| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 259. Подача заяви про захист виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації |
||
|
§ 1. 1. Згідно взаємопов'язаним положенням п. п. 1, 2 і 10 ст. 75 Федерального закону "Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації" та ч. 1 ст. 259 ЦПК Російської Федерації виборці, учасники референдуму, кандидати, їх довірені особи, виборчі об'єднання, виборчі блоки та їх довірені особи, інші громадські об'єднання, ініціативні групи з проведення референдуму, спостерігачі, прокурор, а також комісії вправі звернутися зі скаргою (скаргами) або заявою на рішення і дії (бездіяльність), які порушують виборчі права громадян та право громадян на участь у референдумі, до суду за підсудністю, встановленою ст. ст. 24, 26 і 27 ЦПК Російської Федерації та іншими федеральними законами; при цьому у випадку, якщо зазначені у скарзі (скаргах) або заяві порушення стосуються значного числа громадян або в силу інших обставин порушення придбало особливе громадське значення, Центральна виборча комісія Російської Федерації має право звернутися до Верховного Суду Російської Федерації, який зобов'язаний розглянути скаргу чи заяву по суті. У запиті Верховного Суду Російської Федерації оскаржується конституційність положень п. 10 ст. 75 Федерального закону "Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації" та ч. 1 ст. 259 ЦПК Російської Федерації. На думку заявника, ці положення, якими Центральна виборча комісія Російської Федерації наділяється правом звертатися до Верховного Суду Російської Федерації і тим самим визначати його компетенцію як суд першої інстанції у справах про захист виборчих прав і права громадян на участь у референдумі, не відповідають ст. ст. 46 (ч. 1), 47 (ч. 1) і 123 (ч. 3) Конституції Російської Федерації, оскільки містять невизначені критерії для встановлення підсудності Верховному Суду Російської Федерації справ про захист виборчих прав і права громадян на участь у референдумі, надають право Центральній виборчій комісії Російської Федерації довільно і на свій розсуд визначати родову (предметну) підсудність таких справ, що ставить її в особливе становище порівняно з іншими особами, що у справі. Таким чином, предметом розгляду Конституційного Суду Російської Федерації по справжньому справі є що міститься в п. 10 ст. 75 Федерального закону "Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації" та ч. 1 ст. 259 ЦПК Російської Федерації нормативне положення, згідно з яким, у разі якщо зазначені у скарзі (скаргах) або заяві порушення стосуються значного числа громадян або в силу інших обставин порушення придбало особливе громадське значення, Центральна виборча комісія Російської Федерації має право звернутися до Верховного Суду Російської Федерації, який зобов'язаний розглянути скаргу чи заяву по суті. 2. Відповідно до Конституції Російської Федерації вищим безпосереднім вираженням влади народу є референдум і вільні вибори (ч. 2 ст. 3), громадяни Російської Федерації мають право обирати і бути обраними до органів державної влади, органи місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумі (ч . 2 ст. 32). Дані конституційні положення узгоджуються зі ст. 3 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод і п. "b" ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, згідно з якими кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації і без необгрунтованих обмежень право і можливість голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного виборчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців. Найважливішою гарантією реалізації названих положень є судовий захист виборчих прав і права громадян на участь у референдумі, порядок здійснення якої встановлений, зокрема, ст. 75 Федерального закону "Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації" і ст. 259 ЦПК Російської Федерації. Викладені в них правила конкретизують положення ст. ст. 45 (ч. ч. 1 і 2) і 46 (ч. ч. 1 і 2) Конституції Російської Федерації, згідно з якими державний захист прав і свобод людини і громадянина гарантується, кожен має право захищати свої права і свободи всіма способами, не забороненими законом , кожному гарантується судовий захист його прав і свобод, рішення і дії (або бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування і посадових осіб можуть бути оскаржені до суду. Право обирати і бути обраним до органів державної влади, органи місцевого самоврядування, а також право брати участь у референдумі відносяться до основних політичних прав, що визначає правовий статус громадянина Російської Федерації, найважливішу форму його участі в управлінні справами держави . Звернення до суду за захистом цих прав за своєю природою є вимогами, що виникають з публічних правовідносин; як правило, вони зачіпають інтереси значного числа громадян, мають велике суспільне значення, а в силу строгих тимчасових рамок виборчого процесу вимагають оперативного дозволу. Особливості реалізації зазначених прав не можуть не враховуватися при законодавчому регулюванні судової процедури розгляду та вирішення справ цієї категорії. Зокрема, процесуальне законодавство передбачає скорочені строки розгляду судом заяв у таких справах, поданих в ході виборчої кампанії або підготовки референдуму, скорочені терміни оскарження та перегляду в касаційному порядку винесених по них рішень (ч. 3 ст. 260, ч. 3 ст. 261 , ч. 3 ст. 348 ЦПК Російської Федерації; п. п. 4 і 5 ст. 78 Федерального закону "Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації"). З урахуванням специфіки справ про захист виборчих прав федеральний законодавець вправі, керуючись Конституцією Російської Федерації, передбачити і спеціальні правила про підсудність відповідних справ в порівнянні з іншими категоріями справ, підвідомчих судам загальної юрисдикції, в тому числі виникають з публічних правовідносин. 3. В силу приписів Конституції Російської Федерації, в тому числі її ст. ст. 46 (ч. ч. 1 і 2) і 47 (ч. 1), підсудність справ визначається федеральному законом. Це відноситься і до родової (предметної) підсудності справ про захист виборчих прав і права громадян на участь у референдумі, за правилами якої вони розподіляються між судами різного рівня, уповноваженими на розгляд до першої інстанції того чи іншої справи з урахуванням встановлених законом його властивостей і ознак . Верховний Суд Російської Федерації, згідно зі ст. 126 Конституції Російської Федерації, є найвищим судовим органом у цивільних, кримінальних, адміністративних та інших справах, що підсудні судам загальної юрисдикції, здійснює в передбачених федеральним законом процесуальних формах судовий нагляд за їх діяльністю і дає роз'яснення з питань судової практики. Повноваження, порядок утворення та діяльності Верховного Суду Російської Федерації, як і всіх інших федеральних судів загальної юрисдикції, відповідно до ст. 128 (ч. 3) Конституції Російської Федерації визначаються федеральним конституційним законом; в межах своєї компетенції у випадках, передбачених федеральним законом, Верховний Суд Російської Федерації розглядає також справи як суд першої інстанції (ч. 3 ст. 19 Федерального конституційного закону "Про судову систему Російської Федерації "). Зокрема, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 27 ЦПК Російської Федерації та п. 2 ст. 75 Федерального закону "Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації" Верховний Суд Російської Федерації в якості суду першої інстанції розглядає справи про оскарження рішень і дій (бездіяльності) Центральної виборчої комісії Російської Федерації, яка, таким чином, є одним з учасників судових суперечок в області виборчих прав. Відповідно з розглянутим у цій справі нормативним положенням, що міститься в п. 10 ст. 75 Федерального закону "Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації" та ч. 1 ст. 259 ЦПК Російської Федерації, справа про захист виборчих прав, підсудна в силу загальних правил ст. ст. 24, 26 і 27 ЦПК Російської Федерації районному суду або верховному суду республіки, крайовому, обласному суду, суду міста федерального значення, суду автономної області та автономного округу, може бути з ініціативи Центральної виборчої комісії Російської Федерації передано для розгляду до Верховного Суду Російської Федерації, якщо зазначені у скарзі (скаргах) або заяві порушення стосуються значного числа громадян або в силу інших обставин порушення придбало особливе громадське значення. При цьому, за змістом закону, вирішення питання про наявність або відсутність названих підстав для зміни звичайних правил підсудності віднесено до виключної компетенції Центральної виборчої комісії Російської Федерації, оскільки Верховний Суд Російської Федерації у разі відповідного звернення зобов'язаний розглянути скаргу чи заяву по суті в якості суду першої інстанції. Таке рішення приймається не тільки під позасудової процедурою, але і без урахування позиції сторін даного публічно-правового спору та інших осіб, що у справі, оскільки з'ясування їх думки для зміни підсудності справи не потрібно. 4. Закріплене ст. 46 (ч. ч. 1 і 2) Конституції Російської Федерації право на судовий захист передбачає наявність конкретних гарантій, які дозволяли б забезпечити ефективне поновлення у правах за допомогою правосуддя, що відповідає вимогам справедливості. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права всі рівні перед законом і судом; кожен при визначенні його цивільних прав та обов'язків або при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, має право на справедливий і відкритий розгляд справи в розумний строк компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону. Зазначені положення, як відносяться до загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права, згідно ст. 15 (ч. 4) Конституції Російської Федерації є складовою частиною правової системи Російської Федерації. За змістом цих положень право кожного на судовий захист, що забезпечується шляхом розгляду його справи законним, незалежним і безстороннім судом, означає, зокрема, що розгляд справ має здійснюватися законно встановленим, а не довільно обраним судом; визнання ж суду законно встановленим вимагає, щоб його компетенція з розгляду даної справи визначалася законом. Тому ст. 47 (ч. 1) Конституції Російської Федерації гарантує, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в тому суді і тим суддею, до підсудності яких воно віднесено законом. Сформульоване як суб'єктивне право кожного, вимога Конституції Російської Федерації про визначення підсудності справ законом означає, що в такому законі повинні бути закріплені критерії, які в нормативній формі (у вигляді загального правила) заздалегідь, тобто до виникнення спору чи іншого правового конфлікту, зумовлювали б, в якому суді підлягає розгляду ту чи іншу справу. Інше не дозволяло б суду, сторонам та іншим учасникам процесу уникнути невизначеності в цьому питанні, призводило б до необхідності усувати її допомогою правозастосовчого рішення, тобто дискреційним повноваженням правозастосовчого органу або посадової особи, і тим самим визначати підсудність справи вже не на підставі закону. Викладена правова позиція сформульована у Постанові Конституційного Суду Російської Федерації від 16 березня 1998 р. по справі про перевірку конституційності ст. 44 КПК РРФСР і ст. 123 ЦПК РРФСР. Конституційний Суд Російської Федерації визнав містяться в цих статтях норми - в тій мірі, в якій ними допускається передача справи з одного суду, якому вона підсудна, до іншого суду у позасудової процедурою за відсутності зазначених у самому процесуальному законі підстав (обставин), за якими справа не може бути розглянуте в тому суді і тим суддею, до підсудності яких воно віднесено законом, - не відповідають ст. ст. 46 і 47 (ч. 1) Конституції Російської Федерації. Наведена правова позиція узгоджується з неодноразово вираженою Конституційним Судом Російської Федерації правовою позицією, згідно з якою общеправовой критерій визначеності, ясності, недвозначності правової норми випливає з конституційного принципу рівності всіх перед законом і судом (ч. 1 ст. 19 Конституції Російської Федерації), оскільки така рівність може бути забезпечено лише за умови однакового розуміння та тлумачення правової норми всіма правопріменітелямі. Невизначеність змісту правової норми, навпаки, допускає можливість необмеженого розсуду в процесі правозастосування і веде до сваволі, а значить - до порушення принципів рівності та верховенства закону (Постанови Конституційного Суду Російської Федерації від 25 квітня 1995 р. у справі про перевірку конституційності ч. ч. 1 і 2 ст. 54 Житлового кодексу РРФСР, від 15 липня 1999 р. у справі про перевірку конституційності окремих положень Закону РРФСР "Про Державну податкову службу РРФСР", Законів Російської Федерації "Про основи податкової системи в Російській Федерації" і "Про федеральних органах податкової поліції ", від 11 листопада 2003 р. у справі про перевірку конституційності положень п. 2 ст. 81 Закону Челябінської області" Про бюджетний устрій та бюджетний процес в Челябінській області "). Тим часом містяться в розглянутому нормативному положенні п. 10 ст. 75 Федерального закону "Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації" та ч. 1 ст. 259 ЦПК Російської Федерації підстави для зміни підсудності, що дозволяють передати справу, віднесене законом до підсудності інших судів загальної юрисдикції, на розгляд Верховного Суду Російської Федерації, сформульовані невизначено. Так, не ясно, за якими критеріями може визначатися "значне" число громадян, чиї виборчі права або право на участь у референдумі виявилися порушеними; що слід відносити до "іншим" обставинам, через які порушення зазначених конституційних прав придбало "особливе громадське значення "; яке суспільне значення може визнаватися" особливим "- при тому що в силу специфіки характеру публічних правовідносин справи про захист виборчих прав, як