ГоловнаТрудове правоТрудове право → 
« Попередня Наступна »
В.Л. Гейхман, Е.Н. Сидоренко. Коментар до Трудового кодексу Російської Федерації, 2012 - перейти до змісту підручника

Стаття 4. Заборона примусової праці

1. Коментована стаття заснована на положеннях ч. 2 ст. 37 Конституції, яка встановлює, що примусова праця заборонена. Принцип заборони примусової праці, закріплений у ст. 2 ТК як один із загальновизнаних принципів правового регулювання трудових відносин та інших безпосередньо пов'язаних з ними відносин, отримав свій повний розвиток в коментованій статті. Даний принцип взаємопов'язаний з іншим основним принципом, закріпленим у ст. 2 ТК: про свободу праці, включаючи право на працю, який кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується, право розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати професію і рід діяльності. Заборона примусової праці неможливо без вільної праці, саме примус до праці містить заперечення свободи праці. У такій же мірі свобода праці неможлива без заборони примусової праці.
2. У ч. 2 цієї статті визначаються примусову працю і його форми відповідно до положень ч. 2 ст. 8 Міжнародного пакту ООН "Про громадянські та політичні права" (1966 р.) * (10), ч. 2 ст. 4 Європейської конвенції "Про захист прав людини та основних свобод" (1950 р.; із змінами. Від 13.05.2004) * (11) і Конвенціями МОП: N 29 "Про примусову чи обов'язкову працю" (1930 р.) * (12 ), N 105 "Про скасування примусової праці" (1957 р.) * (13). У ч. 2 коментованої статті дано визначення примусової праці, в основі якого відтворюються положення Конвенції МОП N 29. Відповідно до цієї Конвенції примусову або обов'язкову працю означає "яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання, для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг" (ч. 1 ст. 2 Конвенції) * (14) .
3. Частина 3 коментованої статті також відносить до примусової праці роботу, яку працівник змушений виконувати під загрозою застосування будь-якого покарання (насильницького впливу), і від якої він може відмовитися у зв'язку з порушенням встановлених термінів виплати заробітної плати (ст. 142 ТК) або при недотриманні вимог охорони праці, що загрожують його життю і здоров'ю (ст. 220 ТК).
Ці положення виходять за рамки загальноприйнятого поняття примусової праці в порівнянні з вказаними Конвенціями МОП. Але виконання роботи, якщо порушуються строки виплати заробітної плати або вона виплачується не в повному розмірі або існує загроза життю або здоров'ю працівника, - це порушення основних прав працівника на оплату і охорону праці, гарантованих Конституцією (ч. 3 ст. 37).
Принцип заборони примусової праці знайшов своє втілення в ТК (див. ст. 142, 220, 236, 237 і коммент. До них). При цьому встановлено, що у разі допущених порушень роботодавцем в оплаті праці працівника, він має право призупинити роботу в порядку, передбаченому ст. 142 ТК, на весь період до виплати затриманої суми з урахуванням грошової компенсації, встановленої ст. 236 ТК, і можливої ??компенсацією моральної шкоди згідно ст. 237 ТК.
Відповідно до ст. 219 ТК працівник має право відмовитися від виконання робіт у разі виникнення небезпеки для його життя і здоров'я внаслідок порушення вимог охорони праці (за винятком випадків, передбачених федеральним законом) до усунення такої небезпеки. Крім того, відмова працівника від виконання робіт у разі виникнення такої небезпеки або відмова від виконання важких робіт і робіт із шкідливими і (або) небезпечними умовами праці, не передбаченими трудовим договором, не тягне за собою притягнення його до дисциплінарної відповідальності (див. ст. 220 ТК).
4. Частина 4 коментованої статті приведена в повну відповідність з Конвенцією "Про примусову чи обов'язкову працю", з якої випливає, що не вважається примусовою працею яка робота чи служба, необхідна в умовах надзвичайних обставин, тобто у разі воєн або лиха чи загрози лиха та ін, і взагалі обставин, що ставлять під загрозу життя чи нормальні життєві умови всього або частини населення.
