Головна
Головна → Природоресурсове, аграрне, екологічне право → Аграрне право → 
« Попередня Наступна »
В.Х. Улюкаєв, В.Е. Чуркін, В.В. Нахратов, Д.В. Литвинов. Земельне право, 2010 - перейти до змісту підручника

§ 1. Поняття і загальні положення про правовідносини
Під правовідносинами розуміється зв'язок між суб'єктами врегульованого правом суспільних відносин, в процесі якої у них виникають права і обов'язки.
Причини (підстави), внаслідок яких виникають, змінюються і припиняються правовідносини, називаються юридичними фактами. Інакше кажучи, юридичні факти - це якісь обставини життя, з якими закон пов'язує виникнення, зміни та припинення правовідносин. Залежно від способів регулювання (цивільно-правові, земельно-правові, адміністративно-правові і т.д.) і видів об'єктів регульованих відносин правовідносини діляться на цивільні, земельні, адміністративні та т.п.
Яке правовідношення включає в себе наступні взаємопов'язані елементи:
- суб'єкти правовідносин (суб'єктивний склад), тобто особи, що у правовідносинах;
- об'єкт правовідносини, тобто те, з приводу чого виникають правовідносини;
- зміст правовідносини, тобто конкретні (суб'єктивні) права та обов'язки учасників (суб'єктів) правовідносин.
Найбільш поширеним видом правовідносин (по числу беруть участь у них суб'єктів) є цивільні та адміністративні правовідносини.
Як цивільні, так і адміністративні правовідносини мають свої специфічні особливості, які обумовлені особливостями самих галузей права.
Так, до особливостей цивільних правовідносин відносяться:
- майнова і організаційна відособленість суб'єктів, тобто їх незалежність один від одного і рівність між собою;
- рівноправність суб'єктів правовідносин, тобто їх рівність у правах і обов'язках, що становлять зміст правовідносини;
- самостійність суб'єктів, тобто можливість їх вільного волевиявлення, яке і є основним юридичним фактом, що породжує, змінює або припиняє правовідносини;
- майновий характер юридичних гарантій цивільних правовідносин, тобто заходів захисту прав та заходів відповідальності за невиконання обов'язків.
Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства), юридичні особи (російські, іноземні), державні та муніципальні утворення, які мають цивільну правосуб'єктність.
Правосуб'єктність - правова можливість суб'єкта бути учасником цивільних правовідносин, тобто можливість, забезпечена правом. Складовими елементами правосуб'єктності є правоздатність та дієздатність суб'єктів.
Правоздатність - здатність суб'єкта мати цивільні права та обов'язки. Громадяни мають правоздатність від народження. Юридичні особи - з моменту державної реєстрації.
Дієздатність - здатність суб'єкта своїми діями набувати права і створювати для себе обов'язки.
Дієздатність громадян може бути повною (після досягнення ними повноліття, а в окремих встановлених законом випадках - до нього) і обмеженою (дієздатність громадян віком від 16 до 18 років).
Дієздатність юридичних осіб настає одночасно з правоздатністю.
Як громадяни, так і юридичні особи можуть бути позбавлені дієздатності або обмежені в ній тільки в судовому порядку.
Дієздатність включає в себе і деліктоздатність (делікт - відповідальність), тобто здатність самостійно нести відповідальність за скоєні правопорушення. Склад учасників цивільних правовідносин може змінюватися в порядку правонаступництва. Правонаступництво буває двох видів: універсальним (загальним) і сингулярним (приватним). У першому випадку правонаступник займає місце правопредшественника у всіх правовідносинах (наприклад, спадкування, реорганізація юридичної особи та ін.) Приватне (сингулярне) правонаступництво - це правонаступництво в одному або декількох правовідносинах (наприклад, поступка кредитором своїх прав вимоги третій особі).
Види цивільних правовідносин можуть класифікуватися за різними ознаками. Найбільш істотними ознаками класифікації зізнаються:
- характер взаємозв'язку суб'єктів (абсолютні та відносні правовідносини);
- об'єкт правовідносин (майнові та немайнові);
- спосіб задоволення інтересів учасників правовідносин (речові і обов'язкові).
Абсолютні правовідносини - це такі правовідносини, в яких одній особі (уповноваженій) протистоїть невизначене коло інших суб'єктів (зобов'язаних), - наприклад, правовідносини власності. Відносними вважаються такі правовідносини, в яких одній особі (уповноваженій) протистоїть суворо визначений іншу особу.
Майнові правовідносини - це такі правовідносини, об'єктом яких є майно, тобто матеріальні блага.
Немайнових вважаються ті правовідносини, об'єктами яких є особисті немайнові блага (честь, гідність, ім'я, авторство творів тощо).
Речові правовідносини - правовідносини, які визначають майновий статус суб'єктів, тобто вони визначають, на якому праві (з числа речових) знаходиться майно, тобто матеріальні блага.
