| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 5. Юридичні особи у праві зарубіжних країн |
||
|
Питання класифікації юридичних осіб у праві зарубіжних країн сьогодні вирішується неоднозначне. Є різні класифікації. Це пов'язано як з національними особливостями юридичних осіб у різних державах, так і зі специфікою окремих "родин правових систем", а також різними критеріями класифікації. Зокрема, виділяють такі критерії, за якими можна проводити класифікацію юридичних осіб у зарубіжних країнах: за природою акта, на підставі якого виникає утворення; залежно від характеру об'єднання; за організаційно-правовою формою утворення; залежно від особливостей окремих правових систем. Класифікація юридичних осіб перш за все спрямована на те, щоб виділити різні типи цивільної правосуб'єктності утворень та відповідно різні види утворень, які є носіями цих типів. Саме керуючись цією обставиною, можна виявити теоретичне та практичне значення класифікації юридичних осіб, яка, як підкреслює С. М. Братусь, певною мірою заздалегідь вирішує підхід до аналізу правового статусу окремих видів юридичних осіб. Теоретичне значення класифікації юридичних осіб полягає в тому, що вона дає можливість проникнути в сутність цивільної правосуб'єктності, виявити фактори, які впливають на типи правосуб'єктності. Практичний аспект виражається у диференційному підході до аналізу правового статусу різних видів утворень, а отже, і вирішення ряду практичних питань1. Важливим при цьому є знання особливостей національних юридичних осіб, оскільки від цього залежить регулювання торгово-економічних відносин на міжнародному рівні. Наприклад, право Німеччини передбачає приватні та публічні установи, союзи, акціонерні товариства (Закон про акціонерні товариства від 6 вересня 1965р.) та товариства з обмеженою відповідальністю (спеціальний закон від 1976р.), публічні товариства (спеціальний закон від 5 серпня 1964р.); право Франції - союзи та акціонерні (анонімні) товариства; право Великої Британії - юридичних осіб, які інкорпоровані на підставі акта парламенту (або королівської хартії), компанії з обмеженою та необмеженою відповідальністю; право США - корпорації, які мають або не мають за мету отримання прибутку, а також різного роду урядові корпорації'2. Становить інтерес та обставина, що легалізовані в різних країнах види юридичних осіб мають різні характер діяльності та організаційну структуру. Разом з тим їх можна поділити на дві групи, які є принципово відмінними (загалом, розмежування видів юридичних осіб можна провести за різними критеріями). Найбільш загальною класифікацією юридичних осіб є їх поділ на дві великі групи: 1) юридичні особи публічно-правового характеру; 2) юридичні особи приватноправового характеру. Принципове розмежування цих двох груп проводиться за природою правового акта, який був підставою для виникнення відповідного суб'єкта. Так, юридичні особи публічно-правового характеру виникають на підставі публічно-правового акта (закону, адміністративного акта), а юридичні особи приватноправового характеру - на підставі приватноправового акта. До юридичних осіб публічно-правового характеру належать ті, які наділені владними повноваженнями: адміністративно-територіальні одиниці, різні державні органи та установи (наприклад, департаменти, общини - у Франції, землі та Советское гражданское право: субьектьі гражданского права/ Под ред. С. Н. Братуся. - М.: Юрид. лит., 1984. - С. 75. Зенин Й. А. Гражданское й торговеє право капиталистических стран: Учебное пособие. - М.: Изд-воМГУ, 1992.- С. 52. общини - в Німеччині, провінції та комуни - в Італії, муніципалітети - в США), торгово-промислові палати, а також установи та організації соціальної сфери, які здійснюють просвітницьку, культурну, наукову, лікувальну діяльність, - університети, ліцеї, музеї, лікарні тощо. Юридичні особи приватноправового характеру утворюються суб'єктами права різних держав як колективні або як утворення, що основані на власності однієї приватної особи. Зокрема, до юридичних осіб приватноправового характеру відносять торгові товариства. Сучасні торгові товариства можна поділити на статутні, договірні, персональні та колективні. У деяких країнах їх поділяють ще на дрібніші групи. Наприклад, у Франції до договірних відносять повне та командит-не товариство, а до статутних - акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю та акціонерну командиту1. У Німеччині до договірних товариств, поряд з повним (§ 105 ЦК) та коман-дитним товариством (§ 161 ЦК), належать негласні товариства (§ 335 ЦК)2. Щодо різноманіття юридичних осіб у міжнародно-правовій практиці слід зазначити, що внаслідок багатовікових традицій у світі виробились конкретні організаційно-правові форми, які можуть варіюватися за назвами від країни до країни, проте правовий статус кожної з форм, незалежно від її назви, приблизно однаковий. Хоч єдиної класифікації, безумовно, не існує. Найпоширенішим є поділ юридичних осіб залежно від характеру об'єднання (осіб або капіталів) та від ступеня відповідальності учасників за зобов'язаннями юридичної особи (усім своїм майном або виключно в межах внесеного внеску). Тому торгові товариства з деякою умовністю можна поділити також на: 1) об'єднання осіб,.