Насамперед, примусова праця не включає в себе роботу, виконання якої обумовлено законодавством про військовий обов'язок і військову службу чи її замінника альтернативну цивільну службу. Це передбачено:
1) ст. 1 Федерального закону від 28.03.1998 N 53-ФЗ "Про військовий обов'язок і військову службу" (в ред. Від 28.12.2010) * (15);
2) ст. 10, 26, 27 Федерального закону від 27.05.1998 N 76-ФЗ "Про статус військовослужбовців" (в ред. Від 28.12.2010) * (16);
3) п. 3 ст. 1 Федерального закону від 31.05.1996 N 61-ФЗ "Про оборону" (в ред. Від 05.04.2011) * (17);
4) ст. 10 Федерального закону від 26.02.1997 N 31-ФЗ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію в Російській Федерації" (в ред. Від 09.03.2010) * (18);
5) постановою Уряду РФ від 29.05.2006 N 333 "Про військових зборах і деякі питання забезпечення виконання військового обов'язку" (в ред. від 17.12.2010) * (19);
6) Положенням про порядок проходження військової служби, затвердженим Указом Президента РФ від 16.09.1999 N 1237 (в ред. від 21.03.2011) * (20);
7) ст. 21 Федерального закону від 25.07.2002 N 113-ФЗ "Про альтернативну цивільну службу" (в ред. Від 09.03.2010) * (21).
Не вважається примусовою працею робота, яка виконується в надзвичайних обставинах (аварії, пожежі, повені, землетруси та інші надзвичайні обставини, що загрожують життю і життєзабезпечення населення). Федеральний конституційний закон від 30.05.2001 N 3-ФКЗ "Про надзвичайний стан" (в ред. Від 07.03.2005) * (22) передбачає у виняткових випадках можливість мобілізації працездатного населення та залучення транспортних засобів громадян для проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.
Примусова праця не включає в себе роботу, виконувану в порядку виконання покарання за вироком суду, що набрало законної сили. Це може бути відбування покарання у вигляді обов'язкових робіт (ст. 25-30 ДВК), яке виповнюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання засудженого, або виправних робіт, відбувають за основним місцем роботи засудженого до виправних робіт (ст. 39 ДВК). Засуджений до позбавлення волі згідно зі ст. 103 ДВК зобов'язаний трудитися в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією виправних установ.
Слід мати на увазі, що виконання різних видів покарання за що набрало законної сили вироком суду з залученням до праці засуджених здійснюється з дотриманням положень трудового законодавства (включаючи законодавство про охорону праці) та кримінально-виконавчого законодавства.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Стаття 4. Заборона примусової праці "
  1. Стаття 4. Заборона примусової праці
    стаття про відповідальність за ухилення від суспільно корисної праці (у законодавстві таке ухилення називалося дармоїдством). Заборона примусової праці міститься в окремій статті, а не в статті "Основні трудові права та обов'язки працівників", як було передбачено в КЗпП. Це підкреслює основне значення такої заборони для регулювання трудових відносин. Заборона
  2. Стаття 11.19. Порушення правил провезення ручної поклажі, багажу і вантажобагажу
    заборонених до перевезення, а так само здача небезпечних речовин на зберігання в залізничні камери зберігання - тягне за собою накладення адміністративного штрафу в розмірі від одного до трьох мінімальних розмірів оплати праці. 4. Провезення без оплати домашніх тварин і птахів - тягне за собою накладення адміністративного штрафу в розмірі однієї другої мінімального розміру оплати
  3. Стаття 102. Продовження, зміна і припинення застосування примусових заходів медичного характеру Коментар до статті 102
    примусових заходів медичного характеру здійснюється судом за поданням адміністрації установи, що здійснює примусове лікування, на підставі висновку комісії лікарів-психіатрів. 2. Особа, якій призначена примусовий захід медичного характеру, не рідше одного разу на шість місяців підлягає огляду комісією лікарів-психіатрів для вирішення питання про наявність
  4. Стаття 19.12. Передача або спроба передачі заборонених предметів особам, яких тримають в установах кримінально-виконавчої системи, слідчих ізоляторах або ізоляторах тимчасового утримання
