| Головна |
| « Попередня | ||
Стаття 446. Майно, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами |
||
|
§ 1. 1. У Жовтневий районний суд міста Іжевська звернувся судовий пристав-виконавець із заявою, в якій просив змінити спосіб виконання рішення того ж суду про стягнення з громадянки Султанової Л.Л. на користь кредитора - ТОВ "Удмуртский пенсійний банк" 112710 руб., звернувши стягнення на приналежну боржницею трикімнатну квартиру, в зв'язку з тим що у неї немає яких-небудь доходів чи іншого майна, на які можна було б звернути стягнення за виконавчим листом. Жовтневий районний суд міста Іжевська встановив, що вказана квартира є для Султанової Л.Л. і її малолітньої дочки єдиним житлом, і, отже, в даній справі підлягають застосуванню абзаци перший і другий п. 1 ст. 446 ЦПК Російської Федерації, згідно з якими стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на належне громадянину-боржнику на праві власності житлове приміщення (його частини), якщо для нього та членів його сім'ї, які спільно проживають в належному йому приміщенні, воно є єдиним придатним для постійного проживання приміщенням. Прийшовши до висновку про те, що названі норми не відповідають Конституції Російської Федерації, зокрема її ст. 46, суд призупинив провадження у справі і звернувся до Конституційного Суду Російської Федерації із запитом про перевірку їх конституційності. 2. Конституція Російської Федерації гарантує кожному свободу економічної діяльності, право мати майно у власності, володіти, користуватися і розпоряджатися ним як одноособово, так і спільно з іншими особами, визнання і захист власності, її охорону законом (ст. 8 та ч. ч. 1 і 2 ст. 35), а також державну, в тому числі судову, захист прав і свобод (ч. 1 ст. 45; ч. ч. 1 і 2 ст. 46); при цьому захист прав і свобод людини і громадянина становить обов'язок держави (ст. 2). З названих положень Конституції Російської Федерації у взаємозв'язку з її ст. ст. 1 (ч. 1), 15 (ч. 2), 17 (ч. 3), 18, 52, 53, 55, 71 (п. "в"), 72 (п. "б" ч. 1) і 118 випливає, що захист порушених прав, зокрема прав кредитора, не може бути визнана дієвою, якщо судовий акт або акт іншого уповноваженого органу своєчасно не виконується. Разом з тим в силу ст. ст. 15 (ч. 2), 17 (ч. 3), 19 (ч. ч. 1 і 2) і 55 (ч. ч. 1 і 3) Конституції Російської Федерації і виходячи з загальноправового принципу справедливості захист права власності та інших речових прав повинна здійснюватися на основі пропорційності і пропорційності, з тим щоб був забезпечений баланс прав і законних інтересів усіх учасників цивільного обороту - власників, кредиторів, боржників, можливі ж обмеження федеральним законом прав володіння, користування і розпорядження майном, свободи підприємницької діяльності та свободи договорів також повинні відповідати вимогам справедливості, бути адекватними, пропорційними, пропорційними, носити загальний і абстрактний характер, не мати зворотної сили і не зачіпати істота даних конституційних прав, тобто не обмежувати межі і застосування відповідних конституційних норм. Сама ж можливість обмежень і їх характер повинні обумовлюватися необхідністю захисту конституційно значимих цінностей, а саме основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави. До конституційно захищаються цінностей відносяться і гідне життя і вільний розвиток людини, забезпечення яких становить обов'язок держави (ст. 7 Конституції Російської Федерації), і право кожного на житло (ст. 40; ч. 3 ст. 56 Конституції Російської Федерації). Оспорювані в запиті положення ст. 446 ЦПК Російської Федерації, що забороняють звертати стягнення не на будь-яке належне боржникові житлове приміщення, а лише на те, яке є для нього єдиним придатним для проживання, спрямовані на захист конституційного права на житло не тільки самого боржника, а й членів його сім'ї, в тому числі що знаходяться на його утриманні неповнолітніх, старих, інвалідів, а також на забезпечення охорони державою гідності особистості, як того вимагає ст. 21 (ч. 1) Конституції Російської Федерації, умов нормального існування і гарантій соціально-економічних прав відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини. Отже, законодавець, визначивши в абзацах першому і другому п. 1 ст. 446 ЦПК Російської Федерації межі звернення стягнення за виконавчими документами на що належить громадянину-боржнику на праві власності житлове приміщення і обмеживши тим самим право кредитора на належне виконання винесеного на його користь судового рішення, не вийшов за рамки допустимих обмежень конституційного права на судовий захист, встановлених ст . 55 (ч. 3) Конституції Російської Федерації. Разом з тим для законодавця не виключається можливість конкретизувати дане регулювання в частині, що стосується розмірів такого житлового приміщення. 3. Згідно ч. 2 ст. 36 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" підставою до розгляду справи Конституційним Судом Російської Федерації є що невизначеність у питанні про те, чи відповідають Конституції Російської Федерації оспорювані заявником законоположення. Оскільки в даному випадку така невизначеність відсутня, запит Жовтневого районного суду міста Іжевська не може бути прийнятий Конституційним Судом Російської Федерації до розгляду (Визначення КС РФ від 4 грудня 2003 р. N 456-О "Про відмову у прийнятті до розгляду запиту Жовтневого районного суду м. Іжевська про перевірку конституційності абзаців першого і другого п. 1 ст. 446 ЦПК РФ "). § 2. 