ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоПідприємницьке право → 
« Попередня Наступна »
А.Ю. Бушев, О.А. Міст, Н.Л. Вещунова та ін. Комерційне право. Том 2, 1998 - перейти до змісту підручника

§ 2. Професійні учасники ринку цінних паперів

Загальні положення. Основними дійовими особами на ринку цінних паперів є емітенти, які випускають цінні папери, а також інвестори, ці папери набувають. Перші акумулюють
Комерційне право. Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1998. С. 134
фінансові та інші засоби, пропонуючи за це деякий еквівалент у вигляді певного набору майнових прав, другі ж набувають такі права і виплачують за них відому компенсацію. Так, акціонерне товариство (емітент), розміщуючи власні акції, прагне залучити додатковий капітал. Набувач акції, сплачуючи за неї акціонерному товариству шуканий капітал, має майновий інтерес, що виражається в намірі не тільки повернути еквівалент вкладеним коштам, а й отримати від цього визна-поділену вигоду
Підвищенню оборотоспособности цінних паперів, створення умов найбільш ефективної взаємодії між емітентом і інвестором покликані сприяти різного роду посередники. Ті з них, які займаються забезпеченням зустрічного руху цінних паперів і відповідних їм капіталів в якості основного і / або виняткового виду діяльності, тобто професійно, називаються професійними учасниками ринку цінних паперів. Регламентації основних особливостей створення та діяльності професійних учасників присвячені деякі норми Закону про ринок цінних паперів (ст. 1). У ст. 2 названі загальні ознаки професійного учасника ринку цінних паперів. По-перше, такими можуть бути тільки або юридичні особи, або громадяни, зареєстровані як індивідуальних підприємців, по-друге, відповідні особи повинні здійснювати види діяльності, зазначені в гол. 2 Закону. Серед цих видів діяльності Законом названі такі: брокерська, дилерська, діяльність з управління цінними паперами, клірингова, депозитарна, діяльність з ведення реєстру власників цінних паперів (ст. 3-15). Залежно від виду діяльності Закон у ряді випадків пред'являє специфічні вимоги до самого суб'єкту, його здійснює, встановлюючи, наприклад, в якій організаційно-правовій формі має бути створений професійний учасник - юридична особа, чи може він займатися комерційною діяльністю і т.д.
У законодавстві, а також у нормативних актах ФКЦБ встановлюються обмеження на суміщення різних видів діяльності на ринку цінних паперів. Не допускається, наприклад, поєднувати з іншими видами зазначеної діяльності професійне ведення реєстру (ч. 1 ст. 10 Закону про ринок цінних паперів).
Комерційне право. Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1998. С. 135
Класифікація професійних учасників може бути проведена за різними ознаками, зокрема, в залежності від специфіки основного предмета діяльності. Припустимо, наприклад, виділити групу учасників, основним предметом діяльності яких є посередництво в здійсненні операцій з цінними паперами. До них відносяться брокери, дилери, організатори торгівлі. Наступна група посередників - професійних учасників, покликана переважно сприяти виконанню угод з цінними паперами. Це - депозитарії, клірингові організації, реестродер-жателей. Нарешті, реалізації прав, засвідчених цінним папером, сприяє довірчий керуючий. Очевидно, що віднесення названих учасників до тієї чи іншої групи є досить умовним, оскільки названі предмети діяльності у різних учасників можуть поєднуватися.
Необхідно відрізняти професійних учасників ринку цінних паперів від інших посередників, що здійснюють на ньому свою діяльність. Так, непрофесійним посередником може бути товарна біржа, оскільки з її участю реалізуються такі цінні папери, як коносамент (ст. 6 Закону РФ від 20 лютого 1992 р. № 2383-1 «Про товарні біржі і біржової торгівлі»). В якості непрофесійного посередника можуть виступати також банки при здійсненні операцій з інкасування векселів і деяких інших (ст. 5, 6 Закону РФ «Про банки і банківську діяльність»).
Відмінність професійних учасників від інших посередників на ринку цінних паперів полягає в тому, що перші здійснюють операції з цінними паперами в якості основного і виняткового виду діяльності. Крім того, професійними, а, отже, спеціально ліцензованим, є тільки ті види діяльності, які підпадають під ознаки, зазначені в Законі про ринок цінних паперів (ст. 3-11). Тому не всяка підприємницька діяльність на ринку цінних паперів є професійною в сенсі наз-ванного Закону. Так, навряд чи можна віднести до такої діяльності придбання комерційної організацією цінних паперів, наприклад, векселів, коносаментів або акцій та їх подальший перепродаж з метою отримання прибутку. Однак, якщо та ж організація здійснить цю операцію в інтересах третіх осіб за договором комісії або доручення (брокерська діяльність), або ж як дилер, то за певних умов вона може бути притягнута до відповідальності за
Комерційне право . Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1998. С. 136
здійснення підприємницької професійної діяльності учасника без необхідної ліцензії. Але ст. 38 Закону говорить про заборону та припиненні діяльності осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на ринку цінних паперів без відповідної ліцензії. Однак це правило, як видається, сформульовано неточно, оскільки на ринку цінних паперів можуть виступати не тільки професійні учасники, а й інші особи, включаючи підприємців. Ліцензування на ринку цінних паперів має здійснюватися у відношенні не будь-якої підприємницької діяльності, а тільки професійною.
Брокерська діяльність, за визначенням Закону, включає в себе вчинення цивільно-правовьк угод з цінними паперами в якості повіреного або комісіонера, що діє на підставі договору доручення або комісії, а також доручення на здійснення таких угод при відсутності вказівок на повноваження повіреного або комісіонера в договорі (ст. 3).
Професійний учасник ринку цінних паперів, що займається брокерською діяльністю, іменується брокером.
Закон про ринок цінних паперів, кваліфікуючи діяльність брокера за договорами доручення і комісії, встановлює для них деякі особливості в порівнянні з загальними нормами, передбаченими в ЦК - гол. 49 («Доручення») і 51 («Комісія»).
Так, на відміну від норми ст. 976 ЦК, яка встановлює право повіреного передавати в певних випадках виконання доручення будь-якому іншому особі (заступнику), брокер може передоручити вчинення правочину тільки іншому брокеру. За загальним правилом неповідомлення повіреним поручителя про передоручення не тягне недійсність самої угоди за передорученням. У такому випадку який передав повноваження несе відповідальність за дії особи, якій він передав повноваження, як за свої власні (п. 2 ст. 187 ЦК). Видається, що повідомлення клієнта брокером про передоручення є елементом самої угоди за передорученням. В силу ч. 3 ст. 3 Закону про ринок цінних паперів передоручення допускається тільки з повідомленням клієнта. Іншими словами, за відсутності повідомлення не може бути й передоручення.
Закон про ринок цінних паперів не тільки формулює обов'язок брокера виконувати доручення клієнтів сумлінно, але й встановлює черговість їх виконання - в порядку надходження, якщо інше не передбачається договором з клієнтом або його дорученням.
Комерційне право. Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1998. С. 137
У разі наявності у брокера інтересу, що перешкоджає здійсненню угоди на найбільш вигідних для клієнта умовах, брокер зобов'язаний негайно повідомити останнього про наявність у нього такого інтересу.
Якщо клієнтом брокера є підприємець, то при укладанні договорів у сфері підприємницької діяльності на відносини сторін у цьому випадку поширюються норми про комерційне представництво (п. 1 ст. 184 ЦК). Як наслідок, брокер-повірений, діючий на підставі договору поручительства, має право відповідно до ст. 359 ГК утримувати знаходяться у нього цінні папери, які підлягають передачі довірителю, в забезпечення своїх вимог за договором доручення (п. 3 ст. 972 ЦК). Застосування утримання брокером, чинним на підставі договору не доручення, а комісії, можливе стосовно будь-яких клієнтів, а не тільки є підприємцями, і не залежить від того, чи діє такий брокер як комерційного представника (п. 2 ст. 996 ЦК).
За загальним правилом, за угодою, укладеної комісіонером з третьою особою, набуває права і стає зобов'язаним сам комісіонер, а не клієнт (комітент) (п. 1 ст. 990 ЦК). Однак, якщо комісіонеру надійшли речі, придбані за рахунок комітента (клієнта), то вони є власністю останнього (п. 1 ст. 996 ЦК). Оскільки цінні папери віднесені в ГК до речей (ст. 128п.2ст. 130), то предмет угод комісіонера, що є брокером, завжди є власністю клієнта.
Закон про ринок цінних паперів встановлює правило, відповідно до якого у разі, якщо брокер діє як комісіонер, договір комісії може передбачати зобов'язання зберігати грошові кошти, призначені для інвестування в цінні папери або отримані в результаті продажу цінних паперів, у брокера на позабалансових рахунках і право їх використання брокером до моменту повернення цих грошових коштів клієнту відповідно до умов договору. Частина прибутку, отриманого від використання зазначених коштів і залишається в розпорядженні брокера, відповідно до договору перераховується клієнту При цьому брокер не має права гарантувати чи давати обіцянки клієнту щодо доходів від інвестування збережених їм грошових коштів.