або персональні товариства; 2) об'єднання капіталів. При цьому підставою об'єднань осіб є особистий довірчий характер взаємовідносин учасників та особиста їх участь у веденні справ юридичної особи. Об'єднання капіталів у свою чергу базуються насамперед на майнових зв'язках пайовиків та мають на меті концентрацію капіталів та звільнення учасників від ризику, який виникає у процесі господарської діяльності. Саме у зв'язку з даними обставинами об'єднання осіб характерне для середнього та дрібного бізнесу. Для сфери великого бізнесу характерною правовою формою є об'єднання капіталів. У більшості країн континентальної Європи прийнято поділ об'єднань підприємців на такі види: повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство. При цьому повне та командитне товариства - це об'єднання осіб, а товариство з обмеженою відповідальністю та акціонерне товариство - об'єднання капіталів. До об'єднання осіб належать також partnership (товариство) та partnership з обмеженою відповідальністю у Великій Британії та США, до об'єднання капіталів - також акціонерна командита. Всі види персональних товариств, які обєднують як капітали, так і спільну діяльність членів, мають характерну особливість - особистий елемент, який має 1 Зенин Й. А. Указ, работа. - С.54. Гражданское, торговеє й семейное право капиталистических стран: Сб. нормативних актов: гражданские й торговьіе кодекси / Под ред. В. К. Пучинского, М. Й. Кулагина. - М.: Изд-воУДН, 1986. - С.180-183. особливе значення. Особистий елемент може виявитися, наприклад, в обмеженні права на відступну членства в товаристві, в наданні кожному учаснику права на ведення справ та представництво товариства. Різновиди "об'єднання капіталів" характеризуються тим, що члени товариства не беруть участі в застосуванні капіталу до процесу відтворення, вони об'єднують лише капітали. Представництво та оперативну діяльність цих товариств здійснюють спеціально створені органи. За зобов'язаннями товариства несе відповідальність саме товариство, яке має статус юридичної особи. Цю класифікацію юридичних осіб законодавчо закріплено у нормативних актах багатьох країн. Наприклад, Торговий кодекс Португалії від 28 червня 1888 р. в ст. 105 встановлює, що торгові товариства можуть бути таких видів: повне товариство; акціонерне товариство; командитне товариство. Крім цих видів, існують також товариства на паях, які засновуються спеціальним законом від 11 квітня 1901 р. Повне товариство Португалії характеризується солідарною та необмеженою відповідальністю всіх його членів (§ 1 ст. 105 кодексу). Акціонерне товариство - таке товариство, в якому члени обмежують свою відповідальність вартістю акцій, на які вони підписалися, в капіталі товариства (§ 2 ст. 105). Товариство є командитним за умови, якщо один чи більше його членів несуть відповідальність усім своїм майном, як у повному товаристві, а інший чи інші лише надають обумовлену вартість, якою обмежують свою відповідальність (§ 3 ст. 105)'. Можна зазначити, що повне товариство - це об'єднання двох чи більше осіб, які спільно займаються підприємницькою діяльністю. Саме у зв'язку з особистим характером цього виду товариства воно припиняє своє існування у разі вибуття з його складу хоч би одного з його учасників. Майно повного товариства може мати режим спільної власності його членів, що є характерним для США і Великої Британії, або режим власності самого товариства, що є характерним для Німеччини і Франції2. Прибутки та збитки повного товариства розподіляються пропорційно до внесків його учасників. Управління справами товариства здійснюють усі його члени або кілька учасників за дорученням усіх членів. Відповідальність за боргами товариства несуть усі його члени усім майном, яке особисто їм належить, у солідарній формі. Всі зазначені обставини і обумовлюють несприйняття великим бізнесом такого виду товариства, як повне. Командитне товариство складається з двох груп учасників: повних товаришів, які відповідають за борги товариства всім своїм майном, та командитис-тів, які беруть участь у діяльності товариства лише своїми внесками, відповідно до яких отримують прибуток, та не беруть участі в управлінні справами і відповідають за боргі в межах своїх внесків. В зв'язку з тим, що командитне товариство не дає змоги забезпечити повноту влади та отримувати найбільші прибутки, воно не зайшло застосування у сфері великого бізнесу. Керуючись цими положеннями, в ряді країн виник новий ва- Гражданское, торговеє й семейное право капиталистических стран: Сб. нормативних актов: гражданские й торговьіе кодекси / Под ред. В. К. Пучинского, М. Й. Кулагина. - М.: Изд-воУДН, 1986. - С. 269-270. 