. Види відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи
    статті. 111.1.2. Суб'єктами адміністративної відповідальності (особами, які можуть притягатися до цього виду відповідальності) за податкові правопорушення є громадяни та посадові особи. Це, наприклад, керівники та інші посадові особи підприємств, установ, організацій, на яких покладений обов'язок дотримання встановленого законом порядку ведення податкового обліку (ст.163-1 Кодексу України
  7. Стаття 197-1. Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво
    статтею, або групою осіб, або щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель,- карається обмеженням волі на строк від двох до чотирьох років або позбавленням волі на строк до двох років. 3. Самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній
  8. Стаття 202. Порушення порядку зайняття господарською діяльністю та діяльністю з надання фінансових послуг
    статтею потрібно керуватись вимогами відповідних законодавчих актів, присвячених питанням ліцензування. Фізичні особи - підприємці і службові особи юридичних осіб, зокрема суб'єктів підприємництва, які здійснюють господарську діяльність взагалі без ліцензії, якщо її отримання передбачене чинним законодавством, або після направлення відповідних документів в орган ліцензування, але до отримання
  9. АЛФАВІТНО-ПРЕДМЕТНИЙ ПОКАЖЧИК
    209 коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів - 306 людини - 149 найманців - 447 опіки чи піклування - 167 підроблених приватизаційних документів - 233 підроблених цінних паперів - 224 радіоактивних матеріалів - 265 спеціальних засобів - 163 становища працівника - 354 транспортних засобів - 248 чужих творів, комп'ютерних
  10. § 5. Договір страхування
    умисного злочину, що призвів до страхового випадку; - подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку; - одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала; - несвоєчасне повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового