| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Загальна характеристика речових прав на чуже майно |
||
|
Поняття "речові права на чуже майно" охоплює такі види цих прав: 1) право володіння; 2) право обмеженого користування (сервітут); 3) право забудови земельної ділянки (суперфіций); 4) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Законом можуть бути передбачені й інші речові права на чуже майно. Наприклад, Цивільний кодекс України передбачає речово-правові способи забезпечення виконання зобов'язань - заставу та притриман-ня. За цими способами у заставодержателя та кредитора, який притримував річ боржника, також виникають певні права на чужу річ. Можуть виникати й інші речові права на чужі речі відповідно до чинного цивільного законодавства України. У житті людей, особливо у їх підприємницькій та іншій господарській діяльності, складаються такі ситуації, за яких виникає потреба скористатися чужими речами чи майном. Таку можливість найчастіше задовольняють засобами договірного права. Проте в окремих випадках договір виявляється недостатньо надійним правовим засобом для задоволення потреби у використанні чужої речі. Адже договір може бути розірваний у будь-який час в односторонньому порядку і користувач чужою річчю змушений припинити таке користування. Тому виникла потреба винайти більш надійний правовий засіб, який би забезпечував безперервне і безперешкодне використання чужої речі чи навіть майна. Таким засобом стало встановлення речового права на використання чужої речі, а не зобов'язального, яке може бути припинене у будь-який час. Речове право на чужі речі як окремий цивільно-правовий інститут виникло ще у давні часи у нетрях римського приватного права. Римські юристи деякі види речових прав на чужі речі запозичили в сусідніх народів, дещо створили самі, але їм належить авторство на речові права на чужі речі. Інститут речових прав відомий правовим системам усього світу. Інститут речових прав на чужі речі є новим для цивільного законодавства України, за винятком застави, яка у законодавстві радянських часів існувала в урізаному вигляді. При командно-адміністративній системі господарювання зазначені інститути не дуже вписувалися у рамки цивільного права тих часів, що значною мірою мало публічний характер. Тому якщо виникала, наприклад, потреба використати чужі речі чи майно, то така потреба найчастіше задовольнялася розпорядчими 4 актами державних органів, тим більше, що право власності на землю належало виключно державі. Що стосується володіння, то воно також не визнавалося самостійним інститутом і тому як таке особливо не регламентувалося і не захищалося. Перехід до ринкових відносин, визнання рівними усіх форм власності, особливо визнання права приватної власності на землю, розвиток підприємництва зумовили виникнення зазначених речово-правових інститутів. Слід підкреслити, що цивільне законодавство колишнього СРСР все ж певною мірою визнавало наявність володіння. Так, ст. 50 Основ цивільного законодавства СРСР і союзних республік 1991 p., які були прийняті, але фактично не вступили в дію, містили поняття набувальної давності, а це і є не що інше, як володіння. ЦК УРСР 1963 p., певною мірою визнавав наявність незаконного володіння, добросовісного і недобросовісного володіння, але володіння як такого не визнавав і, тим більше, правового захисту йому не надавав (статті 145 і 148). Що стосується інших прав на чужі речі, то хоч вони й не визнавалися цивільним законодавством, фактично існували у відносинах між фізічними особами, особливо між сусідами. Недарма ж сервітутне право у законодавстві царської Росії називалося сусідським правом. Так, наприклад, з давніх-давен було заведено, що сусід сусіду надавав можливість пройти через свою присадибну ділянку до річки (право проходу), брати воду із своєї криниці (право користування водою) тощо. Не можна не відзначити також, що ЦК УРСР 1922 р. визнавав і право забудови на чужій земельній ділянці. Інститут речових прав на чужі речі (майно) має свої характерні особливості, які відрізняють його від інших речових інститутів. Це речове право - абсолютне, виключне. Воно може бути припинене ли ше самим суб'єктом цього права або на підставі закону. Це право не може бути припинене тим суб'єктом, права якого обмежуються речовими правами. Він по винен лише терпіти певне ущемлення своїх прав, не перешкоджати здійсненню речових прав. Об'єктом речового права є певна річ або майно, які належать іншому влас никові. Об'єктами речових прав на чужі речі можуть бути всі речі, які є об'єктом права власності. Речове право на чужу річ істотно обмежує право власності особи, яка є власником цієї речі (майна). Право власності обмежується в тій частині, на яку встановлено речове право. Власник речі (майна), обмеженої речовим правом, не може припинити речове право або перешкоджати його здійсненню. Будь-яке речове право все ж за своїм змістом є обмеженим правом, воно не може замінити права власності. Власник зберігає за собою право володіння, право користування і право розпорядження, але ці правомочності власника об межуються речовим правом. Суб'єкт речового права може користуватися чи роз поряджатися чужою річчю (майном) лише в тих межах, які визначені речовим правом. Суб'єкт речового права має право володіти, частіше користуватися і навіть розпоряджатися чужою річчю (майном) у визначених межах. Здійснення цих правомочностей не повинно шкодити праву власності, обмеженому речовим правом. 4 Речове право - це право на тривалий строк. Воно може бути не обмежене або обмежене певним строком, наприклад, довічне користування або користу вання на певний строк. Речове право виникає у тих випадках, коли певна особа не може задоволь нити свої потреби за рахунок використання власного майна. Постає потреба ско ристатися чужим майном (річчю). Основною передумовою виникнення речового права на чужу річ є нагальна потреба певної особи скористатися чужою річчю чи майном для задоволення певних потреб, які ця особа не може задовольнити за рахунок власного майна. Право на чужу річ може виникнути і у разі необхідності надійно захистити свої права, наприклад, шляхом застави чи притримання. Речове право на чужу річ може виникати на підставі закону, заповіту, рішення суду. Воно також може бути встановлено договором між особою, яка воліє скористатися чужою річчю, та особою, яка є власником даної речі. Проте це договір не про право використання чужої речі (майна), а про встановлення речового права на ці речі. Передусім речове право може бути встановлено законом, наприклад, законодавець може своїм законом встановити право певних осіб прокласти електролінію, трубопровід, шляхопровід через чужі земельні ділянки. Законом встановлюється право користування житлом членів сім'ї власника цього житла, право збирати в лісі ягоди, горіхи, коріння тощо. Власник майна може встановити речове право на використання свого майна після своєї смерті заповітом. Спадкоємцем заповідач може призначити одну особу, водночас надавши іншій особі право обмеженого користування успадкованим майном спадкоємця. Наприклад, заповідач призначив сина спадкоємцем підприємства і водночас надав своїй вдові право користування половиною цього підприємства. Іншими словами, син є власником підприємства, але половину доходів від цього підприємства одержуватиме вдова померлого, тобто мати сина. Коли мати помре або відмовиться від свого права на половину доходів, право власності сина відновиться у повному обсязі. У деяких випадках речове право на чужу річ може бути встановлено судовим рішенням. Новий ЦК України не визнав виникнення речового права на чужу річ за давністю. Але в житті такі ситуації виникають. Наприклад, сусіди власника земельної ділянки постійно ходили через неї до річки. Власник ділянки продав її, а новий власник заборонив сусідам ходити через неї до річки. Сусіди звернулися до суду і мотивували свої вимоги тим, що їх діди ходили через цю ділянку і вони мають право проходу. Суд може визнати вимогу сусідів обгрунтованою. Речові права можуть припинятися: при поєднанні в одній особі суб'єкта речового права і власника майна (речі), обтяженого речовим правом. Наприклад, суб'єкт речового права на чужу річ став власником цієї речі, що була обтяжена речовим правом; коли суб'єкт речового права відмовляється від подальшого його використання; коли спливає строк, на який було встановлено речове право; при зникненні обставин, які були підставою для встановлення речового права. Наприклад, поблизу була прокладена дорога до річки і відпала потреба ходити через чужу земельну ділянку; при невикористанні речового права протягом трьох років. Це ще називають припиненням речового права за давністю. 4 Особисті сервітути припиняються зі смертю особи, на користь якої було встановлено сервітут. Речове право може бути припинено також законом або судовим рішенням. Захист речових прав на чужі речі чи майно здійснюється на тих самих засадах, що й захист права власності. Кожен суб'єкт речового права на чужу річ чи майно має право на захист відповідно до положень, передбачених ЦК України для захисту права власності. При цьому захист надається не тільки проти посягань третіх осіб, а й проти посягань власника речі чи майна, обтяженого речовим правом. У такій колізії речове право виявляється сильнішим за право власності. Власник має терпіти обмеження свого права власності, визначені речовим правом. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 1. Загальна характеристика речових прав на чуже майно" |
||
|
||