На думку ФКЦБ, якщо укладений брокером договір комісії передбачає зазначену обов'язок брокера по зберіганню грошових коштів клієнта та розпорядженням ними, то в цій частині відносини
Комерційне право. Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1998. С. 138
між брокером-комісіонером і клієнтом регламентуються нормами про довірче управління [1]. Справді, відповідно до ст. 1013 ЦК гроші самі по собі не можуть бути самостійним об'єктом довірчого управління, за винятком випадків, передбачених законом. Такий випадок і передбачений в ч. 1 ст. 5 Закону про ринок цінних паперів. Хоча зобов'язання по зберіганню брокером грошей клієнта Закон пропонує передбачати в договорі комісії, а не довірчого управління, думається, варто погодитися з позицією ФКЦБ і кваліфікувати договір, що містить назване обя-зання, як змішаний.
Закон про ринок цінних паперів не називає як самостійного виду договору між брокером і клієнтом агентський договір, хоча істота останнього багато в чому формується на основі договорів комісії та доручення (ст. 1011 ЦК). Думається, що це не випадково. Адже предметом агентського договору є не тільки юридичні, а й інші дії (ст. 1005 ЦК). Отже, брокер за договорами з клієнтом може приймати на себе обов'язок по вчиненню тільки юридичних дій, переважно - угод.
Не секрет, що російське законодавство містить численні внутрішні суперечності і неточності. Підтвердженням цьому є і сформульоване в ст. 3 Закону про ринок цінних паперів визначення брокерської діяльності. Як випливає з наведеної вище дефініції, повноваження брокера можуть бути засвідчені довіреністю як у випадку його дії на підставі договору поручительства, так і договору комісії. Разом з тим закріплене в законі вимога про видачу довіреності комісіонера не поєднується з вмістом таких цивільно-правових інститутів, як комісія і представництво. Адже комісіонер завжди діє від власного імені (ст. 990 ЦК) в протилежність представнику (повіреному), який вчиняє дії від імені клієнта (ст. 182,971 ЦК). Довіреність, згідно з правилом ст. 185 ЦК, може видаватися для посвідчення повноважень представника (повіреного), але ніяк не комісіонера.
Дилерська діяльність має на увазі укладання угод купівлі-продажу цінних паперів від свого імені і за свій рахунок шляхом публічного
Комерційне право. Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1998. С. 139
оголошення цін купівлі та / або продажу певних цінних паперів із зобов'язанням покупки і / або продажу цих цінних паперів за оголошеними особою, що здійснює таку діяльність, цінами (ст. 4 Закону про ринок цінних паперів ). Професійний учасник ринку цінних паперів, що здійснює дилерську діяльність, іменується дилером. Дилером, на відміну від брокера, може бути тільки юридична особа, що є комерційною організацією. Підприємці - фізичні особи дилерської діяльністю займатися не має права.
Характерним є і те, що дилер для оплати цінних паперів може використовувати лише грошові засоби: згадка в Законі договору купівлі-продажу не залишає в діяльності дилера місця для договорів міни, а, отже, і для інших , крім грошей, засобів розрахунку (п. 1 ст. 454 ЦК).
За загальним правилом, ціна не є істотною умовою договору купівлі-продажу (ст. 485 ЦК). Разом з тим Закон для договорів купівлі-продажу цінних паперів, укладених дилерами, кваліфікує умова про ціну як істотного.
  Дилер не має права ухилятися від укладання договору купівлі-продажу цінних паперів на публічно оголошених ним умовах. Тому такого роду публічне оголошення є не чим іншим, як публічною офертою (ст. 437 ЦК). Однак Закон встановлює не тільки особливість змісту оферти дилера, а й акцепту. По-перше, для того, щоб оферта вважалася оголошеної, вона повинна містити умову про ціну. По-друге, якщо дилер не обумовить в оферті такі умови, як мінімальне і максимальне кількість купованих і / або про-даються цінних паперів, а також термін, протягом якого діють оголошені ним ціни, то він зобов'язаний укласти договір по цих умовах в тому вигляді, як вони запропоновані клієнтом (ч. 3 ст. 4 Закону про ринок цінних паперів). Встановлення в Законі вичерпного переліку істотних умов договору купівлі-продажу дилером цінних паперів, а також обов'язки останнього укласти договір на умовах, запропонованих клієнтом, означає, що дилер не може за наявності заперечень клієнта наполягати на включенні в договір інших, крім зазначених у Законі, умов і, отже, надавати їм значення істотних.
  Необхідно також відзначити, що якщо дилер є одночасно і брокером, то угоди, які здійснюються за дорученням клієнтів
  Комерційне право. Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1998. С. 140
  на підставі договорів комісії та доручення, у всіх випадках підлягають пріоритетному виконанню в порівнянні з дилерськими операціями самого брокера (ч. 5 ст. 3 Закону про ринок цінних паперів).
  У нормативних актах ФКЦБ, що регламентують діяльність дилера, вживається термін «андеррайтер» [2]. Відповідно до зарубіжною практикою, звідки і запозичене це слово (underwriter), андеррайтинг означає прийняття на себе професійним учасником (зазвичай банком) зобов'язання викупити весь випуск або нереалізовану частину випуску за узгодженою з емітентом ціною. «Якщо в силу якихось причин реалізація цінних паперів проходить недостатньо активно, саме" андерайтер ", а не емітент несе збитки. У більш широкому значенні термін "андеррайтинг" означає процедуру виведення цінних паперів емітента ... на ринок »[3]. Дещо інший зміст вкладає в це поняття ФКЦБ, на думку якої, андеррайтер - це особа, яка прийняла на себе обов'язок розмістити цінні папери від імені емітента або від свого імені, але за рахунок і за дорученням емітента [4]. Слідуючи логіці наведеного визначення, дилер, як андеррайтер, може діяти не тільки від свого імені, а й від імені клієнта - емітента. Однак такий підхід суперечить вищенаведеної нормі ст. 4 Закону про ринок цінних паперів. Очевидно, у визначенні ФКЦБ слід було обумовити, що, представляючи емітента, професійний учасник діє як брокер, але із зобов'язанням відшкодувати збитки довірителю (наприклад, на підставі поручительства) у разі невиконання доручення щодо повного (часткового) розміщення випуску.
  Діяльність з управління цінними паперами включає в себе здійснення юридичною особою або індивідуальним підприємцем від свого імені за винагороду протягом певного терміну довірчого управління переданими йому у володіння і належать іншій особі в інтересах цієї особи або вказаних
  Комерційне право. Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1998. С. 141
  цією особою третіх осіб: цінними паперами; грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери; грошовими коштами та цінними паперами, одержуваними в процесі управління цінними паперами. Останнім часом найбільше значення цей вид професійної діяльності отримав в сфері приватизації [5].
  Професійний учасник ринку цінних паперів, що здійснює діяльність з управління цінними паперами, іменується керуючим (ст. 5 Закону про ринок цінних паперів). Юридична особа-керуючий має бути засновано в якості комерційної організації [6]. Унітарна підприємство такого роду діяльністю займатися не вправі (п. 1 ст. 1015 ЦК).
  Порядок провадження діяльності з управління цінними паперами, права та обов'язки управителя визначаються законодавством Росії і договорами (ч. 3 ст. 5 Закону про ринок цінних паперів). Особливості укладення договору довірчого управління майном передбачені в гол. 53 ГК. При цьому, на додаток до істотних умов такого договору, сформульованим у ст. 1016 ЦК, для управління цінними паперами названо ще одне: відповідно до ч. 2 ст. 1025 ЦК у розглянутому договорі повинні бути узгоджені правомочності керуючого за розпорядженням цінними паперами.
  Необхідно також враховувати, що норма ч. 3 ст. 1025 дозволяє визначати особливості довірчого управління цінними паперами тільки в законі. У цьому зв'язку не може не викликати заперечень спроба по встановленню цих особливостей, розпочата ФКЦБ в підзаконному нормативному акті [7].
  При передачі в довірче управління цінних паперів може бути передбачено об'єднання цінних паперів, переданих в довірче управління різними особами (ст. 1025 ЦК). У разі, якщо конфлікт інтересів керуючого і його клієнта або різних клієнтів
  Комерційне право. Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1998. С. 142
  одного керуючого, про який всі сторони не були повідомлені заздалегідь, призвів до дій керуючого, що завдало шкоди інтересам клієнта, керуючий зобов'язаний за свій рахунок відшкодувати збитки в порядку, встановленому цивільним законодавством (ч. 5 ст. 5 Закону про ринок цінних паперів).
  Діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів. Суб'єктами названої діяльності в даний час є фондова біржа, а також фондові відділи товарних і валютних бірж (ч. 1 і 3 ст. 11 Закону про ринок цінних паперів) [8].
  Діяльність з визначення взаємних зобов'язань (кліринг) або клірингова діяльність - це діяльність з визначення взаємних зобов'язань (збір, звірка, коригування інформації по операціях з цінними паперами та підготовка бухгалтерських документів по ним) та їх заліку з поставок цінних паперів і розрахунків по них (ст . 6 Закону про ринок цінних паперів). Необхідність у професійних учасниках, що здійснюють клірингову діяльність, стає все більш гострою в умовах зростаючої кількості угод з цінними паперами, введенням в ужиток бездокументарних цінних паперів. У Росії система клірингу перебуває ще на стадії формування [9].