1. Згідно з Федеральним законом від 21 липня 1997 р. "Про виконавче провадження", його ст. 73, у разі невиконання боржником без поважних причин вимог п. п. 1 і 2 ст. 73 судовий пристав-виконавець застосовує до нього штрафні санкції, передбачені ст. 85, і призначає новий строк виконання виконавчого документа (п. 3); ст. 85 встановлено, що у разі невиконання без поважних причин виконавчого документа, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, в строк, встановлений судовим приставом-виконавцем, він відповідно до ст. 73 виносить постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі до 200 мінімальних розмірів оплати праці і призначає йому новий термін для виконання (п. 1); при подальших порушеннях боржником без поважних причин нових термінів виконання виконавчого документа розмір штрафу щоразу подвоюється (п. 2); постанову судового пристава-виконавця про накладення штрафу затверджується старшим судовим приставом і може бути оскаржене до відповідного суду в 10-денний термін (п. 4). У своєму запиті до Конституційного Суду Російської Федерації Арбітражний суд Хабаровського краю, у провадженні якого знаходяться справи за скаргами федерального державного унітарного підприємства "Далекосхідна залізниця Міністерства шляхів сполучення Російської Федерації", просить перевірити конституційність названих норм, підлягають застосуванню в цих справах. На думку заявника, наділення судового пристава-виконавця повноваженням виносити постанову про накладення штрафу, його розмір, а також сама можливість стягнення штрафу за правопорушення, не передбачені Кодексом Російської Федерації про адміністративні правопорушення, без судового рішення суперечать Конституції Російської Федерації, її ст. ст. 8 (ч. 2), 19 (ч. 1), 35 (ч. 3) і 46 (ч. 1). 2. Відповідно до Конституції Російської Федерації захист прав і свобод людини і громадянина в Російській Федерації є обов'язком держави (ст. 2); судовий захист прав і свобод гарантується (ч. 1 ст. 45; ч. ч. 1 і 2 ст. 46) . Розвиваючи ці конституційні положення, Конституційний Суд Російської Федерації в Постанові від 30 липня 2001 р. у справі про перевірку конституційності положень подп. 7 п. 1 ст. 7, п. 1 ст. 77 та п. 1 ст. 81 Федерального закону "Про виконавче провадження" вказав, що захист порушених прав не може бути визнана дієвою, якщо судовий акт своєчасно не виповнюється; законодавець зобов'язаний передбачити ефективний механізм реалізації судових рішень і має право врегулювати порядок примусового виконання судових актів, а також права та обов'язки учасників виконавчого провадження. У тому ж рішенні Конституційний Суд Російської Федерації дійшов висновку, що постанова судового пристава-виконавця про накладення стягнення саме по собі не суперечить ст. ст. 35 (ч. 3) і 46 (ч. 1) Конституції Російської Федерації, оскільки носить похідний (вторинний) характер і приймається тільки в процесі примусового виконання актів судів та інших органів на підставі виданих ними виконавчих документів і, отже, не може їх підміняти і служити юридичною підставою для нового, самостійного виконавчого провадження за тим же вимогам, які містяться у виконавчому документі суду чи іншого органу. Отже, юридична сила постанови судового пристава-виконавця обумовлена його правовою природою як самостійного правозастосовчого акта особливого роду, який видається з метою припинення правопорушень, скоєних у процесі примусового виконання судових та інших рішень. Відповідно до ст. 46 Конституції Російської Федерації, а також гол. 11 Федерального закону "Про виконавче провадження" та ст. 329 Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації ухвала може бути оскаржена до суду (в даному випадку - в арбітражний). Таким чином, порядок виконання судових рішень, що передбачає накладення на боржника штрафних санкцій судовим приставом-виконавцем, не може розглядатися як такий, що порушує права, закріплені в ст. ст. 8 (ч. 2), 19 (ч. 1), 35 (ч. 3) і 46 (ч. 1) Конституції Російської Федерації. 3. Згідно правової позиції, висловленої Конституційним Судом Російської Федерації в ряді його рішень, у тому числі в Постанові від 14 травня 2003 р. у справі про перевірку конституційності п. 2 ст. 14 Федерального закону "Про судових приставів", суди загальної юрисдикції та арбітражні суди, керуючись ст. 120 (ч. 2) Конституції Російської Федерації у взаємозв'язку з її ст. 76 (ч. ч. 3, 5 і 6), повинні самостійно вирішувати, які норми підлягають застосуванню в розглянутому справі. Норми Федерального закону "Про виконавче провадження" не виключають право самого арбітражного суду за невиконання особою покладених на нього виконавчим листом дій відповідно до ч. 2 ст. 332 АПК Російської Федерації накласти штраф у порядку та розмірі, встановлених в гол. 11 даного Кодексу, причому питання про накладення штрафу може бути ним розглянуто не тільки за заявою судового пристава-виконавця, а й за заявою стягувача. Таким чином, вирішення питання, поставленого у запиті Арбітражного суду Хабаровського краю, не відноситься до повноважень Конституційного Суду Російської Федерації, визначеним ст. 125 Конституції Російської Федерації та ст. 3 Федерального закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" (Визначення КС РФ від 4 грудня 2003 р. N 443-О "Про відмову в прийнятті до розгляду запиту Арбітражного суду Хабаровського краю про перевірку конституційності п. 3 ст. 73, п. п. 1, 2 і 4 ст. 85 ФЗ "Про виконавче провадження"). |
||
| « Попередня | ||
|
|
||
Інформація, релевантна "Стаття 446. Майно, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами " |
||
|
||