2 Зенин Й. А. Указ, работа. - С. 55. ріант командитного товариства, який називається акціонерна командита. В акціонерній командиті капітал командитистів поділяється на акції, які можуть вільно відчужуватися. Ця обставина сприяла застосуванню акціонерної командити великим та середнім бізнесом. Для сучасного великого бізнесу зарубіжних країн характерним є застосування правової форми акціонерного товариства. Проте, винятком у цьому плані є Німеччина, де 97% підприємств зареєстровано у формі товариств з обмеженою відповідальністю1. Саме законодавство про акціонерні товариства найбільш розроблено та деталізовано майже у всіх державах. Так, у сучасній Франції діє Закон про торгові товариства від 24 липня 1966 p., який містить 502 статті, він регулює питання правового статусу акціонерних товариств2. У Німеччині ці питання розв'язує Закон про акціонерні товариства від 6 вересня 1965р., який складається з 410 параграфів3. У Великій Британії діє Закон про компанії, який прийнято в 1985р.; він має 747 статей4. Цікаво, що у Великій Британії акціонерному товариству відповідає європейська компанія з обмеженою відповідальністю. Акціонерне законодавство США складається із законів окремих штатів про підприємницькі корпорації, зокрема Закону про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк, який введено в дію 1 вересня 1963 р.5, та Загального Закону про корпорації штату Делавер від 1967 р.6 Основою утворення та діяльності акціонерних товариств є цінні папери - акції, які надають право їх володільцю на отримання частини прибутку відповідного акціонерного товариства. Оскільки більша частина акції знеособлена, досить часто акціонерні товариства називають анонімними, навіть на законодавчому рівні. Наприклад, за законодавством Іспанії та Франції (ст. 73 Р.2 "Утворення анонімних товариств" Закону про торгові товариства 1966 р.) акціонерні товариства - це анонімні товариства. Застосування великим бізнесом саме форми акціонерного товариства пов'язано з його перевагами, рядом особливих важливих властивостей, що виділяють його серед інших торгових товариств: 1) відповідальність акціонерів за боргами акціонерних товариств лише в межах суми своїх акцій. Наприклад, відповідно до ст. 73 Закону Франції про торгові товариства анонімне товариство - це товариство, капітал якого поділено на акції і яке утворюється учасниками, що несуть збитки лише в межах вартості їх Данилькевич Н. Й., Федоров О. Н. Міжнародне приватне право: Учебное пособие. - Днеп-ропетровск: Арт-Пресс, 1999. - С. 46. Гражданское, торговеє й семейное право капиталистических стран: Сб. нормативних актов: законодательство о компаниях, монополиях й конкуренции / Под ред. В. К. Пучинского, М. Й. Кулагина. - М.: Изд-во УДН, 1987. - С. 16-60. 3 Там само. - С. 63-98. 4 Там само. - С. 101 - 151. 5 Там само. - С. 154-178. 6 Там само.- С. 181-194. внесків. Число учасників не може бути менше семи1. Закон Німеччини про акціонерні товариства в § 1(1) встановлює, що за зобов'язаннями товариства перед кредиторами товариство несе відповідальність лише в межах майна товариства2. Аналогічним чином діє акціонерне законодавство Великої Британії та СІ1ІА. 2) безстроковість існування акціонерного товариства. Акціонерне товариство, як правило, зберігає своє існування доти, поки в ньому зберігається хоч би один акціонер, що зумовлює стабільність бізнесу. Законодавство про акціонерні товариства детально регламентує порядок їх створення; насамперед воно визначає необхідну кількість засновників акціонерного товариства. Така кількість може встановлюватися від одного засновника - за законодавством США до семи - за законодавством Японії, Франції та інших країн, і більше. Так, відповідно § 2 Закону Німеччини про акціонерні товариства від 6 вересня 1965 р. у заснуванні товариства повинні брати участь не менше п'яти осіб. Законодавство багатьох країн передбачає: розповсюдження різних видів акцій (звичайних, засновницьких, привілейованих) та їх номінальну вартість - в Італії; порядок випуску облігацій - в Іспанії3 та Франції (Р.5 Закону Франції про торгові товариства)4; склад та повноваження керуючих органів акціонерних товариств - загальних зборів, спостережної ради, правління, керуючих та ін. - в США. Цікаво, що форма акціонерного товариства знайшла своє застосування і на міжнародному рівні, коли акціонерами виступають громадяни різних держав, зокрема в межах Європейського економічного співтовариства. Поряд з акціонерним товариством, у зарубіжних країнах великого поширення набуло товариство з обмеженою відповідальністю, яке за змістом є близьким до акціонерного товариства у зв'язку з поділом його статутного фонду на певні частки (паї). Товариства з обмеженою відповідальністю є найпоширенішими у сфері середнього та дрібного бізнесу. Характерні ознаки товариства з обмеженою відповідальністю збігаються у більшості країн, за винятком Великої Британії, де вони мають певні особливості. В цій країні