  У зарубіжних же державах клірингові організації є невід'ємним елементом ринку цінних паперів. Найбільш відомі з них - Національна клірингова корпорація (США), Лондонська клірингова палата (Великобританія), Японська клірингова корпорація з цінних паперів та ін
  Обсяг роботи по клірингу під силу тільки організаціям, тому і в Росії цим видом діяльності можуть займатися виключно юридичні особи (ч. 3 ст. 6 Закону про ринок цінних паперів). Підставою для здійснення послуг з клірингу є договір з учасником ринку цінних паперів, для якого проводяться розрахунки (ч. 2 ст. 6 Закону про ринок цінних паперів). Представляється, що такий договір, залежно від змісту конкретних обов'язків, повинен кваліфікуватися відповідно до правил гл. 39 ЦК - «Оплатне надання послуг», і гол. 49 - «Доручення». У даному випадку, при здій-
  Комерційне право. Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1998. С. 143
  ществленія заліку, клірингова організація діє як свого роду комерційне представництво, а сам залік може здійснюватися не за заявою іншій стороні зобов'язання, а своєму представнику.
  Враховуючи, що серед основних завдань клірингової організації є операції із заліку взаємних вимог по передачі цінних паперів та їх оплату, Закон про ринок цінних паперів в ч. 3 ст. 6 передбачає для клірингової організації, що здійснює розрахунки по операціях з цінними паперами, обов'язок з формування спеціальних фондів для зниження ризиків невиконання угод з цінними паперами. Мінімальний розмір спеціальних фондів клірингових організацій встановлюється ФКЦБ за погодженням з Центральним банком Росії.
  Депозитарна діяльність - це діяльність з надання послуг зі зберігання сертифікатів цінних паперів та / або обліку і переходу прав на цінні папери. Професійний учасник ринку цінних паперів, що здійснює депозитарну діяльність, іменується депозитарієм. Депозитарієм може бути тільки юридична особа (ч. 1 і 2 ст. 7 Закону про ринок цінних паперів) [10].
  Відносини між депозитарієм та клієнтом (депонентом) регулюються депозитарним договором (договором про рахунок депо). Депозитарний договір повинен укладатися в письмовій формі і містити такі істотні умови: (а) однозначне визначення предмета договору: надання послуг зі зберігання сертифікатів цінних паперів та / або обліку прав на цінні папери; (б) порядок передачі депонентом депозитарію інформації про розпорядження депонованими в депозитарії цінними паперами депонента; (в) термін дії договору; (г) розмір і порядок оплати послуг депозитарію, передбачених договором; (д) форму і періодичність звітності депозитарію перед депонентом; (е) обов'язки депозитарію. Крім того, істотними є умови депозитарної діяльності, які затверджені депозитарієм, і повинні додаватися в якості невід'ємної частини до депозитарного договору (ч. 4 ст. 7 Закону про ринок цінних паперів). Отже, для визнання договору укладеним депонент повинен не тільки ознайомитися з затвердженими депозитарієм
  Комерційне право. Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1998. С. 144
  умовами його діяльності, але і погодитися з ними. Нарешті, якщо депонентом одного депозитарію є інший депозитарій, то депозитарний договір між ними повинен передбачати як істотної умови процедуру отримання у випадках, передбачених законодавством Російської Федерації, інформації про власників цінних паперів, облік яких ведеться в депозитарії-депонента, а також в його депозитаріях -депоненти.
  Незважаючи на те, що сертифікати цінних паперів для їх зберігання передаються депозитарію у володіння, укладення депозитарного договору не тягне за собою перехід до депозитарію права власності на цінні папери депонента. Депозитарій не має права розпоряджатися цінними паперами депонента, управляти ними або здійснювати від імені депонента будь-які дії з цінними паперами, крім здійснюваних за дорученням депонента у випадках, перед-бачених депозитарним договором.
  Очевидно, що різнорідність зобов'язань депозитарію дозволяє кваліфікувати депозитарний договір як змішаний, з елементами договорів зберігання (ст. 886-904 ЦК), возмездного надання послуг (ст. 779-783 ЦК), доручення, довірчого управління та ін Разом з тим застосування правил зазначених видів зобов'язань має здійснюватися з урахуванням особливостей предмета договору - цінних паперів. Так, відповідно до ст. 899, 900 ГК у поклажодавця мається обов'язок взяти, а у зберігача повернути річ назад. Однак ці норми не можуть бути застосовані у разі, якщо цінні папери випу-щени в документарній формі, але із зобов'язанням централізованого зберігання в депозитаріях, оскільки тоді цінні папери не можуть видаватися на руки їх власникам (ч. 8 ст. 16 Закону про ринок цінних паперів).
