| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Правовий режим майна подружжя за шлюбним контрактом (договірний правовий режим майна подружжя) |
||
|
Правовий режим спільності та роздільності майна подружжя, визначений шлюбно-сімейним законодавством, може піддаватися трансформації відповідно до умов шлюбного контракту, яким визначаються засади встановлення на майбутній період договірного правового режиму майна, яке буде набуватися подружжям. У зв'язку з цим не можна погодитись з О. М. Калітенко, яка вважає, що договірний правовий режим також визначається договорами про поділ спільного майна подружжя, про встановлення часток, про передачу роздільного майна у власність та ін.3. Така думка е некоректною, адже такими договорами не встановлюється порядок набуття подружжям майна у спільну власність, а забезпечується реалізація правомочностей щодо вже набутого подружжям майна. В українському законодавстві інститут шлюбного контракту має досить коротку історію. Норми про шлюбний контракт вперше були введені до КпШС України Законом України від 23 червня 1992 р. № 2488-12. Відповідно до новозведеної ст. 27' КпШС України "особи, які беруть шлюб, мають право за власним бажанням укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права і обов'язки подружжя. Умови шлюбного контракту не можуть погіршувати становище будь-кого з подружжя, порівняно з законодавством України. Порядок укладення шлюбного контракту визначається Кабінетом Міністрів України." Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнтня безпідставно нажитого майна" від 31 березня 1989р. //Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України. -К., 1995. - Ч. 1. -С. 86. 2 Червоний Ю. С. Указ. соч. - С. 91. Див.: Калітенко О. М. Особисті відносини подружжя та відносини подружжя стосовно їх майна: Автореф. дис. ... канд. юр. наук. - Харків, 2001. - С. 16. 4 Наведена норма стала визначальною для встановлення правових засад шлюбного контракту, меж його дії та правових наслідків. Найважливішим правовим наслідком укладення шлюбного контракту може бути встановлення особливого правового режиму майна після вступу чоловіка і жінки в шлюб. Іншими словами, шлюбний контракт може призвести до такого врегулювання майнових відносин, яке буде істотно відрізнятися від законодавчої регламентації таких відносин. Однак текст вищенаведених положень ст. 27і КпШС України є такою мірою лаконічним і загальним, що здатний викликати як у науковців, так і у представників правозастосовних органів чимало запитань, відповіді на які можуть бути не завжди однозначними. Звичайно, насамперед викликає інтерес правова природа шлюбного контракту. З цього приводу в юридичній літературі зазначалося, що сімейне право - самостійна галузь права і шлюбний контракт - інститут шлюбно-правових відносин цієї галузі з ознаками договору про спільну діяльність, а тому, на відміну від цивільно-правових відносин, суб'єкти (жінки) можуть вступити у шлюб, не досягнувши громадянської дієздатності, сторонами його можуть бути лише фізичні особи, невиконання цієї угоди може стати підставою для розірвання шлюбу.1 Наведені аргументи, на наш погляд, не є безспірними і такими, що засвідчують абсолютну ізольованість шлюбного контракту від цивільного права. Не аналізуючи детально проблему галузевої належності сімейного права, яка поки що залишається остаточно невирішеною в юридичній науці, вважаємо при-нагідно відзначити тенденцію руху сімейного права до визнання його підгалуззю цивільного права, що було підтверджено, зокрема, фактом запровадження інституту шлюбного контракту, розміщенням норм шлюбно-сімейного законодавства у новому ЦК України. Такий підхід зафіксований у багатьох західних країнах з розвинутою економікою, що мають так звану пандектну систему права, складовими частинами якої є: загальні положення, речове право, зобов'язальне право, сімейне право, спадкове право. Таку структурну побудову, але з деякими особливостями розміщення окремих інститутів, мають Німецьке цивільне уложення 1896 p., Цивільний кодекс Греції, Цивільний кодекс Португалії, Цивільний кодекс Японії, цивільні кодекси інших країн. Особливе місце посідає Цивільний кодекс Нідерландів, серед дев'яти книг якого перше місце відведено книзі про фізичних осіб та сім'ю2. Однак, якщо навіть розглядати сімейне право як самостійну галузь права, то і в цьому разі важко назвати науковця, який би беззастережно визнав сукупність правових норм шлюбно-сімейного законодавства, яке регулює відносини власності між подружжям (у тому числі спільної сумісної власності), самостійним інститутом сімейного права. Безперечно, такі норми є складовою частиною комплексного інституту права власності, місце якого у цивільному праві. Не посилюють вищенаведену позицію про чисту сімейно-правову природу шлюбного контракту і такі аргументи, як можливість жінки вступити у шлюб до досягнення повної дієздатності, обмеженість кола суб'єктів шлюбного контракту, 1 Явор О. А. Функції шлюбного контракту в сімейному праві України: Автореф. дис... канд. юр. наук. - Харків, 1996. - С. 8. 2 Див.: Гражданское, торговеє й семейное право капиталистических стран: Сб. нормативньк актов: гражданские й торгове кодекси: Учеб. пособие / Под ред.В. К. Пучинского, М. Й. Кулагина. - М.: Изд-во УДН, 1986. - С. 3-17. 4 можливість розірвання шлюбу у зв'язку з невиконанням умов контракту. Подібні аргументи фактично межують з помилковим тлумаченням чинного законодавства. По-перше, можливий незбіг шлюбного віку з віком повної дієздатності аж ніяк не є фактом на користь сімейно-правової природи шлюбного контракту, адже останній укладається між особами, які ще не є подружжям, а є звичайними суб'єктами цивільних правовідносин, що мають намір вступити в шлюб. При цьому КпШС, на відміну від нового СК, не передбачив підстав для укладення шлюбного контракту особами, які не досягли повноліття. Стаття 16 КпШС України дозволяє зменшувати шлюбний вік, а не вік осіб, що мають намір укласти шлюб. Тому особи, які вступають у шлюб до досягнення повноліття, не набувають автоматично легітимного права на укладення шлюбного контракту. По-друге, цивільному праву відомо чимало випадків, коли сторонами угод можуть бути лише певні особи. Наприклад, має особливості суб'єктний склад угод у роздрібній торгівлі, приватизації державного та комунального майна, оренди державного та комунального майна. Однак ця обставина не є підставою для виведення цих угод із сфери регулювання цивільного права. По-третє, певним перебільшенням є твердження автора щодо можливості розірвання шлюбу на підставі невиконання одним з подружжя умов шлюбного контракту. Відповідно до ч. 2 ст. 40 КпШС України шлюб розривається, якщо "судом буде встановлено, що дальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими". Ніяких посилань на шлюбний контракт у цій статті немає. Була також піддана критиці позиція О. А. Явор про шлюбний договір як сімейний договір про спільну діяльність. Заперечуючи таку думку, І. Є. Красько звернув увагу на те, що договору про сумісну діяльність не притаманне зустрічне надання сторонами конкретних благ у зв'язку з ідентичністю та однорідністю їх інтересів, на відміну від шлюбного контракту, в якому кожна сторона має свій власний автономний інтерес1. Наведені заперечення щодо шлюбного контракту як сімейної угоди про сумісну діяльність не можна віднести до категорії вагомих, хоч певною мірою вони є справедливими. Останнім часом юридична наука зосередила свою увагу на дослідженні шлюбного контракту як на угоді, що не обмежується сферою дії сімейних обов'язків. Мається на увазі співвідношення правової природи шлюбного контракту і звичайних цивільно-правових угод. Так, на думку М. В. Антокольської щодо шлюбного контракту неможливо довести його специфічну сімейно-правову сутність, яка відмежовує його від цивільно-правових договорів, а тому він є цивільно-правовою угодою з певною специфікою2. Таку точку зору підтримали й інші автори3. З цього приводу І. В. Жилінкова зазначила, що, як і будь-який інший цивільно-правовий договір, Красько Й. Е. Правовая природа бранного контракте // Проблеми законності. - Харків, 1998. - Вип. № 33. - С. 80-81. Антокольская М. В. Лекции по семейному право. - М., 1995. - С. 118; Антокольская М В. Сімейне право. - М., 1996. - С. 20. Брагинский М. Й., Витрянский В. В Договорное право: Общие положення. - М.: Статут, 1997. - С. 20; Кобьішев О А. Личньїе й имущественньїе права й обязанности супругов по россий-скому законодательству. - М., 1998. - С. 60; Сосипатрова Н. Е. Брачньїй договор: правовая природа, содержание й прекращение // Государство й право. - 1999. - № 3. - С. 76; Коммш-тарий к Семейному кодексу Российской Федерации. - М., 1999. - С. 115. 