товариства з обмеженою відповідальністю за змістом є тотожні акціонерним товариствам інших держав. Поняття англійської компанії не збігається повністю з поняттям акціонерного товариства, проте її правовий статус наближається до статусу акціонерних товариств, а не до товариств з обмеженою відповідальністю (за правом країн континентальної Європи). Законодавство про товариства з обмеженою відповідальністю є досить значним. Так, закони про товариства з обмеженою відповідальністю було прийнято: в Німеччині - 20 квітня 1892 p., в Австрії - 6 березня 1906 p., у Франції - 7 березня 1925 p., в Бельгії - 9 липня 1935 p., в Іспанії - 17 липня 1953 p., в Гражданское, торговеє й семейное право капиталистических стран: Сб. нормативних актов: законодательство о компаниях, монополиях й конкуренции / Под ред. В. К. Пучинского, М. Й. Кулагина. - М.: Изд-во УДН, 1987. - С. 23. Там само. - С. 63. Зенин Й. А. Указ, работа. - С. 58. Гражданское, торговеє й семейное право капиталистических стран: Сб. нормативних актов: законодательство о компаниях, монополиях й конкуренции / Под ред. В. К. Пучинского, М. Й. Кулагина. - М.: Изд-во УДН, 1987. - С. 35-42. 5 Там само. - С. 181-194. Греції - 9-16 квітня 1955 p., у Нідерландах - 1 липня 1971 р. Водночас протягом кінця XX ст. законодавство про товариства з обмеженою відповідальністю у багатьох країнах піддавалося істотним змінам, які не зачіпали головних принципів їх діяльності. Незважаючи на те, що в різних країнах світу встановлено різні за видами юридичні особи, можна провести загальну класифікацію, яка прийнята в державах романо-германського права. Ця класифікація передбачає такі види юридичних осіб: приватні та публічні; цивільні та торгові; союзи та установи. Поділ юридичних осіб на публічні та приватні можна назвати дещо формальним, адже в майновому обороті публічні юридичні особи мають такі самі права, як і приватні. Винятком у деяких випадках, які різні в різних країнах, є сама держава, яка також належить до публічних юридичних осіб. Цивільними юридичними особами вважаються ті, діяльність яких регулюється цивільним законодавством. Як правило, вони не мають на меті отримання прибутку. Торговими юридичними особами вважаються ті, діяльність яких регулює торгове законодавство (торгові товариства). Вони мають на меті отримання прибутку. Даний поділ юридичних осіб має значення в державах, в яких існує дуалізм приватного права - там, де поряд з цивільним кодексом існує і торговий кодекс. У державах, де немає дуалізму права, а норми торгового права відображені в ЦК, юридичні особи поділяються на такі, що мають на меті отримання прибутку (господарські або комерційні) та такі, що не мають на меті отримання прибутку (негосподарські або некомерційні). До господарських юридичних осіб належать різноманітні господарські товариства, виробничі кооперативи, підприємства незалежно від форм власності, до негосподарських - різні об'єднання громадян, у тому числі політичні партії, релігійні організації, споживчі кооперативи, фонди тощо. Союзами є юридичні особи, які об'єднують на правах членства кілька фізичних або юридичних осіб. Виникнення, мета та зміст діяльності союзу визначаються загальною волею учасників. У свою чергу союзи можна поділити на види: а) господарські, які мають на меті отримання прибутку; б) негосподарські, які мають "ідеальні" цілі; в) такі, що мають на меті задоволення різних потреб (у тому числі і майнових) своїх членів. Установи можна поділити на приватні та публічні. Приватні установи належать приватним особам, публічні - державі та державним органам. Водночас будь-яка установа характеризується рисами: а) її виникнення, мета та зміст діяльності визначаються волею засновника, який виділяє майно, що є необхідним для виконання визначеної мети; б) особи, які отримують вигоду від установи (дестинатори), не перебувають з нею або між собою у будь-яких відносинах; в) не має господарських цілей, займається благодійницькою, культурною, навчальною, науковою або іншою діяльністю; г) вона - суб'єкт цивільного права; д) може мати певні податкові пільги1. За правом Німеччини (ЦК), Японії, Швейцарії саме юридичні особи приватноправового характеру поділяються на союзи та установи. Богатьіх Е. А. Гражданское й торговеє право. - М.: ИНФРА-М, 1996. - С. 40. Союзи - об'єднання осіб, що мають такі риси: а) наявність загальної мети, яка визначається членами об'єднання; б) мають структуру, що забезпечує організаційну єдність; в) незалежність існування об'єднання від зміни осіб, які до нього входять. До того ж, союзи в названих країнах поділяються на такі, що мають на меті отримання прибутку (господарські союзи), та такі, що не мають на меті отримання прибутку (негосподарські союзи). Більшість союзів, які мають на меті отримання прибутку, створюється у формі торгових товариств, діяльність яких регулюється спеціальним законодавством, причому господарські союзи можуть бути цивільні та торгові. Діяльність цивільних союзів, наприклад у Німеччині, регламентується цивільним законодавством (Р. І Гл. II ЦК)1, торгових - торговим законодавством (Німецьким торговим кодексом та спеціальними актами, зокрема Законом про акціонерні товариства Німеччини від 1966 р.)2. Крім того, специфікою німецького права є те, що існують союзи (товариства), що не мають статус юридичної особи, але наділені деякою правоздатністю - "неправоздатні союзи" - повні, ко-мандитні товариства (Гл. II ЦК). Негосподарськими союзами в даних країнах є об'єднання осіб, які мають "ідеальну" мету: політичну, наукову, соціальну, благодійну тощо. Установою в зазначених країнах є юридична особа, яка створюється на підставі односторонньої угоди приватної особи. Ця приватна особа розробляє установчий акт, який визначає мету створення установи, та виділяє майно для досягнення цієї мети (80 Гл. II ЦК Німеччини). У Швейцарії союз - об'єднання осіб - має назву корпорації3. До юридичних осіб публічно-правового характеру в названих державах та у Франції відносять державу, місцеві громади, округи, державні установи, навчальні установи, торгові палати, благодійні організації, державні господарські підприємства тощо. Окремої уваги заслуговує поділ французьких юридичних осіб. У Франції до юридичних осіб приватноправового характеру відносять союзи. Законодавству Франції невідоме поняття приватної установи. Судова практика Франції визнає правосуб'єктність установ тільки шляхом визнання правосуб'єктності визначеного союзу, тобто об'єднань людей. Союзи можуть бути таких видів: асоціації, товариства та об'єднання за економічними інтересами. Асоціації Франції - це об'єднання осіб, які не мають на меті отримання прибутку. Діяльність їх спрямована на досягнення соціальних, культурних, наукових, благодійних, тобто ідеальних цілей. Асоціації у Франції бувають такими, що Гражданское, торговеє й семейное право капиталистических стран: Сб. нормативних актов: гражданские й торговьіе кодекси / Под ред. В. К. Пучинского, М. Й. Кулагина. - М.: Изд-воУДН, 1986. - С. 128-129. Гражданское, торговеє й семейное право капиталистических стран: Сб. нормативних актов: законодательство о компаниях, монополиях й конкуренции / Под ред. В. К. Пучинского, М. Й. Кулагина. - М.: Изд-во УДН, 1987. - С. 63-98. Скаридов А. С. Міжнародне приватне право. - СПб: Изд-во Михайлова В. А., Изд-во Полиус, 1998. - С. 68. визнані суспільнокорисними (Анонімне товариство алкоголіків), та такими, що не визнані суспільнокорисними (Товариство неблагозвучних прізвищ), причому перші з них мають більш широкі права, ніж останні. Товариство у Франції - об'єднання осіб, яке має на меті отримання прибутку. Товариства поділяються на цивільні, діяльність яких регулюється цивільним законодавством, Законом про асоціації 1901 p., та торгові, діяльність яких регулюється Торговим кодексом Франції та спеціальними законами, зокрема, Законом про торгові товариства 1966 р.1 Французьке товариство є договором, на підставі якого дві чи більше особи укладають угоду щодо спільного майна з умовою щодо поділу вигоди (прибутку), економії коштів тощо. Будь-які товариства, крім негласного, користуються правами юридичної особи2. Серед французьких торгових товариств головне місце посідають акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Ці форми використовують як приватні, так і державні підприємства. Об'єднання за економічними інтересами не має безпосередньої мети отримання прибутку. Головне завдання - проведення єдиної економічної політики учасників. Це об'єднання було легалізовано у 1967 р. з метою створення організаційної форми для тих монополістичних об'єднань, діяльність яких не була безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку, а спрямована на загальне сприяння виробничої та комерційної активності членів, які входили до об'єднання. Але передбачено солідарну майнову відповідальність членів об'єднання за його зобов'язання. Як юридична особа дане об'єднання діє з моменту реєстрації його в торговому реєстрі3. Характерною є класифікація фірм за їх правовим становищем, що існує у Великій Британії. За суттю всі юридичні особи Великої Британії - корпорації (corporation). Так само як і у Франції, тут відсутній такий тип юридичної особи, як установа. Для досягнення тих цілей, для яких створюється установа у Німеччині, Швейцарії, Великій Британії, використовується корпорація та інститут довірчої власності - траст (trust). Корпорації у Великій Британії можуть бути одноособовими (corporations sole) та об'єднаннями осіб (corporations aggregate). Одноособові корпорації - ті, що у певний момент складаються з однієї фізичної особи, яка користується статусом юридичної особи відповідно до посади. Такими є король, єпископ Кентерберійський, міністр пошти, солістор казначейства, публічний довірчий власник тощо. В якості корпорацій - об'єднань осіб діють легалізовані спеціальним законодавством (наприклад, Законом про компанії 1985 р.) компанії або