  Діяльність з ведення реєстру власників цінних паперів - це діяльність по збору, фіксації, обробці, зберігання та надання даних, що складають систему ведення реєстру власників цінних паперів.
  Під системою ведення реєстру власників цінних паперів розуміється сукупність даних, зафіксованих на паперовому носії та / або з використанням електронної бази даних, що забезпечує ідентифікацію зареєстрованих у системі ведення реєстру власників цінних паперів, номінальних власників, та облік прав щодо цінних паперів, зареєстрованих на їх ім'я , що дозволяє отримувати і направляти інформацію вказаним особам та складати
  Комерційне право. Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1998. С. 145
  реєстр власників цінних паперів. Система ведення реєстру власників цінних паперів повинна забезпечувати збір і зберігання протягом встановлених строків інформації про всі фактах і документах, що тягнуть необхідність внесення до неї змін і про всіх діях власника реєстру щодо внесення цих змін.
  Закон про ринок цінних паперів встановлює основні принципи правовідносин, що складаються між реєстратором, емітентом і власниками цінних паперів. При цьому, як випливає зі змісту ст. 2 і 8 Закону вимога про ведення реєстру встановлюється в ньому лише для іменних емісійних цінних паперів. Водночас детальна регламентація процедури ведення реєстру міститься в нормативних актах ФКЦБ [11]. Найбільше значення діяльність реєстратора має для найбільшого сектора ринку цінних паперів - ринку іменних акцій. Невипадково тому окремі правила, застосовні до обліку прав за іменними акціями, включені до Закону РФ «Про акціонерні товариства» (ст. 44-46).
  Особи, які здійснюють діяльність з ведення реєстру власників цінних паперів, іменуються власниками реєстру (реєстраторами). Реєстраторами можуть бути тільки юридичні особи.
  Держателем реєстру може бути емітент або професійний реєстратор, який здійснює діяльність з ведення реєстру на підставі доручення емітента. У разі, якщо число власників перевищує 500, власником реєстру має бути незалежний реєстратор (ч. 11 п. 1 ст. 8 Закону про ринок цінних паперів) [12]. У наведеній нормі при характеристиці відносин між емітентом та реєстратором вжито термін «доручення». Але як випливає з положень ч. 12 п. 1
  Комерційне право. Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1998. С. 146
  тієї ж статті Закону, емітент може вступити в правовідносини з ведення реєстру тільки з одним реєстратором, причому в якості правової форми «доручення» емітента в Законі встановлено договір. Яка природа цього договору - «доручення», «комісія», «оплатне надання послуг», «агентування» чи інший вид зобов'язання? Видається, що цей договір не відноситься до агентських, як вважає Д.В. Ломакін [13]. Правильніше було б кваліфікувати його як договір за відплатним надання послуг. Пояснюється це тим, що агентський договір утворюється переважно з елементів договору комісії і доручення. Разом з тим предметом і комісії і доручення є вчинення певних юридичних дій (угод) [14]. Але реєстратору заборонено здійснювати операції з цінними паперами осіб, зареєстрованих у реєстрі, включаючи самого емітента (ч. 4 п. 1 ст. 8 Закону про ринок цінних паперів). Дії реєстратора з обліку прав хоч і мають певне юридичне значення, але не є угодами. Крім того, при договорі доручення повірений діє від імені клієнта, в той час як реєстратор діє від власного імені.
  В обов'язки власника реєстру входить:
  - Відкрити кожному власникові, що виявив бажання бути зареєстрованим у власника реєстру, а також номінального утримувача цінних паперів особовий рахунок в системі ведення реєстру на підставі повідомлення про уступку вимоги чи розпорядження про передачу цінних паперів, а при розміщенні емісійних цінних паперів - на підставі повідомлення продавця цінних паперів;
  - Вносити в систему ведення реєстру всі необхідні зміни і доповнення;
  - Проводити операції на особових рахунках власників і номінальних власників цінних паперів тільки за їх дорученням;
  - Доводити до зареєстрованих осіб інформацію, що надається емітентом;
  - Інформувати зареєстрованих в системі ведення реєстру власників і номінальних власників цінних паперів про права, закріплених цінними паперами, і про способи і порядок здійснення цих прав та ін
  Комерційне право. Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1998. С. 147
  Закон про ринок цінних паперів містить і таке поняття, як «номінальний утримувач» - особа, зареєстрована в системі ведення реєстру, у тому числі є депонентом депозитарію і не є власником щодо цих цінних паперів (п. 2 ст. 8) Діяльність номінального утримувача не утворює специфічний вид професійної діяльності на ринку цінних паперів, це скоріше одна з функцій деяких професійних учасників.

