| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 239. Підстави відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду |
||
|
Вичерпний перелік підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду закріплений у ст. 239 АПК РФ, ст. 46 Федерального закону "Про третейські суди в Російській Федерації". У п. 1 ст. 46 Федерального закону "Про третейські суди в Російській Федерації" міститься пряма заборона для арбітражного суду ставити під сумнів обгрунтованість рішення, прийнятого третейським судом. Арбітражний суд не вправі досліджувати обставини, встановлені третейським судом, або переглядати його рішення по суті. При розгляді питання про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду арбітражний суд обмежується лише встановленням наявності або від-сутності підстав для відмови у його видачі і не вправі переоцінювати встановлених третейським судом обставин, перевіряти закон-ність і обгрунтованість рішення третейського суду. Див: п. п. 12, 20 інформаційного листа Президії ВАС РФ від 22.12.2005 N 96 "Огляд практики розгляду арбітражними судами справ про визнання і приведення у виконання рішень іноземних судів, про оспорювання рішень третейських судів та про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів ". 2. До п. 1 ч. 2. Див також: коментар п. 2 ч. 3 ст. 231, п. 1 ч. 3 ст. 239 АПК РФ. Третейська угода, зокрема, недійсне, якщо відсутня волевиявлення безпосередньо у однієї сторони на роз-гляд спору в конкретному третейському суді. Третейська угода зв'язує тільки тих осіб, які його підписали і не може обя-викликають третіх осіб звертатися до третейського суду. Винятком з цього є універсальне правонаступництво, коли права та обов'язки за третейської угоди переходять до правонаступника. Див: Постанови Президії ВАС РФ від 20.04.2010 N 15887/09, від 10.11.2009 N 10264/09, від 03.11.2009 N 8879/09. У разі включення арбітражного застереження до статуту акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю тре-Тейское угоду юридично зв'язує тільки тих акціонерів (учасників), які його безпосередньо підписали, і не поширюється на нових акціонерів (учасників), якщо тільки вони не підписали самостійно статут, який містить арбітражне обмова-ку. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 31.05.2005 N 11717/02. Волевиявлення однієї зі сторін третейської угоди про вибір третейського суду не може бути підмінене імперативним ре-ням третьої особи, оскільки обов'язковою умовою укладання третейської угоди є наявність безпосередньо у його сторін волі на передачу спору в певний третейський суд . Якщо в третейській угоді міститься положення про те, що третя особа має право на свій розсуд замінити третейський суд, зазначений в цій угоді, іншим третейським судом, дане положення не має юридичної сили. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 23.06.2009 N 1434/09. Позиція про підміну волевиявлення сторін третейської угоди про вибір третейського суду імперативним рішенням третьої особи стосується заміни третьою особою третейського суду і не застосовна до заяв про здійснення діяльності на біржі відповідно до її правилами. Вираз згоди потенційних учасників торгів біржі шляхом подачі відповідних заяв на здійснення своєї діяльності на біржі відповідно до біржовими правилами не є прийняттям умов договору приєднання, визначених однієї зі сторін такого договору (ст. 428 ГК РФ) . Положення п. 3 ст. 5 Федерального закону "Про третейські суди в Російській Федерації" до заключаемому таким чином учасниками торгів угодою незастосовні. Крім того, подача заяв на здійснення діяльності на біржі забезпечує не тільки придбання статусу учасника торгів, але й дотримання встановленої ст. 7 Федерального закону "Про третейські суди в Російській Федерації" письмової форми третейської угоди, умови якого визначені наявними у сторін письмовими біржовими правилами. Особливості біржової торгівлі об'єктивно зумовлюють специфіку укладення третейської угоди, в тому числі й тому, що на момент отримання членства на біржі неможливо визначити, з ким саме з інших членів біржі буде укладено цивільно-правовий договір, суперечка за яким належить до компетенції біржового третейського суду. Практика розгляду біржових спорів третейськими судами при біржі є широко поширеною і повинна бути добре відома членам біржі, що є професійними учасниками ринку біржового товару, в даному випадку ринку цінних паперів. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 01.06.2010 N 17799/09. У разі розгляду спору в біржовий арбітражної комісії, яка виконує функції третейського суду, а не в третейському суді при біржі, слід враховувати, що згідно ст. 30 Закону РФ "Про товарні біржі і біржової торгівлі" біржова арбітражна комісія має право розглядати лише спори, пов'язані з укладанням біржових угод, і не має права виконувати всіх функцій третейського суду. Див: п. 8 інформаційного листа ВАС РФ від 03.08.1993 N С-13/ОП-250 "Огляд практики вирішення спорів, пов'язаних з використан-нением, зміною та розірванням біржових угод". Включення емітентом після реєстрації випуску облігацій в оферту третейського застереження, суперечить раніше зареєструю-ванним емісійним документам, змінює обсяг прав власників облігацій, що суперечить п. 3 ст. 17 Закону про ринок цінних паперів. Договір, укладений власником облігацій допомогою акцепту публічної оферти емітента, являє собою договір приєднання, оскільки акцепт цієї оферти можливий тільки шляхом оформлення заяви про намір продати облігації емітенту згідно з додатком до регламенту виконання оферти; умови могли бути прийняті не інакше як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. При цьому не має значення, що власник облігацій акцептував цю оферту без розбіжностей і не висловлював заперечень проти третейського застереження при її акцепт. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 10.11.2009 N 10462/09. Арбітражне застереження підписується одночасно з договором, частиною якого вона є, і не вимагає окремого підпи-ня. Тим часом в силу п. 1 ст. 17 та п. 1 ст. 16 Федерального закону "Про третейські суди в Російській Федерації" третейська угода, укладена у вигляді застереження в договорі, носить автономний характер і не залежить від дійсності інших умов договору. У част-ності, угоду про передачу спору до третейського суду зберігає свою силу і після закінчення строку дії договору, що містить таку угоду, якщо сторони своєю угодою не встановили інше. Див: п. 22 інформаційного листа Президії ВАС РФ від 12.12.2006 N 96 "Огляд практики розгляду арбітражними судами справ про визнання і приведення у виконання рішень іноземних судів, про оспорювання рішень третейських судів та про видачу виконай-них листів ". У разі підписання договору, що містить третейське застереження, не уповноваженою особою наступне схвалення даного до-говору свідчить про схвалення третейської угоди. Додаткове схвалення такого третейської угоди, включеного в договір, не потрібно. Наступне схвалення може ставитися тільки до третейської угоди, а не до цивільно-правовим дого-вору. Так, схваленням третейської угоди є участь сторони в третейському розгляді за відсутності у нього заперечень щодо компетенції третейського суду, висування заперечень по суті спору в ході третейського розгляду, а також пред'явлення зустрічного позову. Див: Постанови Президії ВАС РФ від 01.11.2011 N 7605/11, від 15.06.2010 N 693/10, від 19.06.2007 у справі N 15954/06, від 19.04.2006 N 15973/05, від 26.07.2011 N 2608/11, від 10.11.2009 N 10264/09. Незважаючи на автономність арбітражної обмовки, для її підписання непотрібен наявності у довіреності представника спеці-ального уполномочия на укладення третейської угоди. Третейська угода може бути укладена представником на підставі довіреності, виданої на укладення цивільно-правових договорів, без спеціальної вказівки повноваження на укладення третейської угоди. Наявність спільних правомочностей на укладення договору дозволяє представнику укласти від імені та в інтересах представленого договір з умовою про передачу пов'язаних з ним спорів у той чи інший третейський суд. Відповідно, генеральна довіреність, в якій вказані правомочності порушувати і вести справи в усіх судових та арбітражних установах з усіма правами, які надаються позивачу, відповідачу і третім особам, наділяє представника правом на передачу спору в третейський суд і висновок третейської угоди. При цьому ч. 2 ст. 62 АПК РФ, де вказується на спеціальне повноваження на укладення третейської угоди, не може бути застосована до укладення цивільно-правового договору, що містить третейське угоду. Ця норма також не може бути застосована до укладення третейської угоди за рамками розгляду в арбітражному суді. Дана норма стосується тільки представництва в арбітражному суді і застосовна лише до ситуації укладення третейської угоди в ході розгляду у справі, яке вже знаходиться на розгляді в арбітражному суді. Див: Постанови Президії ВАС РФ від 25.10.2011 N 18613/10, від 01.06.2010 N 18170/09, від 12.04.2011 N 12311/10. 3. До п. 2. ч. 2. Див також: коментар до п. 2 ч. 2 ст. 233 та п. 4 ч. 2 ст. 239, п. 2 ч. 1 ст. 244 АПК РФ. Передбачене ст. 10 Федерального закону від 24.07.2002 N 102-ФЗ "Про третейські суди в Російській Федерації" право на з-Бран одного із суддів складу третейського суду не може розглядатися у відриві від обов'язків сторони спору діяти розумно й обачно, а також незалежно від тих ризиків , які з неминучістю виникають у зв'язку з укладенням учасником цивільного обороту третейської угоди. Згідно п. 2 ст. 4 Федерального закону "Про третейські суди в Російській Федерації" документи та інші матеріали вважаються отриманими в день їх доставки, навіть якщо адресат за цією адресою не знаходиться і не проживає. Сторона третейської угоди, діючи розумно й обачно, не може не усвідомлювати, що у відповідних випадках віз-можна початок процедури третейського розгляду. Вказуючи в договорі, що містить третейська угода, свої адреси місця на-ходіння, сторона договору повинна усвідомлювати, що саме за цими адресами у разі початку третейской процедури спрямовуватиметься судова кореспонденція. Враховуючи це, сторона договору для реалізації своїх прав повинна вжити необхідні і достатні заходи для отримання призначеної їй кореспонденції по зазначеними нею адресами. В іншому випадку всі ризики, пов'язані з Непол-чением або несвоєчасним отриманням кореспонденції, покладаються на її одержувача. Інше тлумачення норми права могло б спричинити зловживання з боку недобросовісних учасників третейського процесу, які, ухиляючись від отримання кореспонденції, могли б паралізувати саме третейський розгляд, незважаючи на свою згоду брати участь у ньому. Дії учасника третейського процесу, не зробивши належних заходів з отримання кореспонденції за повідомленими їм адресами і що посилається згодом на власну необачність на доказ порушення його права, не можуть бути визнані такими, що відповідають принципу добросовісності. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 31.03.2009 N 17412/08. Напрямок третейським судом кореспонденції відповідача з повідомленням його про час і місце третейського розгляду за адресою, вказаною ним у договорі як офіційної адреси, а також за адресою його представництва, використовуваному в листуванні з позивачем, підтверджує факт належного повідомлення сторони, оскільки третейський суд і позивач не були повідомлені про зміну адре-са. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 11.04.2006 N 14579/04. Не може вважатися належним повідомленням відповідача формальний напрям третейським судом йому документів за адресою, ко-торий повідомлений позивачем, навіть якщо ця адреса міститься в укладеному між позивачем і відповідачем договорі або в інших документах, оскільки з доданих до позовної заяви письмових доказів випливало, що відповідач знаходився за новою адресою. У ре-док неналежного сповіщення відповідач не отримав спрямоване йому третейським судом пропозицію про обрання арбітра. Тим самим він не був належним чином повідомлений про обрання арбітра. У ході третейського розгляду він перед початком слухання справи заявляв про свої заперечення щодо складу третейського суду, призначених без його участі головою третейського суду. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 20.06.2006 N 1473/06. 4. До п. 3 ч. 2. Див також: коментар до п. 3 ч. 2 ст. 239 та ч. 2 ст. 230 АПК РФ. Вказівка на цивільно-правовий характер спору як критерій його можливого дозволу допомогою третейського розгляду означає, що в системі чинного правового регулювання не допускається передача на розгляд третейського суду спорів, що виникають з адміністративних та інших публічних правовідносин, а також справ, що розглядаються в порядку окремого провадження, що не відповідають традиційним ознаками спорів про право (справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та ін.) Див: Постанова Конституційного Суду РФ від 26.05.2011 N 10-П. Заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду задоволено правомірно, так як федеральне законодавство не закріплює виключної компетенції державних судів на розгляд спорів щодо нерухомого майна, третейські суди вправі вирішувати спори про звернення стягнення на нерухоме майно, закладене за договором про іпотеку. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 27.09.2011 N 634/10. У третейського застереження, що міститься в договорі поставки, зазначено, що всі виникаючі за договором і пов'язані з ним спори підлягають розгляду в третейському суді. Проте в ній не згадується про врегулювання суперечок, які можуть виникнути за векселями, переданим на виконання цього договору. Отже, третейське застереження поширюється тільки на правовідносини сторін з постачання і не діє відносно векселя, переданого на виконання цього договору. Див: Постанови Президії ВАС РФ від 24.04.2002 N 12331/01 та N 11973/01. Згідно п. 3 ч. 2 ст. 239 АПК РФ у разі, коли в рішенні третейського суду постанови з питань, охоплених третейським угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, арбітражний суд може видати виконавчий лист тільки на ту частину рішення третейського суду, яка містить постанови з питань , охоплених третейським Угоді. У зв'язку з цим не може бути повністю відмовлено у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення тре-Тейское суду, якщо в цьому рішенні містяться положення як з питань, що не стосується його компетенції (наприклад, про права та обов'язки особи, що не бере участь у третейському розгляді), так і з питань, охоплених третейським угодою, і ці питання можуть бути відокремлені один від одного. У цьому випадку виконавчий лист видається тільки на ту частину рішення третейського суду, яка містить постанови з питань, охоплених третейським угодою. Див: Постанови Президії ВАС РФ від 19.06.2007 N 742/07, від 14.01.2003 N 2853/00. Питання реорганізації юридичних осіб регламентовані імперативними нормами російського законодавства. У рішенні третейського суду містить постанови з питань, що виходять за межі третейської угоди, що стосуються реорганізації і поточної економічної діяльності спільного підприємства, а також виходу учасника з цієї юридичної особи. Оскільки з-тримаються в рішенні третейського суду положення з питань, що виходять за межі третейської угоди, можуть бути відокремлені від положень, що знаходяться в компетенції третейського суду, його рішення підлягає виконанню частково. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 14.01.2003 N 2853/00. 5. До п. 4 ч. 2. Див також коментар до п. 4 ч. 2 ст. 233 і п. 2 ч. 3 ст. 239 АПК РФ. Гарантії, закріплені в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, поширюються на розгляд у третейських судах, оскільки третейський суд підпадає під поняття "суд", яке використовується у цій нормі. Див: Постанови Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Ріджент Кампани проти України" (Regent Company v. Ukraine) (скарга N 773/03); від 08.07.1986 у справі "Lithgow and others v. The United Kingdom "(скарги N 9006/80 і 9262/81); рішення Європейської комісії з прав людини Європейського суду від 04.03.1987 у справі" Р. проти Швейцарії "(R. v. Switzerland) (скарга N 10881/84). Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод третейський розгляд має відповідати двом засадничим вимогам, а саме створенню третейського суду відповідно до закону та добровільної відмови сторони третейського розгляду від публічного розгляду. Оскільки третейська угода наділяло повноваженнями з розгляду спору арбітрів зі списку, складеного стороною третейської угоди, третейський суд не можна розглядати як суд, створений на підставі закону. Крім того, відмова сторони від публічного розгляду в державному суді повинен бути добровільним, недвозначним і допускатися законодавством. Однак безпосередньо заявник не відмовлявся від свого права на публічний розгляд у звичайному державному суді, оскільки не підписував третейської угоди. Тим часом рішення третейського суду винесено щодо його майнових прав. Див: Постанови Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 по справі "Суду проти Чеської Республіки" (Suda v. The Czech Republic) (скарга N 1643/06); від 27.02.1980 у справі "Девеер проти Бельгії" (Deweer v. Belgium) (скарга N 6903/75). Порядок формування складу третейського суду повинен забезпечувати дотримання принципу його неупередженості. У третейських судах повинні дотримуватися гарантії незалежності та неупередженості їх арбітрів. Невідповідність порядку формування складу третейського суду принципом безсторонності є підставою для скасування рішення третейського суду. Участь однієї з сторін третейського розгляду у створенні та фінансуванні третейського суду за відсутності у другий сто-ку таких можливостей свідчать про порушення гарантії неупередженості та, як наслідок, справедливості розгляду спору у вигляді порушення рівноправності і дотримання автономії волі сторін спору. Відсутність дискреційності однією з сторін спору у формуванні суду при розгляді цивільно-правових спорів ста-вітся на перше місце в прецедентних рішеннях Європейського суду з прав людини, в яких неупередженість розгляду спору оцінюється в суб'єктивному (стосовно поведінці судді) та об'єктивному (стосовно до формування складу суду) сенсі. Однією з складових забезпечення права на справедливий судовий розгляд, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, є принцип, що виражається в тому, що "ніхто не може бути суддею у своїй власній справі". Прецедентна практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що "неупередженість повинна оцінюватися відповідно до суб'єктивним підходом, що відображає особисті переконання даного судді по конкретній справі, а також відповідно до об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити які -які сумніви з даного приводу "(Постанова від 24.05.1989 по справі" Hauschildt v. Denmark "). Неупередженість повинна бути забезпечена як у суб'єктивному плані третейським суддею в рамках формування переконання при розгляді справи, так і за допомогою формування об'єктивних стандартів неупередженості допомогою заборони одночасного виконання функцій сторони і судді по одному й тому справі (Постанова від 13.11.2007 по справі "Driza v . Albania "), перебування" ... в стані підпорядкованості службових повноважень та служби по відношенню до однієї зі сторін "(Постанова від 22.10.1984 по справі" Sramek v. Austria "). Розглядаючи спори, третейські суди повинні забезпечити дотримання автономії волі сторін і гарантії незалежності та неупереджено пристрасності. Див: Постанови Президії ВАС РФ від 28.06.2011 N 1308/11, від 24.05.2011 N 17020/10. Арбітражний суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо ус-танов, що арбітр прямо або побічно був зацікавлений у результаті справи. Арбітражний суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо встановить, що особа, яка виступає в якості третейського судді (арбітра), не вправі бути третейським суддею (арбітром) відповідно до законодавства Російської Федерації. Зокрема, в якості третейського судді не може виступати особа, що заміщає посаду державного службовця в судовому органі. Див: п. п. 24, 25 інформаційного листа Президії ВАС РФ від 22.12.2005 N 96 "Огляд практики розгляду арбітражними судами справ про визнання і приведення у виконання рішень іноземних судів, про оспорювання рішень третейських судів та про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів ". Практика включення адвокатів до числа третейських суддів є широко поширеною в Російській Федерації. Законодав-тільні акти про третейські суди і адвокатуру не містять норм, що забороняють адвокатам здійснювати повноваження третейського судді, і допускають їх участь у роботі третейського суду в якості судді за умови, якщо він не пов'язаний з беруть участь у розгляді особами клієнтськими відносинами і не має іншої зацікавленості у справі. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 31.03.2009 N 17412/08. Арбітражному суду повинні бути представлені докази наявності у адвоката, призначеного третейським суддею, клієнтських відносин із стороною третейського розгляду, так само як і інший його зацікавленості в результаті справи. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 30.03.2010 N 16727/09. Процедура третейського розгляду не відповідала вимогам, встановленим Федеральним законом "Про третейські суди в Російській Федерації": було затверджено склад суддів, однак спір розглядався одним суддею в відсутність сторін без надання їм права самостійного формування складу третейського суду. У зв'язку з цим винесене третейським судом рішення порушує принципи рівноправності сторін спору, змагальності процесу, неупередженості розгляду конфлікту, справедливості винесеного рішення і підлягає скасуванню у силу п. 2 ч. 3 ст. 233 АПК РФ як суперечить публічному порядку Російської Федеративної-ції. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 09.11.2010 N 9431/10. Третейський суддя за відповідача був призначений головою третейського суду до відправлення відповідачу повідомлення про прийняття позовної заяви до провадження третейського суду в порушення положень регламенту третейського суду, що надають відповідачу право здійснити обрання третейського судді. Хоча дані факти були відомі третейському суду, в рішенні їм зроблено помилковий висновок про формування складу третейських суддів відповідно до Регламенту. Таким чином, відповідач фактично була позбавлена свого права на участь у формуванні складу третейських суддів, що призвело до суттєвого порушення процедури призначення третейських суддів і невідповідності складу третейського суду згодою сторін. Дане порушення є безумовною підставою для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду незалежно від того, чи робила сторона, проти якої прийнято рішення третейського суду, заяву про відсутність компетенції у третейського суду до початку третейського разбіратель-ства. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 24.11.2009 N 8689/09. Виходячи з природи інституту міжнародного комерційного арбітражу та змісту ст. 18 Закону РФ "Про міжнародний ком-комерційному арбітражі" сторонам має бути забезпечене рівне ставлення. Даний принцип означає, що в ході вирішення справи у третейському суді сторонам необхідно надати можливість рівного представництва у складі арбітражу, яка полягає в реа-лізації права кожної зі сторін обрати арбітра, а також у тому, що кожному з арбітрів повинна бути надана рівна можливість взяти участь в обговоренні рішення і розробці проекту рішення. Зі змісту ст. 15 Закону РФ "Про міжнародний комерційний арбітраж" випливає, що законодавець виходить з необхідності заміни арбітра у разі його вибуття з якихось причин, а не з можливості продовження арбітражного розгляду без участі вибулого арбітра. Крім того, даною нормою встановлюється порядок заміни арбітра, тотожний тому, за яким замінний арбітр був призначений. Виходячи зі змісту ст. ст. 15, 18 і 29 Закону РФ "Про міжнародний комерційний арбітраж" рішення міжнародного коммерче-ського арбітражу, прийняте колегією арбітрів, повинно бути винесено більшістю арбітрів, але при цьому повним їх складом. Винятком можуть бути ситуації, в яких рішення може бути винесено неповним складом арбітрів. При цьому зі змісту зазначених статей, а також зі змісту принципу рівного ставлення до сторін випливає, що така ситуація допустима, тільки якщо всі стадії винесення рішення пройдені і вибув з розгляду справи арбітр зміг донести свою позицію у справі до решти арбит-рів. Таким чином, при неможливості участі арбітра в ході арбітражного розгляду після закінчення слухань у справі (зокрема, у зв'язку зі смертю) рішення може бути винесено неповним складом арбітрів тільки у виняткових випадках, коли з усією очевидністю випливає, що відсутній арбітр приймав участь в процесі винесення рішення по справі, висловив думку і зміг донести свою позицію до інших арбітрів. За цих умов дотримуються принципи рівного представництва сторін у складі арбітражу, а значить, справедливості судового розгляду і рівності сторін. Винесення рішення третейським судом у справі без участі арбітра, призначеного заявником, означає повну втрату ним можли-ності впливати на процес вироблення рішення арбітражу, що є порушенням принципу рівності сторін при вирішенні спору, сле-послідовно, та основоположних принципів російського права (публічного порядку) . Див: Постанова Президії ВАС РФ від 20.07.2010 N 4325/10. В силу п. 2 ст. 3 Федерального закону "Про третейські суди в Російській Федерації" постійно діючі третейські суди не можуть бути утворені при органах державної влади, органах державної влади суб'єктів Російської Федерації та органах місцевого самоврядування. У зв'язку з цим арбітражний суд повинен був дослідити питання про відповідність порядку створення Муніципального третейського суду вимогам п. 2 ст. 3 Федерального закону "Про третейські суди в Російській Федерації". Див: Постанова Пленуму ВАС РФ від 27.09.2005 N 5517/05. Відповідач брав участь у третейському розгляді, не заявляв заперечень проти розгляду спору в третейському суді єдино-особистим арбітром, не заявляв про недійсність третейської угоди, що передбачає розгляд спору одним арбітром. Дані обставини свідчать про наявність домовленості між сторонами третейського розгляду про розгляд спору в третейському суді одноосібним арбітром. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 19.04.2006 N 15973/05. Процедура формування складу третейського суду не була порушена і здійснювалася відповідно до регламенту третейського суду. При цьому відповідач, який посилається на порушення процедури формування третейського суду, після формування складу не виска-викликають жодних заперечень за складом арбітрів, не виказував їм недовіри і не заявляв нікому про відвід. За цих обставин він погодився зі складом арбітрів, яка розглянула справу і прийняв рішення, і склад арбітрів відповідав згодою сторін. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 30.05.2006 N 1826/06. 