торгові корпорації. У Великій Британії, як і в інших країнах, поширилися юридичні особи - компанії, що складаються з однієї особи (one-man-company). Законодавство Великої Британії розрізняє також кілька видів компаній, які можна розмежувати за характером майнової відповідальності компанії перед третіми особами. Також розрізняють товариства (для яких характерним є об'єднання осіб) та Богатьіх Е. А. Указ, работа. - С. 41. Скаридое А. С. Указ, работа. - С. 68. Там само. - С. 68. компанії (для яких характерним є об'єднання капіталів). При цьому товариства (або friendship) бувають: а) з необмеженою відповідальністю, які за статусом наближені до повного товариства, за винятком того, що така організаційна форма не визнається юридичною особою, не підлягає обов'язковій реєстрації у торговому реєстрі; б) з обмеженою відповідальністю, які за статусом відповідають командитному товариству. Компанії можуть бути: а) з необмеженою відповідальністю, які відрізняються від аналогічного товариства тільки тим, що визнаються юридичною особою та їх утворення пов'язано з дотриманням певних, хоч і незначних, формальностей; б) з обмеженою відповідальністю, які за статусом подібні до акціонерних товариств, проте відрізняються від них тим, що в компанії створюється не акціонерний, а пайовий капітал. Цей капітал розподіляється на рівні паї. Різниця між паєм та акцією полягає у тому, що акція може дробитися та належати у певній частині різним особам, що є неможливим щодо паю. Акція має бути оплачена відразу, а оплата паю можлива протягом визначеного часу. В свою чергу компанії з обмеженою відповідальністю поділяються на: а) публічні, які оголошують та проводять широку публічну підписку на паї та підлягають публічній звітності; б) приватні, паї яких розподіляються серед засновників, за своїм статусом вони аналогічні товариствам з обмеженою відповідальністю континентально-європейського типу. Особливе місце серед юридичних осіб у Великій Британії належить публічним корпораціям - державним підприємствам, які виконують суспільнокорисні функції: транспортні, експедиційні тощо. Серед об'єднань осіб сучасне право Великої Британії виділяє квазікорпорації, тобто такі союзи осіб, які визнаються в якості єдиної цілої юридичної особи лише для визначення цілей. До них належать, зокрема, профспілки. Вони не визнаються юридичними особами, проте за ними визнано деякі права корпорації. Так, профспілки мають право володіти майном, укладати від свого імені договори особистого найму. За ними було визнано право подавати позови, пов'язані з наклепом щодо профспілок. В США розрізняють два види об'єднань: товариства - об'єднання осіб та корпорації - об'єднання капіталів. Водночас право США, так само як право Франції та право Великої Британії, не містить поділу юридичних осіб на корпорації та установи. Товариства в США утворюються на підставі закону, який приймається у більшості штатів, де товариство визначається як об'єднання двох або більше осіб для ведення справ з метою отримання прибутку. Товариство США не визнається юридичною особою, проте володіє визначеними властивостями правосуб'єктнос-ті. Будь-який компаньйон товариства володіє компетенцією представляти інших володільців та приймати фінансові зобов'язання. Відповідно до законодавства США товариства можуть бути повними та командитними1. Законодавство штатів та федеральне законодавство, як правило, правовий режим юридичної особи ставлять у залежність від характеру її діяльності. Тому корпорації в США можуть бути: публічними (урядовими), непідприємницькими та підприємницькими. Перші два види корпорацій не мають на меті отримання прибутку, третій вид за статусом приблизно відповідає звичному для нас акціо- 1 Данилькееич Н. Й., Федоров О. Н. Указ, работа. - С. 46. нерному товариству та має на меті отримання прибутку. До публічних корпорацій США відносять: муніципальні, окружні, господарські тощо; до непідприєм-ницьких корпорацій: просвітницькі, релігійні, кооперативні та інші; до підприємницьких корпорацій - промислові, банківські, транспортні, страхові, видовищні тощо. Джерелами формування юридичних осіб у США, на відміну від інших країн, є прецедентне право та спеціальні закони штатів (наприклад, у штаті Нью-Йорк - Закон про підприємницькі корпорації від 1 вересня 1963 р.1, Закон про непід-приємницькі корпорації 1970 р. Особливістю законодавства США є відсутність єдиного для усіх штатів країни закону, який визначає правове становище корпорацій. Регулювання правового становища корпорацій віднесено до компетенції окремих штатів, законодавство яких має істотні відмінності. Тому, звичайно, корпорація в США утворюється відповідно до закону того штату, в якому передбачено найбільш пільгові умови щодо податків та зборів, що стягуються при утворенні корпорації. Як свідчить практика, особливо популярними в цьому відношенні є штати Дела-вер та Нью-Джерсі. Широке поширення в США, поряд з іншими країнами, дістала корпорація, яка складається з однієї особи (one-man-company). Можна наголосити, що одним із видів юридичних осіб, характерним для сучасних країн, є одноособові підприємства, що є власністю однієї особи (можливий варіант - сім'ї). Таке підприємство несе відповідальність за його зобов'язаннями всім капіталом підприємства та всім своїм майном, якщо майно не відокремлено від капіталу підприємства. Фірмове найменування підприємства може збігатися, а може й відрізнятися від прізвища та імені підприємця, якому воно належить. Усі справи підприємства веде його власник або спеціально уповноважена на це особа. Звичайно такій особі надається широкий обсяг повноважень при збереженні за власником підприємства права контролю за його діяльністю. Форму одноособових підприємств мають, як правило, дрібні та середні фірми. Проте бувають і винятки (наприклад, друга за розміром у Швейцарії фінансова група Юнсонов). Слід зазначити, що в сучасних умовах багато саме великих сімейних західних компаній було перетворено на акціонерні товариства. У США корпорації розрізняють також за способом виникнення: корпорації де-юре (de jure), тобто корпорації, які відповідають імперативним нормам (вимогам) закону та зареєстровані, і корпорації де-факто (de facto), які не пройшли відповідну реєстрацію, проте здійснюють свою діяльність як корпорації (правовий статус корпорації таким утворенням надається судами у разі виникнення спору і тільки для даної справи). Правове регулювання та існування корпорації de facto закріплено в Примірному законі про підприємницькі корпорації 1928 p., який був санкціонований законами багатьох штатів. Нині класифікація юридичних осіб не обмежується певними видами юридичних осіб правових систем, а включає і такі, що є міжнародними за своїм харак- 1 Гражданское, торговеє й семейное право капиталистических стран: Сб. нормативних актов: законодательство о компаниях, монополиях й конкуренции / Под ред. В. К. Пучинского, М. Й. Кулагина. - М.: Изд-во УДН, 1987. - С. 154. Богатьіх Е. А. Указ работа. - С. 44. тером. Так, винаходом розвинутого західного суспільства є монополії. Процес монополізації протягом XX ст. охопив всі західні країни, але в першу чергу США. Вихід монополізації за межі національних кордонів є основою утворення багатонаціональних (БНК) та транснаціональних компаній або корпорацій (ТНК), які під впливом сучасних розвинутих економічних відносин стають транснаціональними монополіями (ТИМ). Міжнародний характер монополій пов'язаний з тим, що основна їх діяльність здійснюється у кількох державах. Це є наслідком того, що експорт капіталу призводить до ситуації, коли підприємства, створені в одній державі, належать повністю або частково великим компаніям іншої держави. Сучасні міжнародні монополії, діяльність яких спрямована на регулювання багатьох важливих сфер світового господарства, можна поділити на такі групи: транснаціональні компанії, до яких належать підприємства, створені за за коном однієї держави, тобто мають відповідну "національність", проте здійсню ють свою діяльність і поза межами своєї країни у формі філій, агентств, відді лень, дочірніх товариств, які не є окремими юридичними особами. Отже, це монополії, які характеризуються певною "національністю" свого капіталу, але міжнародною сферою діяльності. До таких монополій належать відомі всьому сві тові "Дженерал моторз", "Форд моторз", "Інтернешнл бізнес мешинз" (в США), "Фольксваген та Сіменс" (в Німеччині), "Філіпс" (в Нідерландах), "Брітіш Пет- ролеум", "Імперіал кемікал індастріз" (у Великій Британії), "Нестле" (у Швей царії) тощо; транснаціональні корпорації, до яких належать підприємства, відділення та філії яких є практично у всіх країнах світу. Ці відділення та філії мають особ ливості (економічну та юридичну): по-перше, вони є єдиним механізмом, тому що діяльність їх регулюється одним материнським підприємством - головною фірмою, яка визначає стратегію та здійснює контроль; по-друге, ці відділення та філії є самостійними, незалежними компаніями, тобто юридичними особами. Такі монополії є міжнародними як за сферою діяльності, так і за капіталом. На відміну від монополій першої групи, вони належать капіталу кількох держав. До цих монополій належать: англо-голландські концерни - нафтовий "Роял датч- Шелл" та хімічно-харчовий "Юнілевер"; англо-американо-канадський нікелевий трест "Інтернешнл нікл компані оф Кенада"; бельгійсько-франко-лкжсем- бурзький металургійний концерн "Арбед"; німецько-бельгійський трест фотохі мічних товарів "Агфа-Геверт"; англо-італійський концерн гумотехнічних виробів " Данлоп-Піреллі"'. Регулювання діяльності транснаціональних корпорацій здійснюється як внутрішнім законодавством держави, так і двосторонніми та багатосторонніми угодами. Сьогодні відбуваються структурні зрушення у господарських зв'язках світу, модифікація процесів інтернаціоналізації виробництва та капіталу. Саме ці процеси зумовлюють появу нових організаційних форм підприємств. Таким є європейське об'єднання, яке має спільну економічну мету та сприяє процесу інтеграції в Європейському економічному співтоваристві (ЄЕС). Ця фор- Богуславский М. М. Міжнародне приватне право: Учебник. - 3-є изд., перераб. й доп. - М.:Юристь, 1998. - С. 122. ма була легалізована регламентом Ради міністрів ЄЕС від 31 липня 1985 p., який було прийнято на підставі ст. 253 Договору про заснування ЄЕС, що був підписаний у Римі 25 березня 1957 p., у зв'язку з чим дістав назву Римський договір. У 1989 р. було визначено порядок реалізації цього регламенту у Великій Британії. Так, передбачено, що об'єднання з офіційним місцезнаходженням у Великій Британії за умови їх належної реєстрації є юридичними особами. Засновниками такої форми об'єднання можуть бути лише компанії, фірми та фізичні особи з місцезнаходженням/місцем проживання у країнах Співтовариства1. Створення європейського об'єднання з загальною економічною метою спрямовано на сприяння підприємницькій діяльності учасників об'єднання. Ця організаційна форма є результатом пристосування до економічних умов Співтовариства виду суб'єкта права, який було легалізовано у Франції ще в 1967 р. Одночасно з Римським договором був підписаний договір про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом). Ці два договори та договір про утворення Європейського об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС) 1951 р. створили правову базу західноєвропейської економічної інтеграції2. В юридичній літературі протягом багатьох років дискутується питання про юридичну природу та правовий статус БНМ (або БНК) та ТНМ (або ТНК) як міжнародних корпорацій, суб'єктів національного та міжнародного права. Доктрина у зв'язку з цим традиційно розмежовує чотири правові форми монополістичних об'єднань: картель; синдикат; трест; концерн. Картель - це стійкий союз самостійних підприємців. З допомогою монополістичних угод вони розроблюють загальну політику на ринку. В картелі відбувається поділ території між учасниками картелю, контингенція обсягу товару та встановлення єдиних цін. Синдикат - це об'єднання юридичне та виробниче самостійних підприємців, які спільно ведуть комерційну діяльність. Характерною рисою трестів є те, що в них учасники підприємства втрачають як комерційну, так і виробничу, а іноді і юридичну самостійність. Концерн - це складна форма монополістичного об'єднання, яка найбільш поширена. З допомогою фінансового контролю у концерні з'єднано в єдиний комплекс різнорідні підприємства. Законодавче закріплення поняття "концерн" дістало, наприклад, в Законі про акціонерні товариства Німеччини від 6 вересня 1965р. В §18 цього закону встановлено, що якщо пануюче та одне або кілька залежних підприємств об'єднано під єдиним керівництвом контролюючого підприємства, то вони утворюють концерн; окремі підприємства є підприємствами концерну3. Водночас істотним недоліком сучасної економіки є те, що такі взаємозв'язки підприємств не враховуються статистикою, у зв'язку з чим встановити точну кількість концернів у кожній країні важко. Хоч сьогодні відомо, що у високороз-винутих країнах ця кількість досить значна. В літературі наголошено, що, наприклад, наприкінці 70-х років XX ст. у Німеччині понад 70% підприємств вхо- Скаридов А. С. Указ, работа. - С. 72. Гражданское, торговеє й семейное право капиталистических стран: Сб. нормативних актов: законодательство о компаниях, монополиях й конкуренции / Под ред. В. К. Пучинского, М. Й. Кулагина. - М.: Изд-во УДН, 1987. - С. 224. Там само. - С. 66. дили до складу концернів. А в США місцевий або національний ринок вважається монополізованим, коли його частка становить не менш як 60%'. На територіях зарубіжних держав, крім багатонаціональних організацій, існують та діють також інтернаціональні організації. Ці організації утворюються шляхом договорів між державами та стають суб'єктами приватного права шляхом оформлення свого заснування в одній будь-якій державі. Наприклад, Міжнародне бюро міри та ваги в Парижі було засновано відповідно до конвенції від 20 травня 1878 р. Крім того, можна доповнити, що на підставі міжнародних договорів можуть створюватися: а) міждержавні організації, учасниками яких виступають держави, правове становище яких регулюється міжнародним публічним правом; б) міжнародні господарські організації, учасниками яких виступають юридичні особи, які можна поділити на міжнародні господарські об'єднання та спільні підприємства. Юридичні особи з правлінням у даній державі мають капітал, який повністю належить цій країні. В свою чергу юридичні особи з правлінням та веденням господарської діяльності за межами держави, яка її створила, можуть бути: а) зі змішаним капіталом, тобто таким, що належить громадянам та юридичним особам різних держав; б) з капіталом однієї країни-засновниці. Зенин Й. А. Указ, работа. - С. 62. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 5. Юридичні особи у праві зарубіжних країн" |
||
|
||