  [1] Пункт 2.3. Положення про ведення рахунків грошових коштів клієнтів та облік операцій з довірчого управління брокерами, затв. постановою ФКЦБ від 20 жовтня 1997 р. № 38 / / Вісник ФКЦБ. № 8. 1997. 5 лист.
  [2] Див п. 5.2. Тимчасового положення про ліцензування брокерської і дилерської діяльності на ринку цінних паперів, затв. постановою ФКЦБ від 19 грудня 1996 р № 22 (з поїв. зм.) / / Вісник ФКЦБ. 1996. № 5.
  [3] Рубцов Б.Б. Зарубіжні фондові ринки. М., 1996. С, 57.
  [4] Див п.2 Стандартів емісії опціонних свідоцтв та їх проспектів емісії, затв. постановою ФКЦБ від 9 січня 1997 р. № 1 (з послід, зм.) / / Вісник ФКЦБ. № 1. 1997. 30 січня.; П.1 Стандартів емісії акцій при установі акціонерних товариств, додаткових акцій, облігацій і їх проспектів емісії, затв. постановою ФКЦБ РФ від 17 вересня 1996 р. № 19 / / Вісник ФКЦБ. 1996. № 4. 22 жовтня.
  [5] Указ Президента РФ від 9 грудня 1996 р. № 1660 «Про передачу в довірче управління закріплених в федеральної власності акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації» / / СЗ РФ. 1996. № 51. ст. 5764; постанова Уряду РФ від 7 серпня 1997 р. № 989 «Про порядок передачі в довірче управління закріплених в федеральної власності акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, та укладанні договорів довірчого управління цими акціями» / / СЗ РФ. 1997. № 45. ст. 5193.
  [6] Інші вимоги до керуючого встановлені в Положенні про довірче управління цінними паперами та засобами інвестування в цінні папери, затв. постановою ФКЦБ від 17 жовтня 1997 р. № 37 / / Вісник ФКЦБ. 1997. № 8. 5 лист.
  [7] Там же.
  [8] Про правове становище фондової біржі та правовому регулюванні її діяль-ності див.: § 3 гл. VIII цього підручника.
  [9] Указ Президента РФ від 3 липня 1995 р. № 662 (з послід, зм.) «Про заходи щодо фор-мування загальноросійської телекомунікаційної системи та забезпечення прав власників при зберіганні цінних паперів і розрахунках на фондовому ринку Російської Федерації» / / СЗ РФ. 1995. № 28. 10 липня. ст. 2639.
  [10] Див також: постанову ФКЦБ від 16 жовтня 1997 р. № 36 «Про затвердження Положення про депозитарну діяльність в Російській Федерації, встановлення порядку введення його в дію і області застосування» / / Вісник ФКЦБ. 1997. № 8. 5 лист.
  [11] Постанова ФКЦБ від 2 жовтня 1997 р. № 27 «Про затвердження Положення про ведення реєстру власників іменних цінних паперів» / / Вісник ФКЦБ. 1997. № 7. 14 жовтня.
  [12] Дещо інший критерій для встановлення обов'язку емітента «доручити» ведення реєстру реєстратору встановлений у ст. 44 Закону про акціонерні товариства. У цьому Законі кількість власників (500) ув'язується, на відміну від Закону про ринок цінних паперів, не із загальною кількістю власників іменних цінних паперів, а з тими, хто володіє певною категорією акцій - звичайними іменними. Очевидно, що акціонерне товариство може випустити не тільки звичайні, але й привілейовані акції, не тільки акції, а й іменні облігації. Для вирішення цієї колізії між положеннями двох Федеральних законів слід, мабуть, визнати пріоритет за нормою Закону про ринок цінних паперів, як прийнятого пізніше. Цей аргумент можна було б підсилити і посиланням на відсутність у Законі про ринок цінних паперів вказівки на можливість встановлення «іншого» в спеціальному законі, в нашому випадку - в Законі про акціонерні товариства.
  [13] Ломакін Д.В. Акціонерне правовідносини. М., 1997. С. 76-81.
  [14] Під певними юридичними діями необхідно розуміти саме угоди (див.: Іоффе О.С. Зобов'язальне право. М., 1975. С. 511; Суханов Е.А. Гол. 49 «Доручення». Коментар частині другій Цивільного кодексу Російської Федерації. М., 1996. С. 289). 