Зобов'язальні правовідносини - це такі цивільні правовідносини, які характеризують динаміку, рух майнових відносин (перехід права на майно, виконання робіт, надання послуг тощо).
Практичне відмінність цих видів цивільних правовідносин полягає в тому, що речові правовідносини реалізуються безпосередніми діями самого уповноваженої особи (власника, власника), а зобов'язальні - через виконання обов'язків боржником.
Таке положення пояснюється тим, що речові правовідносини - абсолютні, а зобов'язальні - відносні.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " § 1. Поняття і загальні положення про правовідносини "
  1. § 1. Поняття комерційного права
    поняттю підприємницької діяльності, це юридичний (формальний, зовнішній) ознака, вимога, що пред'являється до підприємництва з боку законодавця. Розглянемо докладніше кожен із зазначених ознак підприємницької діяльності. По-перше, підприємницька діяльність - це діяльність самостійна. Ця ознака вказує на вольовий джерело підприємницької
  2. § 2. Джерела комерційного права
    поняттями «комерційне право» і «комерційне законодавство». Комерційне право - це сукупність загальних і спеціальних норм приватного права, що регулюють відносини між підприємцями або за їх участю при здійсненні підприємницької діяльності. Комерційне законодавство - це сукупність комплексних нормативних актів, тобто нормативних актів, що містять норми різних галузей
  3. § 5. Об'єкти інтелектуальної власності підприємця
    поняття, що охоплює як товарні знаки, так і знаки обслуговування. Закон визначає товарний знак як позначення, здатне відрізняти товари або послуги одних юридичних або фізичних осіб від однорідних товарів або послуг інших юридичних або фізичних осіб. Товарними знаками можуть бути словесні, образотворчі, об'ємні та інші позначення або їх комбінації. Як бачимо, закон дає
  4. § 2. Розрахунки і кредитування
    поняттям для ряду однотипних договорів, якими опосередковуються позикові або, що те ж саме, кредитні зобов'язання. Якими б специфічними або ускладненими не були умови різних варіантів позикових зобов'язань, всі вони вписуються в універсальну формулу договору позики: отримані в борг кошти повинні бути повернені позичальником позикодавцеві. Настільки ж універсальними є багато правових
  5. § 1. Загальні положення
    поняття підприємницької діяльності, законодавець у ч. 3 п. 1 ст. 2 ГК підкреслив, що підприємницька діяльність здійснюється на свій ризик. [1] У контексті визначення підприємницької діяльності, закріпленому в Законі, ризик підприємця - це не тільки можливість настання несприятливих наслідків внаслідок стихійних лих, випадкового Комерційне право. Ч. I.
  6. § 5. Захист прав та інтересів підприємця у відносинах у сфері управління; роль прокуратури і нотаріату в правовому забезпеченні підприємницької діяльності
    поняттям відносин у сфері управління. Основним елементом змісту цих правовідносин є обов'язки підприємців, хоча й у сфері управління підприємцям надаються певні правові можливості, які вище були названі організаційно-предпосилочних правами. [1] Обов'язки підприємців у сфері управління носять загальнообов'язковий характер, тобто всі зобов'язані платити
  7. § 2. Професійні учасники ринку цінних паперів
    поняття ФКЦБ, на думку якої, андеррайтер - це особа, яка прийняла на себе обов'язок розмістити цінні папери від імені емітента або від свого імені, але за рахунок і за дорученням емітента [4 ]. Слідуючи логіці наведеного визначення, дилер, як андеррайтер, може діяти не тільки від свого імені, а й від імені клієнта - емітента. Однак такий підхід суперечить вищенаведеної нормі ст. 4
  8. § 1. Банківська система. Правове становище кредитних організацій
    поняття кредитної організації дається у ч. 1ст. 1 Федерального закону «Про банки і банківську діяльність»: «кредитна організація - юридична особа, яка для отримання прибутку як основну мету своєї діяльності на підставі спеціального дозволу (ліцензії) Центрального банку Російської Федерації (Банку Росії) має право здійснювати банківські операції, передбачені цим
  9. § 2. Зовнішньоторговельні операції
    поняття. Його встановлення, як виявляється з норми ст. 7, п.2, має здійснюватися відповідно до загальних принципів, на яких Конвенція заснована, а за відсутності таких принципів - згідно із застосовним національним правом. Так, якщо договір міжнародної купівлі-продажу підпорядкований російському праву, слід звернутися до норми ст. 458, п.1 ЦК, згідно Комерційне право. Ч. II. Під
  10. § 2. Форми опосередкованої участі населення у здійсненні муніципальної влади
    понять в системі науки муніципального права будь муніципальної-правової термін повинен позначати строго визначене поняття. Не можна не погодитися із запропонованим В.А. Козловим визначенням системності наукової теорії, яка, на його думку, "виявляється в тому, що між її поняттями встановлюються певні логічні відносини, і теорія набуває гипотетико-дедуктивний характер ... В
© 2014-2022  yport.inf.ua