6. До п. 5 ч. 2. Відповідно до Федерального закону "Про третейські суди в Російській Федерації" обов'язковість рішення тре-Тейское суду для сторін третейського розгляду не поставлена в залежність від можливості або факту подачі до компетентного суду заяви про його скасування. Таким чином, арбітражний суд не вправі відмовити у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення тре-Тейское суду з посиланням на його необов'язковість, мотивовану фактом розгляду в іншому арбітражному суді справи про скасування того ж рішення третейського суду. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 239 АПК РФ підставою відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду є що відбулася скасування цього рішення. Оскільки справа про скасування рішення третейського суду не було завершено, підстави для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського отсутст-вовали. Арбітражний суд був вправі відкласти розгляд у справі про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду при можливості дотримання встановлених термінів його розгляду, а за відсутності такої - зупинити провадження у справі, керуючись відповідно ст. 158 або п. 1 ч. 1 ст. 143 АПК РФ. Між тим він необгрунтовано відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 10.02.2009 N 11885/08. 7. До ч. 3. Згідно ч. 3 ст. 239 АПК РФ арбітражний суд відмовляє у видачі виконавчого листа, якщо встановить, що рассмот-ренний третейським судом спір згідно з федеральним законом не може бути предметом третейського розгляду або рішення третейського суду порушує основоположні принципи російського права. Аналогічні підстави до відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду передбачені подп. 2 п. 2 ст. 46 Федерального закону "Про третейські суди в Російській Федерації". Компетентний державний суд застосовує дані підстави відмови у видачі виконавчого листа за рішенням третейського суду незалежно від заяви сторін спору. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 08.12.2009 N 12523/09. 8. До п. 1 ч. 3. Див також: коментар до п. 3 ч. 2 ст. 239 АПК РФ. Вказівка на цивільно-правовий характер спору як критерій його можливого дозволу допомогою третейського розгляду означає, що в системі чинного правового регулювання не допускається передача на розгляд третейського суду спорів, що виникають з адміністративних та інших публічних правовідносин, а також справ, що розглядаються в порядку окремого провадження, що не відповідають традиційним ознаками спорів про право (справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та ін.) Таке обмеження сфери компетенції третейських судів пов'язано з природою цивільних правовідносин, які, як випливає зі ст. ст. 8, 19, 34 і 35 Конституції РФ і конкретизує їх положення ст. 1 "Основні засади цивільного законодавства" ГК РФ, засновані на визнанні рівності учасників, недоторканності власності, свободи договору, неприпустимість довільного втручання кого-небудь у приватні справи, необхідності безперешкодного здійснення цивільних прав, забезпечення відновлення порушених прав, їх судового захисту. Публічно-правовий характер спорів, предопределяющий неможливість їх передачі на розгляд третейського суду, обуслов-ливается НЕ видом майна (рухомого або нерухомого), а специфікою правовідносин, з яких виникає спір щодо даного майна, і складом беруть участь у спорі осіб. Саме по собі вимога державної реєстрації нерухомого майна не пов'язане ні зі сторонами спору, ні з характером правовідносини, з приводу якого він виник, - визначальним є природа об'єкта даного майнового правовідносини. Необхідність державної реєстрації переходу прав на майно, що стало об'єктом спору, сама по собі не змінює характеру правовідносин, який є вирішальним для визначення можливої компетенції третейського суду з розгляду такого спору. Див: Постанова Конституційного Суду РФ від 26.05.2011 N 10-П; п. 34 Постанови Пленуму ВАС РФ від 12.10.2006 N 55 "Про застосування арбітражними судами забезпечувальних заходів". Заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду задоволено правомірно, так як федеральне законодавство не закріплює виключної компетенції державних судів на розгляд спорів щодо нерухомого майна, третейські суди вправі вирішувати спори про звернення стягнення на нерухоме майно, закладене за договором про іпотеку. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 27.09.2011 N 634/10. У чинному правовому регулюванні необхідність державної реєстрації прав на нерухоме майно та угод з ним визначає специфіку посвідчення прав на нього, встановлених третейським судом. Вона полягає в обов'язковості проходження правовласником, права на нерухоме майно якого встановлені рішенням третейського суду, процедури отримання використан-нительного листа на його примусове виконання. Відсутність виданого державним судом виконавчого листа на примусове тельное виконання рішення третейського суду про визнання права власності на нерухомість є підставою для відмови в дер-жавної реєстрації такого права відповідно до абз. 9 п. 1 ст. 20 Закону про державну реєстрацію. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 13.09.2011 N 3004/11. Суперечка, що виникла між фондом майна і компанією, за своїм характером не може бути предметом третейського разбіратель-ства, оскільки возмездному відчуженню (приватизації) підлягало майно, що належить публічному освіти (Російської Федерації) на праві власності, правоздатність якого на розпорядження своїм майном обмежена законодавством про приватизації. Відповідно до імперативними положеннями п. 1 ст. 29 Федерального закону "Про приватизацію державного майна основи приватизації муніципального майна в Російській Федерації" спір, що виник у зв'язку з порушенням законодавства про приватизацію, не може бути предметом третейського розгляду, а третейська угода про передачу такого спору до третейського суду не має юридичної сили . Див: Постанова Президії ВАС РФ від 10.04.2001 N 3515/00. Питання реорганізації юридичних осіб, зокрема спільних підприємств, регламентовані імперативними нормами рос-сийского законодавства і не можуть бути предметом третейського розгляду. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 14.01.2003 N 2853/00. Публічно-правовий характер спорів обумовлюється не тільки видом майна і складом беруть участь у спорі осіб, а спеці-фікой правовідносин, з яких виникає спір. До третейського суду можуть бути передані спори за участю унітарних підприємств і державних і муніципальних органів. Так, не можна розглядати як недійсну третейське застереження, включену в договір підряду між Федеральною податковою службою та комерційною компанією, оскільки відносини між сторонами мають загальногромадянський характер і не пов'язані з по-ставкою продукції для державних потреб. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 23.04.2007 N 15767/06. Третейська угода, включене в договір підряду між державним унітарним підприємством та товариством з обмеженої відповідальністю, є дійсним, а спір між сторонами стосується стягнення відсотків за користування чужими де-ніжними засобами, який може бути предметом третейського розгляду. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 24.07.2007 N 1120/07. 9. До п. 2 ч. 3. Див також: коментар до ч. 1 ст. 239 та п. 4 ч. 2 ст. 239, п. 7 ч. 1 ст. 244 АПК РФ. Закріплення в п. 2 ч. 3 ст. 233, п. 2 ч. 3 ст. 239 АПК РФ, абз. 3 подп. 2 п. 2 ст. 46 Федерального закону "Про третейські суди в Російській Федерації" такої підстави для скасування рішення третейського суду, відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду як порушення рішенням третейського суду основоположних принципів російського права, на-правлено на зміцнення законності у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, а тому саме по собі не може розглядатися як порушує конституційні права і свободи заявника, перераховані в скарзі. Див: Ухвала Конституційного Суду РФ від 25.02.2010 N 225-О-О. Основоположні принципи російського права, зокрема, спрямовані на захист осіб, які не брали участь у третейському розгляді і не давали на нього згоду. Якщо третейський суд при прийнятті рішення про звернення стягнення на нерухоме иму-суспільством дозволив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у третейському розгляді і не давали на нього згоди, то дана обставина є підставою для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, оскільки таке рішення вирішує питання, що виходять за межі третейської угоди, і порушує основоположні принципи російського права, до яких в силу ч. 1 ст. 46 Конституції РФ належить право кожного брати участь у процесі, в якому розглядаються питання про його права та обов'язки. Див: Постанова Конституційного Суду РФ від 26.05.2011 N 10-П. При розгляді заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, утвер-дившейся мирову угоду, арбітражний суд перевіряє підстави, що перешкоджають його видачі, передбачені ст. 239 АПК РФ, зокрема розглядає питання про відсутність порушення прав третіх осіб в результаті укладення мирової угоди. Арбітражний суд при розгляді заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду не переоцінює фактичні обставини, встановлені третейським судом. Арбітражний суд скасовує рішення третейського суду, відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду у разі, якщо рішення порушує основоположні принципи російського права, зокрема засновано на підроблених документах. Див: п. п. 18, 20, 30 інформаційного листа Президії ВАС РФ від 22.12.2005 N 96 "Огляд практики розгляду арбітражними судами справ про визнання і приведення у виконання рішень іноземних судів, про оспорювання рішень третейських судів та про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів ". Рішення третейського суду про затвердження мирової угоди, за якою учасник господарського товариства вивів його активи в обхід норм законодавства про великі угоди та угоди з зацікавленістю, суперечить основоположним принципам рос-сийского права (публічному порядку Російської Федерації). Публічний порядок Російської Федерації передбачає сумлінність сторін, що вступають в приватні відносини, порушенням чого є створення видимості частноправового спору, в тому числі з віднесенням його на розгляд третейським судом для отримання формальних підстав відчуження нерухомого майна з метою виведення активів товариства одним з його учасників. Таким чином, виведення активів господарського товариства одним з його учасників на свою користь під виглядом затвердження третейським судом мирової угоди про передачу майна в обхід норм законодавства про великі угоди та угоди з зацікавленістю суперечить основоположним принципам російського права. Див: Постанови Президії ВАС РФ від 14.06.2011 N 1884/11, від 29.06.2010 N 2070/10. Якщо видача виконавчого листа на примусове рішення третейського суду