правило, зачіпають інтереси великого числа виборців і мають широкий суспільно-політичний резонанс. Отже, надаючи Центральної виборчої комісії Російської Федерації повноваження щодо зміни встановленої підсудності справ про захист виборчих прав і права на участь у референдумі, що розглядається нормативне положення фактично ставить вирішення цього питання в залежність від її розсуду, а не від вираженої в законі волі законодавця, оскільки не містить конкретних приписів, чітко і ясно визначають коло підстав, за якими можлива передача справи, підсудного в силу загальних правил суду іншого рівня, до Верховного Суду Російської Федерації. Тим самим допускається розширювальне тлумачення, а отже, і довільне застосування даного положення, що не узгоджується зі ст. ст. 10, 19 (ч. 1), 46 (ч. ч. 1 і 2), 47 (ч. 1) і 118 (ч. 1) Конституції Російської Федерації. 5. Відповідно до Федерального закону "Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації" Центральна виборча комісія Російської Федерації поряд з іншими виборчими комісіями забезпечує реалізацію і захист виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації, здійснює підготовку і проведення виборів і референдумів (п. 3 ст. 20, п. п. 1 і 8 ст. 21). Будучи федеральним державним органом, організуючим підготовку та проведення виборів і референдумів, вона здійснює контроль за дотриманням виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації, зобов'язана розглядати надійшли до неї в період виборчої кампанії, кампанії з проведення референдуму звернення про порушення закону, в межах своєї компетенції незалежна від органів державної влади і має право приймати рішення, обов'язкові для федеральних органів виконавчої влади, органів виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації, державних установ, органів місцевого самоврядування, кандидатів, виборчих об'єднань, виборчих блоків, громадських об'єднань, організацій, посадових осіб, виборців і учасників референдумів (п. п. 4, 12 і 13 ст. 20, п. п. 1 і 9 ст. 21). Центральна виборча комісія Російської Федерації в межах своєї компетенції розглядає скарги (заяви) на дії (бездіяльність) нижчестоящих виборчих комісій, їх посадових осіб і приймає по них відповідні рішення (п. п. 10 і 11 ст. 20, п. 9 ст. 21 , п. п. 6 і 7 ст. 75). Разом з тим при здійсненні своїх повноважень з підготовки та проведення виборів і референдумів Центральна виборча комісія Російської Федерації підконтрольна суду, рішення якого обов'язкові для виконання комісією (п. 11 ст. 20, п. п. 2 і 3 ст. 75 Федерального закону "Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації "), що узгоджується з положеннями Конституції Російської Федерації про роль, призначення і функціях суду в системі поділу державної влади в Російській Федерації. 6. У Російській Федерації права і свободи людини і громадянина забезпечуються правосуддям, яке здійснюється тільки судом як носієм судової влади; при здійсненні правосуддя допомогою відповідного виду судочинства суд діє самостійно, незалежно від чиєї б то не було волі, підкоряючись тільки Конституції Російської Федерації і федерального закону (ст. ст. 10, 18 і 118, ч. 1 ст. 120 Конституції Російської Федерації; ч. 1 ст. 5 Федерального конституційного закону "Про судову систему Російської Федерації"). Дані конституційні приписи поширюються не тільки на стадію вирішення справи судом по суті, але і на всі інші стадії судочинства. Зокрема, в цивільному судочинстві, за правилами якого в даний час розглядаються справи про захист виборчих прав і права громадян на участь у референдумі, ініціатива подання заяви до суду належить зацікавленій особі, проте дозвіл питання про наявність передбачених законом умов для порушення провадження у справі в Відповідно до ст. ст. 4 і 133 ЦПК Російської Федерації становить виняткову компетенцію самого суду, як основного і вирішального суб'єкта процесу, і оформляється відповідним судовим актом - ухвалою судді про прийняття заяви. Недотримання правил підсудності, будучи порушенням необхідних умов порушення провадження у справі в даному конкретному суді, зобов'язує суддю повернути подану заяву (п. 2 ч. 1 ст. 135 ЦПК Російської Федерації). Розглянуте нормативне положення, що міститься в п. 10 ст. 75 Федерального закону "Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації" та ч. 1 ст. 259 ЦПК Російської Федерації, - в виключення з наведених правил цивільного судочинства - покладає на Верховний Суд Російської Федерації обов'язок прийняти справу, підсудна в силу загальних вимог закону іншому суду загальної юрисдикції, до свого провадження у всіх випадках, коли Центральна виборча комісія Російської Федерації, спираючись на критерії, не визначені ясно і чітко в законі, скористається своїм правом на зміну підсудності. Це не узгоджується з вимогами ст. ст. 10, 118 і 120 (ч. 1) Конституції Російської Федерації, оскільки означає, що Центральна виборча комісія Російської Федерації, по суті, наділяється повноваженням приймати обов'язкові для суду рішення з питання, що належить до сфери правосуддя. 