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 2. Професійні учасники ринку цінних паперів"
  1.  § 1. Поняття і види підприємців
      професійних учасників ринку цінних паперів - юридичних осіб, а також самостійно брати участь як підприємці в діяльності фондової біржі. Ці та інші, встановлені законом обмеження на заняття підприємницькою діяльністю пояснюються тим, що в силу суспільного (посадової, службової) положення певних осіб можливо зіткнення їх власних інтересів з
  2.  § 7. Некомерційні організації, що здійснюють підприємницьку діяльність
      професійних учасників ринку цінних паперів. Діяльність фінансово-промислових груп регулюється Федеральним законом від 30 листопада 1995 р. № 190-ФЗ «Про фінансово-промислові групи» [1]. Фінансово-промислова група (ФПГ) - це сукупність юридичних осіб, які з метою технологічної або економічної інтеграції для реалізації інвестиційних та інших проектів і програм, спрямованих
  3.  § 3. Розгляд економічних спорів арбітражними судами
      професійному рівні працюють спеціалізовані судові інстанції, що вносять великий конструктивний внесок у функціонування ринкової економіки. Російська система арбітражних судів - певне досягнення сучасної цивілізації в області державного устрою і механізму державної влади. Система арбітражних судів складається з трьох ланок: - арбітражні суди суб'єктів
  4.  § 4. Монополістична діяльність на фінансових ринках
      професійними учасниками ринку цінних паперів: брокерами, дилерами, довірчими керуючими, кліринговими організаціями, депозитаріями, реестродержателями, організаторами торгівлі на ринку цінних паперів, фондовими біржами. Так, наприклад, у ст. 10 Закону визначається, що здійснення діяльності з ведення реєстру не допускає її суміщення з іншими видами професійної діяльності
  5.  § 1. Загальна характеристика правового регулювання ринку цінних паперів
      професійних учасників ринку цінних паперів ». Таким чином, структуру ринку цінних паперів утворюють відносини, що виникають у зв'язку з діяльністю з емісії та обігу емісійних цінних паперів Емісійні цінні папери домінують на економічному ринку і тому вимагають спеціального розгляду у зв'язку з вивченням ринку цінних паперів. Згідно ст. 2 Закону про ринок цінних паперів емісійними
  6.  § 3. Державне регулювання ринку цінних паперів і саморегульовані організації професійних учасників ринку цінних паперів
      професійних учасників ринку цінних паперів та її стандартів; - реєстрації випусків емісійних цінних паперів і проспектів емісії та контролю за дотриманням емітентами умов і зобов'язань, передбачених у них; - ліцензування діяльності професійних учасників ринку цінних паперів, - створення системи захисту прав власників та контролю за дотриманням 'їх прав емітентами та
  7.  § 3. Фондові біржі
      професійні учасники ринку цінних паперів, які здійснюють діяльність, зазначену в гол. 2 Закону про ринок цінних паперів: брокери, дилери, довірчі керуючі, клірингові організації, депозитарні організації, реєстроутримувачі, організатори торгівлі на ринку цінних паперів. Всі професійні учасники ринку цінних паперів діють на підставі ліцензії. При цьому Закон про ринок цінних
  8.  § 3. Активні операції комерційних банків
      професійних учасників ринку цінних паперів закріплено в ст. 6 Федерального закону «Про банки і банківську діяльність», Комерційне право. Ч. II. Под ред. В.Ф. Попондопуло, В.Ф. Яковлевої. - СПб., С.-Петербурзький університет, 1998. С. 250 згідно з якою банки мають право здійснювати випуск, купівлю, продаж, облік, зберігання та інші операції з цінними паперами, що виконують функції
  9.  § 2. Елементи договору комісії
      професійним комісіонером (підприємцем). Для окремих різновидів комісійної діяльності можуть встановлюватися спеціальні вимоги до комісіонера або комітенту. Так, відповідно до ч. 18 ст. 2 та ч. 6 ст. 39 Федерального закону "Про ринок цінних паперів" брокерською діяльністю на ринку цінних паперів можуть займатися лише юридичні особи, які мають ліцензію професійного
  10.  § 3. Об'єкти довірчого управління
      професійними учасниками ринку цінних паперів довірчого управління цінними паперами та засобами інвестування в цінні папери регулюються постановою Федеральної комісії з цінних паперів від 17 жовтня 1997 р. N 37 "Про затвердження Положення про довірче управління цінними паперами та засобами інвестування в цінні папери" (в ред. від 25 липня 2006 р. N 06-83/пз-н) * (870). У
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка