| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Суб'єкти авторських відносин |
||
|
Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір. Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Поняття "автор твору" і "суб'єкт авторського права" не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору, як уже зазначалося, може бути тільки його творець, тобто тільки фізична особа, причому незалежно від віку. Суб'єктом авторською права може бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких право може виникати внаслідок закону, договору або спадкування. Так, відповідно до статей 16, 17 і 19 Закону про авторське право право на наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали, інші періодичні видання належить організаціям, що випустили їх у світ. Авторське право на кіно-або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомку, на телепередачі - відповідним телевізійним організаціям. В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб - правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів. Так, за ст. 29 Закону про авторське право спадкоємці мають право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора, відповідно до ст. 27 цього закону майнові права автора можуть бути об'єктом цивільних правочи-нів. Але в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав - неавтори - не можуть мати права, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними від нього. Авторське право автора прийнято називати первісним, а авторське право правонаступників - похідним. 5 На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але перебувають на території України у будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства (ст. З Закону про авторське право). Закон визнає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або ті, які мають постійне місце проживання на території України (п. З ст. З Закону про авторське право). Дія Закону про авторське право поширюється також на авторів, твори яких уперше опубліковано в іншій країні та протягом ЗО днів після цього опубліковано в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора. За іншими особами авторське право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або угод, у яких бере участь Україна. Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може бути визнане на території України у разі передачі їм цього права у порядку, встановленому законодавчими та іншими нормативними актами. Порядок передачі українським автором права на використання його твору на території іноземної держави також встановлюється законодавством України і може бути здійснений через Державний департамент інтелектуальної власності. У зв'язку з приєднанням до Бернської конвенції з охорони авторських прав Україна взяла на себе обов'язки за цією конвенцією. Відповідно до її положень кожна держава-учасниця Конвенції надає громадянам інших країн-учасниць Конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів, закладає кращу правову основу використання вітчизняних творів за кордоном. Всесвітня конвенція з охорони авторських прав поширюється також на музичні, кінематографічні твори та на твори образотворчого мистецтва. Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб - співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством (ст. 13 Закону про авторське право). Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства: а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора - нероздільне співавторство; б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто зі співавторів написав ту чи іншу частину, - роздільне співавторство. Співавторство можливе при створенні будь-яких творів Для його визначення необхідні певні умови: 1) твір, створений спільною творчою працею співавторів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, виключити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту не опера, танець без музики - не балет. Проте можливо й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але у такому разі не буде співавторства; 5 спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, висловлює свої погляди, а інший записує - це не співавторство; має бути угода про спільну працю над твором; при роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське пра во на свою частину, водночас він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним; при нероздільному співавторстві твір може використовуватися лише за спільною згодою усіх співавторів. Проте право опублікування та іншого викорис тання твору належить однаковою мірою усім співавторам. Один співавтор не мо же без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше ви користання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку; винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді не передбачається інше (ст. 13 Закону про авторське право). Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі. Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського права і той, хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі, стенографісти тощо). Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором1. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцеві, але за таких умов: твір створено за договором між автором і роботодавцем, тобто не на підс таві трудового договору (контракту), а саме на підставі договору між автором і роботодавцем про створення твору; автор працює у роботодавця за наймом, тобто за трудовим договором (контрактом) (ст. 16 Закону про авторське право). Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплати встановлюється у договорі між автором і роботодавцем. Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди відповідно до ст. 31 Закону про авторське право. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до інших фізичних чи юридичних осіб або до держави в порядку спадкування (ст. 29 Закону про авторське право). Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Відповідно до ст. 431 нового ЦК України службовий твір належить авторові і роботодавцю спільно, якщо інше не встановлено договором. 5 Відповідно до ст. 28 згадуваного закону авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Але із загального правила цією ж статтею передбачено винятки: строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього жит тя і 70 років після смерті останнього співавтора; строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 ро ків після їх реабілітації; твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах ЗО років після смерті, діє протягом 70 років від дати опублікування твору; для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, автор ське, право діє протягом 70 років від дати обнародування. В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце зазначені юридичні факти. Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстрокове. Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте таке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону про авторське право. Мають зберігатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Кабінету Міністрів України надано право встановлювати виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які стали надбанням суспільства. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 3. Суб'єкти авторських відносин" |
||
|
||