призведе до втрати третьою особою, яка не бере участі в третейському розгляді, можливості отримати задоволення з майна однієї із сторін третейського розгляду, який заарештовано державним судом за її позовом, то можна застосувати положення ч. 3 ст. 239 АПК РФ про порушення основоположних принципів російського права (публічного порядку РФ). Використання інституту третейського розгляду з імітацією спору в цілях виведення активів сторони третейського розгляду під арешту і подолання судових заборон на розпорядження арештованим майном допомогою одержання виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду порушує общеправовой принцип обов'язковості судових актів. Виконання рішення третейського суду, винесеного за відсутності реального спору між сторонами третейського розгляду, в результаті якого буде порушена заборона державного суду на розпорядження арештованим майном, суперечить публічному порядку РФ. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 08.12.2009 N 12523/09. Арбітражний суд повинен був дослідити питання про відповідність порядку створення Муніципального третейського суду вимогам п. 2 ст. 3 Федерального закону "Про третейські суди в Російській Федерації", оскільки відповідно до даної норми постійно діючі третейські суди не можуть бути утворені при органах державної влади, органах державної влади суб'єктів Російської Федерації та органах місцевого самоврядування. Див: Постанова Пленуму ВАС РФ від 27.09.2005 N 5517/05. Висновок арбітражних судів про порушення рішенням третейського суду основоположних принципів російського права (п. 2 ч. 3 ст. 239 АПК РФ) грунтується на тому, що договір, на підставі якого третейським судом задоволені вимоги позивача, нікчемний в силу ст. 168 ГК РФ. Даний висновок зроблено в результаті дослідження та оцінки доказів, які формально були представлені відповідачем в обгрунтування його заперечень на заяву суспільства про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, а фактично - в обгрунтування заперечень по суті вимог суспільства, розглянутих і задоволених третейським судом. Таким чином, в рамках розгляду арбітражними судами вимоги про видачу виконавчого листа на примусове ис-конання рішення третейського суду фактично було розглянуто по суті і задоволено вимогу відповідача про визнання яке-дійсним договору, покладеного в основу рішення третейського суду, і застосовані наслідки недійсності правочину (у вигляді відмови у видачі виконавчого листа). Однак подібне матеріально-правова вимога могло бути предметом самостійного розгляду в арбітражному суді тільки в рамках позовного провадження, якби дана вимога не підлягала розгляду тре-Тейское судом. Див: Постанова Президії ВАС РФ від 19.09.2006 N 4780/06. Арбітражний суд відмовив у визнання і примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, со-славшісь на неправильне застосування ним норм російського права і недоведеність встановлених ним обставин. Обгрунтовуючи відмову в визнання і примусове виконання його рішення порушенням публічного порядку через недотримання принципів законності та обгрунтованості, арбітражний суд не врахував, що обов'язок щодо встановлення фактичних обставин справи входить у повноваження тре-Тейское суду. При цьому в третейському розгляді сторони не оспорювали факти, які арбітражний суд визнав недоведеними. Див: Постанови Президії ВАС РФ від 12.09.2006 N 4438/06, 4495/06, 4488/06, 4485/06, 4486/06. 10. До ч. 4. Див також: коментар до ч. 5 ст. 230 АПК РФ. Арбітражний суд має право винести ухвалу про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду по спору за участю іноземного особи. Див: п. 16 інформаційного листа Президії ВАС РФ від 22.12.2005 N 96 "Огляд практики розгляду арбітражними судами справ про визнання і приведення у виконання рішень іноземних судів, про оспорювання рішень третейських судів та про видачу виконай-них листів на примусове виконання рішень третейських судів ". Відповідно до ч. 4 ст. 239 АПК РФ арбітражний суд може відмовити у видачі виконавчого листа на примусове вико-нання рішення міжнародного комерційного арбітражу з підстав, передбачених міжнародним договором РФ і Федераль-ним законом про міжнародний комерційний арбітраж. У Законі РФ "Про міжнародний комерційний арбітраж" підстави для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу закріплені в ст. 36. Міжнародними договорами РФ, в яких закріплені підстави відмови у визнанні та приведення у виконання арбітражного рішення, є Нью-Йоркська конвенція 1958 "Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень" (ст. V) і Європейська конвенція 1961 р. "Про зовнішньоторговельний арбітраж "(ст. IX). Проте дані міжнародні договори не можуть застосовуватися на підставі ч. 4 ст. 239 АПК РФ, оскільки їх положення застосовні тільки в разі винесення міжнародним комерційним арбітражем рішення на території іноземної держа-ви. Міжнародні договори РФ не можуть служити підставою для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу при застосуванні гл. 30 АПК РФ. У разі винесення міжнародним комерційним арбітражем рішення на території іноземної держави провадження у справі здійснюється за правилами гл. 31 АПК РФ. Див, наприклад: Постанови Президії ВАС РФ від 30.03.2004 N 15359/03, від 23.11.2010 N 9521/10. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Стаття 239. Підстави відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду" |
||
|
||