| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 5. Види цивільних правовідносин |
||
|
1. Все існуюче розмаїтість цивільних правовідносин може бути відповідним чином класифіковано. Така класифікація має не тільки теоретичне, а й практичне значення, оскільки допомагає правильно усвідомити характер взаємовідносин сторін у тому чи іншому правовідносинах і, отже, правильно застосовувати цивільне законодавство до конкретного випадку. Класифікація цивільних правовідносин може проводитися за різними підставами. Виходячи зі змісту цивільні правовідносини можуть бути розділені на майнові та немайнові, абсолютні та відносні, речові та зобов'язальні. 2. Розподіл цивільних правовідносин на майнові та немайнові засноване на тому, що майнові відносини мають економічний зміст і їх об'єктами є майно, роботи і послуги возмездного характеру. Суб'єкти цих відносин мають на меті задоволення своїх матеріальних потреб. Немайнові правовідносини виникають у зв'язку з нематеріальними благами, заснованими на немайнових інтересах їхніх учасників, права і свободи людини, авторські права, права на захист честі, гідності та ділової репутації і т.д. Практичне значення цього поділу полягає в тому, що при порушенні прав і обов'язків, що випливають з майнових правовідносин, до порушника можуть застосовуватися тільки санкції майнового характеру, тоді як при порушенні немайнових прав крім майнових санкцій (відшкодування морального шкоди) можуть застосовуватися й інші заходи впливу (наприклад, право вимагати спростування відомостей, що ганьблять честь і гідність громадянина). Суб'єктивні права і обов'язки в немайнових відносинах невіддільні від особистості їх носіїв. Позовна давність не поширюється на вимоги про захист особистих немайнових прав (ст. 208 ЦК). 3. У юридичній літературі наводиться класифікація про поділ цивільних правовідносин на абсолютні і відносні. Відповідно до цієї класифікації носію абсолютного права (права власності, виключного права на результати інтелектуальної діяльності та інші нематеріальні блага) протистоїть невизначене число зобов'язаних осіб. У відносному правовідношенні (зобов'язальних правовідносинах) правомочному особі протистоять строго певні зобов'язані особи. Порушником суб'єктивного права в абсолютному правовідношенні може бути будь-яка особа, у відносному правовідносинах - конкретна особа, вже складається до порушення суб'єктивного права як учасника даного правовідносини. Вище (§ 2 цієї глави) зазначалося, що сторонами будь-якого громадянського правовідносини, включаючи те, яке називається абсолютним, може бути лише конкретну особу. Така особа з'являється на стадії порушення абсолютного права. До цього моменту ніякого громадянського правовідносини за участю невизначеного числа зобов'язаних осіб не існує. Теорія абсолютного правовідносини була піддана обгрунтованій критиці С.Н. Аскназіем "*", Д.М. Генкіним і С.Н. Братусем . Абсолютні суб'єктивні цивільні права і обов'язки не входять до складу цивільного правопорядку. Вони є складовою частиною публічного правопорядку в країні і, як наслідок, - елементом публічних правовідносин між державою та всіма особами, зобов'язаними не порушувати норми об'єктивного права про власність та особистих немайнових правах. --- "*" Див: Аскназій С.Н. Основні питання теорії соціалістичного цивільного права / / Вісник Ленінградського університету. 1947. N 12. С. 95. Див: Генкін Д.М. Право власності в СРСР. М., 1961. С. 32 - 47. Див: Братусь С.Н. Предмет і система радянського цивільного права. С. 188 - 193. 4. Розподіл цивільних правовідносин на речові і зобов'язальні засноване на тому, що носій права в речових правовідносинах може здійснювати це право без сприяння зобов'язаних осіб (наприклад, власник має можливість користуватися належної йому на праві власності річчю для задоволення своїх потреб самостійно). Основоположним речовим правом є право власності. Похідними від права власності речовими правами є право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою, сервітути, право господарського відання, право оперативного управління (ст. 216 ЦК). Володар речового права, за загальним правилом, продовжує зберігати його, якщо річ неправомірно перейде до нового власника. Так, якщо річ була загублена або викрадена, тобто вибула з володіння власника поза його волею, власник продовжує зберігати право власності на цю річ. Суб'єкт ж зобов'язального права в зобов'язальних правовідносинах може здійснювати це право тільки за умови, що йому нададуть сприяння зобов'язані особи (наприклад, покупець передає продавцю передбачену договором грошову суму). Речові права захищаються за допомогою так званих речових позовів, тобто позовів, що мають об'єктом річ, тоді як зобов'язальні права - за допомогою зобов'язальних позовів. Різниця між речовими і зобов'язальними правами в речових і зобов'язальних правовідносинах досить умовно, оскільки інтереси носіїв речових прав можуть охоронятися не тільки речовими, а й зобов'язальними позовами. Так, власник речі, яка була вкрадена, може звернутися до злодія з вимогою про вилучення речі, однак якщо вкрадена річ не буде виявлена, то власник може вимагати відшкодування збитків. Також припустима захист особи, що володіє річчю на підставі договору (зобов'язальне право), за допомогою речового позову (ст. 305 ЦК). В основу наведеної класифікації правовідносин покладено різні ознаки, в тому числі пов'язані з підставами виникнення правовідносин. Тому одне і те ж правовідношення може бути одночасно майновим і речовим (наприклад, правовідносини щодо виникнення права власності на новостворену річ), або майновим і зобов'язальним (наприклад, правовідношення, що виникло з договору позики). Деякі цивільні правовідносини взагалі можуть не укладатися в вищезазначену схему. Так, спадкові правовідносини не можна віднести ні до речових, ні до зобов'язальних. Носій спадкового права, тобто спадкоємець, який отримав певне майно у спадок, отримує це право не в результаті якої-небудь дії з боку спадкодавця, а в результаті сукупності певних юридичних фактів, зокрема, смерті спадкодавця і прийняття спадкоємцем майна. Цивільні правовідносини можна розділити на термінові, тобто обмежені певним терміном (прикладом можуть служити авторські правовідносини, що випливають з виключного авторського права, чинного протягом життя автора і 50 років після його смерті, починаючи з 1 січня року, наступного за роком смерті автора), і безстрокові, не обмежені будь-яким строком (наприклад, право власності). Однак в останньому випадку правовідносини в будь-який момент може припинити існування з волі власника. Окремі вчені виділяють такі види правовідносин, як корпоративні, тобто правовідносини, засновані на участі (членство) в організаційно-правових утвореннях, корпораціях (господарських товариствах і товариствах, виробничих кооперативах і т.д.), і правовідносини, що містять переважні права (переважне право учасника спільної часткової власності на купівлю частки, що продається, право учасника закритого акціонерного товариства на переважну купівлю продаються іншим акціонером акцій і т.д.) "*". --- "*" Див: Цивільне право / Под ред. Е.А. Суханова. Т. 1. С. 103. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " § 5. Види цивільних правовідносин " |
||
|
||