7. З урахуванням покладених на Центральну виборчу комісію Російської Федерації завдань федеральний законодавець вправі передбачити можливість її участі в судочинстві, зокрема за допомогою звернення до суду на захист виборчих прав і права на участь у референдумі перерахованих у законі осіб. Однак при цьому Центральна виборча комісія Російської Федерації не тільки не може наділятися повноваженнями щодо прийняття обов'язкових для суду рішень з питань здійснення правосуддя, але й не повинна ставитися у особливе становище стосовно іншим учасникам процесу, оскільки інше вступає в протиріччя зі ст. 123 (ч. 3) Конституції Російської Федерації, згідно з якою судочинство здійснюється на основі змагальності та рівноправності сторін. Тим часом розглядається нормативне положення всупереч загальним правилам, встановленим законом, допускає віднесення справ про захист виборчих прав і права на участь у референдумі до підсудності Верховного Суду Російської Федерації на розсуд Центральної виборчої комісії Російської Федерації. Це надає їй як учаснику судочинства додаткові права, що не відповідає загальним процесуальним статусом осіб, наділених законом повноваженням на звернення до суду на захист прав, свобод і законних інтересів інших осіб, в тому числі у справах, що виникають з публічних правовідносин (ст. ст. 4, 34, 35, 46 і 246 ЦПК Російської Федерації). 8. Таким чином, встановлений нормативним положенням, що міститься в п. 10 ст. 75 Федерального закону "Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації" та ч. 1 ст. 259 ЦПК Російської Федерації, порядок зміни родової (предметної) підсудності справ про захист виборчих прав і права громадян на участь у референдумі допускає можливість вирішення питання про передачу справи до Верховного Суду Російської Федерації довільно, на розсуд Центральної виборчої комісії Російської Федерації. При цьому підсудність конкретної справи визначається не на підставі закону, а на підставі рішення, прийнятого Центральною виборчою комісією Російської Федерації як органом, що здійснює в таких випадках виконавчо-розпорядчі функції в зв'язку з уже виникли суперечкою про порушення виборчих прав. Крім того, компетенція Центральної виборчої комісії Російської Федерації по зміні підсудності, не передбачена нормами конституційного рівня, зумовлює відповідну обов'язок органів правосуддя, які в силу конституційного принципу поділу державної влади мають здійснювати судову владу незалежно і самостійно. Тим самим створюється нормативна передумова для порушення закріплених Конституцією Російської Федерації принципів і положень, що відносяться до здійснення правосуддя, - права кожного на судовий захист (ч. ч. 1 і 2 ст. 46), у тому числі на розгляд його справи в тому суді і тим суддею, до підсудності яких воно віднесено законом (ч. 1 ст. 47), рівності всіх перед законом і судом (ч. 1 ст. 19), здійснення правосуддя тільки судом (ст. 118), самостійності та незалежності суду (ст. ст. 10 та ч. 1 ст. 120), здійснення судочинства на основі змагальності та рівноправності сторін (ч. 3 ст. 123). Виходячи з викладеного та керуючись ч. 1 ст. 71, ст. ст. 72, 74, 79 і 87 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", Конституційний Суд Російської Федерації ухвалив таке. Визнати не відповідає Конституції Російської Федерації, її ст. ст. 19 (ч. 1), 46 (ч. ч. 1 і 2), 47 (ч. 1), 118, 120 (ч. 1) і 123 (ч. 3), нормативне положення, що міститься в п. 10 ст . 75 Федерального закону "Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації" та ч. 1 ст. 259 ЦПК Російської Федерації, згідно з яким, у разі якщо порушення, зазначені у скарзі (скаргах) або заяві на рішення і дії (бездіяльність), які порушують виборчі права громадян та право громадян на участь у референдумі, стосуються значної кількості громадян або в силу інших обставин порушення придбало особливе громадське значення, Центральна виборча комісія Російської Федерації має право звернутися до Верховного Суду Російської Федерації, який зобов'язаний розглянути скаргу по суті (Постанова КС РФ від 25 лютого 2004 р. N 4-П). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Стаття 259. Подача заяви про захист виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації" |
||
|
||