    заборонено законом, - тягне за собою накладення адміністративного штрафу в розмірі від десяти до п'ятнадцяти мінімальних розмірів оплати праці з конфіскацією заборонених предметів, речовин або продуктів
  5. Стаття 23.12. Федеральна інспекція праці та підвідомчі їй державні інспекції праці
    статтями 5.28 - 5.34, 5.44 цього Кодексу. 2. Розглядати справи про адміністративні правопорушення від імені органів, зазначених у частині 1 цієї статті, має право: 1) головний державний інспектор праці Російської Федерації, його заступники; головний державний правовий інспектор праці Російської Федерації; головний державний інспектор Російської Федерації з охорони
  6. Стаття 12.36. Перешкоджання законній діяльності з управління та експлуатації транспортних засобів
    примусове направлення на здачу іспитів з теорії та практики водіння осіб, які отримали в установленому порядку водійські посвідчення, а також застосування до власників транспортних засобів, водіям та іншим учасникам дорожнього руху будь-яких інших заходів адміністративного примусу, за винятком прямо передбачених цим Кодексом, - тягне за собою накладення адміністративного штрафу
  7. Стаття 98. Цілі застосування примусових заходів медичного характеру Коментар до статті 98
    примусових заходів медичного характеру є поліпшення психічного стану або вилікування хворих, при якому вони перестають становити небезпеку для себе і оточуючих, а також попередження вчинення зазначеними особами нових суспільно небезпечних діянь, передбачених КК
  8. Стаття 5.47. Збір підписів виборців, учасників референдуму в заборонених місцях, а також збір підписів особами, яким участь в цьому заборонено федеральним законом
    праці; на посадових осіб - від двадцяти до тридцяти мінімальних розмірів оплати праці; на юридичних осіб - від ста до двохсот мінімальних розмірів оплати
  9. 15.4. Заходи адміністративного припинення
    заборона експлуатації несправного транспорту; призупинення дії ліцензій та квот; анулювання ліцензій (дозволів); ??закриття підприємств та установ, їх структурних підрозділів у разі порушення правил пожежної безпеки; заборона транспортування вибухонебезпечних, отруйних речовин у разі порушення встановлених правил; застосування фізичної сили; застосування спеціальних
  10. Стаття 146. Оплата праці в особливих умовах
    праці працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими, небезпечними і іншими особливими умовами праці, здійснюється як за допомогою збільшення тарифних ставок (окладів), так і шляхом встановлення доплат до ним за умови праці. 2. Підвищена оплата праці в місцевостях з особливими кліматичними умовами забезпечується за допомогою застосування районних коефіцієнтів і надбавок до заробітної плати
  11. Стаття 5.20. Фінансування виборчої кампанії, кампанії референдуму крім виборчих фондів, фондів референдуму і надання іншої забороненої законом матеріальної підтримки
    праці; на посадових осіб - від двадцяти до тридцяти мінімальних розмірів оплати праці; на юридичних осіб - від двохсот до трьохсот мінімальних розмірів оплати праці з конфіскацією предмета адміністративного
  12. Стаття 99. Види примусових заходів медичного характеру Коментар до статті 99
    примусового характеру залежить від суспільної небезпеки особи, щодо якої застосовується відповідне рішення; даний вибір повинен грунтуватися на об'єктивних даних, що свідчать про характер і ступінь суспільної небезпеки особи, а також на оцінці психічного розладу хворого та прогноз його розвитку. 2. Психічний стан осіб, до яких застосовуються примусові
  13. Стаття 1239. Примусова ліцензія
    примусова
  14. Стаття 60. Заборона вимагати виконання роботи, не обумовленої трудовим договором
    праці, включаючи право на працю, який кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується, право вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати професію і рід діяльності. 2. Заборона вимагати від працівників виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, не виключає права сторін за взаємною згодою змінювати умови трудового договору, в т.ч. і про трудовий
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка