| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Право обмеженого користування чужим майном (сервітут) |
||
|
Право обмеженого користування чужою річчю чи майном - сервітут - також веде свій початок від стародавнього римського приватного права й успішно діє у правових системах майже всіх країн світу. Термін "сервітут" походить від лат. servitus (servitutis) - підпорядкованість. У цьому й полягає правова сутність цього інституту - одна річ має обслуговувати іншу річ або особу. Передумовою встановлення сервітуту є необхідність у задоволенні певних потреб власника земельної ділянки чи іншої особи, яка чи які не можуть бути задоволені за рахунок власного майна, але можуть бути задоволені за рахунок чужої земельної ділянки чи іншого чужого майна. Наприклад, власник земельної ділянки склав заповіт на користь двох своїх синів, поділивши земельну ділянку на дві рівні половини, але таким чином, що одному з них під'їхати чи підійти до своєї ділянки неможливо - тільки через чужу земельну ділянку. Таким чином, між братами склалися відносини, за яких земельний наділ одного брата має обслуговувати, надаючи право проїзду (обслуговуюча земельна ділянка чи земельний наділ), земельну ділянку другого брата (пануюча земельна ділянка). Звідси й назва цього цивільно-правового інституту - сервітут. Зазначені відносини за своєю сутністю є речовими, а не договірними. Це речове право належить власнику пануючої земельної ділянки, хто б ним не був. Це означає, що при зміні власників земельних ділянок сервітут на право проїзду не припиняється. Право обмеженого користування може встановлюватися щодо земельних ділянок (земельні сервітути) або іншого майна на користь конкретно визнаної особи (особисті сервітути). Об'єктом земельних сервітутів може також бути й інше нерухоме майно (будинки, споруди тощо), у тому числі природні ресурси. Земельні сервітути, як правило, встановлюються між власниками сусідніх земельних ділянок, але це не обов'язкова вимога. Конкретними видами земельних сервітутів можуть бути право проходу чи проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатація ліній електропередач, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання та меліорації, сінокосу та випасу худоби, а також інші способи задоволення потреб, які не можуть бути забезпечені без встановлення земельного сервітуту. Право обмеженого користування може бути встановлено й на інше нерухоме майно (будинки, споруди, будівлі тощо), наприклад, стадіони, аеродроми, пристані, дороги, мости тощо. Земельні сервітути можуть встановлюватися як на визначений, так і на не-визначений строк. Особисті сервітути встановлюються на користь конкретно визначеної особи, і лише ця особа має право користуватися сервітутом. Особистий сервітут не може бути відчужений. Об'єктом особистого сервітуту може бути як нерухоме, так і рухоме майно. Особисті сервітути бувають багатьох видів. Найпоширенішими у законодавстві зарубіжних країн є право користування чужим майном без одержання прибутків від нього (узус) і право користування чужим майном з одержанням прибутків від цього майна (узуфруктус). Право користування чужим майном без одержання прибутків від нього надається його власником певній конкретно ви- 4 значеній особі на певний строк або довічно. Цей сервітут може використовуватися лише для задоволення власних потреб. Право користування чужим майном з вилученням доходів від нього (узуф-рукт) надається власником цього майна конкретно визначеній особі на певний строк або довічно. Суб'єкт цього сервітуту має право на одержання доходів від майна, на яке встановлено сервітут, у розмірі, що визначається сервітутом. Наприклад, власник підприємства у заповіті призначив своїм спадкоємцем свого сина, але обмежив його право власності на це підприємство сервітутом у формі узуфрукту на половину цього підприємства на користь своєї вдови (матері сина - власника підприємства). Це означає практично, що мати має право на одержання половини доходів від діяльності цього підприємства. Новий ЦК України встановив ще один особистий сервітут - право членів сім'ї власника помешкання на користування цим помешканням. За цим сервітутом, члени сім'ї власника помешкання, які проживають разом з ним, мають право на користування цим помешканням відповідно до закону. Житлове приміщення, яким вони мають право користуватися, визначається власником помешкання. Член сім'ї власника помешкання втрачає право на користування цим помешканням у разі його відсутності без поважних причин понад 1 рік, якщо інше не встановлено законом. Цей сервітут має дві особливості, на які слід звернути увагу. Перша полягає в тому, що мова йде про членів сім'ї, які не мають права власності на це помешкання. Тому, наприклад, квартира (будинок), що була приватизована всіма членами сім'ї, належить на праві власності кожному члену сім'ї у відповідній частці. Коли ж власник квартири приватизував її до одруження, привів туди дружину, яка йому народила дітей, то ці члени його сім'ї не мають права власності на дану квартиру. Вони мають право лише на користування квартирою. Друга особливість цього сервітуту полягає в тому, що члени сім'ї втрачають право на користування цим помешканням, якщо будуть відсутні понад 1 рік без поважних причин. Тому, наприклад, навчання, служба в армії, лікування, тривале відрядження понад один рік не позбавляють таких членів сім'ї власника помешкання права на користування цим помешканням. Право на користування помешканням членів сім'ї власника цього помешкання належить тільки цим членам сім'ї, воно не відчужуване і не може передаватися іншим особам. Зміст сервітутного права полягає у праві обмеженого користування чужим майном. Так, уже Закон України "Про власність" від 7 лютого 1991 р. у п. 6 ст. 4 проголосив: "...власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами". Так було започатковано інститут прав на чужі речі в Україні. Сервітут не позбавляє власника майна, стосовно якого він встановлений, права володіння, користування і розпорядження цим майном. Але при цьому слід мати на увазі, що правомочності власника обмежені рамками сервітуту. Власник майна має право володіти і користуватися цим майном суб'єкта сервітуту. Власник має право на відчуження майна, обтяженого сервітутом, тобто має право розпоряджатися цим майном. Проте перехід права власності на це майно до інших осіб не припиняє чинності сервітуту. 4 Право обмеженого користування чужим майном може бути платним або безоплатним. Якщо сервітут встановлено за певну плату, то суб'єкт сервітуту зобов'язаний своєчасно вносити відповідні платежі. Сам сервітут не підлягає відчуженню. Земельний сервітут чи сервітут на інше нерухоме майно може бути відчужений лише разом із майном, на яке встановлено сервітут. Але при цьому слід пам'ятати, як уже підкреслювалося вище, що відчуження майна, обтяженого сервітутом, не припиняє чинності самого сервітуту. Збитки, завдані суб'єктом сервітуту власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, підлягають відшкодуванню на загальних підставах. Сервітути характеризуються деякими специфічними особливостями: Тривале і постійне користування чужим майном. Одноразове чи тимчасове користування чужим майном сервітутом не визначається. Сервітут може бути встановлений на визначений або невизначений строк, у тому числі може бути довічним. Користування чужою річчю чи майном не в повному обсязі, а лише в од ному або кількох відношеннях. Наприклад, право тільки на прохід пішки або на проїзд возом чи машиною; прокладання та експлуатації ліній електропередач то що. Отже, сервітут надає лише обмежене право користування чужою річчю чи майном. Сервітутне право обмежує право власності власника на майно, на яке встановлено сервітут, в обсязі, визначеному сервітутом. Сервітутне право сильніше від права власності: спочатку свої потреби за довольнить за рахунок майна, обтяженого сервітутом, суб'єкт сервітутного пра ва, а вже потім - власник майна, на яке встановлено сервітут. Сервітут надає право користування чужою річчю чи майном безоплатно або за плату. Особливістю виникнення чи встановлення земельного сервітуту є те, що договір про його встановлення підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови, спір вирішує суд за позовом особи, яка вимагає встановити сервітут. При цьому слід мати на увазі, що ЦК України надає право будь-якій особі вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі потреби - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту. Неважко помітити, що земельні сервітути можна поділити на два види: а) сервітути, спрямовані на використання вигод сусідньої земельної ділянки і б) сервітути, спрямовані на використання самої земельної ділянки. До першого виду належать сервітути на використання сінокосів, пасовиськ, водопою, розта шованих на чужій земельній ділянці, тощо. Другу групу сервітутів становлять ті, що дають право на прокладання та експлуатацію ліній електропередач, зв'язку, трубопроводів, забезпечення водопостачання та меліорації, прохід, проїзд, про- везення вантажів, прогін худоби тощо. Не всі зазначені сервітути вимагають сусідства і спричинені не потребами заповнити недоліки однієї земельної ділянки за рахунок іншої. Вони зумовлені потребами використати чужі земельні ділянки у загальнодержавних чи колективних інтересах. У таких випадках суб'єктами сервітутних прав є не сусіди 4 земельної ділянки, а юридичні особи, які можуть перебувати далеко не по сусідству. Земельні сервітути переходять у спадщину, відчужуватися вони можуть лише разом із земельною ділянкою. Особисті сервітути, як уже підкреслювалося, встановлюються в інтересах конкретної особи. Між земельними сервітутами і особистими сервітутами є істотні відмінності за об'єктом, суб'єктом і строками. Земельні сервітути мають своїм об'єктом земельну ділянку або інше нерухоме майно. Суб'єктом особистого сервітуту буде конкретно визначена особа. Земельні сервітути встановлюються або на визначений, або на невизначений, але досить тривалий строк. Земельні сервітути регулюються також Земельним кодексом України (глава 16 "Право земельного сервітуту", статті 98-102). ЗК України деякі сервітутні відносини регулює по-іншому. Так, наприклад, суб'єктом земельного сервітуту визнається лише власник або землекористувач, який має право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). ЦК України суб'єктом земельного сервітуту визнає будь-яку особу. Стаття 101 ЗК України містить норму, яка суперечить відповідній нормі ЦК України. Йдеться про те, що земельний сервітут не може бути предметом купів-лі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам. Але ж земельний сервітут може переходити до інших осіб разом з переходом права власності на земельну ділянку, обтяжену земельними сервітутом. Крім загальних підстав для припинення речових прав на чужі речі чи майно, сервітут може бути припинений за рішенням суду. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за своїм цільовим призначенням. Сервітут може бути припинений також в інших випадках, встановлених законом. До таких випадків слід віднести норму ЗК України (ст. 102 п.1 п/п "д") - порушення власником сервітуту умов користування сервітутом. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 3. Право обмеженого користування чужим майном (сервітут)" |
||
|
||