4 шлюбний контракт має істотні особливості, які дають змогу розглядати його як самостійний вид договору. Однак форма шлюбного контракту, умови його дійсності, підстави визнання недійсним, процедура укладення і примусового виконання та інші моменти свідчать про те, що тут використовуються загальні цивільно-правові конструкції договірного права. Безперечно, не можна заперечувати наявності у шлюбного контракту ознак цивільно-правової угоди. Однак водночас не можна недооцінювати та применшувати роль сімейно-правових норм у формуванні умов шлюбного контракту та визначенні правового режиму майна подружжя. Тому не випадково М. Й. Брагінський зауважив, що загальна норма цивільного законодавства щодо сімейних правовідносин закріплює принцип субсидіарності, і це законодавство регулює дані відносини у випадках, коли сімейні відносини не врегульовані сімейним законодавством, а тому є підстави для визнання шлюбного контракту різновидом цивільних договорів1. За таких міркувань не можна не побачити певної непослідовності, адже якщо автор визнає за цивільним законодавством роль субсидіарного регулятора сімейних відносин, то аж ніяк не можна беззастережно визнавати шлюбний контракт лише за цивільно-правовою ознакою. Так чи інакше, шлюбний контракт як угода існує лише завдяки сімейному праву. А тому є підстави розглядати шлюбний контракт як сімейно-правовий договір, якому притаманні всі ознаки цивілістич-ної угоди. Так само можна визнати цивільно-правовою угодою, що має сімейно-правову специфіку, а відтак і комплексним договором. Однак дискусії серед вчених не обмежуються встановленням галузевої належності інституту шлюбного контракту. Прихильники визнання його цивільно-правовою угодою продовжують дослідження щодо її юридичної специфіки. Так, І. В. Жилінкова певною мірою справедливо зауважує, що в зарубіжній літературі виділяються такі особливості шлюбного контракту, які відрізняють його від комерційних договорів: 1) предмет шлюбного договору, як правило, становить для держави значно важливіший інтерес, ніж предмет комерційного договору; 2) на зміст договору істотно впливає досить часто різний рівень матеріального становища сторін; 3) шлюбний контракт укладається до вступу в шлюб сторін, а виконується через певний, а можливо і досить тривалий час2. При цьому І. В. Жилінкова вважає зазначені особливості такими, що дозволяють відмежувати шлюбний контракт від інших цивільно-правових угод. Однак, на наш погляд, проаналізовані автором істотні особливості шлюбного договору не містять необхідних юридичних ознак, що могли б дати певні підстави для розміщення шлюбного контракту у певній системі цивільно-правових договорів, оскільки вони мають переважно соціально-економічне забарвлення. У юридичній літературі шлюбний контракт характеризується як такий, що розрахований на застосування в майбутньому (шлюбний період)3, як умовна угода з відкладальною умовою4, як єдина шлюбна угода, що набирає чинності у 1 Брагинский М. Й., Витрянский В. В. Указ. соч. - С. 20. Див.: Жилинкова Й. В. Правовой режим имущества членов семьи. - Харьков: Ксилон, 2000. - С. 239. Цивільне право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого. - М.: Проспект, 1999. - Ч. 3.- С. 312 (автор главн- А. А. Иванов) 4 Антокольская М. В. Сімейне право. - М., 1996. - С. 167; Кобьішев О. А. Личньїе й имущественнне права й обязанности супругов по российскому законодательству. - С. 61 та ін. 4 зв'язку з настанням іншого юридичного факту, тобто реєстрації шлюбу*. З циві-лістичної точки зору перешкод для визнання шлюбного контракту не існує. Дійсно, шлюбний контракт, який нині за чинним законодавством укладається лише між особами, які мають вступити в шлюб, набирає чинності лише після реєстрації шлюбу. Отже, якщо шлюб не відбувся, то взагалі і умови шлюбного контракту не виконуватимуться, тобто залишаться існувати лише формально. Тому в принципі немає перешкод не підтримати вищезгадані позиції про шлюбний контракт як угоду з відкладальною умовою за певних застережень, які випливають з особливостей настання чи ненастання реєстрації шлюбу як умови виникнення прав та обов'язків щодо спільного і роздільного майна осіб, які стануть подружжям. В юридичній літературі висловлювалася також принципова незгода з можливістю визнання шлюбного контракту угодою з відкладальною умовою. На думку І. Є. Красько, шлюбний контракт не може розглядатися умовною угодою, який хоч і є юридичним фактом, але не е "повноцінною" угодою2. І. В. Жилінкова підтримала таку позицію, хоч і не погодилася з деякою аргументацією автора. На її погляд, по-перше, угода з відкладальною умовою передбачає, що умова, з настанням якої пов'язується виникнення відповідних прав та обов'язків, встановлюється самими сторонами договору (ч. 1 ст. 61 ЦК УРСР). По-друге, при укладенні умовних угод закон надає юридичне значення недобросовісним діям сторін, спрямованим на сприяння чи, навпаки, на перешкоджання настанню передбачених у договору умов (частини 2 і 4 ст. 61 ЦК УРСР). Тому, продовжує автор, оскільки відмова від реєстрації шлюбу не може розглядатися як дія, що перешкоджає вступу в силу шлюбного контракту, і тим більше як відмова від шлюбу за наявності шлюбного договору, не може слугувати підставою для визнання шлюбу укладеним (очевидно автор має на увазі, що так могло б бути при застосуванні ст. 61 ЦК УРСР - прим, наша), неможливим є застосування цивільно-правової конструкції умовних угод до інституту шлюбного контракту в цілому. Звичайно такі аргументи є досить вагомі і здатні в багатьох дослідників викликати сумнів щодо визнання шлюбного контракту умовною угодою, але якщо не враховувати одну, на наш погляд, не досить істотну обставину. Вся справа в тому, що відповідно до ст. 51 Конституції України, ст. 15 КпШС України, ст. 24 СК України шлюб грунтується на вільній і взаємній згоді жінки і чоловіка і у разі порушення одним із них будь-яких попередніх домовленостей про майбутній вступ у шлюб чинне сімейне законодавство не дає юридичних підстав розглядати таку особу, яка відмовилася від реєстрації шлюбу, недобросовісною. Така особа, залежно від причин відмови, може бути піддана лише громадському осуду. Власне і сам шлюбний контракт не передбачає ніяких правових наслідків для його сторін на випадок нереєстрації шлюбу. Більш важливою є проблема місця шлюбного контракту в системі договорів та доцільності його розміщення як самостійного цивільно-правового договору в новому ЦК України. Виходячи з вищенаведеної загальної характеристики шлюб- Жилинкова Й. В Указ. соч. - С. 241. Красько Й. Е. Правовая природа брачного контракте // Проблеми законності. - Харків, 1998. - Вип. №33. - С. 80. 4 ного контракту, його належність до сімейного права є природною, юридичне логічною і доцільною. Відповідно до п. 1 ст. 92 СК України шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію, а також подружжям. Таким чином, чоловік і жінка, які прагнуть взяти шлюб, не зобов'язані укладати шлюбний договір до шлюбу, оскільки це вони можуть зробити у будь-який момент, перебуваючи у шлюбі. Однак на укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальників (п. 2 ст. 92 СК України). Однією з найпринциповіших новел у новому СК є положення про право подружжя укласти шлюбний договір (укладачі проекту вирішили відмовитися від терміну "шлюбний контракт") як до реєстрації шлюбу, так і під час перебування у шлюбі з правом внесення за взаємною згодою змін до шлюбного контракту (ст. 92, ст. 100 СК). Така новела має як позитивні, так і негативні сторони. Звичайно, що права подружжя щодо договірного врегулювання майнових відносин істотно розширяються. Водночас надання подружжю права укладати шлюбний контракт у період шлюбу, вносити неодноразові зміни до нього може призводити до ускладнення правового режиму майна подружжя, збільшення кількості спорів між подружжям та створення додаткових труднощів для їх розгляду судами. Постійні зміни правового режиму майна подружжя здатні лише знижувати стабільність майнових відносин між подружжям. Прихильники динаміки умов шлюбного контракту можуть зауважити: недопустимість внесення змін до шлюбного контракту є обмеженням прав подружжя визначати правову долю майна, що визначатиметься подружжям у період шлюбу. Насправді все навпаки, адже практично кожний шлюбний контракт містить відступи від встановленого законом принципу спільності майна, що набуватиметься подружжям у період шлюбу. Більше того, укладаючи шлюбний контракт, чоловік і жінка фактично відмовляються від своїх прав на майбутній період, що певною мірою є добровільним обмеженням своєї правоздатності. На наш погляд, шлюбний контракт не є єдиною правовою формою вирішення подружжям своїх майнових проблем. Сімейне законодавство надає подружжю незаперечне право укладати щодо вже придбаного в період шлюбу майна будь-які угоди, у тому числі дарування, поділ у рівних і нерівних частках. Все це свідчить про певну вразливість введеного в СК України положення про внесення змін до шлюбного контракту в період шлюбу. Однак найголовнішою проблемою в інституті шлюбного контракту є визначення меж свободи сторін у визначенні його умов. Чинний КпШС України істотно обмежує можливі дії сторін, що безпосередньо випливає зі змісту ст. 27і, згідно з якою, по-перше, особи, які беруть шлюб, мають право укладати угоду щодо вирішення питань життя сім'ї (шлюбний контракт), в якій передбачити майнові права та обов'язки подружжя. Зміст наведеної статті не позбавлений певної суперечності, адже в ній поєднано дві несумісні юридичні категорії, які окреслюють межі сфери дії шлюбного контракту: "вирішення питань життя сім'ї" і можливість передбачити в ньому "майнові права та обов'язки подружжя". Тобто можливий висновок, що у першому випадку законодавець застосовує поняття, яке дозволяє включати в сферу дії шлюбного контракту питання щодо майнових і немайнових відносин подружжя, у другому - використовує поняття, яке дозволяє врегулювати шлюбним контрактом лише майнові відносини подружжя. Керуючись законами юридичної логіки, можна стверджувати, що саме друге понят- 4 тя має визначати нині предмет шлюбного контракту. Однак зазначені особливості тексту ст. 27і КпШС України створили оманливий грунт для розширеного його тлумачення. Прикладом максимально розширеного тлумачення ст. 27і КпШС України є позиція О. А. Явор, яка беззастережно стверджує, що у шлюбному контракті, поряд з традиційними особистими відносинами (вибір чоловіком і жінкою прізвища, професії, місця проживання), знаходять своє закріплення умови про віросповідання, мову, якою будуть спілкуватися члени сім'ї, здійснення виховання дітей, про взаємну інформованість про стан здоров'я, про завчасне надання майбутній дитині відповідного прізвища та ім'я1. Важко зрозуміти юридичну логіку таких міркувань, адже автор зараховує до предмета правового регулювання шлюбним контрактом такі права подружжя, які є конституційними правами людини, і відмова від них не може визнаватися правомірною, а врешті - і дійсною, оскільки відповідно до статей 21 і 22 Конституції України права і свободи людини (а саме такими є права на вибір професії, місця проживання, прізвища, віросповідання тощо) є невідчужуваними та непорушними, вони не можуть бути скасовані. Тому позиція О. А. Явор може бути визнана такою, що суперечить чинному законодавству України. Інша справа, що автор мала право ставити питання про його вдосконалення шляхом розширення сфери дії шлюбного контракту, але в межах, що не суперечать Конституції України. Варто все-таки принагідне зауважити, що розширене тлумачення предмета шлюбного контракту не є абсолютно довільним чи випадковим. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. № 457 затверджено Порядок укладання шлюбного контракту2, який містить положення, за якими у шлюбному контракті можуть передбачатися не лише майнові права та обов'язки подружжя, й немайнові, моральні чи особисті зобов'язання (п. 2). Важко пояснити, якими міркуваннями керувалися складачі Порядку укладання шлюбного контракту. Але якими б ці міркування не були, невідповідність цього нормативно-правового акта ст. 27і КпШС України є такою очевидною, що не потребує наведення особливих аргументів. Проте не можна обійти увагою неприпустимо широке розширення предмета шлюбного контракту, особливо в частині можливостей введення до шлюбного контракту умов про моральні зобов'язання. Між тим, під моральними зобов'язаннями можна розуміти обов'язки чесності у поведінці в сім'ї, взаємної вірності, недопущення подружньої зради тощо. Але ж такі відносини взагалі не піддаються правовому врегулюванню. Власне це випливає із ст. 2 КпШС України, в якій зазначається, що цей кодекс встановлює порядок і умови одруження, регулює особисті і майнові відносини, які виникають у сім'ї між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім'ї, відносини, які виникають у зв'язку з усиновленням, опікою та піклуванням, прийняттям дітей на виховання, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану. З наведеного не вбачається, щоб сімейне законодавство регулювало моральні відносини між подружжям. Такі відносини взагалі не можуть бути у сфері правового впливу, адже за невиконання моральних обов'язків неможливе застосування заходів примусового їх виконання, застосування цивільно-правової від- Явор О. А Функції шлюбного контракту в сімейному праві України. - С. 11 -12. 2 Законодавство України про шлюб, сім'ю та спадкування. - К., 1998. - С. 286. 4 повідальності тощо. У таких випадках може йтися лише про можливі морально-етичні наслідки щодо того з подружжя, який припустився порушення моральних норм сімейного співжиття. Тому з Порядку укладання шлюбного контракту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, необхідно вилучити положення про можливість включення до шлюбного контракту умов щодо немайно-вих особистих і моральних обов'язків. Помірковану позицію з цього питання зайняла І. В. Жилінкова, яка цілком справедливо зазначила, що законодавство України предметом шлюбного контракту передбачає лише майнові права та обов'язки подружжя, оскільки особисті права та обов'язки встановлені законом і невіддільні від їх носія. Однак автор з невідомих причин не звернула увагу на суперечливі положення Порядку укладання шлюбного контракту1. Не дає підстав для розширеного тлумачення предмета шлюбного договору і новий СК України, за яким шлюбним договором мають регулюватися лише "майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права і обов'язки" і не можуть регулюватися "особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми" (ст. 93). Такий підхід законодавця до визначення предмета правового регулювання шлюбним договором відповідає його призначенню та позиції переважної частини юристів-науковців. Неоднозначному тлумаченню можуть піддаватися зміст майнових відносин між подружжям та межі визначення у шлюбному контракті (договорі) майнових прав та обов'язків. Зміст ст. 27' КпШС України дає підстави стверджувати, що у шлюбному контракті можуть визначатися взаємні права та обов'язки подружжя щодо дошлюбного майна подружжя і його використання, щодо належності та використання майна, набутого в період шлюбу, порядку поділу майна у разі припинення шлюбу, а також щодо аліментів. Такий підхід закладається і в новому СК України. Досліджуючи цю проблему, І. В. Жилінкова класифікує усі домовленості подружжя у шлюбному контракті на чотири категорії: 1) угоди подружжя щодо правового режиму їх майна (про зміну режиму спільного майна на режим роздільного і навпаки; щодо визначення часток у спільному майні; щодо визначення правового режиму плодів і доходів від спільного і роздільного майна і т. п.); 2) угоди щодо порядку користування спільним і роздільним майном; 3) угоди щодо порядку управління майном і укладення щодо нього угод; 4) угоди зобов'язального характеру (про порядок несення витрат з утримання спільного і роздільного майна; щодо взаємного утримання подружжя, виплати додаткових коштів на лікування і т. д.)2. У принципі наведений перелік відносин, що може бути предметом шлюбного контракту, відповідає чинному сімейному законодавству, а тому в цілому заслуговує на підтримку, хоч і з певними застереженнями. Автор не висловила свого ставлення до проблеми меж договірного врегулювання майнових відносин між подружжям, яка обов'язково постає, коли необхідно визначити обсяг можливих відхилень умов шлюбного контракту від встановленого законом правового режиму майнових відносин. І тут необхідно прямо і неоднозначне зазначити, що чин- Див.: Жилинкова Й. В. Правовой режим имущества членов семьи. - Харьков: Ксилон, 2000. - С. 249. 2 Там само. - С. 248. 4 не сімейне законодавство не позбавлене істотних внутрішніх суперечностей та невідповідності окремим конституційним принципам. В юридичній літературі вже зверталася на це певна увага, хоч і не було запропоновано практичного виходу із скрутної правової ситуації. Так, зазначалося, що в ст. 27' закладена завідома внутрішня суперечність, оскільки, з одного боку, майбутньому подружжю дозволяється на власний розсуд визначати майнові права та обов'язки, а з іншого - не допустити погіршення становища будь-кого з подружжя, порівняно з законом1. При цьому, продовжуючи аналізувати дане питання в контексті змісту зразка шлюбного контракту, в якому подружжю надається право встановлювати розміри часток майна, яке буде набуте ним у період шлюбу (чоловікові - 2/3, дружині - 1/3), автор доходить висновку, що тим самим було враховано зміст ч. 4 ст. 31, за якою правила статей 22, 24, 25, 26 КпШС України застосовуються, якщо шлюбним контрактом не було встановлено інше, і проігноровано вимоги ст. 27' КпШС України, за якою умови шлюбного контракту не повинні погіршувати становище будь-кого з подружжя, порівняно з законодавством України. Між тим, якраз у цьому і полягає суть проблеми визначення меж умов шлюбного контракту. На наш погляд, формально будь-який відступ у шлюбному контракті від принципу рівності часток у набутому в період шлюбу шляхом встановлення одному з подружжя меншої частки, ніж 50 відсотків, у принципі призведе в майбутньому, так чи інакше, до погіршення його майнового становища, чого не допускає ст. 27' КпШС України. Крім того, згода одного з подружжя на одержання в період шлюбу меншої частини майна або повна відмова від неї з юридичної точки зору означає відмову особи від набуття нею суб'єктивних цивільних прав, що, як уже зазначалося, суперечить основоположним принципам конституційного і сімейного права. Право на власність є елементом конституційного статусу людини і воно не може відчужуватися, обмежуватися, відбиратися тощо . Цілком очевидно, що відмова особи від своїх конституційних прав не може вважатися дійсною, на відміну від уже існуючого у неї суб'єктивного права. Відповідно до п. 2 ст. 97 нового СК України сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. 60 цього кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Таким чином, новий СК України надає подружжю можливість скасовувати сімейно-правовий режим спільності майна, встановлювати в ньому нерівні частки тощо. І. В. Жилінкова усі правові режими майна членів сім'ї запропонувала класифікувати за суб'єктним складом на: а) правовий режим майна подружжя; б)пра-вовий режим майна батьків і дітей; в) правовий режим майна членів селянського (фермерського) господарства; г) правовий режим майна членів сім'ї, які об'єдналися для спільної праці.3. Наведена класифікація досить вдало відображає різноманітність майнових відносин між особами, пов'язаними між собою родинними зв'язками, шлюбом, іншими сімейними стосунками, незважаючи на наявність можливостей для її розширення, наприклад, правовим режимом фактичного по- Сімейне право України. - К.: Вентурі, 1997. - С. 70-71. Докладніше див.: Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка - К.: Наукова думка, 1999. - С. 199-2 Жилинкова Й В Указ. соч. - С. 147. 4 дружжя, які об'єдналися з метою створення сім'ї, а не з метою спільної праці. Можна виділити правовий режим майна, що належить членам сім'ї як подружжю та іншим членам сім'ї. Особливість цього правового режиму полягає у тому, що все майно може належати членам сім'ї на праві спільної часткової власності, а його певна частина - подружжю на праві спільної сумісної власності за правилами сімейного законодавства. Це означає, що правовий режим майна членів сім'ї може не бути єдиним для усіх суб'єктів і об'єднувати собою окремі види правових режимів, кількість яких залежить від видів правових зв'язків між членами сім'ї. Таким чином, можливе співіснування в одній сім'ї багатьох окремих режимів, основаних на спільній частковій чи спільній власності подружжя; на роздільній власності подружжя; на спільній частковій чи спільній сумісній власності членів сім'ї, які не є подружжям, та на їх роздільній (індивідуальній) власності, а також на поєднані окремих різновидів власності між зазначеними та іншими особами. Все це свідчить про складну правову природу майнових відносин у сім'ї, у тому числі і за участю подружжя, що ускладнює виявлення правового режиму того чи іншого майна та створює значні труднощі для розв'язання судами спорів, що виникають між подружжям та іншими членами сім'ї. У новому СК України є чимало новел щодо шлюбного договору, які потребують у майбутньому спеціальних глибоких досліджень. До таких новел належать положення про: порядок визначення права на утримання (ст. 99); порядок зміни, розірвання, визнання недійсним шлюбного договору та порядок відмови від шлюбного договору (статті 100-103). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 3. Правовий режим майна подружжя за шлюбним контрактом (договірний правовий режим майна подружжя)" |
||
|
||